— Ти жалюгідна прибиральниця, а мій син — директор. Відчуваєш різницю? Ніколи вам не бути разом!

Любов Дмитрівна акуратно поклала телефон на тумбочку і завмерла, дивлячись у вікно. Вечірні тіні вже огортали вулицю, приховуючи місто під своєю оксамитовою темною ковдрою. Жінка похитала головою, прокручуючи у думках розмову із сином.

— У Кості з’явилася дівчина… — прошепотіла вона, і губи самі розтягнулися в усмішці.

Син нічого конкретного не казав, але вона знала його надто добре. Ці стримані усмішки у розмовах, легке замішання, коли вона питала про особисте… Та й голос останнім часом звучав якось тепліше. А сьогодні, випадково обмовившись про «колегу», він раптом замовк, ніби проговорився. Напевно, дівчина займала не останнє місце у компанії. Хіба міг син Любові Дмитрівни звернути увагу на негідну? Наскільки там усе серйозно, поки що було незрозуміло, але це неважливо… Головне, що Костя нарешті вирішив рухатися далі та зайнятися не лише кар’єрою. Може, вигідний шлюб допоможе йому просунутися й отримати підвищення? Не терпілося дізнатися, яку обраницю зустрів її син.

Любов Дмитрівна підійшла до дзеркала, поправила сиву пасму і твердо кивнула своєму відображенню.

— Маргарита, — прошепотіла собі під ніс Любов Дмитрівна. — Ім’я досить рідкісне… Не якась Аня чи Маша, яких зараз на кожному кроці. Сподіваюся, ти там єдина Маргарита. Це спростило б мої пошуки.

Попереджати сина, що хоче завітати до нього в офіс, Любов Дмитрівна не стала. Вона вирішила, що краще взагалі не стикатися з Костянтином до того, як знайде його прекрасну Маргариту і познайомиться з нею. А потім зробить сюрприз — скаже, що вже знайома зі своєю майбутньою невісткою.

Жінка задоволено усміхалася своєму відображенню вранці наступного дня. Вона нарядилася й розраховувала справити враження на майбутню невістку. Не хотілося осоромити репутацію сина. Тим більше вона вирішила приїхати без попередження. Про реакцію Костянтина жінка поки що серйозно не думала. Навіть якщо він розсердиться, довго ображатися точно не буде, зате мати на власні очі побачить його обраницю і зможе вирішити для себе — чи підходить така дівчина її дорогоцінному сину.

Любов Дмитрівна впевнено крокувала холом офісу з гордо піднятою головою. Вона подумки репетирувала першу фразу: «Добрий день, я мама Костянтина, дуже приємно» — стримано, але тепло. Все-таки Костя обіймав керівну посаду в компанії, і мати мала відповідати йому.

Підійшовши до стійки адміністратора, Любов Дмитрівна звернулася до стрункої усміхненої блондинки:

— Скажіть, будь ласка, тут працює Маргарита?

Дівчина відірвала погляд від екрана монітора, не перестаючи усміхатися.

«Ольга»…

Любов Дмитрівна з полегшенням видихнула — точно не вона. Звісно, не вона! Напевно, улюблена Кості зараз сидить у кабінеті й віддає накази, а не виконує роль службовця.

— А прізвище ви знаєте? — запитала блондинка, заправляючи пасмо волосся за вухо.

— На жаль, ні… У вас їх декілька? — питання Любові Дмитрівни прозвучало дещо розчаровано. Це суттєво ускладнило б пошуки.

Дівчина на секунду зам’ялася, потім озирнулася і вказала вбік:

— Ой, ні, звісно. У нас одна Маргарита. Вона якраз стоїть он там, біля кулера з водою.

Любов Дмитрівна озирнулася — і завмерла.

Біля кулера стояла тендітна дівчина років двадцяти п’яти у синьому робочому халаті, вставляючи новий бутиль. Наче відчувши на собі чужий погляд, Маргарита обернулася і привітно усміхнулася. Вона здавалася надто худою, волосся було зібране у недбалий хвостик, але обличчя… Обличчя було надзвичайно милим — великі сірі очі, ямочки на щоках, ніби зійшли з фотографій молодості самої Любові Дмитрівни.

— Ви впевнені? Це і є Маргарита? — перепитала жінка, і в її голосі невільно тремтіли нотки жаху.

Як же її син міг виявитися настільки нерозбірливим? Невже зовсім не бачив різниці? Ця дівчинка — всього лише прибиральниця! Що вона може дати успішному перспективному юнакові? Стане тягарем, народить купу дітей і буде сидіти в нього на шиї. У житті Кості не залишиться місця для матері, він перестане допомагати й підтримувати її. Нічого не складеться так, як вона мріяла. Любов Дмитрівна голосно ковтнула від такої несподіванки й потерла перенісся.

— Вам потрібна я? — дівчина поспішно витерла руки об халат і несміливо усміхнулася. — Чим можу допомогти?

Любов Дмитрівна машинально стиснула ручку сумки, думаючи, чи не піти їй просто зараз, але ці пронизливі очі змусили зупинитися. Слід було дати зрозуміти дівчинці, що вона не пара її чудовому хлопчику!..

— Ви… знайомі з Костянтином? Орловим Костянтином Дмитровичем?

Любов Дмитрівна наважилася підійти ближче до дівчини, щоб більше ніхто не чув їхньої розмови. Такий сором потрібно було приховати, змусити прибиральницю відступити та не ганьбити перспективну сім’ю. Лише одна думка билася в голові жінки, поки вона обмірковувала, як діяти далі.

Очі Маргарити раптом засяяли. Куточки пухких губ піднялися в усмішці.

— З Костянтином Дмитровичем? Ну звісно! Його тут усі знають. Він чудовий директор, — упевнено кивнула Маргарита. — Завжди дбає про своїх підлеглих.

По злегка порожевілих щоках дівчини стало ясно, що Любов Дмитрівна точно не помилилася. Ця дурненька і є тією, кого вибрав її син? Ні! Такому шлюбу точно не бути!.. Та навіть зустрічатися з цією нещасною — накликати біду на себе. Хоч вона й гарненька, але статус мав немале значення.

Любов Дмитрівна відчула, як по спині пробіг холодок. Її Костя, випускник КІМО, перспективний директор, хай поки й завідував невеликим відділом… і прибиральниця?!

— Ясно… — повільно промовила вона, дивлячись, як Маргарита нервово смикає край халата. — І що він у тобі знайшов? Крім гарної мордочки нічого в тобі немає.

Любов Дмитрівна скривила губи, показуючи всім своїм виглядом, що вона засуджує Маргариту й ніколи не прийме її на роль невістки.

— Про що ви говорите? Я зовсім вас не розумію.

— Давай поговоримо відверто, дитинко? Ти жалюгідна прибиральниця, а мій син — директор. Відчуваєш різницю? Ніколи вам не бути разом! Я вже подбаю про те, щоб він викинув з голови будь-які думки про тебе.

Маргарита затремтіла всім тілом. Її великі очі ще більше розширилися, а на обличчі застиг вираз жаху. Дівчина намагалася зрозуміти, що від неї хочуть, і головне — як правильно поводитися у цій ситуації. Не хотілося доводити все до конфлікту. Ріта з дитинства вчилася обходити гострі кути, тож і зараз слід було скористатися своїми навичками.

— Можливо, ви щось не так зрозуміли? — обережно промовила дівчина.

— Що тут можна не зрозуміти? Мій син, звісно, проговорився, що без пам’яті закоханий у тебе, але я не дозволю йому й далі розвивати це хворобливе захоплення. Я поговорю з ним сьогодні ж, і у тебе не залишиться жодного шансу. Ти мене зрозуміла? Якщо не хочеш мати в моїй особі ворога, просто відійди зараз, поки не стало надто пізно.

— Мамо?! — пролунав за спиною знайомий голос.

Любов Дмитрівна завмерла з відкритим ротом, але швидко натягнула на обличчя маску холодної байдужості й повільно обернулася.

— А ти чому приїхала і нічого не сказала? Я б тебе зустрів. Щось трапилося?

— Нічого не трапилося. Я тут познайомилася з твоєю обраницею, — майже пошепки промовила Любов Дмитрівна, побоюючись, що хтось почує. — Мого благословення на такі стосунки ти ніколи не отримаєш.

Костянтин почервонів, сором’язливо дивлячись на Риту, яка нічого не розуміє.

— Мамо, з чого ти взяла? — заїкаючись, намагався виправити ніякову ситуацію чоловік.

— Як це з чого взяла? Думаєш, так легко обдурити матір? Ти тільки й говорив про неї вдома, а як мрійливо усміхався! Я думала, що вона відповідає тобі за статусом, а ця… прибиральниця і ти? Як ти взагалі міг про таке подумати?!

— Мамо, припини говорити такі речі, будь ласка. Ти багато чого зараз не розумієш. Ходімо в мій кабінет, — Костя намагався відвести матір, але та вирвала руку й суворо подивилася на сина.

— Не затикайте мені рота. Хай вона знає, що стане зерном розбрату в наших стосунках! А тобі доведеться обирати! З нею ти будеш тільки через мій труп!

— Костянтине, а я вас шукав у кабінеті! — владний голос із невеликою хрипотою змусив обернутися на власника цих слів.

Високий статний чоловік наближався до компанії людей, які не розуміли один одного. Вбраний у дорогий одяг, із правильною поставою, він більше нагадував аристократа, і Любов Дмитрівна мимоволі затримала на ньому погляд. Вона одразу впізнала власника компанії, який дав її синові шанс проявити себе.

— Миколо Семеновичу, — опустив голову Костянтин. — Я відлучився ненадовго. Не знав, що мама вирішить заїхати. Зараз повернуся, і ми все обговоримо. Вибачте, що змусив вас чекати.

Любов Дмитрівна зрозуміла, що їй краще піти. Вона попрощалася з Миколою Семеновичем і сином, кинувши на Маргариту лише нищівний погляд, показуючи, що вона настільки нікчемна, що навіть слова не варта.

Костянтин розгублено просив вибачення перед Рітою й поспішив до себе в кабінет.

— Ходімо, вип’ємо у мене кави, люба? Твій батько вважає, що настав час тобі піти на підвищення, — сказав Микола Семенович Маргариті.

Любов Дмитрівна зупинилася й озирнулася, не вірячи власним вухам. Ріта і власник компанії пішли, а здивована жінка підійшла до Ольги.

— Ця прибиральниця — дочка власника компанії?

— Ріта? — Ольга усміхнулася й кивнула. — Вона — серденько нашої компанії. Така розумна й старанна. Коли вона повернулася з-за кордону, сама сказала батькові, що почне працювати з низів, щоб зрозуміти компанію зсередини. Усіма опікується. Ідеальний наступник нашого генерального.

Любов Дмитрівна похитнулася. Такого повороту вона точно не очікувала. І вона так себе повела… Що буде, якщо Ріта поскаржиться батькові?

Маргарита не стала нічого розповідати батькові про інцидент. Вона вирішила, що плітки до добра не доведуть. Увечері Костянтин знайшов її й попросив вибачення за поведінку матері. Йому було соромно, що все так обернулося.

— Ви не повинні перепрошувати за неї. Ви нічого поганого не зробили, Костянтине. Я просто забуду цю розмову. І вам раджу забути. У мене є наречений, і я скоро виходжу заміж. На жаль, якщо у вас справді є до мене почуття, я не зможу відповісти взаємністю. Перепрошую, затрималася сьогодні й уже запізнююсь на зустріч.

Костянтин повернувся додому з розбитими почуттями. Ніколи раніше він не почувався настільки спустошеним і приниженим. Любов Дмитрівна сказала, що завтра піде в офіс і попросить вибачення перед Маргаритою, адже таку невістку не можна втрачати.

— Ти все зіпсувала, мамо! Так, ти права — Ріта мені подобалася, але я ніколи їй про це не казав, і між нами нічого не було. Вона надихала мене. Дивлячись на неї, я був упевнений, що зможу багато чого досягти, а тепер… Вона навіть не гляне в мій бік. Якщо в мене й був шанс змагатися з її нареченим, то я його втратив.

Любов Дмитрівна повільно опустилася на стілець. Вона обхопила голову руками. Своїми поспішними діями позбавила сина шансу здобути таку вигідну наречену!..

Насправді серце Маргарити поки було вільне, але Костянтин не був тією людиною, якій вона хотіла б його відкрити. Його мати судила людей за соціальним статусом, і навряд чи не передала такого ставлення синові. Під час їхньої невеликої сварки Костянтин не зупинив матір і не змусив її перепрошувати. Він мимрив, ніби вагався і боявся когось образити необережним словом. Ріта не бажала ставати частиною сім’ї, де їй посміхатимуться через статус, а не за те, яка вона є насправді. Та й поспішати їй було рано — вона ще планувала будувати кар’єру і вчитися розуміти людей.