Даші було дуже холодно. Вона опритомніла на засніженій землі, на чиїйсь дачній ділянці. Мабуть, занедбаній. Як вона тут опинилася, не пам’ятала. Скоріш за все, бігла, не розбираючи дороги. Не розуміючи, куди біжить. Лише б сховатися, втекти від ката, який мучив її всю ніч. А потім від болю втратила свідомість.
Десь далеко гавкали собаки, отже, там є люди. Вони допоможуть. Потрібно лише зібратися з силами й піднятися. А потім уже зрозуміти, куди йти.
Це сталося знову. І не вперше. Знову чоловік Максим катував її всю ніч, вибиваючи зізнання у зрадах. І не важливо, що це були лише фантазії в його хворій уяві. Але донести до нього цю думку, достукатися до його розпаленої свідомості Даша не могла.
Вчора вони приїхали до друзів на дачу. Вона не хотіла, противилася. Наводила аргументи, аби не їхати. Відчувала, що буде багато алкоголю. І як тільки чоловік переп’є, все повториться знову. Допити, знущання, побиття. Єдине, що давало їй надію, це те, що вони будуть не самі. І, можливо, господарі цієї дачі зможуть за неї заступитися, якщо виникне скандал.
Даша спробувала підвестися. Тіло боліло. Змерзлі руки й ноги не хотіли рухатися. Даша пішла, долаючи неймовірний біль і прикладаючи величезні зусилля.
Їй вдалося вибратися на дорогу. Швидше б знайти хоч когось, інакше вона зовсім замерзне. Попереду виднілося кілька будинків, у дворах яких горіло світло. Можливо, там є люди. Даша з надією почала пробиратися туди.
Але коли їй залишалося всього кілька метрів до рятівного світла, вона почула ззаду кроки й часте дихання. Хтось наздоганяв її.
– А, попалася, с…ко! Ну, я тобі зараз влаштую. Де ти всю ніч тинялася?
Максим грубо схопив Дашу за волосся й потягнув назад до будинку друзів.
Це було дивовижно, але господарі так і не прокинулися, по вінця наповнені алкоголем. Вони ніяк не реагували ні тоді, коли Максим знущався з неї, й Даша вирвалася й утекла в ніч, ні тепер, коли вони повернулися назад.
Даша знала з досвіду, що зараз почнеться другий етап. Треба лише дочекатися. Її трясло, вона схопила теплий банний халат, закуталася в нього, налила собі гарячого чаю.
Максим заспокоювався. Він дивився на неї вже іншими очима. На зміну агресії й люті приходила жалість. Так було завжди.
Даша, звісно, здогадувалася, що в чоловіка психічний розлад. Але що з цим робити, вона просто не знала. Відвести його до лікарні не могла, а сам він і слухати не хотів про лікарів.
– Даша, ти замерзла? Ну як же так? Навіщо ти гола вибігла на вулицю? Адже зараз не літо. Морози вже. Ну що ти витворяєш? Пробач мене, пробач. Знову я скандалив. Більше такого не буде.
Максим навіть потягнувся, щоб обійняти її, але вона встала й пішла нагору в кімнату. Лягла під ковдру. Її продовжувало трясти. Жахливо боліли синці на руках і ногах.
Даша була у відчаї. Вона не бачила виходу з ситуації. Адже що вона тільки не робила! Все було марно. У неї навіть склалося враження, що Максим ніби заговорений від усіх неприємностей і бід. Що його жодне покарання не досягне. Ніколи! Даша вже зневірилася й думала, що це її хрест.
Адже скільки разів вона тікала від нього! І під час сварок і бійок, і таємно, поки його не було вдома. Вона ховалася в подруг, у незнайомих людей. Вимикала телефон, переховувалася в різних місцях. Але Максим завжди її знаходив (як йому це вдавалося, для неї залишалося загадкою!) і зі сльозами й благаннями повертав назад.
Даша скаржилася на нього дільничному. Той їй відповідав так:
— На моїй дільниці майже в кожному будинку чоловіки з жінками сваряться. То чоловік дружину б’є, то дружина чоловіка поколачує. А потім миряться й живуть, як ні в чому не бувало. Що ж мені тепер кожного другого під конвоєм в тюрму вести?
Даша показувала побої, синці й подряпини. Вона плакала, казала, що їй страшно з ним жити. Дільничний відправляв її в лікарню, щоб усе було офіційно. Пропонував розлучитися з чоловіком. Але водночас м’яко, проте дуже наполегливо додавав:
— Помирилися б ви, а? Не псували б мені статистику на дільниці!
Даша тікала до батьків додому. Кілька разів мати промовчала, а потім заявила:
— Вийшла заміж — живи. Нема чого бігати. Б’є чоловік, значить, любить. Або сама винна. Я ось із твоїм батьком-пияком стільки років живу, і він ні разу на мене руку не підняв. Так от. За себе треба вміти постояти, Дашко, — казала мати, перекидаючи чарку.
У якийсь момент розпач Даші досяг межі. Вона навіть хотіла накласти на себе руки. Але якось, проходячи повз храм, вирішила зайти й попросити вибачення перед іконами за свої грішні думки. За те, що життя їй остогидло до краю!
Там одна жінка, побачивши її сльози, сказала:
— Усе налагодиться. Усьому свій час. Почекай, люба, і все буде добре. Господь допоможе. Він поруч.
Пригадуючи зараз слова цієї жінки, Даша лише гірко усміхнулася:
— Скільки ще чекати? Доживу я взагалі до цього?
Вранці вони повернулися до міста. Прокинувшись, господарі дачі лише покосилися на її синці, але нічого не сказали. Мабуть, їм було не до того, бо голова від похмілля розколювалася.
Потяглися звичні будні… До наступного приступу агресії Максима.
Але одного разу доля все ж таки зглянулася над бідною Дашею.
Максим працював у великій проєктній організації. І якось він повідомив, що в них намічається ювілей підприємства:
— Готуйся, підемо разом на банкет.
Даша зрозуміла, що там він знову добряче нап’ється, і її знову чекає жахлива ніч. Вона швидко усвідомила, що треба себе якось убезпечити.
Лікар давно пропонував їй зробити операцію з видалення кісти. Казав, що краще видалити, щоб не ризикувати. Даша боялася, відверто кажучи. Постійно відкладала процедуру. Але цього разу, немов ошпарена, помчала в лікарню й попросила призначити операцію саме на день ювілею.
Даша відходила від наркозу, відпочивала після операції в палаті. Вона раділа, що цього разу буде далеко від свого ката.
Максим же, добряче набравшись спиртного на банкеті, змішавши все, що тільки можна було, почав дуже дивно поводитися. Він викрикував лайки, перекинув частину столів… А потім і зовсім напав на молоду дружину начальника, обізвавши її грубим словом.
Приїхала поліція, яка довго не могла заспокоїти розлюченого Максима. Він виривався, трощив меблі. А потім сталося нещастя. П’яний до нестями й неконтрольований Максим вхопив ніж зі столу й ударив у живіт свого колегу.
На щастя, колега вижив. А ось Максима визнали неосудним і відправили на примусове лікування від психічного захворювання. На довго. Так Даша нарешті змогла позбутися свого мучителя.
Вона оформила розлучення. А вже за рік вийшла заміж за хлопця, з яким дружила ще в школі. За доброго, порядного й перевіреного чоловіка, якого знала майже все життя.
Ніколи не знаєш, що чекає тебе завтра. Але не варто зневірятися. Водночас треба вміти постояти за себе.
«Ангельський» торт — ніжний і вишуканий десерт, який тане в роті