— Візьми провину брата на себе, — благала мати. — У нього дружина вагітна, а про тебе ніхто не буде сумувати

Помітивши, що дзвонить мати, Федір не поспішав відповідати. Він уже знав, про що піде мова — напевно, знову потрібні гроші молодшому братові, Олексію. Більше мати не дзвонила своєму старшому нелюбому синові. Кожного разу, коли він відмовлявся допомагати, чув на свою адресу докори:

— Треба було позбутися тебе, коли була така можливість! Бабця мені радила народний метод, та я тебе пожаліла. Ти взагалі не повинен був з’явитися на світ. Я ніколи не любила твого батька. Він скористався моєю слабкістю, а тепер ти всі соки з мене висмоктуєш!

Що Федір робив не так — він не розумів. У школі старався вчитися сумлінно, вступив до університету на бюджет. Уже тоді переїхав до гуртожитку, лише б не мозолити очі матері. Хлопець хотів відчути хоч трохи материнської любові. У дитинстві він таємно спостерігав, як мати пригортає Олексія, ніжно розмовляє з ним, з особливою турботою навчає всьому. На Федора найчастіше кричали. Вітчим спочатку намагався ставитися до синів однаково, але, подивившись на поведінку дружини, почав її копіювати.

Федір у домі був, як груша для биття — щойно щось траплялося, щоб позбутися негативу, на нього можна було накричати чи дати прочухана.

Життя у гуртожитку було важким. Напевно, через складне дитинство Федору важко було сходитися з одногрупниками. Він почувався комфортно лише серед книг у бібліотеці. Книги не могли образити, випадково зачепити чи зрадити. Занурюючись у вигадані світи, Федір ніби проживав життя героїв разом із ними.

Закінчивши університет, хлопець влаштувався на роботу й почав орендувати квартиру. Повертатися в дім, де він був нікому не потрібен, зовсім не хотілося. Але саме тоді в його житті з’явився промінчик світла — мати подзвонила й попросила зустрітися.

Вона розкаювалася, говорила, як була неправа. Знедолений у дитинстві увагою та любов’ю, Федір прийняв її розкаяння за чисту монету. Він подумав, що мати справді усвідомила свої помилки, і у нього з’явився шанс відчути хоча б зараз материнське тепло.

Спочатку мати підходила обережно — просила допомогти молодшому братові з навчанням. Згодом почалися прохання написати за Олексія реферат, доповідь чи курсову. Федір радів, бо мати хвалила його, говорила, що без нього вони б точно не впоралися.

Ці похвали були для нього новими — у школі його не вітали за золоту медаль, у сім’ї ніхто не відзначав його досягнень. Коли Олексій із великими труднощами закінчив університет, мати почала звертатися до Федора по фінансову допомогу.

Батько Олексія й вітчим Федора, Микола Костянтинович, не витримав такого життя й пішов до іншої жінки. Федір підтримував матір, обіцяв, що не залишить її з братом. Але останнім часом прохання стали частішими.

Обмежуючи себе у витратах, Федір віддавав майже все зароблене матері. На зимовий одяг грошей уже не вистачало. Як тільки Федір відмовляв у допомозі, мати починала кричати, звинувачуючи його у всіх гріхах. Згодом вона вибачалася, казала, що це були слова на емоціях, але в душі хлопця залишався неприємний осад.

— Федь, ну ти чого насправді? Твоя мати ж просто користується тобою! — якось сказала шкільна подруга Світлана.

Зі Світланою Федір спілкувався ще з сьомого класу. Дівчина йому подобалася, але він боявся втратити дружбу — єдине світле, що було в його житті, тому ніколи не зізнавався їй у своїх почуттях. Лише Світлана та її батьки підтримували його. Іноді Федору навіть здавалося, що вони любили його більше, ніж рідна мати. Хоча чи любила вона взагалі?

Задумавшись над словами подруги, Федір зрозумів, що весь цей час справді обманював сам себе. Він настільки прагнув отримати хоч краплину материнської любові, що перетворився на слухняного песика, який радіє, коли перед ним махають апетитною кісточкою.

Цього разу відповідати на дзвінок матері зовсім не хотілося. Федір планував подзвонити Світлані та запросити її на прогулянку, але вона зателефонувала першою. Заплакана дівчина повідомила, що її батько потрапив до лікарні. Терміново потрібна була операція на серці. Зробити таку за полісом швидко не могли через черги, а грошей на платну в них не було.

— Федь, я спробую оформити кредит у банку. Можна я вкажу твій номер? Там потрібні контакти знайомих.

— Звісно, вказуй. Ще й питаєш!

Федір хвилювався. Раптом він задумався, що якби не віддавав усі гроші матері й на розваги брата, то давно б назбирав достатню суму.

Ні… більше він не планував прислужувати фальшивій любові. Якщо людина справді любить і турбується, то буде поруч не лише тоді, коли їй від тебе щось потрібно.

У видачі кредиту Світлані відмовили. Зустрівшись із нею, Федір вирішив, що має допомогти. Сім’я дівчини завжди турбувалася про нього… Він не міг залишити їх у біді. Якщо батько подруги помре, Федір ніколи не пробачить собі бездіяльності.

Парень звернувся до свого керівника, знаючи, що на роботі гарним співробітникам можуть дати безвідсоткову розстрочку. Вислухавши його, Ілля Васильович одразу ж направив Федора до бухгалтерії, сказавши, що утримуватимуть 20% із зарплати щомісяця. Це було справжнім подарунком. Навіть віддаючи половину доходу, Федір міг би жити без обмежень.

— Федько, ти найкращий! — ридаючи, повисла на шиї хлопця Світлана. — Дякую, що знайшов гроші. Я поверну все до копійочки.

— Що ти таке кажеш! Вам ще на реабілітацію потрібні будуть гроші. Навіть не думай про це зараз! Молися за свого батька. І я теж буду.

Під час операції Федір сидів поруч зі Світланою та її матір’ю. Він хвилювався не менше за них і з полегшенням видихнув, як тільки лікар вийшов і повідомив, що все пройшло успішно. Вперше у житті Федір відчув, що зробив щось правильне.

— Дякую тобі, — подякувала Федору мама Світлани. — Ти нам завжди був як рідний. Шкода лише, що ви зі Світланкою не разом. Вона ж у тебе ще з сьомого класу закохана.

Жінка ахнула й прикрила рота рукою, усвідомивши, що проговорилася, а Федір тільки зрадів. Невже весь цей час його почуття були взаємними?

Він вирішив, що подолає свої страхи й поговорить зі Світланою, щойно все заспокоїться, а її батькові дійсно стане краще.

Повертаючись додому, Федір побачив матір, яка сиділа на лавці біля під’їзду.

— З’явився, не запилився! — спалахнула жінка. — Що це означає? На дзвінки не відповідаєш кілька днів! Дома тебе немає! Де це ти вештаєшся у вихідний день?

— Здається, я вже достатньо дорослий, щоб не виправдовуватися, — сухо відповів Федір.

Хлопець чудово знав, що якщо скаже матері, чим був зайнятий, вона засудить. Ще й поспішить вимагати повернення грошей у мами Світлани. Він вирішив нічого не говорити. Та їй і не цікаво було насправді.

— Ішь, як він заговорив. Мати переживає! Думала, що з тобою щось трапилося, а ти!..

— Я втомився сьогодні… Ти їдь додому. У мене все одно немає бажання розмовляти, а грошима я допомогти не можу. У самого зараз немає.

— Який же ти все-таки егоїст! І як я могла проґавити той момент, коли ти виріс справжнісіньким егоїстом? Це просто жах якийсь!

— Ти приїхала, щоб ображати мене? — спокійно спитав Федір. — Не вийде. Мені не образливо. Їдь додому. Вже темніє.

— Стій! — Жінка вчепилася в руку сина. Вона тремтіла всім тілом, а на очах навернулися сльози.

На мить Федору здалося, що мати справді переживала за нього. Щось здригнулося в серці, але це миттєво перетворилося на камінь, коли мати знову заговорила:

— Ти повинен допомогти своєму братові! Ситуація жахлива! Феденька, нікому допомогти, окрім тебе. Тільки на тебе вся надія. Льоша потрапив у неприємну ситуацію. На нього і Танюшку, його дружину, напали у провулку… Він зміг відбитися від нападників, але сильно покалічив одного, і той подав до суду. Твого брата посадять. Ти розумієш, Федя… Він не виживе за ґратами. Він же до такого не звик. Там із нього зроблять грушу для биття. Візьми провину брата на себе. Я благаю тебе, Феденька. Хочеш, я стану перед тобою на коліна? Прийди з чистосердечним зізнанням. Скажи, що ти був із ним у той момент і це ти побив того хлопця? У брата твого дружина вагітна, а ти все одно один живеш. Ніхто сумувати не буде.

Федору хотілося голосно сміятися. Він прекрасно знав свого брата. Якби на них справді хтось напав, Олексій, швидше за все, залишив би вагітну дружину самостійно розбиратися, а сам би втік, наче вітер. Єдині, з ким він міг побитися, були його товариші по чарці.

Та як би там не було, брати провину брата на себе Федір не збирався. Йому навіть подумалося, що якщо Олексія посадять, то його дружина нарешті зможе зітхнути спокійно. Він не розумів, як розумна на перший погляд дівчина взагалі могла вийти заміж за Олексія, але це був її свідомий вибір. Вона точно бачила свого обранця і знала, на що погоджується.

— Ти маєш рацію, мамо, — ти вже точно сумувати не будеш. Увесь цей час ти пускала мені пил в очі, змушувала повірити, що я справді став потрібен своїй родині… Я мріяв про материнську любов, і ти чудово це знала. Приємно було маніпулювати мною? Сміялася, мабуть, що я, як слухняний пес, виконував усе за порцію брехливих похвал? Ті часи минули, і я прозрів. Достатньо того, що я вам дав. Що б там не трапилося насправді — якщо мій брат дійсно винний, то нехай відповідає.

— Не смій відмовлятися! Я прокляну тебе! Немає нічого гіршого за материнське прокляття, так і знай!

— Мабуть, ти права. Але є одна проблема — у мене немає матері.

Слова давались важко. Федір ледь стримував сльози, які наверталися на очі в цю мить. Він любив матір, як би вона себе не поводила. На кожен її удар він знаходив виправдання, але тепер настав час визнати сувору правду.

— Жінка, яка мене народила, весь цей час ненавиділа мене. Вона ніколи не була щирою зі мною… Хоча б зараз чесно зізнайся в цьому. У мене не було і немає матері. Я народився як побічний ефект твоєї слабкості перед моїм батьком… Ти і його ненавиділа, незрозуміло, навіщо тоді взагалі було з ним пов’язуватися. Але це твоє діло, мамо… На цьому все. Досить вже фальші. Я не підтримуватиму свого брата.

— Ти правий! Щоразу мені було важко видавлювати любов до тебе, але заради грошей і вигоди не на таке можна піти! Більше в тебе справді не буде матері! Щоб тебе накрило все погане, що тільки є в цьому житті.

Мати пішла, а Федір відчув, як по його щоках покотилися гарячі сльози. Він важко зітхнув і зайшов у квартиру. Ось і поставлена крапка. Давно пора було визнати, що мати ніколи не полюбить його по-справжньому.

Невдовзі батько Світлани одужав. Дівчина не переставала дякувати Федору й просила, щоб він не відмовлявся від грошей, які вона поступово повертатиме йому.

— Світ, а як ти ставишся до того, щоб піти зі мною на побачення? Я це не через допомогу твоєму батькові пропоную, просто я давно закоханий у тебе… боявся сказати, щоб не втратити нашу дружбу, але твоя мама випадково проговорилася, що ти теж… якщо почуття пройшли, я зрозумію.

Світлана зойкнула від радості, кинулася в обійми Федора й заплакала. Вона ж теж боялася зруйнувати їхню дружбу, тому мовчала й приховувала свої почуття, але тепер їм належало надолужити згаяне.

— Я піду з тобою на побачення, якщо ти погодишся, щоб я повернула тобі гроші, які ти дав на операцію мого батька! – строго промовила Світлана й підняла підборіддя.

— Домовились. Все одно підуть у наш спільний сімейний бюджет, — усміхнувся Федір.

— Сімейний? – Світлана шоковано розкрила очі.

— Ти ж мене добре знаєш. Я не з тих, хто змінює свій вибір… і якщо почну зустрічатися з дівчиною, то тільки для того, щоб вона стала моєю дружиною в майбутньому.

Світлана заплакала ще дужче й кивнула. Федір зрозумів, що жодні прокльони матері не збудуться. Йому давно слід було відпустити ситуацію, яка тягнула його на дно, і стати сміливішим, але він радів, що зробив це зараз.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Візьми провину брата на себе, — благала мати. — У нього дружина вагітна, а про тебе ніхто не буде сумувати