— Збирай свої речі й іди, — сказав Сергій дружині холодним тоном. — Мені байдуже, куди ти підеш, до мами чи ще кудись

— Мені це все остогидло! Я зрозумів, що не готовий до сімейного життя, — додав він, не дивлячись на неї.

— Сергію… — ледве чутно прошепотіла Віка, притискаючи до себе маленького Мишка. — І що ти тепер пропонуєш? Тільки зараз дійшов до висновку, що не готовий до сім’ї? Може, варто звернутися до психолога?

— Збирай речі та йди! — різко повторив він. — Мені все одно!

— Ти серйозно? — здивовано запитала Віка, дивлячись йому просто в очі.

— Абсолютно! Я втомився від вас обох. Ти й дитина тільки шум створюєте. Ніякої підтримки, нічого!

— Підтримки? — перепитала Віка, ледве стримуючи гнів. — Ти живеш, як хочеш, а я весь час із дитиною! Тільки твоя мама іноді допомагає, і я їй за це вдячна!

— Тобі не потрібен я, — продовжив Сергій. — Ти навіть не цікавишся, як я живу, що в мене на душі. Тобі байдуже!

— А ти уявляєш, як я втомлююся? — зірвалася Віка. — Я сиджу з малюком удома, поки ти десь пропадаєш, і навіть не пояснюєш, де ти!

Сергій від цих слів лише сильніше стиснув щелепи.

— Здається, я чітко сказав: збирайся й забирайся!

— Зараз? У цей момент? — не вірила своїм вухам Віка. — Уже десята вечора. Ти серйозно виганяєш нас на вулицю вночі?

— Так, — відповів він холодно. — Ще одну ніч із тобою я не витримаю.

— Ну, добре! — Віка витерла сльози з очей. — Ти такий хоробрий лише тому, що твоєї мами зараз немає вдома…

— Навіщо тобі ця дитина? — не раз питала Вікина мати.

— Чому одразу «дитина»? — злегка нахмурилася Віка. — Ми ж однолітки, і він зовсім не дитина.

— Дитина, бо він застряг у дитинстві, — не вгавала мати. — Ти ось скоро університет закінчиш, а він? Нічого не знає, нічого не хоче.

— Мамо, я його кохаю! — заперечувала Віка. — Мені з ним добре. І хоч він не ідеальний, я не уявляю життя без нього.

Мати зітхнула, похитала головою, але більше нічого не сказала.

Після цієї розмови Віка намагалася про це не думати. У неї й без того було достатньо клопотів: навчання, прогулянки з подругами, стажування… Вона навіть готувалася до дня народження мами Сергія, бігаючи по кондитерських у пошуках ідеального рецепта для торта.

Віка була впевнена, що Сергій зробить їй пропозицію, і вони одружаться. У них усе було серйозно.

І Сергій справді запропонував їй руку й серце. Це сталося на очах у всіх під час церемонії вручення дипломів. Він опустився на одне коліно, тримаючи коробочку з кільцем, і запитав:

— Виходь за мене!

Віка заплакала від щастя й відповіла:

— Так!

Молоді вирішили не поспішати з весіллям, а подати заяву ближче до осені. Віка завжди мріяла про зимове весілля.

Її одразу взяли на роботу в компанію, де вона проходила стажування під час навчання. Вона була на сьомому небі від щастя: чудова посада, хороша зарплата — усе, про що вона мріяла!

Але її трохи тривожило те, що Сергій нічого не казав про спільне проживання.

— Ми ще не накопичили грошей, — пояснив він. — Як зберемо, знайдемо гарну квартиру в центрі.

Ця ідея здалася Віці розумною. Вона почала відкладати частину зарплати на майбутнє житло та весілля.

Віка мріяла про шикарну весільну сукню, але соромилася просити грошей у нареченого чи майбутньої свекрухи.

Тим часом тижні пролітали непомітно. Віка бралася за додаткову роботу, щоб заробити більше, а Сергій, як не дивно, лише пропускав співбесіди.

— Я ж закінчив фізику, — казав він, — і за першу-ліпшу роботу хапатися не збираюся.

Йому завжди щось не подобалося: то зарплата мала, то графік незручний, то колектив не такий.

— Усі вони недалекі, — скаржився він Віці. — Як із ними взагалі працювати?

— Сергію, — заспокоювала його Віка, гладячи по голові. — Ти ж бачив їх усього двадцять хвилин. Як ти можеш робити такі висновки?

— Я знаю, — відповідав він упевнено. — У мене інтуїція.

Через свою «інтуїцію» Сергій так і не зміг знайти постійну роботу, і весілля довелося відкласти на кілька місяців. Він не мав навіть грошей, щоб після реєстрації сходити до кафе. Всіма організаційними питаннями займалися його батьки, а Віка, заощадивши на всьому, купила собі розкішну весільну сукню, витративши на неї аж три зарплати.

— Скажи, навіщо тобі це весілля? — не раз запитувала мати Віки, навіть допомагаючи дочці вдягнути ту саму білу сукню. — Тобі довелося самій купувати весільну сукню. З ним ти будеш не дружиною, а другою матір’ю. А якщо з’являться діти, то доведеться виховувати двох: і старшого, і молодшого. Може, поки ще не пізно, ти передумаєш?

— Мамо, навіщо ти так говориш? — образилася Віка, намагаючись приховати сльози. — Це найщасливіший день у моєму житті. Не псуй його, будь ласка.

Коли Віка танцювала з чоловіком свій перший танець, вона дійсно почувалася найщасливішою. Їй здавалося, що разом вони подолають усі труднощі, і тепер попереду лише щасливе життя.

Весільне свято, організоване батьками Сергія, було по-справжньому грандіозним: просторий будинок із видом на гори, гостей приймали два дні. Однак коли настав час збирати речі й повертатися до міста, у Віки раптом виникло питання:

— Коханий, а коли ми почнемо шукати квартиру? Ми ж хотіли знімати житло в центрі. Може, мені вже зараз зателефонувати кільком орендодавцям?

Сергій вагався:

— Я тут подумав… Давай поки поживемо з моїми батьками. У них велика квартира, чотири кімнати. Нам там буде зручно.

— Але ж ми тепер сім’я… Я мріяла про наше власне житло.

— Я поки що не можу знайти підходящу роботу, — знизав плечима Сергій. Він щойно звільнився з нового місця, де пропрацював усього тиждень. — Та й у батьків зараз дешевше.

Віка зітхнула й неохоче погодилася, хоча її настрій було зіпсовано на весь день.

Спільне життя із батьками Сергія було доволі спокійним. Свекор постійно працював і майже не з’являвся вдома. Свекруха, хоч і проводила багато часу вдома, була приємною та делікатною — вона не втручалася у справи молодих і навіть не претендувала на «кухонну територію». Однак Віка все одно мріяла про переїзд, адже їй хотілося створити справжню сім’ю в їхньому власному просторі.

Але коштів було обмаль. Зарплата Віки не могла покрити оренду квартири та водночас забезпечити їхнє спільне життя.

Сергій, тим часом, не залишав своїх звичок. Він продовжував змінювати роботу одну за одною.

Коли всі варіанти роботи за фахом було вичерпано, він вирішив шукати інші пропозиції, але й тут не все складалося.

Рекордом стало місце, на якому він протримався один місяць. Віка не раз хотіла висловити свої претензії, але щоразу зупиняла себе. Вони ж тільки одружилися — чи варто починати сварки так рано? Можливо, Сергій сам усе зрозуміє й почне змінюватися?

Здавалося, її терпіння принесло свої плоди. Сергій влаштувався на постійну роботу, хоча й із коротким робочим днем.

Віка вирішила не критикувати його, адже вважала це першим кроком до стабільності. Вона навіть почала сподіватися, що згодом Сергій перейде на повний робочий день. Але нерви давалися взнаки. Її часто нудило, і вона списувала це на стрес через накопичені претензії, які не могла висловити.

Проте за кілька тижнів з’ясувалося, що причина зовсім не у нервовому стані…

Віка дізналася, що вагітна. Ця новина налякала її, адже вона планувала почекати з дітьми ще кілька років. Але що вдієш?

Того ж вечора вона розповіла Сергію. Його реакція була несподіваною:

— Це чудово! — вигукнув він, щиро усміхаючись. — Я буду татом! Це ж прекрасно!

Віка пробурмотіла щось нечітке. Її думки були десь далеко.

— Що трапилося? Ти не рада? — запитав він, помітивши її стан.

— Рада, але… У мене стаж ще невеликий, — тихо відповіла вона. — Я не знаю, які будуть декретні. А залишитися без доходу зараз дуже страшно…

— Не хвилюйся про це! — запевнив її Сергій. — Якщо потрібно, я знайду другу роботу!

Звісно, після новини про вагітність питання про оренду квартири відійшло на другий план. По-перше, очікування дитини — це великі витрати. А по-друге, Віка розуміла, що свекруха зможе допомогти з малюком, якщо не фізично, то хоча б морально.

Сергій намагався взятися за розум: знайшов роботу на повний день і навіть взяв додатковий підробіток. Однак його вистачило лише на пів року. Потім він став дратівливим і почав скаржитися на втому.

Свекор і свекруха фактично взяли на себе основну фінансову підтримку молодої сім’ї. Свекруха, незважаючи на свій пенсійний вік, погодилася на додаткові відрядження і брала більше замовлень, щоб допомогти.

Коли народився Мишко, Віка повністю занурилася в турботи про малюка. Дитина погано їла і повільно набирала вагу, тому її думки були зайняті лише сином. Часу на чоловіка практично не залишалося.

Помітивши, що на нього більше не звертають уваги, Сергій вирішив кинути роботу на повний день і повернувся до більш вільного графіка.

Одного разу він прийшов додому раніше, сів за комп’ютер і одразу загрався. Віка, колисаючи піврічного Мишка, здивовано подивилася на нього.

— Ти знову без роботи? — запитала вона крізь стиснуті зуби.

— Втомився! — буркнув Сергій, не відриваючи погляду від монітора. — Дай хоч трохи відпочити, пограю. У мене тут така гра…

— Гра?! — обурилася Віка. — У тебе дитина народилася. Може, хоч трохи часу йому приділиш? Ти його ледь пару разів на руки брав!

— Догляд за дитиною — це не чоловіча справа, — сказав Сергій, навіть не обернувшись.

— От як? А працювати — це чоловіча справа? — сердито перепитала Віка. — Якщо ти не допомагаєш із сином, то хоча б забезпечуй сім’ю!

— Ти уявляєш, як я втомлююся? — виправдовувався Сергій, тягнучись до мишки. — Мишко кричить усі ночі. Як мені, невиспаному, ходити на роботу?

— У нього зуби ріжуться! Звісно, він плаче!

— Якщо ти не можеш заспокоїти його, то хоча б не заважай мені! — різко відрубав Сергій, відвертаючись до екрана.

Сварки між подружжям почали ставати частішими. Але Віка намагалася не доводити до серйозних конфліктів.

Коли ж одного вечора Сергій заявив, що вона має забрати речі та йти, Віка навіть не здивувалася.

Мовчки вона зібрала документи, найнеобхідніші речі для себе та сина й викликала таксі до будинку своєї матері.

Вона не плакала, не обурювалася, навіть не злораділа. Лише докоряла собі за те, що так довго сподівалася, що її чоловік нарешті подорослішає.

Віка була впевнена, що коли свекруха дізнається про те, що сталося, вона неодмінно влаштує Сергію серйозну розмову і змусить його вибачитися.

Проте її сподівання виявилися марними. Свекруха не поверталася з відрядження кілька тижнів, хоча вже мала бути вдома.

Минав місяць. Нарешті Віка отримала дзвінок від свекрухи.

— Привіт, Вікусю! — весело сказала свекруха. — Вибач, що так довго не виходила на зв’язок, роботи було багато. Як ти там?

— Дивне запитання, знаючи, що відбувається, — ледь чутно відповіла Віка, ледве стримуючи обурення.

— Візьму кілька вихідних і посиджу з Мишком, щоб ти могла трохи перепочити, — раптом заявила свекруха.

— Дякую, звісно, але…

— Ніяких «але», — усміхнулася свекруха. — Я побуду з малюком, а ти тим часом поїдеш подивитися один сюрприз.

— Який сюрприз? — Віка була спантеличена.

— Нову квартиру, — промовила свекруха, немов нічого особливого.

— Квартиру? Що ви маєте на увазі?

— Коли я повернулася з відрядження і дізналася, що Сергій накоїв… — вона зробила драматичну паузу. — Я зрозуміла, що ваш шлюб довго не протримається. І, якщо чесно, я б на твоєму місці не стала тягнути час.

— Що? — ледве видавила Віка.

— Пробач, що не змогли виховати мого єдиного сина справжнім чоловіком. Але так вийшло. Тому я вирішила поміняти нашу чотирикімнатну квартиру на дві двокімнатні.

— Що? — перепитала Віка, не вірячи своїм вухам.

— Квартира належить мені за документами, — пояснила свекруха. — Тому все чесно: одну квартиру залишу тобі й Мишкові, а іншу — собі з чоловіком.

— Це жарт? — ошелешено запитала Віка.

— Ніяких жартів, — спокійно відповіла свекруха. — Скоро оформлю дарчу на тебе. Робиш із квартирою, що хочеш: можеш жити, можеш здавати в оренду. Це стане для тебе доходом, поки ти в декреті. І, до речі, твоя мама буде поруч, щоб допомогти, якщо потрібно.

— Ви це серйозно? — Віка не могла повірити.

— Абсолютно серйозно, — кивнула свекруха. — Іноді я також буду допомагати з малюком.

— Це просто неймовірно! — вигукнула Віка.

— Давай, збирайся, і поїдеш подивишся обидві квартири, — сказала свекруха, ледь усміхаючись. — Обирай ту, яка тобі більше до душі, її я й залишу для онука.

— А як же Сергій? — тихо запитала Віка.

— Сергій уже дорослий, — свекруха махнула рукою. — Нехай сам вирішує, як жити. Зараз у нього буде чудовий шанс самостійно винаймати житло. А ти не витрачай час даремно — подавай на розлучення й починай будувати своє життя. Ти ще молода, маєш право бути щасливою.

Віка нарешті посміхнулася. Свекруха мала рацію — усе життя попереду!

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Збирай свої речі й іди, — сказав Сергій дружині холодним тоном. — Мені байдуже, куди ти підеш, до мами чи ще кудись