У двері подзвонили. Ліза пішла відчиняти. Відчинила – і остовпіла.
На порозі стояв Максим – її колишній, з яким вона розлучилася два роки тому.
У руках Максим тримав розкішний букет хризантем і пляшку шампанського.
– Привіт, кохана! – радісно вигукнув він. – Це я!
– Бачу, – Ліза насупилася. – Навіщо прийшов?
– Може, для початку впустиш? – тон несподіваного гостя був миролюбним і водночас загадковим.
– Ну, заходь.
Максим увійшов, опустився на одне коліно, дістав із внутрішньої кишені рожеву коробочку й простягнув Лізі:
– Виходь за мене заміж!
У Лізи на мить, що називається, відвисла щелепа.
За кілька секунд вона опанувала себе й здивовано запитала:
– Ти серйозно?
– Звісно. Я кохаю тебе.
– А як же твоя сестра? Її ти любив набагато сильніше.
– Маша вийшла заміж. Мені більше не треба про неї піклуватися. Я вільний.
– А якщо вона розлучиться? Знову будеш няньчити?
– Сподіваюся, в неї все буде добре. Ну, ти згодна?
– Ні.
– Чому?
– Ну хоча б тому, що я тебе не кохаю.
– Тобі це лише здається. Нам же було добре разом, – Максим подивився на Лізу відповідним поглядом, – а буде ще краще. Я обіцяю.
– Твої обіцянки нічого не варті, – усміхнулася Ліза. – І потім, минуло два роки. Ти не припускаєш, що я вже не одна?
– Не одна? А з ким?
– Яка різниця? У мене є чоловік, і я збираюся за нього заміж.
– Він уже зробив тобі пропозицію?
– Не твоя справа.
– Зрозуміло. Не зробив, – задоволено констатував Максим. – І не зробить, повір мені. Чоловіки нині не особливо поспішають у РАЦС із ким попало.
– Значить, я – «хто попало»? – Ліза усміхнулася. – То навіщо ж ти прийшов?
– Не чіпляйся до слів. І взагалі, ти мені не відповіла. Ти згодна?
– Та відповіла вже! Але ти, як завжди, не почув. Іди додому, Максиме, скоро мій друг прийде. Незручно вийде.
– То це правда? – вигукнув колишній. – Ти мене зрадила? Не дочекалася?
– Максе, ти взагалі нормальний? Ми розлучилися! Ти мені – ніхто! Ти ж не думав, що після розлучення я в монахині подамся? Або страждатиму до кінця днів? Та я про тебе вже й думати забула. Все, йди! Втомив!
– Я піду, – у голосі Максима прозвучали образа, злість і навіть нотки загрози, – але ти ще пожалкуєш про це! Причому дуже скоро!
– Іди, іди, – Ліза розчинила двері, – і, будь ласка, не повертайся!
Вони розлучилися після майже п’яти років спільного життя.
Причиною розлучення стала безмежна, або, як колись висловилася Ліза, «безвідповідальна» любов Максима до його рідної сестри Маші.
Але все по черзі…
Ліза вийшла заміж за Максима, коли їй було 26 років.
Дівчина вже міцно стояла на ногах: вища освіта, хороша робота з пристойною зарплатою, трикімнатна квартира.
У Максима теж була квартира – однокімнатна. На відміну від Лізи, він купив її сам.
Для дівчини це був сигнал: хлопець серйозний, уміє заробляти гроші та правильно їх витрачати.
Вона сама кілька років намагалася зібрати гроші на перший внесок, але у неї погано виходило.
«Трьошка» дісталася Лізі від покійного батька. Якраз напередодні весілля.
Саме через квартиру мама Лізи не приїхала на весілля. Сердилася на доньку за те, що та не поділилася спадком із молодшою сестрою.
– А чому я маю з нею ділитися? – дивувалася Ліза у відповідь на материнські докори. – Ви з татом не були одружені, Нінку ти народила від вітчима. От нехай він і забезпечує її житлом.
– Але ж ви сестри! – обурювалася мати. – Як ти можеш бути такою жадібною?
Те саме казали бабусі, сам вітчим і його численні родичі.
Але Ліза була непохитною: тато залишив квартиру мені, значить, вона моя. Забудьте про неї.
І, треба сказати, совість із цього приводу Лізу зовсім не мучила.
Вона була впевнена у своїй правоті.
Як і в тому, що умови спільного проживання у шлюбі потрібно обговорювати заздалегідь.
Вона так і сказала Максиму:
– Обговорімо все на березі, щоб потім не виникало питань.
– Давай, – погодився той. – Врешті, ми дорослі люди, а шлюб – справа серйозна.
Вони обговорили все, що згадали.
Чітко визначилися з кількістю дітей, з домашніми обов’язками, зі вільним часом. Поговорили про спілкування з друзями.
Дійшли до фінансів.
Зійшлися на спільному бюджеті та домовилися: на подарунки чи допомогу родичам гроші виділятимуться тільки після покриття власних потреб. Причому, рідні з обох сторін отримуватимуть однакові суми.
– Я думаю, це справедливо, – тоді сказала Ліза, – тим більше, що доходи у нас майже однакові.
– Згоден, – підтримав Максим.
Побралися. Спокійно й мирно прожили півтора року.
А потім молодша сестра Максима завагітніла невідомо від кого. Може, вона й знала, але батькам так і не сказала, хто батько дитини.
І ті вирішили: що ж, чоловіка немає, зате є брат. Допоможе.
У результаті Машу, яка ще не працювала, бо була студенткою, поселили в добрачну квартиру Максима.
«Ну, поселили, то й поселили, – подумала Ліза, – хоча могли б порадитися».
І методично почала виводити із сімейного бюджету суми, рівнозначні вартості оренди квартири.
Максим прийшов у лють:
– З якого дива?!
– Як це з якого? Це ж допомога твоїм родичам. Ми ж домовлялися.
Максим промовчав, зціпивши зуби.
А далі так і повелося: всі витрати на Машу, її дитину, батьків Максима – Ліза дублювала й відкладала у бік. Навіть у ті місяці, коли грошей ледь вистачало на оплату квартири й дуже скромне харчування.
Три роки Максим терпів таке ставлення, а потім не витримав і влаштував грандіозний скандал.
Кричав, що у Лізи немає нічого святого, що вона скнара й зовсім його не кохає. А раз так – саме час розлучатися.
Він думав, що дружина почне виправдовуватися, просити вибачення. Але реакція Лізи була зовсім іншою – вона навіть бровою не повела:
– А знаєш, я згодна.
– З чим?!
– Якщо моя думка для тебе нічого не означає, а нескінченні бажання твоїх родичів не мають меж, то розлучення – найкращий вихід.
– Та ти… – почав було Максим, але Ліза його перебила:
– Я тут ні до чого. Ми домовлялися. До речі, ми ж теж планували дітей. А ти четвертий рік за наші кошти утримуєш сестру, племінника й допомагаєш своїм батькам. Ну що, будинок вони, нарешті, відремонтували?
– Не твоя справа!
– Дуже навіть моя. Я, як ти помітив, виводила з нашого бюджету рівно стільки, скільки ти їм віддавав. Не більше, не менше. У мене ж теж є родичі. Так от, суми, яку я накопичила, якраз вистачить на машину. Не найкращу, але нову. Як тобі таке?
Максим розгубився. У щоденній суєті він, звісно, не припускав, що на благодійність для рідних пішло так багато грошей. Він їх просто не рахував.
Одним словом, розлучення відбулося за місяць. Оскільки дітей пара не завела, їх розлучили без жодних проблем.
Максим повернувся у свою однокімнатну квартиру – сестра вже жила на території чоловіка, а Ліза залишилася у своїй трикімнатній.
Невдовзі вона купила собі машину – на згадку, так би мовити, про перший шлюб.
І от тепер Максим прийшов із пропозицією…
Зачинивши за ним двері, Ліза подумала:
«Нічого собі. Додумався. Ні, все-таки правильно я тоді вчинила».
Незабаром вона справді вийшла заміж.
З другим чоловіком домовилася про те саме – благо, досвід уже був.
Поки що все спокійно…
Нещодавно Ліза дізналася, що Маша, сестра Максима, подала на розлучення: її чоловік виявився далеко не ідеальним.
«Бідний Макс, знову все спочатку», – подумала Ліза.
І не помилилася.
– Ви можете стати моєю мамою хоча б на один день? – з надією запитав хлопчик