— Нам треба серйозно поговорити, Ніко! — Максим відклав виделку й подивився на дружину через стіл.
Вероніка підняла очі від тарілки з вечерею. Щось у голосі чоловіка насторожило її.
— Про що? — запитала вона, не припиняючи їсти.
— Про наше майбутнє! Про квартиру! — Максим глибоко вдихнув, ніби збирався з духом. — Я все підрахував, і виходить, що нам знадобиться щонайменше п’ять років, щоб накопичити на перший внесок по іпотеці!
— І? Ми ж знали, що це не швидко.
— Але можна пришвидшити! — випростався Максим. — Якщо ми здамо твою квартиру, а самі… тимчасово переїдемо до моїх батьків…
Вероніка завмерла з виделкою в руці. Миттєвий погляд на чоловіка — і вона зрозуміла, що він не жартує.
— Ти пропонуєш мені жити з твоєю мамою? — повільно промовила вона, опускаючи виделку, але вже з бажанням штрикнути нею чоловіка.
— Усього на рік-півтора! — поспішив пояснити Максим. — Оренда твоєї двійки в цьому районі дасть нам десь сорок тисяч на місяць! За півтора року ми накопичимо на хороший перший внесок!
— Максиме… — Вероніка схрестила руки на грудях. — Твоя мати відкрито говорила, що я тобі не пара! Що я вийшла за тебе через гроші та перспективи! Хоча, нагадаю, це моя квартира, яку мені залишила бабуся!
— Мама іноді буває різка, але…
— Різка?! — перебила Вероніка. — Вона на нашому весіллі сказала тост, що сподівається, що я зможу «дорости до рівня її сина»! А коли ми перші два місяці жили з ними, вона критикувала все — від моєї кулінарії до того, як я складаю рушники!
— Я знаю, то був важкий період, – зітхнув Максим. — Але це заради нас! Уяви: через півтора року в нас буде власна квартира! Без кредитів на двадцять років!
— А яка гарантія, що через півтора року ти не вигадаєш нову причину, щоб залишитись у мами? — голос Вероніки ставав гучнішим. — Або що твоя мати не вижене мене раніше?
— Ти перебільшуєш! — похитав головою Максим. — Мама не така вже й страшна!
— Для тебе — може й ні. А для мене вона — втілення всього, чого я боялась у свекрухах!
Вероніка встала з-за столу і почала збирати посуд, з грюкотом ставлячи тарілки в мийку. Максим скривився від шуму.
— Послухай! — він теж підвівся. — Я просто пропоную подумати над варіантом! Ми могли б спробувати на місяць, подивитись, як піде!
— На місяць? — Вероніка фиркнула. — А потім орендарі відмовляться з’їжджати — і ми застрягнемо там на невизначений термін! Ні, дякую! Я краще ще три роки відкладатиму, ніж проживу місяць під одним дахом з Іриною Миколаївною!
— Вона змінилася! — спробував захистити матір Максим. — Після тієї розмови вона пообіцяла ставитись до тебе краще!
— Пообіцяла тобі! — наголосила Вероніка. — А мені вона досі надсилає статті про те, як бути хорошою дружиною! А нещодавно — про те, як жінці пережити розлучення! Уявляєш, що буде, якщо ми житимемо в її домі?
Максим підійшов до дружини й поклав руки їй на плечі.
— Ніко, це важливо для мене! Я хочу, щоб у нас була СВОЯ квартира! Я втомився жити у твоїй, де все вирішуєш ти!
— Ось воно що! — Вероніка розвернулася, скинувши його руки. — Справа не у квартирі й не в грошах! Тобі просто некомфортно, що живеш у моєму просторі! Тобі потрібне своє або хоча б мамине!
— Я цього не казав… — почав захищатись Максим.
— Але подумав! — відрізала Вероніка. — Розмова закінчена! Я не переїду до твоїх батьків! Крапка!
Вона вийшла з кухні, залишивши Максима наодинці з немитим посудом і власними думками.
Пізніше ввечері, коли Вероніка вже спала, Максим відкрив ноутбук і почав шукати інформацію про ціни на оренду квартир у їхньому районі. «Вона просто не розуміє, яку вигоду ми втрачаємо», — думав він, переглядаючи оголошення. — «Треба показати їй конкретні цифри. Тоді точно погодиться».
Вероніка помітила зміни в поведінці чоловіка через тиждень після розмови. Максим постійно ховав телефон, коли вона заходила в кімнату, затримувався після роботи й відповідав розмито. Підозри почали точити її зсередини.
— У тебе хтось з’явився? — запитала вона прямо одного вечора, коли Максим знову відклав телефон екраном донизу.
— Що? Ні! — він виглядав щиро здивованим. — З чого ти взяла?
— Ти ж сам знаєш! Ховаєш телефон, постійно комусь пишеш, затримуєшся! Класика жанру!
— Ти перебільшуєш! — Максим спробував її обійняти, але Вероніка відсторонилася.
— Не ухиляйся! Що відбувається?
Максим зітхнув, здаючись.
— Я просто збирав інформацію про оренду, говорив з агентами…
— Після того, як я чітко сказала «ні»?! — Вероніка схрестила руки на грудях. — Ти вирішив діяти за моєю спиною?
— Я хотів підготувати для тебе чітку картину — з цифрами, фактами… Показати, наскільки це вигідно!
— Вирішив, що я погоджусь, якщо ти знайдеш, куди болючіше вдарити? — Вероніка похитала головою. — Це моя квартира, Максиме! Моя! Я не хочу бачити там чужих людей! І не хочу переїжджати до твоєї матері! Скільки ще разів повторити?
— А ти подумала про мене? Про наші спільні цілі? Це егоїстично з твого боку! — сказав Максим, напружено.
— Егоїстично?! — Вероніка усміхнулась. — Знаєш, що справді егоїстично? Вимагати, щоб я відмовилася від нормального життя у своєму домі й поїхала жити до жінки, яка мене терпіти не може! І все це заради того, щоб ТИ швидше отримав своє!
Вона вийшла з кімнати, гучно зачинивши за собою двері ванної. Максим залишився сидіти в вітальні, стискаючи телефон. На екрані світилося повідомлення від рієлтора: «Знайшов чудового клієнта для вашої квартири. Коли можемо організувати перегляд?»
У суботу Вероніка вирішила піти в торговий центр, щоб трохи провітритись і відірватися від напруженої атмосфери вдома. Біля входу до супермаркету вона несподівано натрапила на Ірину Миколаївну.
— Вероніко! Яка несподівана зустріч! — свекруха солодко всміхнулася. — Сама? А де Максим?
— Вдома. Працює… — сухо відповіла Вероніка, намагаючись швидко завершити розмову.
— А я от штори вибираю! — продовжила Ірина Миколаївна, ніби не помічаючи холоду у голосі. — Для вашої кімнати! Максим казав, що ви скоро до нас переїдете!
— Що, пробачте? — Вероніка завмерла в нерозумінні.
— Ну так! — свекруха здивовано підняла брови. — Максим сказав, що ви вирішили пожити з нами, поки здаєте твою квартиру! Ми з батьком вже кімнату готуємо!
— Він сказав… Що ми вже ВИРІШИЛИ? — всередині Вероніки починало закипати.
— Звісно! Вчора приїжджав, допомагав меблі переставляти! Казав, що ви переїжджаєте наприкінці місяця!
Вероніка глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись.
— Ірино Миколаївно, ви щось плутаєте. Ми не переїжджаємо. Я ніколи на це не погоджувалася.
Обличчя свекрухи змінилось, усмішка стала напруженою.
— Але Максим був такий впевнений…
— Дарма, як бачите, — відрізала Вероніка. — Перепрошую, я маю йти.
Вона розвернулася й швидким кроком попрямувала до виходу, на ходу набираючи номер чоловіка. Максим не відповідав. Тоді вона надіслала повідомлення: «Зустріла твою маму. Цікаві новини про переїзд. Нам терміново треба це обговорити».
Повернувшись додому, Вероніка побачила, що Максима немає. Вона знову зателефонувала — телефон був вимкнений. Розлючена, вона почала готувати вечерю, грюкаючи посудом.
Максим з’явився тільки ввечері.
— Ти казав мамі, що ми переїжджаємо? — запитала Вероніка замість привітання.
— Я сказав, що ми обговорюємо таку можливість… — він не дивився їй у вічі.
— Вона вже штори для нас вибирає! — голос Вероніки тремтів від стримуваного гніву. — Ви з нею готуєте кімнату! Це не схоже на обговорення «можливості»!
— Я хотів створити умови, щоб тобі було простіше погодитися… — зізнався Максим.
— Простіше?! — Вероніка розсміялася. — Поставити мене перед фактом, щоб мені було ніяково відмовити? Це маніпуляція, Максиме, а не турбота!
— Я просто хочу, щоб ти зрозуміла: це наш шанс наблизитись до мрії про власне житло!
— А я хочу, щоб ти зрозумів: я не переїду до твоєї матері! Ніколи! І якщо ти не можеш поважати моє рішення, то у нас проблема серйозніша за відсутність власної квартири!
Максим стиснув губи в тонку лінію.
— Хм… А ти, мабуть… права! У нас справді проблеми! І головна з них — твій егоїзм!
Він розвернувся і вийшов з кухні, залишивши Вероніку наодинці з холодною вечерею та думками про те, що їхній шлюб тріщить по швах через квартирне питання.
У середу Вероніка повернулася з роботи раніше, ніж зазвичай — в офісі вимкнули світло через поломку. Відчинивши двері власним ключем, вона почула голоси у вітальні. Один — знайомий, Максима, інший — чужий.
— Чудове планування! — говорив незнайомець. — І район хороший, біля метро! Коли можна заселятись?
— На початку наступного місяця! — відповів Максим. — Господарка вже збирає речі!
Вероніка завмерла в коридорі, не вірячи своїм вухам. Серце шалено калатало, а руки стиснулись у кулаки. Вона глибоко вдихнула і зайшла до вітальні.
— Добрий вечір! — промовила вона крижаним тоном.
Максим здригнувся, а незнайомий чоловік років тридцяти з модною стрижкою здивовано подивився на неї.
— Ніко… Ти рано… — Максим зблід. — Познайомся, це Степан! Він…
— Цікавиться орендою МОЄЇ квартири! — закінчила за нього Вероніка. — Тієї самої, яку я, за твоїми словами, вже начебто звільняю!
— Ви — господарка? — здивувався Степан. — А Максим сказав…
— Максим багато чого говорить! — перебила Вероніка. — Наприклад, що я згодна здати квартиру і переїхати до його батьків! Хоча я категорично проти!
Степан перевів погляд із Вероніки на Максима.
— Ем… У вас якесь непорозуміння?
— Жодного непорозуміння! — Вероніка схрестила руки на грудях. — Просто мій чоловік вирішив здати мою квартиру без мого відома і дозволу!
— Степане, можна вас на хвилинку? — Максим схопив чоловіка за лікоть і спробував вивести з квартири.
— Зачекайте! — Вероніка перегородила їм шлях. — Степане, ви вже віддавали якісь гроші моєму чоловіку? Завдаток? Перший місяць?
Чоловік переминався з ноги на ногу, явно відчуваючи себе ніяково.
— Так, ми домовились про завдаток. Я віддав тридцять тисяч.
— Прекрасно! — кивнула Вероніка. — Де ці гроші, Максим?
— Степане, почекай мене внизу! — попросив Максим. — Мені треба поговорити з дружиною.
— Нікуди він не піде! — відрізала Вероніка. — Не виганяй свідка свого шахрайства!
— Шахрайства? — Максим усміхнувся. — Я просто прискорив процес! Я знав, що якщо знайду хорошого орендаря, ти погодишся!
— З чого ти взяв, що я переїду до твоїх батьків і здам свою квартиру? Якщо ти хочеш жити з ними — йди туди один. Без мене!
— Мені, мабуть, краще піти… — невпевнено мовив Степан.
— Стривайте! — звернулася до нього Вероніка. — Ви віддали завдаток за квартиру, яку я не збираюсь здавати. Вам потрібно повернути гроші!
— У мене їх зараз немає! — почав виправдовуватись Максим. — Я вже частину передав мамі на ремонт кімнати…
Вероніка сухо розсміялась, без тіні радості.
— Чудово. Просто чудово. Ти взяв чужі гроші та віддав їх своїй мамі. А я повинна це розгрібати?
— Не драматизуй! — зморщився Максим. — Я все владнаю!
— Ні. Це я все владнаю! — Вероніка витягла з сумки телефон. — Степане, запишіть, будь ласка, цю адресу! — вона повернула телефон до чоловіка. — Це адреса батьків Максима! Можете вимагати свої гроші там! А краще — зверніться одразу в поліцію із заявою про шахрайство!
— Ти що твориш?! — обурився Максим.
— Ти взяв гроші — ти й відповідай! Я нічого не підписувала і ні з ким не домовлялася! Це МОЯ квартира! І це — твоя афера!
— Вибачте… — пробурмотів Степан. — Але мені справді потрібні мої гроші. Я відмовився від іншого варіанту…
— Розумію! — кивнула Вероніка. — Але в мене їх нема. Вони — у нього або в його мами! А тепер, Максиме, збирай речі й рушай до батьків! Там на тебе вже чекає кімната з новими шторами!
— Ти виганяєш мене? — з недовірою запитав чоловік.
— Саме так! — підтвердила Вероніка. — У тебе є година. Степане, ходімо на кухню, я зроблю вам чаю, поки мій майже колишній чоловік пакує валізи.
Максим стояв посеред вітальні, не вірячи, що його план завершився таким провалом. А Вероніка, проходячи повз нього на кухню, тихо додала:
— Завтра ж подаю на розлучення.
Минуло три тижні. Вероніка сиділа на кухні, коли її від задумливості відірвав дзвінок у двері. Вона неохоче піднялась і глянула у вічко — на порозі стояв Максим.
— Що тобі потрібно? — запитала вона, відчинивши двері, але не знімаючи ланцюжок.
— Поговорити! — відповів він. — Ніко, давай вирішимо все по-людськи!
Вона вагалася кілька секунд, потім усе ж зняла ланцюжок і впустила колишнього чоловіка у квартиру. Вони зайшли разом на кухню, і Максим сів на стілець навпроти неї.
— Що ти хотів?
— Поговорити про розлучення! Я не згоден! Тож треба щось із цим робити! Але…
— Ти хотів поговорити ще про щось?
— Ніко! — Максим нахилився вперед. — Я розумію, що вчинив неправильно! Але невже одна помилка перекреслить три роки шлюбу?
— Одна помилка? — Ніка усміхнулась. — Ти за моєю спиною намагався здати мою квартиру, взяв гроші з чужої людини, налаштував свою матір проти мене, удавши, що я погодилася на переїзд! І все це після того, як я чітко сказала «ні»! Це не помилка, Максиме. Це… Як ти там казав? Егоїзм!
— Я думав про наше майбутнє…
— Ні! — перебила вона. — Ти думав тільки про себе! Якби ти думав про нас, то поважав би мою думку!
Максим потер обличчя долонями.
— Мені було нелегко ці тижні, ти знаєш! Степан і його друзі приходили до батьків вимагати гроші!
— Я знаю! — кивнула Вероніка. — Твоя мати телефонувала мені, звинувачувала в усіх смертних гріхах! Як вона казала? «Ти зруйнувала нашу сім’ю, нацькувала якихось бандитів»! Хоча все, що я зробила — вказала Степану, хто взяв його гроші!
— Мама не знала про мій план, — тихо сказав Максим. — Вона думала, що ти справді погодилась переїхати…
— Звісно! — Вероніка закотила очі. — Саме тому вона так завзято готувала кімнату! Бо ніяк не брала участі у змові, ага…
— Це не була змова! — заперечив Максим. — Мама просто… захопилася…
— Не має значення! — Вероніка посунула до нього теку з документами. — На цьому все?
— Я кохаю тебе, Ніко! Я не хочу розлучення!
— А я більше тебе не кохаю, — твердо відповіла вона. — Ти думаєш, можна зрадити людину, а потім просто сказати «вибач»? У моїх очах ти вже не той чоловік, за якого я виходила заміж. Тож…
— Дай мені шанс усе виправити! — у голосі Максима чувся відчай. — Ми можемо почати спочатку! Я більше ніколи…
— Ні! — різко сказала Ніка. — Коли я дізналась, що ти водив у мій дім чужу людину, показував йому мої речі й обговорював, коли я звідси з’їду — я зрозуміла, що більше не зможу дивитися на тебе, не згадуючи цю зраду!
Максим мовчки дивився на неї, ніби бачив уперше.
— Я не думав, що ти все так сприймеш…
— Справді? — Вероніка схрестила руки на грудях. — А як я, на твою думку, мала це сприйняти? «Ой, любий, ти вже знайшов орендарів для моєї квартири? Як турботливо! Звісно, я зберу речі й переїду до твоєї мами, яка мене ненавидить!»
Максим опустив голову.
— Я заплутався… Я справді хотів, як краще…
— Мені байдуже, що ти там хотів, — подивилась йому просто в очі Ніка. — Я навіть не розумію, навіщо тобі все це знадобилось! У нас було гарне життя тут! Але твоїй гордині було нестерпно, що ми живемо у МОЇЙ квартирі! Ти не міг змиритися з тим, що я не хочу йти на поклін до твоєї матері! І ти вирішив усе взяти у свої руки, знехтувавши моїми почуттями та бажаннями!
— Я не пишаюсь тим, що зробив… — тихо вимовив він.
— І правильно. — кивнула Вероніка. — Бо я не пишаюся тим, що вийшла за тебе заміж. Ми обидвоє помилилися. Але ти — більше. Щось іще?
— Нік, я щиро хочу все виправити…
— Ми закінчили.
Максим подивився на неї, в очах — остання надія. Але обличчя Вероніки залишалося непохитним.
— Та подавись ти своїм розлученням! — вигукнув він, підводячись. — Я ж казав — ти егоїстка!
Ніка нічого не відповіла. Навіщо витрачати даремно слова? Це вже ні до чого. І провокувати Максима вона теж не хотіла — хто знає, що йому ще спаде на думку?
Коли за Максимом зачинилися двері, вона сперлася спиною об стіну і глибоко вдихнула. Усередині не було ні сліз, ні жалю — тільки полегшення і впевненість у тому, що вона прийняла правильне рішення. Ця квартира була її фортецею, її безпечним місцем. І ніхто — ані Максим, ані його мати — не мали права вирішувати, як їй жити та що їй належить.
Сільський дивак зачастив ходити до розведеної сусідки з дітьми