— Бачила? Бачила, яку машину Денис собі взяв? — Артем стукнув долонею по керму старенького «Жигуля», який вони з дружиною купили в кредит п’ять років тому. — Знову нова! Уже п’ята за рік, щонайменше!
Олена втомлено зітхнула, дивлячись у бічне вікно на будинки, що пролітали повз. День був важкий, голова розколювалась, а попереду — ще вечеря й прання. Останнє, про що їй хотілося говорити, — це чергове авто брата.
— Ну взяв і взяв, — вона потерла скроню. — Яка різниця?
— Яка різниця?! — Артем різко повернув голову до дружини, ледь не пропустивши поворот. — Ми тут на цьому кориті трясемось, а твій братик машини змінює, як рукавички! Це ж, блін, «Лексус» останньої моделі!
Олена скривилась від гучного голосу чоловіка.
— Артеме, ну він же бізнесмен, у нього свої доходи. Може собі дозволити.
— А я що, не працюю? — Артем вдарив по гальмах на світлофорі так різко, що Олена рвонулася вперед. — Я що, не горблюсь, як проклятий, на тій клятій будові? Чому він може мати все, а я — ні?
Світлофор перемкнувся на зелений, і машина смикнулась з місця. Артем вів нервово, різко перебудовуючись і підрізаючи інших водіїв. Олена мовчки трималась за ручку над дверима.
— Ти маєш його попросити, — раптом заявив Артем, звертаючи у двір їхньої багатоповерхівки.
— Що попросити? — не зрозуміла Олена.
— Машину, — відрізав чоловік, заглушаючи двигун. — Нехай купить мені машину. Нормальну, а не це старе барахло.
Олена витріщилась на чоловіка, не вірячи своїм вухам.
— Ти зараз серйозно?
— Абсолютно, — Артем розвернувся до неї корпусом. — З якого дива твій брат має кататись на «Лексусах» один? Нехай поділиться з родиною.
— З якого це переляку мій брат має купувати тобі машину, любий? Якщо він може собі це дозволити, це не означає, що тепер він усе купуватиме й тобі!
Артем стиснув щелепи так, що на вилицях заграв м’яз.
— Тобто ти не хочеш мені допомогти? Твій чоловік для тебе нічого не значить, так?
— До чого тут це? — Олена почала відкривати двері машини. — Просто це… Дивно. Просити брата купити тобі авто. Якось принизливо.
— Принизливо? — Артем вискочив з машини й грюкнув дверима. — Принизливо — це їздити на цьому відрі з гайками, коли твій брат змінює «Лексуси» як шкарпетки!
Вони зайшли в під’їзд, продовжуючи сварку. Ліфт, як на зло, не працював, і їм довелося підійматися пішки на сьомий поверх.
— Ти розумієш, що це маячня? — Олена підіймалася сходами, важко дихаючи від навантаження й наростаючого роздратування. — Денис сам заробив ці гроші. Починав з нуля, ночами не спав, ризикував, вкладав останнє. І тепер має ділитись з тобою?
— Ага, от як! — Артем зупинився на сходовій площадці. — Тобто я не вартий, так? Твій брат — великий бізнесмен, а я — ніхто?
— Я не це мала на увазі, — втомлено відповіла Олена, дістаючи з сумочки ключі від квартири.
— Саме це ти й мала на увазі! — Артем схопив її за лікоть, змушуючи обернутися. — Твій брат — геній, а твій чоловік — невдаха, так?
Олена вирвала руку й відкрила двері квартири.
— Не треба так. Я лише кажу, що не можна вимагати від людини купити тобі авто лише тому, що він твій родич і в нього є гроші.
Артем зайшов слідом, із гуркотом скинувши взуття.
— А я думаю, ти просто соромишся мене! Соромишся, що твій чоловік — звичайний виконроб, а не якийсь бізнесмен із золотою карткою! Тому й не хочеш просити брата! Боїшся, що він дізнається, який у тебе бідний чоловік!
Олена зняла куртку й повісила її на вішак, намагаючись дихати рівно й не піддаватись на провокації.
— Ти сам себе накручуєш, Артеме. Ніхто не вважає тебе невдахою. І Денис ніколи…
— Не бреши мені! — перебив її, закричав Артем. — Я бачив, як він на мене дивиться! Як на бруд! Наче я не гідний бути чоловіком його сестри!
Олена пройшла на кухню й увімкнула чайник. Цю розмову потрібно було терміново перевести в інше русло, поки вона не переросла в справжній скандал.
— Давай повечеряємо і спокійно все обговоримо, — запропонувала вона. — Я втомилася, ти теж. Ми просто голодні та злі.
— Немає тут що обговорювати, — Артем відкрив холодильник і дістав пляшку пива. — Або ти просиш брата купити мені машину, або я сам із ним поговорю.
Артем сидів на кухні, потягуючи вже третю пляшку пива. Олена готувала вечерю, намагаючись не звертати уваги на важкий погляд чоловіка.
— Знаєш, а я ж міг бути як твій брат, — раптом сказав Артем. — У мене теж були плани на бізнес.
— Справді? — Олена вперше чула про це за п’ять років шлюбу. — І що сталося?
— А то ти не знаєш! — фиркнув Артем. — Твій братик усе зруйнував. Перехопив мій проєкт.
Олена відклала ніж і обернулась до чоловіка.
— Про що ти говориш? Денис ніколи…
— Три роки тому, — перебив її Артем. — Пам’ятаєш той будівельний тендер? Я готував документи, шукав інвесторів. А потім твій брат якось дізнався й усе перекупив!
— Зачекай, — Олена насупилася. — Ти про той житловий комплекс? Але ж Денис брав участь у тендері офіційно, через свою компанію.
— От бачиш! — Артем стукнув пляшкою по столу. — Ти його захищаєш! Завжди захищала! А він спеціально мене підставив, щоб показати, хто тут головний!
Олена повернулася до плити, намагаючись зберегти спокій.
— Артеме, це бізнес. Денис виграв тендер, бо в нього був досвід і репутація. Його компанія на той момент уже побудувала три житлові комплекси.
— А в мене могла бути своя компанія! — Артем встав, похитнувшись. — Якби не твій брат, я б зараз теж на «Лексусі» їздив!
— Ти ж навіть документи не подав на тендер, — тихо нагадала Олена. — Тільки розмови були.
Артем схопив четверту пляшку.
— Бо дізнався, що твій братик бере участь! Навіщо намагатися, якщо все вже вирішено? У нього ж зв’язки, гроші…
— У нього освіта й десять років досвіду, — різко відказала Олена. — А ти навіть курси з управління бізнесом не закінчив, хоча я пропонувала оплатити.
— То я тупий, так? — Артем навис над дружиною. — Неосвічене бидло, так?
— Я цього не казала, — Олена відступила до плити. — Просто не можна звинувачувати інших у своїх…
— У своїх невдачах? — Артем гірко розсміявся. — Авжеж! Бо ж я — невдаха! А твій брат — золотий хлопчик! Бізнесмен! Благодійник!
У цей момент у двері подзвонили. Олена кинула погляд на годинник — майже дев’ята вечора.
— Хто б це міг бути? — пробурмотіла вона.
— А зараз дізнаємося! — Артем попрямував до дверей, похитуючись.
Олена поспішила за ним, відчуваючи недобре. Коли двері відчинилися, на порозі стояв Денис — у дорогому костюмі, з портфелем у руках.
— Привіт! Вирішив заїхати, документи передати… — почав він, але замовк, побачивши стан зятя.
— А ось і наш мільйонер завітав! — Артем картинно вклонився. — Проходь, благодійнику! Розкажеш нам, як стати успішним!
Денис перевів погляд на сестру, безмовно питаючи, що тут коїться.
— Артеме, може, ти підеш відпочинеш? — Олена спробувала відтіснити чоловіка від дверей.
— А от і ні! — Артем усміхнувся. — Давай поговоримо по-родинному! Розкажи, Денисе, як ти любиш змінювати машини! Як тобі новий «Лексус»? Не тісно в ньому одному?
Денис зайшов у квартиру, не знімаючи взуття, наче відчуваючи, що затримуватись тут надовго не варто.
— Артеме, ти п’яний, — констатував він спокійно. — Давай поговоримо, коли протверезієш.
— Ні, зараз поговоримо! — Артем перегородив йому шлях. — Скажи, як у тебе виходить — змінювати машини кожні два місяці, поки твоя сестра з чоловіком їздять на розвалюсі?
— Артеме! — вигукнула Олена. — Припини!
— А що припинити? — він обернувся до дружини. — Я ж правду кажу! Твій брат жирує, а нам навіть б/у іномарку купити не може!
Денис поставив портфель на підлогу і схрестив руки на грудях.
— Я не зобов’язаний звітувати перед тобою за свої покупки, — холодно вимовив він. — І тим більше не зобов’язаний щось тобі купувати.
— Ось воно! — Артем тріумфально подивився на дружину. — Чула? Твій брат вважає нас злиднями! Недостойними його уваги!
— Я цього не казав, — Денис звернувся до сестри. — Олено, що відбувається?
Але відповісти Олена не встигла. Артем ступив до Дениса, похитнувшись.
— А я скажу, що відбувається! Ти, гаде, завжди дивився на мене згори вниз! Думаєш, я не бачу, як ти кривишся, коли я приходжу? Як демонстративно паркуєш свої машини під нашими вікнами?
— Боже мій, Артеме, — Денис закотив очі. — У мене офіс у сусідньому будинку. Де мені ще паркуватися?
— Брехня! — Артем тикнув пальцем йому в груди. — Ти спеціально це робиш! Щоб усі бачили різницю між нами!
Денис відступив на крок, бридливо струсив піджак.
— Знаєш, у чому між нами різниця? — спитав він у чоловіка сестри. — Не в машинах. А в тому, що я працюю, а не нию через чужі успіхи.
— Та невже? — Артем скалився. — А хто мій проєкт забрав? Хто тендер перекупив?
— Який ще проєкт? — насупився Денис. — Той неіснуючий бізнес-план, який ти навіть не спромігся скласти? Чи ті балачки про велике майбутнє, які ти ведеш у гаражі з друзями?
— Денисе, не треба, — спробувала втрутитися Олена.
— Ні, хай скаже! — Артем схопив Дениса за лацкани піджака. — Давай, розкажи, який я невдаха! Як ти мною погорджуєш!
— Я справді тобою погорджую, — спокійно відчепив його руки Денис. — Але не тому, що ти небагатий. А тому, що ти звинувачуєш усіх навколо у своїх проблемах. Мене — в тому, що в тебе немає бізнесу. Олену — в тому, що вона не випрошує в мене подачки. Може, досить шукати винних?
Артем відсахнувся, наче від удару.
— Ти… Ти… — він захлинався від люті. — Як ти смієш мене повчати?!
— Смію, — відрізав Денис. — Бо ти — чоловік моєї сестри. І я бачу, як ти перетворюєш її життя на пекло своїми претензіями й заздрістю.
Олена стояла між ними, не знаючи, як зупинити цей потік взаємних звинувачень. Вона ніколи не бачила брата таким жорстким, а чоловіка — таким жалюгідним.
— Забирайся! — проричав Артем. — Геть із мого дому!
— Це не твій дім, — спокійно відповів Денис. — Квартира записана на Олену. Я допоміг їй із першим внеском, поки ти пропивав зарплату.
Повисла важка пауза. Артем дивився то на Дениса, то на дружину, ніби побачив їх уперше.
— Ото як воно… — прошипів він нарешті. — Тобто я навіть у власній квартирі не господар? Це все подачки великого Дениса?
Олена закрила обличчя руками.
— Артеме, це не так. Денис просто допоміг із першим внеском, а виплачували ми разом…
— Заткнись! — гаркнув Артем. — Брехуха! Увесь цей час ти брехала мені! Вдавала люблячу дружину, а сама з братцем насміхалась за моєю спиною!
— Ніхто з тебе не сміявся, — втомлено мовив Денис. — Але я бачу, що допомога тобі лише зашкодила. Звикай жити за своїми можливостями, Артеме. І перестань вимагати від інших того, на що не заслуговуєш.
— Не заслуговую?! — Артем наблизився до нього впритул. — А ти, значить, заслуговуєш? Своїми махінаціями, своїми зв’язками?
— Я починав з торгівлі на базарі, — холодно відповів Денис. — Поки ти пив пиво з друзями, я вставав о п’ятій ранку й вантажив товар. Поки ти мріяв про велике майбутнє, я брав кредити й ризикував усім. І ніхто мені не допомагав.
— Денисе, будь ласка, — благально прошепотіла Олена. — Давайте всі заспокоїмось.
— Ні, Олено, — Денис обернувся до сестри. — Пора закінчувати цей цирк. Твій чоловік — доросла людина. Пора перестати його виправдовувати.
— Не смій вказувати моїй дружині! — Артем схопив зі столу порожню пляшку.
— Артеме, ні! — Олена кинулася до нього, але було пізно.
Денис перехопив руку зятя, перш ніж той встиг замахнутись, і з силою штовхнув його до стіни.
— Тільки спробуй, — прошипів він. — Дай мені лише привід.
Артем осів на підлогу, дивлячись знизу вгору на брата дружини. Уся його лють змінилася на вираз загнаного звіра.
— Ви обидва проти мене, — пробурмотів він. — Завжди були.
— Ні, Артеме, — Олена опустилась поруч. — Я завжди була на твоєму боці. Навіть коли ти програвав зарплату. Навіть коли повертався п’яним. Навіть коли обіцяв і не виконував.
— Брешеш, — прошепотів він. — Ти завжди любила його більше. Свого успішного брата.
— Я не маю обирати між чоловіком і братом, — твердо сказала Олена. — Але ти змушуєш мене це зробити своїми божевільними вимогами.
Денис дивився на цю сцену з явною відразою.
— Знаєш, Артеме, — тихо мовив він. — Я міг би купити тобі машину. Заради Олени. Але ти навіть нормально водити не вмієш. Пам’ятаєш, як розбив свою попередню? Ущент п’яний.
— Що? — Олена повернулася до брата. — Яку машину ти розбив?
— Він тобі не сказав? — Денис здивовано підняв брови. — Три роки тому. Новенька «Тойота». Та сама, яку ви, нібито, продали, щоб внести перший платіж за квартиру.
Олена повільно підвелася з підлоги, дивлячись на чоловіка широко розплющеними очима.
— Артеме? Це правда?
— Він бреше, — пробурмотів Артем, не підводячи очей. — Усе бреше, щоб нас посварити.
— Я тоді оплатив за тебе той штраф, — спокійно сказав Денис. — І з лікарні тебе забрав, ти жив у мене три дні, поки не оговтався, щоб Олена не хвилювалась. А сам сказав їй, що поїхав до батьків. Це я домовлявся, щоб тебе не позбавили прав. І компенсацію власнику другої машини я теж заплатив.
— Це був не я, — прошепотів Артем. — Хтось інший керував…
— Господи, — видихнула Олена. — Усі ці роки ти брехав мені. А я вірила. Захищала тебе. Відмовлялась від кар’єри. Терпіла твої істерики.
— Я йду, — сказав Денис, піднімаючи портфель із підлоги. — Олено, ти знаєш, де мене знайти.
— Не смій іти! — вигукнув Артем, підводячись. — Не смій забирати її в мене!
— Я не річ, яку можна забрати, — тихо мовила Олена. — І ти, Артеме, ніколи мною не володів. Просто користувався моєю добротою і терпінням.
— Ти мене кидаєш? — Артем виглядав розгубленим, як дитина. — Через те, що цей виродок наговорив про мене?
— Власне, — похитала головою Олена. — Через брехню. Через твою заздрість. Через неспроможність взяти відповідальність за власне життя.
— Ти не можеш, — Артем схопив її за плечі. — Ти моя дружина!
— Більше — ні, — Олена обережно зняла його руки. — Йди, Артеме. Забери свої речі і йди.
— Це через нього! — Артем вказав на Дениса. — Це він тебе налаштував проти мене!
— Ні, Артеме, — Олена вперше за вечір усміхнулася. — Це цілком твоя заслуга. Ти зробив усе сам. Від першого дня нашого знайомства — і до сьогоднішнього вечора. І знаєш, що найіронічніше? Якби ти сьогодні не почав тему з машиною — нічого б не сталося. Це ти сам зруйнував своє життя.
Денис мовчки відчинив вхідні двері. Олена взяла сумочку й накинула пальто.
— Куди ти? — в паніці спитав Артем.
— До брата, поки ти не звільниш цю квартиру від своєї присутності, — відповіла вона. — Квартиру, яку я виплачуватиму сама. А ти можеш попросити в Дениса машину. Потім квартиру. Потім ще щось. Ти ж не зупинишся, правда?
Вона вийшла за двері слідом за братом, не озираючись. Артем залишився сам у квартирі, яка, як з’ясувалося, ніколи насправді йому не належала…
— Я квартиру Юленьці віддам, а сама житиму з тобою, ти ж усе одно одна, — заявила мама