З моменту знайомства Івана з Надією пройшло трохи більш як два тижні, але хлопець уже встиг зробити їй пропозицію.
Познайомилися вони на корпоративі, де Іван, нещодавно влаштувавшись менеджером у великий банк, ще не міг повірити у своє щастя. Виявилося, що у директора банку був день народження, і Івана, попри те, що він був новеньким, не могли не запросити.
Іван розумів, що його подальша кар’єра залежить від того, як він себе проявить, і вже тоді усвідомлював, що може не впоратися з обов’язками — і його звільнять. Він дуже хотів залишитися на цій роботі.
На корпоративі він був радий можливості трохи відпочити, але його мама, більш далекоглядна, порадила не втрачати шанс і приглянутись до людей навколо. Можливо, серед них знайдеться заможна дружина. У банку працювало багато молодих фахівчинь, які отримували хороші зарплати, і Іван уже розпитав у місцевої пліткарки, хто скільки заробляє.
На вечірці Іван не лише відпочивав, але й уважно приглядався до дівчат. Як і багато хлопців, він насамперед оцінював їх за зовнішністю, намагаючись знайти ту, яка була б і красива, і заможна, і не дурна. Надія привернула його увагу, але лише на мить. Вона була одягнена просто, з невдоволеним виразом обличчя і волоссям, зібраним у хвіст. Іван вирішив, що вона також щойно влаштувалась, і що з нею нічого не світить.
Вони перекинулися кількома словами, але вона відповідала неохоче, і він подумав, що вона зануда. Не ставши витрачати на неї час, Іван попрямував шукати більш «перспективний» варіант. Йому треба було не помилитися, а навколо було стільки красивих і яскраво вбраних жінок, що зробити вибір було складно.
Іван звернув увагу на одну красуню, але вона виявилася простою службовицею, і її зарплата була лише трохи вищою за його.
На жаль, пошуки Івана не дали результату. Усі жінки, що займали високі чи помітні посади, були або заміжні, або прийшли з партнерами. Вечірка його розчарувала, і навіть його прониклива мама не повірила, що там не знайшлося гідної кандидатки.
— Ти ж у мене такий видний, будь-яка голову втратить, — невдоволено зітхала вона.
Іван був упевнений у своїй привабливості й доводив мамі, що він не дурень і все перевірив. Але, як виявилось, вона мала рацію. Ось що значить досвід! Вона одразу відчула, що щось він не догледів.
Невдовзі Івану довелося визнати: він дійсно не помітив найкращий варіант на тій вечірці.
Через тиждень після корпоративу до офісу приїхав директор і представив нову керівницю відділення. Іван був здивований, коли дізнався, що цією важливою персоною виявилася та сама повненька й непримітна жінка. Він навіть не запам’ятав її імені, хоча воно було красивим — Надія. Хоча зараз він ледь її впізнав — вона виглядала зовсім інакше.
На ній був чорний брючний костюм, на обличчі — стриманий, але гарний макіяж, волосся розпущене й красиво вкладене. Було видно, що вона забезпечена й займає високу посаду.
Тепер Іван зрозумів, як сильно помилився, упустивши такий шанс. Він навіть не знав, як це виправити. Радувало лише одне — на пальці у неї не було обручки, а це означало, що шанси ще є.
Але як тепер до неї підійти? Вона дивиться на нього лише як на підлеглого, зовсім без інтересу. На вечірці вона б точно не встояла.
Потрібно було думати, як діяти далі. Іван почав ненав’язливо цікавитися начальницею. Він дізнався, що в Надії є власна квартира, і навіть колеги розповіли йому, де вона живе.
Невдовзі Іван випадково зустрів начальницю в супермаркеті. Він не розгубився і заговорив з нею.
— Надіє Вікторівно, як несподівано ми з вами зустрілись! — усміхнувся він на всі 32 зуби.
Молода жінка трохи розгублено посміхнулася. Іван подумав, що вона, мабуть, не впізнає його. Ну звісно, вона його не пам’ятає. Він же був лише початківцем. Потім, здається, вона впізнала його.
— А ви теж тут живете? — запитала вона.
— Ні, я тут у друзів у гостях, — відповів Іван, хоча це було неправдою.
Надія вибачилась і сказала, що поспішає, але не змогла приховати своєї зацікавленості.
Іван продовжував спостерігати за нею, і щоразу їхнє спілкування ставало все ближчим.
Одного дня Іван наважився запросити Надію на каву, пояснивши, що допомагає однокласнику з маленькою дитиною, поки той із дружиною ходить по лікарях.
Надію вразила така чуйність, і вона погодилася на зустріч. Так і почалися їхні стосунки.
Коли Надія дізналася, що вони більше не колеги, вона зраділа, що тепер ніхто не буде пліткувати про їхній роман. Проте вона досі хвилювалася, що стосунки стануть надбанням колективу, і вони приховували їх кілька місяців.
Іван не хотів тиснути на Надію. Він бачив, що вона не прагне публічності, і був упевнений, що вона допоможе йому знайти гідну роботу.
Надія вірила, що він от-от знайде себе, а Іван — що вона його підтримає.
Надія й уявити не могла, що стала жертвою обману. Вона любила й цінувала себе й вірила, що може бути цікавою чоловікам не лише завдяки своїм фінансам.
Тільки на весіллі вона усвідомила, що Іван — не такий добрий і щирий, як їй здавалося. Його родичі здавалися нормальними, але насправді виявилися зовсім не тими, кого вона очікувала побачити.
Надія почувалася ніяково від такої уваги, але поділитися цим могла лише з Іваном. Він поводився спокійно, але те, що бачила Надія, і те, що було насправді в душі її чоловіка — це були різні речі. Закоханість Івана була показною, неприродною.
Як би боляче не було це визнавати, та все частіше люди ставлять гроші на перше місце і готові на все заради збагачення.
Бути поруч із такою людиною чи піти від неї — рішення було непростим. Але найгірше те, що у день весілля чоловік випив зайвого й перестав себе стримувати. Коли Надія стала його законною дружиною, він розслабився й вирішив, що досяг свого. На радощах, що йому дісталася багата жінка, він напився — і це розв’язало йому язик.
Брат чоловіка теж добряче випив і знову підійшов до Івана, щоб його привітати. Надя подумала, що брат щиро радіє за Івана: обіймає його, плескає по плечу й усміхається на повен рот. Але тут вона почула, як новоспечений чоловік, не соромлячись, обговорював її з братом.
— У неї тіло, як у свині, зате зарплата — 100 000! Нічого, потерпи, братику, і ти собі знайдеш таку ж багату дружину, — говорив Іван.
Надю охопило здивування — і навіть певне полегшення.
Виявилося, що родина чоловіка сприймала її лише як джерело доходу, а не як людину. Цікаво, всі йому співчували через те, що його обраниця «не надто приваблива»? Надя навіть не розлютилася — чомусь їй стало легше.
Увесь цей час вона відчувала внутрішню напругу, сама не розуміючи, чому. А це інтуїція намагалася достукатися до неї, але вона не слухала. Іноді вона запитувала себе, чи правильно зробила вибір, але одразу перемикалася на інше. Мовляв, не можна думати про погане, перед весіллям усі хвилюються. Тепер стало зрозуміло: відчуття її не підвели.
Іван від самого початку був занадто солодкавим — так чоловік не поводиться, навіть якщо закоханий. Поки Надя все це обмірковувала, Іван підійшов до неї, усміхаючись і сяючи від щастя. Але тепер вона розуміла, чому він такий щасливий — він радів, що став забезпеченим.
І ось Іван, слухняно виконуючи її прохання, наповнив її келих шампанським. Вона встала, привернувши увагу всіх гостей. «Моя дружина хоче виголосити тост!» — з гордістю вигукнув чоловік.
Звісно, він пошкодував, що привернув увагу публіки, але вже було пізно.
Після того як вона подякувала всім присутнім, вона почала свою промову:
«Я вірю, що справжнє кохання існує, і хтось обов’язково його знаходить. Але, на жаль, не завжди вдається зустріти свою людину. Люди — як лотерейні білети: ти сподіваєшся з їх допомогою здійснити мрію, але часто вони виявляються програшними».
Надія говорила з сумом у голосі: «Це життя, і кожен обов’язково знайде свій щасливий білет. Моя зовнішність не виправдала очікувань, нехай мій чоловік шукає свою удачу в іншому місці».
Спершу гості усміхалися й мало не плакали від зворушливості її слів, але фінал її тосту спантеличив їх.
Іван зблід і поспішно осушив свій келих.
— Сину, — звернулася вона до розгубленого нареченого, — чого мовчиш? Скажи щось!
Іван намагався щось відповісти, але мама почала підбадьорювати невістку й розповідати, як йому казково пощастило знайти любов усього життя.
Надя ж відповіла, що йому доведеться продовжити пошуки вже в понеділок — вона подає на розлучення.
Потім вона звернулася до гостей: — Не соромтесь, святкуйте далі — свято триває, усе оплачено.
На вулиці її вже чекало таксі. Звичайно, вона була засмучена — вдома розплакалася, шкодуючи про рішення вийти заміж. Але вірила: попереду все буде добре.
Розлучення відбулося швидко — Іван навіть не намагався її зупинити, бо знав її характер.
Від батьків, звісно, дістав прочухана — ще б пак, таку жінку упустив! Але хто не помиляється? У молодості Іван ще був дурнуватий і не надто розумний.
Він зробив пів справи, але поспішив похвалитися. А, як відомо — у дрібних словах велика справа може потонути.
Помітила щось дивне на траві й подумала, що це просто мотузка, але придивилася — і закричала від жаху