Інна виклала документи на стіл перед рієлторкою. Угода завершилася швидко. Трикімнатна квартира в центрі міста стала повністю її власністю.
— Вітаю з покупкою! Чудовий вибір, — рієлторка потиснула Інні руку. — До речі, вікна виходять на дві сторони, ви точно не помилились.
Інна усміхнулась, переглядаючи документи. Нарешті мрія здійснилась. А ключі від новенької «Тойоти» лежали в сумочці — подарунок собі за підвищення.
Через пів року Інна познайомилась з Дмитром. Високий брюнет із приємною усмішкою підкорив її з першого погляду. Роман розвивався стрімко. Уже за три місяці Дмитро зробив їй пропозицію.
— Я шалено тебе кохаю, — шепотів Дмитро на вухо нареченій. — Будь моєю дружиною.
Гучне весілля відбулося в серпні. Інна світилася від щастя, а родичі Дмитра голосно вітали молодят. Особливо активною була його мати, Людмила Петрівна.
— Яка ж красуня наша невістонька! — вигукувала Людмила Петрівна. — І квартира є, і машина. Пощастило нашому Дімці!
Інна не надала значення цим словам. Але вже за тиждень після весілля Людмила Петрівна запросила молодят на обід.
— Діти, мені ніяково про це говорити, — почала Людмила Петрівна, розливаючи чай. — Але в мене проблеми з оплатою комуналки.
Дмитро розгублено почухав потилицю.
— Мамо, але ж я давав тобі гроші два тижні тому…
Людмила Петрівна сплеснула руками.
— Дімочко, але ж ти знаєш — у мене дорогі ліки! Все пішло туди.
Інна мовчки дістала гаманець і простягла свекрусі 2500 гривень.
— Візьміть, Людмило Петрівно.
Діма вдячно глянув на дружину.
За кілька днів зателефонувала сестра Дмитра — Алла.
— Інночко, люба! Можеш виручити? Дімі дзвонити не хочу, він завжди нервує, коли йдеться про гроші, — тараторила Алла у слухавку.
— А що сталось? — насторожилася Інна.
— Та дурниця! Поламалась пральна машинка. Потрібно 4500, а в мене є тільки 2500.
Інна закусила ніготь.
— Пробач, Алло, але ми з Дімою самі тільки-но облаштовуємось.
У слухавці запанувала тиша, а потім пролунало невдоволене:
— Ясно. Вибач за турботу.
Увечері Дімі подзвонила мама.
— Як так можна?! — кричала Людмила Петрівна так голосно, що Інна чула навіть без гучного зв’язку. — Твоя сестра без пральної машинки, а ти й пальцем не поворухнеш!
Дмитро сидів із червоними вухами.
— Мамо, у нас зараз немає зайвих грошей…
— Зайвих? А у твоєї дружини на нові туфлі є! А допомогти рідні — ні? Передай слухавку Інні!
Інна зітхнула й узяла телефон.
— Слухаю вас, Людмило Петрівно.
— Інночко, люба, ти ж тепер частина нашої родини! — голос свекрухи став солоденьким. — Невже не можеш допомогти зовиці? Усього дві тисячі!
— Людмило Петрівно, я вже допомагала вам кілька днів тому, — твердо відповіла Інна. — І взагалі, я не зобов’язана утримувати всю вашу родину.
— Що?! — заверещала свекруха. — Яка ж ти невдячна! Ми тебе прийняли як рідну, а ти…
Інна вимкнула дзвінок і повернулася до чоловіка.
— Дімо, ми маємо це обговорити.
— Що тут обговорювати?! — Дмитро схопився й почав ходити кімнатою. — Сестрі потрібна допомога! А ти багата, у тебе все є!
Інна змерзла всередині.
— Багата? Дімо, я просто добре заробляю. І я допомогла твоїй матері. Це був виняток. Але це не означає, що…
— А що це означає? — перебив чоловік. — Що ти скупа? Чи що моя родина тобі не подобається?
— Мені не подобається, що всі вважають мої гроші спільними! — Інна грюкнула долонею по столу.
За тиждень з’явився двоюрідний брат Дмитра — Сергій.
— Інночко, красунечко! Виручай, — Сергій усміхався з чарівністю. — 7500 до зарплати. Віддам — мамою клянусь!
— Ні, — різко сказала Інна.
— Що означає «ні»? — ошелешено промовив Сергій. — Дімо, ти чуєш, що вона каже?
Дмитро благально глянув на дружину.
— Інно, ну що тобі варто? Він же поверне…
— Ні, — повторила Інна. — Я нікому нічого не винна.
Сімейний скандал вибухнув у день народження Інни. Уся рідня Дмитра зібралася в їхній квартирі.
— А тепер тост за нашу Інночку! — проголосила Людмила Петрівна, підіймаючи келих. — За те, що вона така… ощадлива.
По кімнаті прокотився недобрий смішок.
— Інна, а правда, що ти відмовилася допомогти тітці Валі з лікуванням? — гучно запитала Алла.
— Якій тітці Валі? — оторопіла Інна. — Я навіть не знаю жодної тітки Валі!
— Це мамина двоюрідна сестра, — втрутився Дмитро. — У неї проблеми зі здоров’ям, потрібні гроші на лікування.
Інна встала з-за столу.
— І скільки потрібно цього разу? — її голос тремтів від напруги.
— Сто тисяч, — випалила Людмила Петрівна. — Ти ж не відмовиш родичці чоловіка?
Інна оглянула всю компанію.
— Я нікому з вас нічого не винна, — твердо заявила вона. — Ані копійки.
Минув тиждень після пам’ятного дня народження Інни. Родичі чоловіка перестали дзвонити напряму, але постійно передавали через Дмитра, що Інна — скупа й егоїстка.
— Невже тобі не соромно? — Дмитро хмурився, дивлячись на дружину. — Усі тільки й говорять, як жадібно ти поводишся.
Інна відклала книгу й уважно подивилася на чоловіка.
— Дімо, а тобі не здається дивним, що про мене згадують лише тоді, коли потрібні гроші? — вона зітхнула. — Коли я востаннє чула від твоєї мами просте «як справи»?
Дмитро відмахнувся, але нічого не відповів.
У суботу до них знову завітала Людмила Петрівна. Свекруха була не в гуморі.
— Дімочко, уявляєш, моя подруга на море їздила! — демонстративно схлипнула Людмила Петрівна. — А я все вдома й вдома. Роками нікуди не вибираюсь.
— Мамо, ну може, поїхала б кудись? — Дмитро розгублено розвів руками.
— За що? — підвищила голос Людмила Петрівна. — На мою пенсію хіба що хліб і воду купити можна! Не всім же, як деяким, жити у своїй квартирі та на машині їздити!
Інна вийшла з кухні, грюкнувши дверима. За кілька хвилин туди зайшов Дмитро.
— Ти чого образила маму? — він дивився з докором.
— Дімо, ти чув, що вона сказала? — Інна схрестила руки на грудях. — Знову дорікає мені моїми ж грошима!
— Ти не розумієш, — Дмитро знизив голос. — У мами справді складна ситуація. Їй важко.
Інна не стала сперечатися. Але наступного дня, проїжджаючи повз торговий центр, вона побачила знайому постать. Людмила Петрівна виходила з дорогого бутіка з об’ємними пакетами.
За кілька днів Людмила Петрівна прийшла до них у гості з новеньким смартфоном.
— Ой, що це у вас, Людмило Петрівно? — з удаваним здивуванням запитала Інна. — Айфон останньої моделі?
Свекруха трохи зніяковіла, але швидко отямилась.
— Племінниця подарувала, — відмахнулась вона. — А що такого?
— Та нічого, — посміхнулась Інна. — Рада, що у вас з фінансами все налагодилося.
— Не твоя справа! — огризнулася Людмила Петрівна.
Дмитро уважно стежив за перепалкою, але мовчав.
Інна готувалась до довгоочікуваної відпустки. Вони з подругами забронювали готель у Туреччині ще понад місяць тому, і Інна рахувала дні до вильоту.
— Викинеш купу грошей, аби повалятися на пляжі, — бурчав Дмитро. — Могла б і мамі допомогти.
— Дімо, я їду відпочивати, — твердо сказала Інна. — І годі вже про гроші.
У день вильоту Інна майже закінчила пакувати валізу, коли задзвонив дзвінок у двері. На порозі стояли похмурий Дмитро і Людмила Петрівна.
— Інночко, люба, нам треба поговорити, — голос свекрухи звучав солоденько.
Інна впустила їх у квартиру. Погане передчуття стиснуло груди.
— Щось серйозне сталось? — вона запитально глянула на чоловіка.
Людмила Петрівна театрально зітхнула й дістала з сумки зім’ятий конверт.
— Ось, помилуйся! — вона сунула папір під ніс Інні.
Інна пробіглася очима по документу. Повідомлення про прострочення кредиту. На двісті п’ятдесят тисяч гривень. Ім’я позичальниці — Людмила Петрівна Ковалева.
— І що? — Інна знизала плечима. — Причому тут я?
Свекруха почервоніла.
— Як це що? Мені нічим платити! А ти збираєшся розважатися на морі!
— Стоп-стоп-стоп, — Інна підняла руку. — Ви зараз серйозно? Це ваш кредит, Людмило Петрівно. Вам його й погашати.
— Та як ти смієш! — зойкнула свекруха. — Мій син одружився з тобою! Ти зобов’язана допомагати його матері!
Інна перевела погляд на Дмитра.
— А ти що скажеш?
Дмитро насупився.
— Інно, мама у складній ситуації. Доведеться відкласти твою відпустку й допомогти.
Інна розсміялася.
— Дімо, ти при своєму розумі? Я рік працювала без відпочинку! Ми з дівчатами давно все забронювали!
— Значить, скасуєш! — гаркнув Дмитро. — Родина важливіша!
— Родина? — Інна раптом заспокоїлася. — Ваша «родина» тільки й робить, що просить у мене гроші. А твоя мама ще й бреше про свою бідність.
— Не смій так говорити про мою матір! — Дмитро стис кулаки.
Людмила Петрівна надривно схлипнула.
— Бачиш, Дімо? Я ж казала! Вона жадібна егоїстка!
Інна клацнула замком валізи й випрямилася на повен зріст.
— Я їду у відпустку. Борги твоєї матері — не моя проблема.
Дмитро перегородив їй шлях до дверей.
— Нікуди ти не поїдеш! Спочатку виріши проблему!
— З дороги, Дімо, — Інна відсунула чоловіка. — А якщо цінуєш шлюб — не лізь у мої фінанси.
Інна дістала телефон і заблокувала доступ Дмитра до своїх рахунків. Потім узяла валізу й рушила до виходу.
— Ти пожалкуєш! — прошипіла Людмила Петрівна.
— Вже шкодую, — кинула Інна через плече. — Тільки не через те, що не захотіла платити ваші борги, а через те, що не побачила, що ви ховаєте під маскою, раніше.
Двері грюкнули за нею.
Десять днів у Туреччині промайнули як один мить. Інна вимкнула телефон і насолоджувалася відпочинком із подругами. Морські прогулянки, екскурсії, вечірки — усе було ідеально. А головне — ніхто не просив у неї грошей.
— Може, не повертатися? — жартувала Інна, попиваючи коктейль на пляжі.
— Боїшся? — запитала подруга Наталя.
— Не зовсім, — посміхнулася Інна. — Просто втомилася від усього цього цирку.
Коли Інна повернулася додому, то з подивом побачила, що у квартирі ідеальний порядок. Дмитро зустрів її з букетом квітів.
— Пробач мені, — він опустив очі. — Я був неправий.
Інна мовчки пройшла до вітальні.
— І що змінилося? — вона уважно подивилася на чоловіка. — Мама більше не потребує допомоги?
— Я багато зрозумів, поки тебе не було, — Дмитро сів навпроти. — Мама оформлювала кредити й на сестру, і на тітку. А потім просто перестала платити, вирішивши, що ти все покриєш.
— І це для тебе новина? — Інна скептично підвела брову.
Вона гірко всміхнулася.
— І що тепер?
— Я сказав їй, що більше вона в цей дім не ввійде, — твердо промовив Дмитро. — І якщо ще раз спробує маніпулювати нами — я повністю припиню з нею спілкуватися.
— І вона просто так відступила? — недовірливо запитала Інна.
— Не зовсім, — Дмитро злегка посміхнувся. — Вона кричала, що я зрадив рідну матір заради «цієї вискочки».
Інна замислено крутила в руках чашку чаю.
— Знаєш, я справді вже подала б на розлучення, — тихо сказала вона. — Мені дійшло до краю.
— Тепер я це розумію, — винувато опустив голову Дмитро. — І знаєш, що найдивніше? Мама викрутилася. Перепозичила у когось і погасила прострочення.
Інна розсміялася.
— От бачиш? Вона чудово вміє вирішувати свої проблеми, коли хоче.
— Мені соромно, що я не бачив очевидного, — Дмитро взяв Інну за руку. — Обіцяю, більше такого не повториться.
Інна кивнула, але в глибині душі знала: цей урок дістався їй дорогою ціною. І тепер вона буде обачнішою у своїх рішеннях.
«Гpyдu зa6yлa noклaстu?»: Tінa Kapoль noтpanuлa nід npuціл жapтів з npuвoдy свoгo o6paзy