— Ой, Яночко, як же мені важко самій, — бідкалася Ольга Миколаївна, наливаючи чай невістці. — Серце пустує, тиск скаче. Учора так схопило, думала — все, кінець мені.
Яна мовчки кивала, намагаючись не видати роздратування. Уже третю годину свекруха скаржилася на свої болячки.
— А ти б, Матвію, частіше маму навідував, — Ольга Миколаївна перевела погляд на сина. — От стане зле — хто допоможе?
Матвій зітхнув і потер перенісся.
— Мамо, я ж був у тебе позавчора. Пам’ятаєш? Полицю у ванній повісив.
— Що та полиця… Мені людське тепло потрібне, — свекруха схлипнула й промокнула сухі очі хустинкою. — Так самотньо мені!
Яна прикусила губу. Помітила, як напружився Матвій.
— Може, вам компаньйонку знайти? — запропонувала вона. — Ви ж самі казали, що у вас сусідка самотня…
Ольга Миколаївна різко перестала «плакати» й замахала руками.
— Ще чого! З чужими людьми жити? Та нізащо!
Яна ледь не вдавилася чаєм. Відкрите протиріччя свекрухи її потішило.
— Хочеш, ми до тебе на вихідних заїдемо? — спитав Матвій. — Допоможемо прибратися, продукти привеземо.
— І всього-то на пару годин, — скривилася Ольга Миколаївна. — Сину, ти зовсім мене не любиш.
Матвій зціпив щелепи. Яна бачила, як побіліли кісточки його пальців.
— Може, переїдете до нас? — несподівано для себе запропонувала Яна. — У нас третя кімната вільна.
Матвій різко повернувся до дружини. В його очах читався переляк.
— Ні-ні-ні, — похитала головою свекруха, хоч очі її спалахнули. — Я ж вам тільки заважатиму.
— Так, не варто, — занадто поспішно погодився Матвій.
Яна пильно подивилася на чоловіка.
Дорогою назад Матвій був незвично мовчазний. Яна навіть занепокоїлася.
— Що з тобою? — спитала вона, коли вони сіли в машину.
— Навіщо ти це запропонувала? — Матвій завів двигун.
— Хотіла допомогти. Твоя мама виглядає нещасною.
Матвій промовчав і ввімкнув радіо.
За тиждень Ольга Миколаївна зателефонувала в сльозах.
— Мені так зле, Яночко! Зовсім сама. Приїжджайте з Матвієм!
Яна зітхнула, дивлячись на смартфон.
— Добре, Ольго Миколаївно. Будемо ввечері.
Вона зателефонувала чоловікові, щоб попередити про поїздку. Матвій не зрадів, але погодився.
У квартирі свекрухи пахло пирогами. Ольга Миколаївна щебетала про свої кулінарні досягнення. Сліди нещодавніх страждань зникли з її обличчя.
— А ось і Оленочка! — вигукнула Ольга Миколаївна, почувши дзвінок у двері.
До квартири влетіла мініатюрна блондинка — сестра Матвія.
— Мамусечко! — Олена обняла матір. — Ой, і ви тут!
Її голос пом’якшав побачивши брата. Яні дісталося лише сухе «привіт».
Під час вечері Ольга Миколаївна не зводила очей із доньки.
— Оленочко, з’їж ще котлетку. Я ж спеціально для тебе готувала.
— Мамусю, я ж на дієті!
— Яка ще дієта? Тобі заміж виходити, дітей народжувати! Їж-їж!
Яна з подивом спостерігала за цією сценою. Свекруха, яка нещодавно знемагала від самотності, виглядала бадьорою і веселою.
— А як зі здоров’ям? — спитала Яна.
Ольга Миколаївна відмахнулася.
— Та все нормально. Чого йому буде?
Яна здивовано підвела брови. Розповідь свекрухи не складалася докупи.
Після вечері Яна пішла до ванної. Проходячи повз коридор, почула шепіт. Завмерла, прислухаючись.
— Скоро, доню, скоро, — шепотіла Ольга Миколаївна. — Я вже майже переконала Матвія. Він переїде до мене, а ти займеш їхню квартиру.
— А Яна? — тихо спитала Олена.
— Та що Яна! Придумаємо щось. З часом і квартиру перепишемо на тебе. Я знаю, як Матвія переконати.
Яна застигла, стиснувши кулаки. Не подала вигляду, що чула розмову. Глибоко вдихнула й пішла далі у ванну. Серце гупало в грудях. Умивши руки крижаною водою, Яна кілька разів плеснула її собі в обличчя.
— От як воно, — прошепотіла вона своєму відображенню.
План визрів миттєво. Вона посміхнулася, пригладила волосся і повернулася в вітальню. Ольга Миколаївна й Олена вже сиділи з невинними обличчями.
— Яночко, може, ще чаю? — спитала свекруха медовим голосом.
— Із задоволенням, — Яна усміхнулася так щиро, що сама себе здивувала.
Наступного ранку Ольга Миколаївна подзвонила ще вдосвіта. У слухавці звучав надривний, болісний голос.
— Матвію, синочку, мені так зле. Серце коле, в очах темніє.
Матвій занепокоєно насупився.
— Може, «швидку» викликати?
— Ні-ні, просто приїдьте до мене. Побудьте поруч.
Яна, почувши розмову, поклала руку на плече чоловіка.
— Поїхали, навідаємо маму, — сказала вона, багатозначно глянувши на годинник. — До речі, о котрій у неї сьогодні манікюр?
Матвій здивовано моргнув.
— Який манікюр?
— Як же! Згадала! Твоя мама ж учора хвалилася, що сьогодні об 11:00 йде до нового майстра.
Матвій глянув на годинник.
— Зараз лише восьма.
Коли вони приїхали, Ольга Миколаївна відчинила двері в халаті й з дуже «хворобливим» виглядом. Але Яна помітила свіжу укладку і макіяж.
— Ой, як я рада, що ви приїхали, — прошепотіла свекруха. — Ледве на ногах тримаюся.
— Та невже? — Яна зробила стурбоване обличчя. — А як же ваш манікюр на одинадцяту? Скасуєте?
Ольга Миколаївна почервоніла так різко, ніби її облили окропом.
— Який ще манікюр?
— Той, про який ви вчора розповідали, — невимушено відповіла Яна.
Свекруха гучно зітхнула.
— Ах, той! Та доведеться скасувати. В такому стані куди вже…
— То телефонуйте! Майстра краще попередити.
Свекруха під наглядом невістки покірно зателефонувала.
Матвій переводив розгублений погляд з матері на дружину.
Через кілька днів ситуація повторилася. Ольга Миколаївна дзвонила, ридала, скаржилася на здоров’я. А Яна «випадково» згадувала її нещодавні плани.
— Ви ж, здається, з подругами в театр збиралися? — дивувалась вона. — Учора ж так тішилися квитками. Скасуєте? Тоді віддайте квитки! Я з подругою піду! Що добру пропадати.
Свекруха сопіла, червоніла, але продовжувала грати роль слабкої бабусі.
У неділю Ольга Миколаївна знову приїхала з наріканнями.
— Дітоньки мої, — оголосила вона, сумно склавши руки на грудях. — Я все вирішила. Мені важко одній. Матвію, вам з Яною треба переїхати до мене.
Матвій поперхнувся чаєм. Яна поклала руку йому на коліно.
— Чудова ідея! — вигукнула вона з таким ентузіазмом, що Ольга Миколаївна налякано відсахнулася. — Ми будемо вам допомагати, доглядати за вами!
Свекруха недовірливо примружилася.
— Справді? Ти згодна?
— Авжеж! — Яна плеснула в долоні. — Ба більше, це прекрасна можливість для нас усіх! Я давно хочу назбирати на дачу для моєї мами.
— До чого тут дача? — Ольга Миколаївна насупилася.
— Як до чого? Я здаватиму свою квартиру, а гроші відкладатиму.
Свекруха зблідла.
— Здаватимеш?
— Так! Трикімнатна в хорошому районі — знаєте, скільки за неї дають? — Яна мрійливо закотила очі. — А що? Ви ж не братимете з нас плату за проживання? Ми ж будемо вам допомагати.
Ольга Миколаївна судомно ковтнула. Матвій здивовано дивився на дружину.
— Ольго Миколаївно, ви зблідли, — помітила Яна з удаваним занепокоєнням. — Вам зле?
Свекруха нервово смикнула кофтинку й спробувала усміхнутися.
— Ні-ні, все гаразд. Просто… — Ольга Миколаївна зам’ялася. — Мені здається, здавати квартиру не варто.
— Чому ж? — Яна підвела брову. — Простоювати вона ж не буде.
— Та… але… — свекруха безпорадно глянула на сина. — Матвію, скажи їй!
Матвій знизав плечима.
— А що казати? У словах Яни є логіка.
Ольга Миколаївна різко підвелася й почала ходити кімнатою. Потім зупинилася й ляснула в долоні.
— Знаєте що? В мене є краща ідея! Хай Оленочка поживе у вашій квартирі!
— Олена? — Матвій здивовано підняв брови. — Навіщо?
— Як навіщо? — сплеснула руками Ольга Миколаївна. — Дівчині потрібно особистий простір. Вона вже доросла! А ви будете зі мною — допомагати.
Яна відкинулася на спинку дивана й схрестила руки на грудях.
— І що, Олена житиме безкоштовно? А як же моя дача для мами?
Свекруха роздратовано фиркнула.
— Ну, заплатить вона вам трохи…
— Трохи — це скільки? — Яна усміхнулась. — Ринкова ціна за «трійку» в моєму районі — п’ятдесят тисяч.
— Що?! — Ольга Миколаївна різко обернулась до невістки. — Які ще п’ятдесят? Двадцять — це максимум!
Матвій розгублено переводив погляд з матері на дружину.
— А з чого це ви так добре ціни знаєте? — спитала Яна невинним тоном.
Свекруха спіткнулась на слові й нервово поправила зачіску.
— Я просто… цікавилась нещодавно, — пробурмотіла вона.
— І чому саме двадцять, а не п’ятдесят? — наполягала Яна. — Ви ж знаєте, який ремонт я зробила. Ремонт обійшовся у пів мільйона, між іншим.
Ольга Миколаївна вхопилася за новий аргумент.
— От саме! Оленочці потрібно комфортне житло. Вона заплатить… ну, тридцять. І вам вистачить.
— А якщо я хочу п’ятдесят? — вперто повторила Яна.
— Це надто багато для рідної сестри Матвія! — вигукнула свекруха. — Вона ж не чужа людина!
Яна знизала плечима.
— Тоді хай буде чужа. За п’ятдесят.
— Це несправедливо! — Ольга Миколаївна тупнула ногою. — Матвію, скажи їй!
Матвій розгублено потер підборіддя.
— А може, хай Олена сама вирішить, скільки готова платити?
— Ні, — жорстко відрізала Яна. — Ціна фіксована. П’ятдесят.
Свекруха важко дихала, роздуваючи ніздрі від злості. Яні навіть здалося, що з вух Ольги Миколаївни от-от піде пара.
— Знаєш що, — просичала свекруха, звузивши очі. — Забудь про переїзд. Ми самі щось придумаємо.
— «Ми»? — Яна підвелась з дивану. — Ви з Оленою, так?
Ольга Миколаївна здригнулася.
— Причому тут Олена? Ми з Матвієм…
— Досить брехати! — Яна підвищила голос. — Я все чула, Ольго Миколаївно. Весь ваш діалог із донькою в коридорі!
Матвій різко випрямився.
— Який діалог?
— Той, де твоя мама обіцяла Олені мою квартиру, — Яна подивилась свекрусі прямо в очі. — Де вона планувала, як позбутися мене і переписати житло на свою доньку.
Ольга Миколаївна почервоніла.
— Що за нісенітниця! Матвію, не слухай її!
— Я не впущу у свій дім таких людей, — Яна похитала головою. — І не дозволю вам навіть наблизитись до мого житла.
— Мамо, це правда? — голос Матвія звучав тихо і загрозливо.
Ольга Миколаївна замахала руками.
— Звісно, ні! Твоя дружина все вигадала!
— Тоді подзвонимо Олені, спитаємо, — запропонувала Яна й дістала телефон. — У мене навіть запис є.
— Запис? — пискнула свекруха.
— Так, я записала вашу розмову на телефон, — збрехала Яна, вражаючись власній кмітливості.
Обличчя Ольги Миколаївни змінилося. Вона знітилася і повільно сіла в крісло.
— Це був просто діалог, — пробурмотіла свекруха. — Ми нічого конкретного не планували…
Матвій стояв, стиснувши кулаки.
— Геть з мого дому, — просичав він. — Негайно.
— Синочку…
— Геть! — Матвій вказав на двері. — І передай Олені, щоб навіть не мріяла претендувати на чуже!
Ольга Миколаївна, схлипуючи, зібрала речі й попрямувала до виходу. На порозі вона обернулася.
— Ти ще пошкодуєш, що обрав її, а не рідну матір.
Двері зачинилися. Запала важка тиша. Матвій важко опустився на диван і схопився за голову.
— Пробач мені, — прошепотів він. — Я не знав…
Яна сіла поруч і обняла чоловіка за плечі.
— Не вибачайся. Ти не винен у вчинках своєї матері.
Матвій глянув на неї з подякою й захопленням.
— Яка ж ти в мене розумна, — ніжно торкнувся її щоки. — Зберегла холодну голову, вивела їх на чисту воду.
— Я просто захищала наше майбутнє, — Яна усміхнулась. — Ніхто не має права посягати на те, що ми створили разом.
Матвій ніжно обійняв Яну.
— Дякую тобі, — прошепотів він. — За те, що відкрила мені очі на справжнє обличчя мами. Тепер у нас усе буде добре.
Яна кивнула, міцніше притискаючись до чоловіка. Вона знала, що впоралась із загрозою для їхнього щастя. І вперше за довгий час спала спокійно — без страху втратити те, що для неї справді важливо.
Скромні гості приїхали пожити