Олексій вимовив це стриманим, рівним голосом під час сімейної вечері. У його тоні не було ані сумнівів, ані вагань — лише підкреслена спокійна впевненість.
Марина уважно подивилася на чоловіка, ніби обдумуючи його слова. Потім відповіла так само рівним, нейтральним голосом:
— Зрозуміло.
Олексій кивнув, підтверджуючи сам собі сказане.
— Так. Я все добре підрахував. Так буде правильно.
Він знову взявся за столові прибори, ніби це була звичайна розмова про погоду чи плани на вихідні.
На Марину нахлинули спогади. Вона бачила їхнє минуле — роки, коли вони сміялися з дрібниць, коли трималися за руки в тиші, просто насолоджуючись присутністю одне одного. Згадувала, як він зустрічав її після народження Саші, як з ніжністю дивився на неї, засинаючи поруч. Але це було давно. Тепер перед нею сиділа людина, яка, дивлячись у свою тарілку, встановлювала нові правила їхнього життя.
— Думаю, нам варто обговорити деталі, — запропонував Олексій, коли його тарілка була вже порожня. Він очікувально подивився на дружину.
Марина знову посміхнулася. Майже щиро.
— Звісно. Обговоримо. Але не зараз.
Вона взяла чашку чаю, неквапливо зробила ковток і додала:
— Зараз у нас п’ятнична вечеря.
Олексій спостерігав за дружиною, поки вона прибирала зі столу. Його голос прозвучав рівно, майже відсторонено, коли він нарешті заговорив:
— Ти домогосподарка, не працюєш.
Марина зупинилася, стиснувши в руках рушник. У його словах не було ні докору, ні сумніву — лише констатація факту.
— Тому буде логічно, якщо я просто виділятиму певну суму на твої особисті витрати і на Сашу, — продовжив він. — А своїми грошима розпоряджатимусь сам.
Вона повільно підняла голову, вивчаючи його вираз обличчя. Він навіть не намагався пом’якшити формулювання, не огортав сказане в делікатні фрази. Все гранично просто: він прийняв рішення, озвучив його і тепер чекав її реакції.
— Гаразд, — спокійно промовила вона.
Олексій кліпнув, явно збитий з пантелику. Він очікував обурення, сліз, можливо, спалаху гніву. Але її спокій його спантеличив.
— Просто «гаразд»? — перепитав він, насупивши брови.
— Так, — Марина уважно подивилася йому в очі.
У погляді Олексія майнула невпевненість, потім легке занепокоєння. Він завжди пишався своєю раціональністю, вмінням прораховувати все наперед. Але щось тут було не так. Він намагався осмислити ситуацію, але не міг вловити головного.
Проте в голові Марини вже складалася нова картина світу. Якщо Олексій хоче роздільний бюджет, він його отримає.
І зміни не забарилися. Вранці Олексій виявив, що його улюблена кава закінчилася.
— Марино! — покликав він, намагаючись не показувати роздратування. — Кави зовсім немає?
Звідкись із ванної долинув легкий шум. Марина закінчувала макіяж, краєм ока поглядаючи в дзеркало. Трохи поправивши волосся, вона вирушила на кухню.
— Я не купувала, — спокійно сказала вона, закидаючи сумку на плече. — У нас тепер роздільний бюджет. А я каву не п’ю.
Він завмер, все ще тримаючи в руках порожню банку. По його обличчю пробігла тінь роздратування, але він швидко взяв себе в руки. Олексій не любив показувати слабкість, особливо перед нею.
— Гаразд, — пробурмотів він, ставлячи банку на стіл. — Сам куплю.
Але це було тільки початком.
Увечері Олексій зібрався повечеряти. Заглянувши в холодильник, він побачив контейнери з написом «Для Саші», упаковки з овочами, молоко і сир.
Збентежений, він повернувся до Марини. Вона сиділа за кухонним столом і щось переглядала в телефоні.
— Що це… — хотів запитати він.
— Я купила продукти тільки для нас із Сашею, — спокійно відповіла вона, навіть не піднімаючи очей.
Він важко зітхнув. І поки що не став сперечатися. Поки що.
У середу, виходячи з ванної, Олексій зупинився у дверях, тримаючи в руках порожній флакон шампуню.
— Марино, у нас закінчився шампунь.
Вона глянула на нього й байдуже уточнила:
— У тебе. Мій стоїть на полиці.
Олексій насупився.
— Тобто ти не купила мені новий?
— Ні, — знизала плечима вона. — Я купила тільки собі. Роздільний бюджет, пам’ятаєш?
— Олексій ніби збирався щось додати, але передумав. Потім мовчки розвернувся і вийшов. За хвилину Марина почула, як грюкнули вхідні двері.
Продукти, пальне, доставка з ресторанів — гроші на рахунку танули з неймовірною швидкістю. А ввечері, переглядаючи пошту, Олексій виявив рахунок за квартиру.
Марина відклала журнал і спокійно подивилася на нього.
— Тому що квартира записана на твоє ім’я. А я плачу тільки за себе і Сашу.
Олексій кивнув і мовчки вийшов, не бажаючи продовжувати розмову.
Вранці він помітив на холодильнику маленьку записку:
«Ліворуч — для мами й Саші. Праворуч — для тата.»
Він, нарешті, не витримав.
— Це що за вистава? — його голос звучав напружено.
Марина зав’язувала новий шарф перед дзеркалом. Вона повернулася до нього, на її обличчі грала легка посмішка. Олексій одразу помітив зміни: акуратно вкладене волосся, ледь помітний макіяж, елегантне нове взуття. Останніми тижнями вона явно приділяла собі більше уваги.
— Вистава? — перепитала вона, щиро здивувавшись. — Ні, просто дотримуюсь домовленості. Роздільний бюджет. Раніше я купувала продукти на всіх і оплачувала рахунки. Тепер кожен сам за себе.
Олексій мовчав. У його погляді з’явився дивний вираз — ніби він бачив її по-новому, вперше усвідомлював, що щось дійсно змінилося.
Олексій сидів у машині перед будинком, стомлено барабанячи пальцями по керму. Втома накотила з новою силою. Все пішло не так. Ранкові затори, невдалі переговори, скасовані зустрічі — і це ще не найгірше. Він сподівався, що з часом ситуація з бюджетом владнається, що Марині набридне, і все повернеться на свої місця. Але в кишені лежав чек із заправки, а в гаманці — залишки суми, яка тепер здавалася підозріло малою. Коли востаннє він взагалі задумувався про те, скільки коштує життя?
Зітхнувши, він нарешті вийшов з машини та попрямував до будинку. Зазвичай у цей час з вікон лунав звук телевізора або сміх Саші, але зараз — тиша. Він відчинив двері, вдихнувши знайомий аромат. У повітрі витало щось тепле, домашнє, затишне — запах свіжої випічки.
Олексій вдихнув глибше. Пиріжки з картоплею. Його улюблені. Шлунок болісно стиснувся від голоду. Він зазирнув на кухню, і на мить у ньому майнуло відчуття полегшення. На столі стояла тарілка з апетитними пиріжками. Він усміхнувся і зробив крок уперед, але одразу помітив записку під тарілкою:
«Пиріжки для нас із Сашею.»
Олексій завмер, потім різко відчинив холодильник. На його стороні сиротливо лежала упаковка сосисок і пляшка кетчупу. Олексій важко зітхнув, намагаючись узяти себе в руки.
Щоб відволіктися, він відкрив браузер на комп’ютері, але екран одразу мигнув повідомленням:
«Потрібна оплата послуг інтернету.»
— Марино! У нас відключили інтернет! — роздратовано вигукнув він.
Зі спальні долинув її спокійний голос:
— Справді? Я тепер оплачую лише мобільний. Домашнім ти користувався більше. Оплати сам.
Олексій стиснув кулаки. Все летіло шкереберть. У цю мить він усвідомив: він ніколи по-справжньому не замислювався, як влаштований їхній побут. Скільки коштує інтернет. Або продукти. Або кава, яку він пив щоранку.
А в спальні тихо грала музика. Саша сміялася у своїй кімнаті, розмовляючи з подругою. Дім жив своїм життям, але без нього. Він почувався чужим у власних стінах.
Недільний ранок видався похмурим. Крізь сірі хмари пробивалося м’яке світло, заливаючи кімнату приглушеним, спокійним сяйвом. На кухні, спершись ліктями на стіл, сидів Олексій. Він ліниво розмішував ложкою каву в чашці, втупившись в одну точку. Під очима залягли тіні втоми. Він виглядав виснаженим.
Марина вийшла зі спальні в новому домашньому костюмі. Її обличчя було спокійним, зібраним, упевненим. Останнім часом у ній з’явилося щось нове — легкість? Незалежність? Олексій не міг зрозуміти, але відчував це шкірою.
— Марино, — обережно почав він. — Давай обговоримо. Я не справляюся.
Марина вдихнула аромат свіжозавареного напою, але швидко зрозуміла, що це вже не та дорога кава, яку він любив. Тепер він пив звичайну розчинну.
Змінилося його ставлення до життя?
Схоже, так.
Вона спокійно сіла навпроти.
— Олексію. Я б порадила тобі складати план витрат на місяць. Для наочності. Все приходить із досвідом. Згодом ти навчишся планувати свій бюджет.
Олексій провів рукою по обличчю, ніби збирався з думками.
— Це була погана ідея. Ми — сім’я. Роздільний бюджет віддаляє нас одне від одного.
Марина злегка підняла брову.
— Ти хочеш повернути все, як було?
— Так… — видихнув він, наче визнаючи свою помилку. — Я зрозумів, що вчинив необачно.
Марина подивилася на нього, відчуваючи всередині щось нове. Впевненість? Усвідомлення власної цінності?
— Я не згодна, — тихо промовила вона, відвернувшись до вікна. — А от я думаю, що тепер усе справедливо.
Олексій насупився.
— Марино, ми сім’я. Ми повинні все робити разом. Хіба ні?
Вона кивнула, її голос залишався спокійним.
— Я теж колись так думала. Особливо спочатку. Потім народилася Саша, і я взяла на себе дім, побут, усе, що нас оточувало. Я вважала, що так роблю свій внесок. А ти? — вона уважно подивилася на нього. — Ти просто звик, що так і має бути.
Олексій відвів погляд.
— Я забезпечував сім’ю…
Марина усміхнулася.
— Знаєш, що казала мені бабуся? — вона підійшла до комода і дістала невеликий конверт. — «Жінка завжди повинна вміти подбати про себе».
Вона поклала його перед ним. Олексій розгорнув конверт і дістав папери. Декілька хвилин мовчки вивчав їх, а потім подивився на дружину.
— Марино… Це що?
— Мої заощадження, — спокійно відповіла вона. — Коли ти просто «давав гроші на продукти», я відкладала. Згодом зайнялася дизайном, почала продавати роботи онлайн. А два роки тому відкрила власну студію.
— У тебе своя справа? — у його голосі звучало щире здивування.
— Так, Льошо, — з легкою усмішкою підтвердила Марина. — І, знаєш, у мене непогано виходить.
Олексій знову поглянув на документи. Увесь цей час він був певен, що все під контролем, але реальність виявилася іншою. Він просто не помічав, що відбувалося поруч.
— Чому ти мені не розповіла? — запитав він, відчуваючи наростаюче напруження.
Марина склала руки перед собою.
— Тому що не хотіла руйнувати ілюзію, що ти головний у сім’ї. І мене все влаштовувало. Доки ти не вирішив диктувати мені свої правила.
Олексій стиснув губи. Він завжди бачив у ній лише дружину, господиню дому. А зараз перед ним була інша жінка. Та, яку, можливо, він ніколи по-справжньому не знав.
— І що тепер? — нарешті видавив він.
Марина трохи нахилилася вперед і тихо, але впевнено промовила:
— Льошо, ми переглянемо нашу домовленість. Тепер усе буде на рівних.
Минув місяць. Олексій сидів за кухонним столом, перед ним лежав сімейний фінансовий план. Дві колонки цифр, два рівні внески. Чіткі розрахунки, які ще недавно здавалися йому неможливими. Це було дивно, навіть трохи незручно, але справедливо.
У цей момент увійшла Марина з пакетами продуктів. Вона виглядала інакше: зібрана, впевнена, з легкою, ледь помітною усмішкою, яка підкреслювала її внутрішні зміни.
Олексій замислився. Він завжди бачив себе головним у сім’ї, тим, хто приймає ключові рішення і створює стабільність. Її роль він сприймав як підтримку своїх зусиль. Але тепер він розумів, як багато упустив. Марина давно йшла своїм шляхом, розвивалася, досягала успіхів. Він міг би сприймати її ріст як виклик, але, можливо, краще було визнати її рівною.
— Про що думаєш? — поцікавилася Марина, викладаючи покупки.
— Про те, що весь цей час поруч зі мною була сильна і талановита жінка, — сказав Олексій з легкою сумною усмішкою. — А я й не здогадувався.
На обличчі Марини промайнула усмішка. Вона поставила перед Олексієм банку кави — тієї самої, яку він не міг собі дозволити.
— Знаєш, чого мене навчило життя? — її голос був спокійним і щирим. — Справжнє кохання — це не про контроль. Це про повагу. Це не коли один керує, а інший підкорюється. Це коли обидва сильні й обоє це визнають.
Зустрічалася з одруженим начальником, але нещодавно його дружина застукала нас разом: зараз я не знаю, що робити