Я тричі виходила заміж, і щоразу намагалася бути ідеальною дружиною — покірною і турботливою. Перший чоловік пішов, заявивши, що втомився від мене, що я лише готую їжу і більше нічого не роблю для нього.
А я тоді й не розуміла: що ще потрібно робити, щоб подобатися чоловікові? Я залишилася одна з двома дітьми.
Другий чоловік з’явився у моєму житті, коли мені здавалося, що я вже знаю, як будувати шлюб. Я знову віддала себе всю, знову народила дітей, знову старалася догодити.
Але цього разу все було ще складніше — грошей не вистачало, він заробляв мало, мені теж доводилося працювати.
А потім я захворіла. І тоді побачила справжнє обличчя другого чоловіка.
Йому не була потрібна слабка, хвора дружина. Він просто пішов, не озираючись, знайшов собі іншу.
Третього чоловіка я, можна сказати, з вулиці підібрала. Я поставила його на ноги, допомогла влаштуватися. Я працювала, половину зарплати віддавала йому, хоча він і пальцем не поворухнув заради мене. А нещодавно він раптом заявив мені, що я виглядаю недоглянутою, що я стара і не стежу за собою.
І це мені каже чоловік, який молодший за мене всього на три роки! Себе він при цьому вважає молодим, сповненим сил, а мене — мало не розвалюхою. Я розсердилася, перестала давати йому гроші, але він тут же почав називати мене скупою, викидати все, що думає.
Всередині щось підказує, що чоловік повинен бути поруч, що він усе-таки глава сім’ї. Але я більше не можу терпіти цього утриманця.
І ось я не знаю, як вчинити. Я стільки років із ним прожила, працювала, тягнула його на собі. Але кому я тепер буду потрібна? Адже старих жінок ніхто не любить… Чи я помиляюся?
— Я хочу, щоб твоя мати переписала на мене квартиру, — холодно кинув Віктор, його погляд був сповнений презирства