— Стара дружина краща за нових двох, — почула Вікторія знайомий голос за спиною і здригнулася. Вона забігла до кав’ярні пообідати, бо через щільний робочий графік не встигала щось готувати вдома і найчастіше обходилася легкими перекусами. Не думала вона, що зіткнеться з минулим, яке колись жорстоко пройшлося по ній. А може, просто помилилася? Жінка трохи повернула голову й зиркнула на сусідній столик, за яким сидів чоловік, що розбив її серце. Разом зі своїм другом.
— І справді кажуть, що втративши, починаємо плакати й цінувати те, що мали. Думаєш, вона дасть тобі шанс?
— А куди вона дінеться? Ти ж пам’ятаєш, як вона за мною сохла раніше. Не думаю, що такі почуття можна легко забути. Впевнений, вона досі любить мене. Я анітрохи не змінився, став ще красивішим. Даремно що мені цілими днями в тренажерному залі пропадати? Просто потрібно буде постаратися, от і все. Впевнений, що зовсім скоро вона знову стане моєю.
Вікторія стиснула виделку так сильно, що на долоні, напевно, залишився слід. Стало неприємно і боляче в душі, адже було ясно, що чоловік говорив про неї. Вони розлучилися три роки тому. Тоді Віка була молода і дурна, вона ридала ночами безперервно в подушку, тужила і побивалася. Вона так сильно боялася, що не зможе жити без цього чоловіка. Однак минув час. Вона не просто навчилася жити без нього і витруїла його зі свого серця, а й стала успішною.
Віка закінчила з обідом, заплатила офіціантові та непомітно залишила заклад, радіючи, що вони з колишнім чоловіком не зіткнулися. Павло не брехав — він справді був гарний собою. Про таких чоловіків мріють багато жінок. Надто вродливий, стрункий. Однак не завжди всередині красивої обгортки знаходиться приємний вміст. У випадку з ним усе саме так і виявилося.
Сівши в машину і склавши руки на кермо, Вікторія подумки повернулася в минуле, коли зустрілася з ним уперше. Павло захистив її від хуліганів, які чіплялися на зупинці. Віка тоді поверталася з університету. Вона затрималася й сама чекала на автобус, оточена темрявою та звуком зрідка проїжджаючих автомобілів. Звідки взялася та не зовсім твереза компашка, вона до пуття не пам’ятала, але Павло з’явився як лицар, заступився за неї та провів додому. Він одразу попросив у дівчини номер телефону і зізнався, що вона зачарувала його. Для молодої та недосвідченої Вікторії він миттєво став ідеалом. Вона закохалася, зачарована сміливістю та красою чоловіка. Стосунки в молодих розвивалися швидко. Павло не любив ходити навколо. Він сказав, що хоче з однією і до кінця своїх днів, красиво зробив пропозицію. У Вікторії не було й найменшого приводу відмовлятися. Вона почувалася окриленою тоді, раділа і дякувала небесам за цю зустріч, навіть не уявляючи, що насправді протягом двох років спільного життя страждатиме і зненавидить саму себе.
Мати Павла, Людмила Олексіївна, одразу ж показала своє ставлення до його обраниці, заявила, що вона їй не подобається і недостатньо гарна для її сина.
— Що він тільки в ній знайшов? — скаржилася жінка сусідці. — Вона й обличчям не вийшла. Гаразд би личко було гарне, але ж там узагалі нічого. Мій син гідний більшого.
Вікторія чула всі ці слова. Вона подовгу дивилася у дзеркало на своє відображення і думала — чи справді в ній немає зовсім нічого красивого. У школі вона була найкрасивішою дівчинкою. Багато хлопців за нею упадали, але вона не хотіла так рано вступати в доросле життя. Навіть просто триматися за ручку тоді їй здавалося занадто дивним і неправильним. Тільки відволікатися від навчання, а чи призведе це до чогось хорошого, ніхто не знав. В університеті Віка теж намагалася триматися подалі від любовних інтриг. Хлопці, звісно, намагалися зачарувати її, але вона нікого не помічала, поки не зустріла Павла. І ось тепер, коли свекруха говорила, що вона некрасива й негідна, Віка замислювалася. Вона почала помічати в собі вади, намагалася позбутися їх, але щоразу все складніше було переконувати себе, що це просто слова, що насправді вона гідна.
Після весілля Павло різко змінився. Він уже не був таким привітним і турботливим, як на початку стосунків. Чоловікові постійно щось не подобалося. Коли Віка готувала, він чіплявся, порівнював зі стравами своєї матері, вимагав, щоб дружина повчилася, якщо вже не змогла зробити це раніше. То сорочка погано випрасувана… то вдома недостатньо чисто. Здавалося, що Павло шукав будь-який привід, щоб змусити дружину почуватися винною, неправильною. І йому це вдавалося. Усе частіше Віка бачила в собі не ту життєрадісну дівчину зі своїми прагненнями, а зламану ляльку. Її серце боліло, але вона нічого не могла вдіяти. Вважаючи, що вона у всьому винна, Вікторія щосили намагалася стати кращою, але щоразу знову і знову стикалася з крижаною байдужістю чоловіка і презирством свекрухи.
Зрештою, ці стосунки закінчилися, коли Вікторія за законом жанру повернулася додому раніше і застукала чоловіка з іншою. Біль, який вона пережила цієї миті, неможливо було описати словами. Вона дихала, але задихалася. Стояла, але падала в прірву. Жила, але внутрішньо вмирала. Не було істерик і скандалів, оскільки біль роз’їдав нутрощі. Вікторія просто зібрала речі та втекла з орендованої квартири, де вони жили з чоловіком після весілля. Усі плани… усі надії… усі мрії… Усе зруйнувалося в одну мить. Розбилося об риф суворої реальності.
Павло тоді не просив пробачення. Він повівся так, немов це дружина в усьому винна. Звинуватив її й заявив, що якби вона була більш люблячою і ніжною, то таке ніколи б не сталося.
— Мені не вистачало твоєї ласки та уваги. От і довелося шукати все це на стороні. Тільки не треба вдавати із себе жертву. Ти сама в усьому винна. Просто заплющимо очі на це і дамо одне одному шанс, — говорив чоловік.
— Ні. Ніяких шансів не буде. Я не зможу пробачити зраду.
— У такому разі розлучимося. Мама хоч порадіє. Ти завжди для неї більмом в оці була. І навіщо я тебе стільки часу терпів? Давав шанси, але тепер бачу, що даремно це робив.
Так їхні шляхи й розійшлися. Вікторії важко було прийняти сувору реальність. Вона божеволіла. Голова йшла обертом. Захлинаючись риданнями, вона перетворилася на тінь і кілька місяців не могла оговтатися, а потім у голові раптом щось клацнуло. Прийшло усвідомлення, що проблема була не в ній, а в людях, якими оточила себе, довірившись спалаху почуттів. Батьки підтримували Вікторію, переживали за неї, і вона мала взяти себе в руки заради них. Повернутися до нормального життя і прагнень, які були в неї до зустрічі з Павлом.
Через три роки Вікторія дивилася на свій невдалий шлюб як на досвід, який вдалося здобути, набивши ґулі на голові. Чи шкодувала вона, що проґавила кілька років свого життя і не досягла більшого? Зовсім трохи. Якби це не сталося тоді, то пізніше все могло закінчитися ще гірше. Саме зустріч із Павлом навчила Віку розбиратися в людях, відкинути сліпу довіру і відстоювати свою думку.
Швидке кар’єрне зростання було не везінням, а заслугою. Віка багато працювала над собою. Вона старанно виконувала всі доручення і залишала начальство задоволеним. За ці три роки жінка зуміла заробити достатньо, щоб купити собі авто та квартиру. Хороші премії… додаткові виплати за виконану працю. Віка йшла до своєї мети, мріяла купити будиночок на морі для батьків, а потім… можливо, колись вона дозволить собі знову закохатися, але тепер не використовуватиме цупкі рожеві лінзи, що закривають недоліки та вади людини, яка опиниться поруч із нею.
Похитавши головою, щоб змахнути навалу, Вікторія постаралася забути про почуту розмову свого колишнього чоловіка з другом. Навіть якщо Павло говорив про неї, то у нього не було жодного шансу. Люди не змінюються. Вони підлаштовуються і вчаться лицемірству, але не змінюються. Щоб людина насправді захотіла змінитися, в її житті мало статися серйозне потрясіння, що змусило б переглянути все. Однак у Павла такого не було. Він продовжував жити під крилом своєї матері, вже навіть двічі одружувався і розлучився, що Вікторії донесли спільні друзі, хоча вона й не питала. Життя колишнього не цікавило її. Здавалося, що і її — його теж ні. Однак щось підказувало, що розмова там відбулася про неї. І що зовсім скоро вони з Павлом зустрінуться віч-на-віч.
Багато часу не минуло. За три дні Павло зустрів Вікторію з букетом біля її офісу. Не хотілося навіть дізнаватися, звідки він дізнався, де вона працює. Слідкував за нею? Чи все ті ж спільні друзі постаралися? Вдавати, що не помітила його чи не впізнала було б нерозумно, тому жінка підійшла до колишнього чоловіка й уважно подивилася на нього.
— Несподівана зустріч. Чекаєш когось? — запитала Вікторія, посміхнувшись і намагаючись удати, що не здогадувалася про його справжні наміри.
— Тебе чекав. Вік, сумую за тобою. Нічого не можу з собою вдіяти. Без тебе в моєму житті стало так порожньо. Ти знаєш, я ж усвідомив усі свої помилки, зрозумів, як був неправий. Ось, до речі! Я для тебе квіти купив.
Білі хризантеми. Колись Вікторія любила їх, а тепер… Втім, квіти не винні. Не слід було дозволяти їм загинути просто так, тому презент вона таки прийняла.
— Вік, дай мені шанс, еге? Ми з тобою стільки всього пережили. Ти ж любила мене. І я тебе люблю. У нас ще вийде знову все вибудувати. Я тобі клянуся, що більше жодних закидів та інших жінок. Я все усвідомив і хочу бути лише з тобою.
Вікторія посміхнулася. Колись вона була на місці чоловіка, обіцяла йому виправитися та змінитися, стати уважнішою, але… він продовжував знову і знову завдавати їй болю. Навіть не намагався сам міняти щось. І ось тепер говорив про другий шанс. Дивно було чути це від людини, яка, здавалося, навіть пораділа розлученню в минулому. Щоб вислужитися перед своєю мамою.
— Тепер ти стала багатою, мама тебе прийме! Повертайся до мене!
Останні слова Павла змусили Вікторію розсміятися. Ось у чому була річ? Її багатство привабило чоловіка та його маму? Напевно, колишня свекруха тепер кусала лікті й шкодувала, що втратила таку невістку. Адже саме про таку успішну вона й мріяла свого часу?
— Ти даремно витрачаєш час. Правильно підкреслив: я любила тебе, але ці почуття залишилися в минулому. Тепер у мене нове життя, і в ньому немає місця для тебе.
— Кого ти обманюєш? Я ж бачу, як ти на мене дивишся! Знаю, що за цей час у тебе жодного мужика не було. Тому що ти мене досі любиш. Вік, переставай уже ламатися. Тепер нам нічого не завадить бути разом. І мама схвалить наші стосунки, не стане на мозок капати, що вибрав не ту. Давай. Поїхали до тебе… Я скучив.
Павло потягнув до Вікторії руки, але вона відсахнулася, підвернула каблук і мало не впала, проте її встиг підхопити начальник відділу постачання, колега, з яким останнім часом Вікторія багато спілкувалася по роботі й на відсторонені теми.
— Тобі знову докучають настирливі залицяльники? Вік, ну скільки разів казати — нам час уже узаконити наші стосунки, щоб усі бачили, що твоє серце зайняте, — промовив Микита з посмішкою.
Вікторія розгубилася, але вирішила підіграти чоловікові:
— Так і зробимо. Закінчив уже з роботою?
Дивлячись на парочку, яка забула про його існування, Павло зрозумів, що йому справді нічого не світить із цією жінкою й мовчазно пішов. Він змарнував свій шанс у минулому, і тепер уже розраховувати було ні на що. Він готувався до «промивання мізків», адже його мати переконувала, що він має повернути колишню дружину будь-яким способом. Однак… насильно милий не станеш і пробачення не заслужиш.
— Дякую, Микито. Ви мене дуже виручили.
— Простим дякую тут не відбутися. Я ж тобі пропозицію зробив, а ти відповіла «так». Покликав би просто зараз до ДРАЦСу, але квапити не буду. Ти мені давно подобаєшся, але я не знаю про твоє ставлення до мене. Як щодо того, щоб піти на побачення?
— П-прямо зараз? — здивувалася Вікторія.
— Просто зараз. Чому ні? Робота закінчена. Часу ще достатньо для теплої спільної прогулянки.
Вікторія не стала відмовлятися, адже Микита теж подобався їй, і вона була готова пірнути в нові стосунки, поставивши остаточну жирну крапку на старих.
Вимикайте це просто зараз! Що саме в квартирі «тягне» найбільше електроенергії