В літаку зайняла два місця, навіть подумати не могла, чим це обернеться

Агнія зупинилася в проході й задумливо дивилася на своє місце біля ілюмінатора. Позаду хтось штовхав її в спину, інші обурювалися, але молодій жінці потрібно було трохи часу, щоб осмислити перспективу.

Великий літак, семигодинний переліт попереду. По три крісла з кожного боку, тридцять рядів. Агнія спеціально обрала місце біля вікна: вона ненавиділа, коли повз неї котили візок стюардеси, ходили люди чи бігали діти. Шум її не дратував: як досвідчена мандрівниця, вона давно мала шумозахисні навушники, могла слухати музику або розважати себе іншим чином. Сьогодні вона дуже втомилася й розраховувала поспати вночі, адже завтра на місці потрібно було цілий день працювати. Але, схоже, не судилося.

Середнє крісло займала жінка значних габаритів. Не така вже й велика, як показують в американських шоу про людей із зайвою вагою, але й далеко не мініатюрна. Ремінь на ній застебнувся з подовжувачем, і Агнія побачила, що одного крісла жінці явно не вистачає. Вона сиділа, трохи розставивши ноги, і «з’їдала» частину простору Агнії та майбутнього пасажира біля проходу. Чи все ж таки?..

— Добрий вечір, — ввічливо звернулася до сусідки Агнія й вказала на місце біля проходу. — Скажіть, будь ласка, це теж ваше?

— Що моє? — не зрозуміла жінка.

— Ваше місце.

— Ні, моє середнє.

— Пані, ви будете сідати? — невдоволено запитали за спиною Агнії.

— Проходьте, — відповіла вона, відступивши до порожнього місця, щоб дати пасажирам пройти. Потім знову звернулася до сусідки: — Тобто ми тут сидимо втрьох?

— Ну так.

— Зрозуміло.

Агнія прикинула… Вона сама важила шістдесят кілограмів, але навіть її вага не врятує від монументальної ноги сусідки, яка точно впиратиметься в її коліна. Жінка зітхнула й натиснула кнопку виклику стюардеси. Сусідка уважно стежила за нею, примруживши очі.

— Чим я можу допомогти? — блиснула стандартною посмішкою стюардеса.

— Моє місце біля вікна, — спокійно пояснила Агнія. — Нам летіти сім годин. Боюся, ми з сусідкою… не помістимося. Нам буде тісно, і…

— Гей! — жінка почала багровіти. — На що ти натякаєш, дрібна оселедко?

— Ні на що, — знизала плечима Агнія. — Можу сказати прямо: вам варто було придбати два місця. Або летіти бізнес-класом. У такій ситуації всім буде незручно — і нам, і вам. І, до речі, я не давала приводу мене ображати.

— А мені привід не потрібен!

— Послухайте, давайте спробуємо вирішити це мирно, — запропонувала стюардеса.

— Я саме це і пропоную, — погодилася Агнія.

— На жаль, в економ-класі вільних місць немає.

— Дуже шкода. Ще варіанти?

Стюардеса важко зітхнула.

— Я можу пересадити вас у бізнес-клас.

— Її — у бізнес-клас? — ахнула жінка. — А мене? Пересади мене, чуєш!..

— На жаль, крісла в нашому бізнес-класі лише на пару сантиметрів ширші за ті, що в економі, і є лише одне вільне місце, — з кам’яним виразом обличчя повідомила стюардеса. — Я пересаджу цю пасажирку. Місце біля вікна залишиться вільним, і вам буде значно комфортніше. Підете? — звернулася вона до Агнії.

— Підемо. Дякую.

Під ненависним поглядом сусідки Агнія рушила слідом за стюардесою.

— А що ви робите, коли немає вільних місць, а скарги є? — поцікавилася Агнія, сідаючи на запропоноване їй крісло. Хоч і не біля вікна, але поруч — симпатичний чоловік у шумозахисних навушниках.

— Ну… ми летимо, — філософськи відповіла стюардеса. — Щоправда, трохи нервово.

— Дякую, що пішли мені назустріч, — посміхнулася Агнія.

— Дякую, що не влаштували скандал.

— О, я юрист. У мене витримка.

— Після зльоту подамо їжу й напої, — сказала стюардеса й пішла.

Агнія витягнула ноги, дістала навушники й електронну книгу. Всередині не було ні злості, ні роздратування, лише задоволення від того, що все вирішилося. І що вона не побоялася сказати — і рішення знайшлося.

«Мирно розійшлися, — думала Агнія, відкриваючи в рідері недочитаний роман. — У часи бодіпозитиву мені могло б і дістатися по голові. Але чи було б їй самій зручно провести так сім годин? Або більше, якщо виліт затримається? Мені байдуже, скільки вона важить; але мені не байдуже, що це фізично обмежує мене».

— Ми скоро злітатимемо, — попередила стюардеса, проходячи повз. — Пристебніть ремінь.

Агнія клацнула застібкою і взялася за книгу.