— Виходить, що я тобі не як дружина потрібна, а як безплатна прислуга для твоїх батьків, щоб вони тобі свою квартиру залишили? Так?

— Лідо, там мама сказала, щоб ти зараз не лягала спати! Коли її гості підуть, треба, щоб ти помила посуд! – сказав Стас дружині, коли вона почала застеляти ліжко.

— Я не буду мити посуд за кимось! – сказала його дружина втомлено, але твердо.

— У якому сенсі – не будеш? Лідо, що за дурня? А хто тоді це робитиме? Мама, чи що? – обурився Стас.

— Мені все одно! Я вже не відчуваю себе людиною, живучи тут, у твоєї мами! А домашньою робітницею, яка тільки й робить, що миє, пере, прибирає! Я більше так не можу! Не хочу! І не буду! – різко відповіла Ліда чоловікові.

— Так, заспокойся! – підхопився він із комп’ютерного крісла, бо побачив, що дружина або почне кричати, або розплачеться.

— І що мені твоє «заспокойся»? Воно мені якось допоможе? Чи сили додасть? Чи я відпочину завдяки цьому?! – то чи не хотіла, то чи вже не могла заспокоїтися Ліда.

— Ми ж із тобою домовлялися, що поки будемо жити у мами й відкладати на власну квартиру, ти будеш допомагати їй по дому! Що зараз почалося?

— ДОПОМАГАТИ!!! Ось у тому й річ! А не вилизувати весь дім згори донизу одній! Ще й працювати! А ще й постійно слухати, як твоя мати…

— Ви що тут влаштували?! – відчинилися двері спальні подружжя, і до кімнати зайшла Раїса Тимофіївна, мати Стаса. – У мене гості сидять, а ви тут кричите! – прошипіла вона. – Стасе! Вгамуй цю ненормальну! Швидко!

— Так, мамо, звісно! – слухняно відповів їй син і невдоволено повернувся до Ліди, щойно його мати вийшла зі спальні.

— От що ти робиш? Хочеш, щоб мама ще більше нервувала? А вона, між іншим, уже не дівчина! Зараз серце прихопить через тебе, і що тоді робитимемо? – накинувся він на дружину тихо, щоб жодного зайвого звуку не просочилося через зачинені двері.

— Не знаю, як ти, а я буду радіти! Але такого ніколи в житті не станеться! Твою матір ще замість коня у віз запрягати можна, і їй від цього нічого не буде!

— Лідо! Ти зовсім уже з глузду з’їхала?! – злегка підвищив він голос. – Мама прихистила нас! Дозволила тут жити, поки ми…

— Поки ми що?! Відкладаємо на квартиру? Але щось я не помітила, що ти теж відкладаєш гроші на нашу квартиру! Ти лише іграшки собі купуєш та по барах зі своїми друзями ходиш! А мене тут у безвольну Попелюшку перетворили проти моєї волі! – заперечила Ліда чоловікові.

— А що, у шлюбі якось інакше має бути? – усміхнувся він. – Гаразд! Я тебе зрозумів! Зрозумів, до чого ти ведеш!

— Та невже?

— Так! Зрозумів! Я теж тобі допомагатиму! Але маму краще не дратуй! А коли батько з санаторію повернеться, взагалі не показуй йому свій характер! Зрозуміла?

— Знаєш, Стасе… Мені в такому разі простіше буде просто переїхати на орендовану квартиру!

— Тобі? Одна, чи що, зібралася їхати? – глузливо посміхнувся він.

— А ти ж не хочеш жити окремо! Тобі подобається жити у своїй спальні в батьківському домі! Ти ж…

— Просто я думаю про наше майбутнє, а ти починаєш влаштовувати скандали на порожньому місці!

— На порожньому місці?! Та я тут замість прислуги, послуги якої ніяк не оплачуються! А ще й твоя мати постійно намагається мене якось «зачепити»! Я мовчу поки що, нічого їй не відповідаю, Стасе, але греблю скоро прорве, і тоді вже…

— Ти давай-но, тримай себе в руках просто! А то, «греблю прорве»! Якщо мама захоче тебе вигнати, то я тут нічого не зможу зробити!

— Так ти хоч якось прояви себе, як чоловік! А то, відколи ми сюди переїхали, ти слово «проти» говориш лише мені й тільки після того, як твоя матуся щось про мене наговорить! – Ліда знову почала поступово підвищувати голос.

— Та заткнися ти вже! Дістала кричати! Мама зараз знову прийде!

— От і пояснюйся з нею сам! І посуд теж мий сам після її гостей з черговою п’янкою! Мені це все остогидло! – Ліда замовкла після цього, мовчки переодяглася і лягла спати.

А Стас знову вмостився у своє комп’ютерне крісло й продовжив грати в чергову нову гру, яку купив сьогодні після роботи.

Ліду розбудили посеред ночі крики свекрухи:

— Я ж сказала тобі, щоб ти не давав їй спати, поки гості не розійдуться! Чому посуд ще брудний?! – кричала жінка.

— Та мамо, я що, мав її силоміць не пускати в ліжко? Вранці помиє! Чого ти розійшлася?

— Та, тому що ця дівка повинна виконувати все, що я їй скажу, і саме так, як треба мені, а не так, як сама захоче! А мені не хочеться вранці бачити її пику на кухні! Оцей її зверхній погляд! Хай котиться назад до своїх батьків, і нехай вони з неї цю дурь вибивають, раз у дитинстві не зробили цього!

— Та годі, мамо! Зараз я все виправлю… — майже благально сказав Стас.

— Дивись мені! А то викину вас обох звідси, а квартиру потім перепишу на твого двоюрідного брата! Ото він точно вміє з такими поганками поводитися!

— Він? Це після другого чи третього виходу з тюрми? Його ж колишні дружини туди й садили! – огризнувся Стас.

Ліда вперше почула, що її чоловік хоч трохи дав відсіч своїй матері, але не подала виду, що прокинулася. Вона не хотіла, щоб її зараз насильно відправили на кухню мити посуд, бо й так сьогодні перед приходом гостей «вилизала» всю квартиру, ще й після повного робочого дня.

— Та їх треба було придушити, а не просто трохи відлупцювати, як він це робив! А ти взагалі нічого зробити з цією злидаркою не можеш! Ну, нічого, скоро твій батько повернеться додому, от він і розбереться зі всім у своїй манері! – сказала Раїса Тимофіївна.

Після цього Ліда почула важкі кроки, що віддалялися від їхньої спальні.

Вона ще хвилин двадцять лежала без сну, прислухалася до звуків у квартирі, до того, як чоловік лупив по клавіатурі, граючи у свої ігри, і до того, як її свекруха ходила з кімнати в кімнату. Цю жінку просто неможливо було не почути – що її кроки, що її огидний чоловікоподібний голос. Та й сама вона більше скидалася на огрядного чолов’ягу в сукні.

— Лідо… — тихо намагався розбудити дружину Стас.

— Ммм… — сонно пробурмотіла вона.

— Вставай! Посуд треба помити, поки мама ще спить! – трохи голосніше сказав він.

— От нехай сама і миє! – миттєво прокинулася Ліда після цих слів.

— У якому сенсі «сама»? Ти давай не нахабній, будь ласка! Вона прихистила нас тут! Живемо за їхній з батьком рахунок…

— Що?! – вигукнула дружина, миттєво підхоплюючись, після цього останні залишки сну в її свідомості випарувалися, наче вона і не спала зовсім.

— Що-що, чуєш!

— Та за ці півтора місяця, що ти вмовив мене сюди переїхати, я вже двічі заплатила за квартиру! Пакети з продуктами ношу сюди, бо твоя мати, бачте, не може сама сходити до магазину! А ти мені кажеш…

— Так це явно дешевше, ніж якби ми винаймали квартиру і платили чужим людям!

— Та я краще чужим людям платитиму, ніж тут залишуся! – вигукнула Ліда, різко встала з ліжка, переодяглася й пішла на кухню зробити собі каву.

Стас побіг за нею на кухню. Правда, він ледь не впав через своє ж комп’ютерне крісло, бо думав, що одразу піде продовжувати грати, тому і не засунув його під стіл.

— Лідо! Досить поводитися так, наче ти тут королева! Коли ти виходила заміж, ти мала розуміти, що свій гонор треба залишити десь там, за межами нашої сім’ї! А що зараз виходить? Ти грубиш мені, грубиш моїй мамі! Батько повернеться додому, і йому теж почнеш грубити? Ти хоч розумієш, що він з тобою зробить за це?!

— Не хвилюйся! – награно усміхнулася Ліда чоловікові. – Йому я грубити не буду, як і вам усім більше!

— І що це означає? – не зрозумів Стас, але йому не сподобалося, як дружина це сказала.

— Та те, що я тут більше залишатися не збираюся! Все! Досить з мене життя прислуги! Я не для цього приїхала в це місто, навчалася п’ять років, щоб мене потім перетворили на…

— Тобто ти зібралася їхати назад у своє жалюгідне містечко? Ну-ну… Давай… — усміхнувся Стас.

— З чого ти взяв, що Львів – жалюгідне містечко? Чи у вас тут просто дах зносить від столичної пихи? Думаєш, що якщо…

— Так! Все! Давай обоє заспокоїмося! Ти помиєш посуд – і все знову буде добре! Гаразд?

— Ні! – твердо відповіла дружина. – Я більше тут пальцем об палець не вдарю! Не дочекаєтесь! Я сьогодні ж знайду якусь квартирку чи кімнату і переїду туди! Моя зарплата дозволяє мені жити навіть самій, раз ти так прив’язаний до своєї матусі!

— Але ти теж повинна розуміти, що треба постаратися, щоб мама з батьком потім залишили мені… Нам, точніше, цю квартиру! Чи ти не зрозуміла всієї суті мого плану з самого початку? – хитро подивився він на дружину.

— Виходить, що я тобі не як дружина потрібна, а як безкоштовна прислуга для твоїх батьків, щоб вони тобі свою квартиру залишили? Так?

— Звідки у тебе взагалі такі думки в голові? Ненормальна! – миттєво розлютився Стас. – Я ж для нас стараюся! А ти…

— А я просто піддалася на твої переконання, що так нам буде легше накопичити на СВОЮ квартиру! Повірила тобі, тому що, поки ми не переїхали сюди, ти був зовсім іншою людиною! За ці півтора місяця ти змінився до невпізнання! А що буде далі? Почнеш мене лупцювати, як твій… Хто там? Брат? Двоюрідний, троюрідний? Та неважливо! Я не такої сімейного життя для себе хочу! Мені не потрібна така родина й такі родичі, як твоя мамуся!

— Та що ти кажеш? А що ж ти тоді за мене заміж вийшла? Для чого? Чи не для того, щоб так само обзавестися житлом?

— Я вийшла заміж, щоб створити СІМ’Ю! Але тобі невідомо, що це таке! Як і твоїм батькам!

— Моєму батькові й матері?!

— Так! Вони так само як і ти, пускали мені пил в очі весь час, поки ми з тобою сюди не переїхали! Так само як і ти, просто хотіли собі безплатну домробітницю! Не більше! – висловилася вона. – А, хоча, ні! Не тільки цього ви хотіли! Вам ще була потрібна дівчина для биття! Правда?

Після цих слів Ліда відвернулася від чоловіка, щоб увімкнути свою кавоварку, але Стас різко розвернув її до себе, схопив за підборіддя, щоб вона не могла відвести від нього погляд, і сказав:

— Ти робитимеш усе, що тобі скажу я, моя мама і мій батько! Зрозуміла? А якщо ні, то… Я тебе в цій же квартирі й уб’ю!

Сказавши це, він відштовхнув дружину, як ганчір’яну ляльку, від себе.

Ліда не очікувала від чоловіка такої поведінки, вона ніколи не бачила в ньому цієї іскри жорстокості й не думала, що він на таке здатний. Тому, щоб зараз із нею нічого не сталося, вона послухалася Стаса й перемила весь посуд. А він, тим часом побачивши, що його погроза спрацювала, знову сів за комп’ютер, за яким просидів усю ніч, бо сьогодні йому нікуди не треба було йти.

Після цього Ліда тихо, мовчки зібралася й пішла на роботу. Там вона переглянула всі оголошення про оренду житла, знайшла недорогу квартиру-студію неподалік від роботи, а після зміни одразу ж зустрілася з власницею, щоб оформити договір і винайняти житло для СЕБЕ.

Протягом наступного тижня Ліда потихеньку перевозила свої речі туди. Вона не хотіла робити це різко, щоб не викликати підозри в чоловіка, хоча він і так нічого не помічав. Але також вона боялася, що він зовсім зірветься й щось їй заподіє.

Як тільки вона перенесла вже майже все, окрім деяких речей, вона відразу ж подала на розлучення.

Дізнавшись про це, Стас, як і його батьки, були в люті. Вони не думали, що безплатнаа домробітниця так легко й швидко від них утече. А на роботі Ліда попросила, щоб її перевели до іншого офісу, який знаходився в тому ж районі, щоб Стас зі своєю «групою підтримки» не зміг так просто її знайти.

І це спрацювало. Потім їй розповідали колеги, з якими вона добре спілкувалася, що її чоловік майже місяць приходив і шукав її. Також приходила якась чоловікоподібна жінка – теж по її душу, але ніхто не сказав, де зараз Ліда, бо в офісі вона більше не працювала.

Побачилася ж вона зі Стасом і його батьками тільки в суді на розлученні. Оскільки Ліда майже всі свої гроші знімала з картки й відкладала, до її рахунку ніхто не зміг причепитися. А ось до рахунку її чоловіка, де було майже шістсот тисяч, виникли питання, і за рішенням суду ці гроші поділили.

— Я запитаю з тебе за кожну копійку, жадібна ти злидарко! – сказав злобно Стас колишній дружині після всього цього.

— Ти знаєш, уже запитав! І ти, і твоя мамуся! А ці гроші мої по праву, тому що я їх заробила! А якщо по-чесному, то ви мені ще й винні залишилися! Але я не жадібна – прощаю вам ці борги! – відповіла вона гордо.

З Лідою на цьому засіданні був її найкращий шкільний друг, з яким вони разом вступали до університету. Хоч він і був одружений, мав дітей, але дружба з Лідою у нього залишалася непорушною. Він, почувши її відповідь колишньому чоловікові, взяв Ліду за руку й повів геть із зали суду, а за таких обставин Стас побоявся щось зробити Ліді, адже цей друг був майже вдвічі більший за нього.

— Дякую, Міш! – сказала Ліда другові, коли той підвіз її до під’їзду її нового будинку. – Дякую, що сходив зі мною і що…

— Ой! Та кинь ти свої «дякую», Лід! Скільки разів ми один одного виручали ще зі школи? Все нормально! – відмахнувся він. – І тобі треба було одразу сказати мені, що вдома коїться така дурня, а не терпіти це мракобісся! Я б «поговорив» там зі всіма «по душах»!

— Оце вже точно не треба! Не хочу, щоб у тебе потім були проблеми! А вони б без цього не обійшлися!

— Зате тебе б захистив! Для того й потрібні друзі, якщо ти раптом забула!

А Стас і його мати ще довго їздили до старого офісу, де раніше працювала Ліда, намагаючись її зловити, як вона потім дізналася. Але через пів року все врешті-решт вляглося, і про неї забули.

А Ліда познайомилася на новій роботі з молодим чоловіком, із яким поступово почало щось зароджуватися. Тільки тепер вона набагато обережніше ставилася до вибору нового супутника життя та його батьків…

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Виходить, що я тобі не як дружина потрібна, а як безплатна прислуга для твоїх батьків, щоб вони тобі свою квартиру залишили? Так?