Павло повернувся додому втомлений. День видався важким. Чоловік очікував побачити дружину Арину, як завжди, на кухні за приготуванням вечері, але у квартирі стояла дивна, гнітюча тиша.
Усе було, як зазвичай. Він затримався на роботі. Зайшовши в дім, кинув ключі на тумбочку, але, проходячи повз кухню, помітив, що дружини там сьогодні ще не було.
— Не зрозумів… — здивовано протягнув Павло, знімаючи куртку.
Серце стислося від передчуття чогось недоброго.
— Що за справи? Де вона може бути, вже ж майже ніч на дворі? — запитав сам себе Павло.
Телефон дружини вперто мовчав. Хоча він уже зробив кілька марних спроб додзвонитися до Аріни.
Нічого не залишалося — Павло переборов себе і зателефонував тещі.
— Лідіє Петрівно, а Аріна не у вас? — спитав, намагаючись говорити спокійно. З тещею у них були непрості стосунки.
— Ні, а з чого б їй бути в нас? Робочий день, дочка після роботи зазвичай додому йде, а не до батьків через усе місто. Знову щось накоїв? Ну, признавайся! — грізно промовила Лідія Петрівна.
— Та годі вам! Досить уже мене клювати щоразу, я вам що — хлопчик недотепний? — не витримав Павло, чиї нерви були на межі.
Він різко поклав слухавку. Цього ще бракувало — знову вислуховувати претензії від тещі. Зовсім не до того зараз. Та й узагалі — взяла собі за звичку! З цим треба щось робити.
Павло підійшов до холодильника, розсіяно відкрив його і відразу ж зачинив. Порожній шлунок вимагав їжі, але їсти він зараз не міг. Підсвідомість наполегливо підказувала — щось не так.
Невже Аріна повірила в те, що сама собі надумала. У цей момент він згадав про свою однокласницю Галю, яка нещодавно звернулася до нього по допомогу.
Саме тоді Аріна вперше приревнувала його до Галини. У тієї був непростий період у житті. Молода жінка залишилася одна у великому місті з двома маленькими дітьми. Чоловік її покинув і відмовлявся допомагати. Десь ховався, щоб не платити аліменти.
А Павло просто допоміг їй переїхати з двокімнатної квартири, яку вони з колишнім орендували з дітьми, до її батьків у передмістя. Знайшов машину, вантажників і сам проконтролював процес. У результаті повернувся додому дуже пізно. Та й наступного дня постійно спілкувався з Галею телефоном, вирішуючи інші її справи.
Аріна дуже дивно на це відреагувала, сказавши, що раз він одружений з нею, то всі «минулі стосунки» мають залишитися в минулому.
— Та які стосунки? У нас із Галькою нічого ніколи не було! Я просто по-людськи вирішив допомогти, розумієш? Вона одна, без чоловіка, з двома дітьми на руках. Ну що ти собі вигадуєш? — з подивом сказав тоді Павло.
Але коли кілька днів тому Галина знову звернулася до Павла по допомогу — просила посеред ночі відвезти хвору дитину до лікарні — Аріна після його повернення влаштувала справжню сцену ревнощів. Такою Павло її ще не бачив.
— Я розумію, що тебе тягне туди, але хоч би совість мав — не так відкрито крутиш роман зі своєю колишньою однокласницею, яка тепер ще й сама залишилась. Як зручно, так? — кричала Аріна крізь сльози. — Мені соромно перед знайомими, перед батьками, перед нашими друзями! Як ти можеш так?!
— Та заспокойся ти, нема між нами нічого! І бути не може!
Але Галина, відчувши в ньому безкорисливого помічника, почала постійно писати Павлу повідомлення, періодично телефонувала — і Аріна все більше переконувалась у тому, що в них стосунки.
Останні два дні дружина просто не розмовляла з ним. Усі спроби Павла помиритися й налагодити стосунки зазнавали поразки. Аріна поводилася так, ніби він оголосив їй віŭнy.
******
Знесилений від невідомості, Павло зателефонував подрузі Аріни — Жені, але та дуже дивно відреагувала, сказавши, що не хоче з ним розмовляти.
— Розбирайтесь самі, Аріни в мене немає. Це єдине, що можу тобі сказати. І більше не дзвони! — різко кинула вона в трубку.
Ніч минула майже без сну. Вранці Павло, так і не додзвонившись до дружини, з важкою головою вирушив на роботу. Він сподівався, що до вечора все з’ясується, і Аріна вже буде вдома.
Повертаючись, Павло знову побачив темні вікна своєї квартири, і серце стиснулося від тривоги.
Але коли відчинив двері, зрозумів — Аріна вдома. У повітрі витав якийсь гіркий запах. Або йому так здалося від переживань. Аріна лежала на дивані в повній темряві. А коли Павло увійшов у кімнату й увімкнув світло, навіть не підняла на нього очей.
— Що відбувається? — запитав Павло, підійшовши до неї. — Де ти була? Я хвилювався, думав — з глузду зійду!
— У лікарні, — безбарвно промовила Аріна, яка лежала прямо в сукні, навіть не перевдягнувшись у домашнє.
Обличчя дружини було білим, губи — сухими та потрісканими. Вигляд її говорив про те, що вона або тяжко хвора, або переживає сильну душевну травму.
— Що сталося? Ти захворіла? — розгубився чоловік.
— Ні, я зробила одну жахливу річ, — тихо продовжила вона, провівши рукою по обличчю, наче змиваючи якесь наслання.
— Що? Аріно, я тебе не розумію. Говори чітко. Що ти зробила? — стривожився Павло.
— Я… позбулася дитини… — промовила вона чужим голосом.
— Що? Що ти сказала? Ти була вагітна? — приголомшено запитав Павло.
Нарешті дружина подивилася на нього — в її очах читалися муки.
— Так, була. А тепер більше немає. Я позбулася нашої дитини, — прозвучало це глухо, майже пошепки.
Наче блискавка вдарила чоловіка. Павло відвернувся. Бо не знав, як реагувати. Вдарити її? Або взагалі…
Увесь його затишний, звичний світ зруйнувався в одну мить.
— Що ти зробила?! — заговорив він, не вірячи власним вухам. — Позбулася?! Як ти могла? Ти хоч розумієш, що ти накоїла?! Ми ж так чекали цю дитину, наше маля!
— Я… я не знала, що мені робити. Коли побачила вас знову вдвох, я зрозуміла, що більше не потрібна тобі. І наша дитина — теж не потрібна…
— З ким — з нею?! Причому тут Галина, я не розумію?! Ти зруйнувала наше життя, наше щастя, відібрала в мене майбутнє! І все це — через якісь твої вигадки? Хвору уяву? Через те, що ти сама собі надумала?! — шалено закричав Павло. — Ти просто чудовисько!
Він відчув, як перехоплює подих від гніву й болю. Більше Павло не міг терпіти. Він уже кричав.
— Як ти взагалі могла приймати таке рішення за нас обох?! — в очах Павла блищали сльози. — Ти злочинниця — от хто ти!
— Я ревнувала тебе, Пашо! — намагалася виправдатися Аріна, її голос затремтів. — Я була впевнена, що ти підеш до неї. І що мені залишалося? Виховувати дитину самій? Я взагалі нічого не тямила від ревнощів. Я помститись хотіла…
— Ти… у тебе взагалі з головою все гаразд? — промовив він уже тихіше, але з кожним словом у його голосі зростав відчай. — Ти вчинила так, ніби наша любов для тебе нічого не значила. Ти — чудовисько, Аріно.
— Ти не можеш мене засуджувати, бо не знаєш, що я відчувала, — голос дружини затих, вона заплакала гірко й розпачливо.
— Ти позбавила нас не лише дитини, Аріно, — жорстко вимовив Павло. — Ти зруйнувала нашу любов, те світле почуття, що було між нами. І цього я тобі ніколи не пробачу! Знай це!
— Я вже й сама зрозуміла, що накоїла, Пашо, — сказала вона тремтячим голосом. — Мені так погано зараз, що я навіть не можу описати тобі весь цей жах.
Аріна знову заплакала, але вже не через себе — вона втратила найдорожче, що в них було з чоловіком. Те, про що вони так довго мріяли.
— А щоб тобі було ще болючіше — скажу: між мною та Галиною ніколи нічого не було і не могло бути — я любив тільки тебе! — вигукнув Павло.
Вона продовжувала плакати, а він стояв поруч, наче скам’янілий. Серце стискалося від болю, а гіркота й відчай заповнювали душу. Залишатися поруч з Аріною він більше не міг.
Павло переїхав жити до своїх батьків, залишивши Аріну одну в їхній спільній квартирі. З розлученням і поділом майна він не поспішав — розумів, що їй треба прийти до тями після всього, що сталося. Та й сам він ще не остаточно вирішив, чого хоче від життя. Узяв час на роздуми.
Іноді, нечасто, Павло приїжджав додому, щоб забрати якісь речі. Аріна виглядала зле. Було видно, що вона досі не оговталася від душевної травми. Стала мовчазною й дуже схудла.
— Ти що, зовсім нічого не їси? — здивувався Павло, якому щиро стало шкода Аріну, яка сама себе покарала.
— Чому ж. Їм, але мало. Апетиту зовсім немає, — тихо відповіла вона.
— Добре, я привезу тобі продуктів, тих, що ти любиш. І стежитиму, щоб ти їла. Ще бракує, щоб мене звинуватили в тому, що я тебе голодом морив, — спробував пожартувати Павло.
Аріна теж трохи всміхнулася. Було приємно, що він вирішив подбати про неї. А вона ж думала, що йому байдуже — жива вона чи вже зникла в самотності.
Павло дійсно за день-два привіз їй продукти й відтоді робив це регулярно. Заїжджав до неї, щоб разом попити чаю з тістечками або приготувати свій улюблений плов. Вони навіть могли спокійно поговорити й посміятися, згадуючи спільне життя.
А потім Павло непомітно для себе звик приїжджати туди, де ще зовсім нещодавно був щасливим.
— Можна, я повернуся? — якось сказав він Аріні. — Давай спробуємо ще раз? Може, в нас вийде? Ми ж так сильно любили одне одного. А помилки… Хто від них застрахований? Ніхто. Тим паче, що я теж частково винен у тому, що сталося.
— Давай спробуємо, — несміливо погодилася Аріна, боячись повірити у власне щастя.
Павло повернувся від батьків назад у свою квартиру, чому були невимовно раді всі — і рідні, і друзі. Особливо — батьки з обох сторін. Вони навіть боялися сподіватися, що молоді знову зійдуться.
Через рік в Аріни та Павла народився здоровий хлопчик.
Вони щасливі й намагаються не згадувати про те, що сталося. А номер колишньої однокласниці Галини Павло заблокував і додав у «чорний список».
Тепер він дуже вибірково ставиться до допомоги — навіть щирої та безкорисливої. Життя підказує: не завжди вона на добро.
Цим способом декабрист укорінюється за місяць: знадобляться лише туалетний папір і тканина