— Вам телефонує чоловік, Наталіє Борисівно, — сказала мені колега. — З’єднати? Каже, що Ваш телефон вимкнений.
— Мабуть, забула зарядити, — відповіла я. — З’єднуйте.
Чоловік сказав, що не міг додзвонитися до мене цілий день. Потім Коля перейшов до справи, через яку телефонував.
— Мама запросила мене в суботу на дачу. Там уся рідня збирається. Ти не проти, якщо я поїду?
— Не проти, — відповіла я. — Якраз зможу зайнятися своїми справами, які не встигла зробити в будні.
Ми ще трохи поговорили, а потім попрощалися. Я знову поринула в роботу.
З родиною чоловіка в мене були не дуже хороші стосунки. Коли я тільки вийшла заміж за Колю, я працювала юристкою в невеликій компанії.
Одягалася в діловому стилі, надавала перевагу сірим, чорним і синім кольорам. Свекрусі Лідії Романівні та зовиці Світлані це не подобалося. Вони любили все яскраве, постійно нарощували нігті й вії. Мене ж називали «сірою мишкою» або «офісною щуркою».
Я почувалася некомфортно в їхньому колі, тож з часом перестала ходити на сімейні заходи. І ніхто не заперечував проти такого розкладу. Свекруха із зовицею навіть раділи, що не доводиться мене терпіти.
Кілька років ми не бачилися. За цей час я звільнилася з роботи, відкрила власну фірму. Клієнти, яких я вела раніше, перейшли до мене. Заробітки почали зростати. Я швидко закрила іпотеку й виплатила кредит за авто.
Коля ж працював у автосервісі слюсарем. Заробляв небагато, іноді їм навіть урізали зарплату. Але ризикувати й відкривати власну справу він не хотів.
— Навіщо мені ці стреси? — казав чоловік. — Я не хочу жити на роботі й думати, де брати клієнтів, як платити податки.
Я не наполягала. Грошей нам вистачало, а хто їх заробляє — для мене не мало значення.
Після тієї поїздки на дачу Коля повернувся в піднесеному настрої. Він одразу сказав, що його мама запрошує мене в гості за два тижні.
— У маминої племінниці народилася перша дитина, — сказав Коля. — Посидимо, поспілкуємось, привітаємо. Мама з сестрою ще й насварилися на мене, що я без тебе до них у гості їжджу.
Для мене це було дивно. Свекруха та зовиця раніше й терпіти мене не могли. А тепер раптом запрошують у гості.
— А що подаруємо? — запитала я.
— Мама написала модель візочка, який потрібно подарувати молодим батькам. Він коштує близько 60 тисяч. Я вже в Інтернеті подивився.
Я здивувалась, що просять такий дорогий подарунок. Але вирішила, що й інші родичі щось вартісне подарують, тож не стала сперечатися.
Ми купили візочок і прийшли з ним на свято. Я звернула увагу, що більше ніхто нічого дорогого не подарував. Усі принесли якісь корисні дрібниці для малюка.
Лідія Романівна метушилася біля мене, пригощала найсмачнішими стравами. Світлана розповідала смішні історії. Ще ніколи родичі не виявляли до мене стільки привітності.
Через пару тижнів свекруха знову покликала мене в гості. Цього разу вона зібралася святкувати день ангела. Я ніколи не чула, щоб Лідія Романівна раніше відзначала це свято, але гаразд.
У подарунок вона попросила сережки з діамантами. І Коля показав мені модель, яку знайшла його мама — точніше, Світлана для мами.
Я вирішила не сперечатися й купити прикрасу. Але саме таких сережок не було в наявності. Тоді я обрала інші — теж із діамантами. І вручила їх свекрусі, коли гості зібралися за столом. Лідія Романівна одразу заявила, що хотіла не ці сережки.
— Я можу їх забрати, — сказала я, обурена нахабністю свекрухи.
— Ні-ні. Я і ці носитиму.
Коли ми з Колею були вже вдома, я запитала в нього, чи не здається йому, що мною просто користуються.
— Ні, не здається, — відповів чоловік. — Мама розуміє, що ти добре заробляєш, тому й попросила такий подарунок. А хто їй ще його зробить?
Такий підхід мені не сподобався. Але я не стала влаштовувати скандал. Я лише попросила чоловіка поговорити з родичами, сказати Лідії Романівні та Світлані трохи стримати свої апетити.
Але вони ніяк не відреагували, як показали подальші події. Коли настав день народження зовиці, Коля прийшов з черговим проханням.
Він сказав, що Світлана розбила телефон, і їй потрібен новий. Я запропонувала купити їй бюджетну, але хорошу модель, та чоловікові це не сподобалося.
— Вона хотіла останній айфон, — сказав Коля.
Я відповіла, що для цього Світлані слід влаштуватися на роботу. Тоді вона точно зможе заробити собі на бажану річ. Але Коля почав благати мене подарувати сестрі айфон. Я погодилася — точніше, удала, що погодилася.
Коли ми прийшли до Світлани на день народження, я протягнула їй невеличку коробку, гарно загорнуту. Зовиця відкрила її, сподіваючись побачити там телефон. Але всередині був список вакансій, які актуальні в різних фірмах нашого міста.
— Зможеш знайти роботу й заробити на айфон, — сказала я. — Вітаю з днем народження.
Обуренню зовиці не було меж. Її підтримала свекруха, і обидві накинулися на мене.
— Ти готівкою дай, якщо нема часу купити телефон, — сказав чоловік.
Я подивилася на Колю й відповіла, що дати йому можу тільки його речі.
— Ми будемо розлучатися, — додала я. — Я не потерплю споживацького ставлення до себе.
— Прикинуся бідним. Подивимося, як заспівають родичі! Але навіть подумати не міг…