Від скількох помилок і розчарувань вберіг своїх господарів Кузя!

Маша бігла по холоду в розірваній на спині вечірній сукні, плачучи й не розбираючи дороги, міцно притискаючи до себе тремтяче кошеня.

— Нікчема, яка ж я нікчема… — повторювала дівчина.

Старшокласниця Маша збиралася на день народження до свого однокласника Кирила. Вона була таємно закохана в цього кароокого хлопця з самого першого дня навчання, коли після урочистої лінійки вчителька посадила їх за одну парту.

Що там казати, майже всі дівчата з їхнього класу закохалися в Кирила, заздрячи, що вона сидить поруч із найкрасивішим хлопцем. Перші дні Маша не наважувалася навіть підняти очі на свого сусіда, а він, здається, її зовсім не помічав. На перервах дівчата збиралися у свої компанії й обговорювали все підряд, а хлопці — у свої.

Високий, сильний Кирило з красивим, впевненим обличчям був із інтелігентної родини. Син забезпечених батьків, він усе встигав: займався спортивною гімнастикою, ходив на плавання, навчався грі на гітарі.

Його друзями були однокласники Володя й Льоша. Вони завжди ходили трійцею й дівчат своєю увагою не балували. Кирило став її першою любов’ю. Такою гарячою і сильною, від якої не спиться вночі, хочеться то плакати, то сміятися, а серце то завмирає, то шалено стукає від одного лише згадування його імені.

У шостому класі посеред року до них прийшов новенький. Худорлявий, незграбний, непримітний хлопець на ім’я Сашко носив окуляри й сутулився. Він не займався спортом, не міг похвалитися силою, як це люблять підлітки, але був напрочуд начитаним і ерудованим. Навчався Сашко на відмінно, що зовсім не подобалося іншим хлопцям. Вони прозвали його «очкариком-зубрилою», і він завжди сидів за партою один.

Новенькому дуже сподобалася Маша. На уроках і перервах він дивився на неї, не відводячи очей, і коли їхні погляди зустрічалися, густо червонів. Це не залишилося непоміченим, і Сашко став об’єктом нових насмішок. «Дивись, він ще й очкарик-жених!»

Маші зрештою набридли ці насмішки однокласників. Їй не потрібен був цей незграбний, непримітний хлопець. Вона мріяла лише про красеня Кирила, адже він такий незвичайний і найкращий.

Одного разу Маша підійшла до Сашка після занять:

— Сашко, не потрібно більше так дивитися на мене. Хлопці сміються, хіба ти не бачиш? Ти мені зовсім не цікавий, я ніколи не буду з тобою дружити, навіть не сподівайся.

— Гаразд, — опустивши голову, ледь видавив із себе закоханий хлопець.

Маша й Кирило переходили з класу в клас. Скоро випускні іспити й — прощавай, школо. Життя розкидає колишніх однокласників хто куди. Як вона буде жити без Кирила, який стільки років навіть не підозрює, скільки сліз через нього пролила Маша, страждаючи від нерозділеного кохання. Дізнавшись, що Кирило збирається вступати до *** інституту, Маша записалася на підготовчі курси в цей же заклад і сумлінно їх відвідувала.

Вони й далі сиділи поруч. Могли перекинутися кількома словами про уроки, іноді щось підказати чи позичити ручку або зошит, але не більше. Дружби між ними не було.

І ось Кирило запросив її на свій день народження. Настала субота. Маша всю ніч проспала на бігудях і за свої муки отримала шикарні локони. Потім довго збиралася, але всі сукні їй сьогодні чомусь не подобалися — що не надягне, усе не те.

Тоді, таємно від мами, яка цього дня чергувала на «швидкій», вона вирішила вдягти пошиту на замовлення чудову сукню, приготовлену до випускного вечора. Тепер вона вразить усіх. Кирило неодмінно виділить її серед інших і почне гарно залицятися, як у кіно. Нарешті вони будуть разом.

У квартирі іменинника було весело і гамірно. Зібралася добра половина їхнього великого класу.
— О, ви виглядаєте блискуче, мадам! — граючи на публіку, вклонився Кирило.

Батьки іменинника, приготувавши все, поїхали на дачу, щоб дати молоді можливість відпочити на повну. Діти сиділи за щедро накритим святковим столом, уже майже як дорослі — з шампанським.

Жарти, сміх, танці. На велике розчарування Маші, Кирило після свого жартівливого вітання більше не звертав на неї уваги, хоча вона була найелегантніше вбраною серед усіх.

На загальний подив, тут був і Сашко. Кирило запросив цього «очкарика-зубрилу» на прохання батьків. Його тато служив разом із батьком Сашка і був його підлеглим. Сашко хотів було запросити Машу на танець, але та, помітивши його намір, пішла в коридор до дзеркала. Вона не хотіла танцювати з ним, сподіваючись, що її запросить Кирило.

Юнаки намагалися виглядати якомога солідніше й виходили на сходовий майданчик покурити. Маша стояла в коридорі, де звуки повільної мелодії майже не доносилися.

Сашко, повний рішучості станцювати з нею хоча б один танець, також вийшов і терпляче чекав. Неспішно поправляючи волосся, Маша раптом почула жалібний тонкий писк із-за вхідних дверей, який обірвався і одразу повторився з новою силою. Вона рішуче відчинила двері.

На сходовому майданчику стояв іменинник із друзями — Володею та Льошею. Пахло димом і паленим хутром. Кирило, картинно відставивши ногу, бридливо морщачись, тримав за шкірку маленьке смугасте кошеня з обпаленими вусами. Перелякане маля крутилося всім своїм худим тілом, намагаючись вирватися, і голосно, жалібно нявчало.

— Ну от, вуса ми підрівняли! А зараз, шановні глядачі, буде цвях сьогоднішньої програми — політ джмеля!

Що було далі, Маша пам’ятала погано. Усередині в неї щось обірвалося, і вона голосно закричала:
— Не смій!!!

Вона підскочила до Кирила й ледь не на льоту вихопила маленьке, легке як пушинка, вже застигле від страху кошеня.

На крик почали виходити інші гості. Маша кинулася вниз по сходах, але Кирило, розпалений шампанським і не бажаючи втрачати обличчя перед публікою, схопив її ззаду. Пролунав тріск порваної сукні.

— Віддай! Він все одно нікому не потрібний, бродяга! — гаркнув Кирило й брудно вилаявся.

Тут підбіг Сашко й з усієї сили, на яку тільки був здатен, ударив його в обличчя. Іменинник миттєво перемикнувся на заступника, але його встигли схопити Володя й Льоша, відтягнувши назад у квартиру. Всі гості пішли, не попрощавшись із господарем свята.

Маша бігла на холоді в порваній на спині святковій сукні, ридаючи, не розбираючи дороги, міцно притискаючи до себе тремтяче кошеня.

— Нікчема, яка ж я нікчема, — шепотіла дівчина.

— Маша, постій! Маша!

Сашко біг за дівчиною з її пальтом. Його окуляри були розбиті, він постійно спотикався. Маша посковзнулася на снігу, що ще місцями не розтанув, і зламала підбор. Сашко накинув на неї пальто.

— Застудишся, одягнися, — він намагався забрати кошеня: — Давай, я потримаю.

Але вона не віддала:
— Сашко, що ж це таке?! За що?

Він нічого не відповів, лише обійняв її і заспокійливо, як дитину, гладив по спині.

Вранці, повернувшись із чергування, мати мовчки дивилася на сплячу у своїй кімнаті доньку, поруч із якою прямо на подушці так само солодко спало маленьке смугасте кошеня. На стільці висіла сукня для випускного балу — невміло зашита й випрана.

Прокинувшись, Маша все розповіла. За тиждень із відрядження мав повернутися батько, і вони вирішили нічого йому не говорити, заздалегідь знаючи реакцію люблячого свою єдину доньку батька.

У понеділок Маша, зайшовши до класу, підійшла до своєї парти, за якою вже сидів Кирило з підбитим оком. Тепер він викликав у неї лише огиду.

— Я тебе ненавиджу! — голосно сказала вона, перейшла в інший ряд і сіла за одну парту з Сашком.

Однокласники схвально зашуміли. Весь клас оголосив Кирилу бойкот. Навіть Володя з Льошею більше не тиснули йому руку. Однокласники навперебій розпитували про кошеня. Багато хто хотів забрати його собі, але Маша й чути про це не хотіла.

— Тепер це Кузя — моє сонечко!

Так закінчилася перша любов і прийшла нова, на все життя, до скромного й надійного хлопця Сашка.

На випускний вечір Кирило не прийшов, і ніхто про нього навіть не згадав. Не згадували й потім, на щорічних зустрічах випускників, наче його ніколи й не було.

Натомість кожного разу при зустрічі запитували про смугастого кота Кузю — улюбленця і повноправного члена родини Маші й Олександра, який став справжнім красенем, і з усмішкою розглядали його фото.

І хто знає, як склалася б доля наших героїв, якби безпритульне смугасте кошеня того дня не пробралося погрітися в теплий під’їзд. Від скількох помилок і розчарувань уберіг своїх господарів Кузя, знає тільки він сам.