Кілька років тому я вирішила поїхати на заробітки до Італії. Мене звільнили з дитячого садочка ще до настання пенсії — місце віддали молодшій кандидатурі.
Мій чоловік Петро заробляв мало, а син саме збирався одружуватися. На щастя, моя подруга вже працювала нянею в Неаполі й повідомила, що одна італійська сім’я шукає цілодобову няньку для дітей. Я не вагалася ні хвилини, швидко підготувала документи й вирушила за кордон.
Оплата була дуже пристойна, бо мій досвід роботи був чималим. Я швидко вивчила італійську мову, а жити дозволили прямо на віллі сеньйори, де я працювала.
Щомісяця я висилала чоловікові 500-600 євро, щоб він відклав їх на зберігання. За пів року ми назбирали достатньо грошей на весілля сина: обрали гарний ресторан, фотографа та замовили костюм у дизайнера.
Після весілля я ще кілька днів побула вдома, а потім повернулася до Італії. Я розуміла, що в Україні я таких грошей не зароблю. Якщо переводити євро в гривні, виходить солідна сума.
Коли невістка завагітніла, вони з сином жили в орендованій квартирі. Почувши цю радісну новину, я першою запропонувала допомогти з купівлею житла. Свати підтримали мою ініціативу. Я продовжила працювати й відкладати гроші. Також регулярно відправляла продукти, підгузки, одяг і навіть купила коляску.
Перед пологами ми зібрали всю суму й придбали трикімнатну квартиру в новобудові з ремонтом майже в центрі міста. На хрестини онучки Злати я подарувала золотий ланцюжок із хрестиком, багато одягу, іграшок і ще дві тисячі євро.
Однак відстань і постійна робота в Італії зіпсували мої стосунки з Петром. Він став холодним і відчуженим. Кожен раз, коли я поверталася додому, ми спали в різних кімнатах. Петро казав, що відвик спати з кимось на одному ліжку.
Я знала, що такі проблеми часто бувають у родинах заробітчан. Думала, з часом усе владнається.
Та, на жаль, справа була зовсім не у відстані, а в іншій жінці. Поки я працювала за кордоном, Петро завів коханку. У 2022 році до нашого будинку переїхала родина біженців із Маріуполя, й там він познайомився з Оленою, молодшою від мене жінкою.
Вони таємно зустрічалися роками. Я бачила Олену в нашому будинку, віталася з нею, навіть розмовляла. Найгірше те, що про це знали мій син, невістка й свати. Мені відкрила очі на зраду кума, яка випадково побачила їх разом.
— Кажу тобі, це був він! Якщо не віриш — я маю фото!
Більше за все мене вразила зрада сина. Адже я працювала для нього, старалася дати все найкраще. А він приховував від мене таку підлість!
Я не знаю, як жити далі. Поки що переїхала до мами в село на свята. Люди будуть тикати пальцями, сміятися за спиною.
Мені боляче й сумно. Я ще ніколи не почувалася настільки спустошеною…
— Тобі шкода шматочка моря для дитини? – родичі приїхали цілою делегацією «за здоров’ям» одного онука