— Ти з глузду з’їхала? — Андрій дивився на дружину так, ніби вона повідомила йому, що завтра кінець світу. — Звільнилася? Просто взяла й пішла?
Ольга поставила сумку на підлогу в коридорі й втомлено прихилилася до стіни. Вона готувалась до цієї розмови всю дорогу додому, перебираючи в голові аргументи, добираючи слова, але тепер, бачачи розлючене обличчя чоловіка, розуміла, що нічого не допоможе.
— Так, звільнилася, — вона розстебнула пальто. — Ти ж знаєш, що відколи в нас новий директор…
— Та начхати мені на твого директора! — Андрій зробив крок уперед, наче хотів схопити її за плечі, але стримався. — Ти взагалі розумієш, що через тиждень платіж по маминому кредиту? Ти що, забула?
Ольга похитала головою. Ні, вона не забула. Як можна забути те, про що чоловік нагадував їй щотижня останні два роки? Кредит, який узяла його мама на ремонт своєї квартири, став для Ольги особистим прокляттям.
— Послухай мене, будь ласка, — Ольга зайшла в кімнату й зняла пальто. — Я б не звільнилася без причини. Володимир Сергійович…
— Та як ти могла звільнитися з роботи, знаючи, що нам треба допомагати моїй мамі з кредитами!
— А чому я повинна…
— Про що ти взагалі думала?! — знову перебив її Андрій, і в його голосі звучало справжнє обурення.
— Я думала про те, що не хочу, щоб мій начальник мацав мене, коли я проходжу повз його стіл! — не витримала Ольга.
Андрій замовк на мить, очевидно не очікуючи такого, але швидко оговтався:
— Ну, подумаєш, доторкнувся. Всі чоловіки так роблять. Це нічого не значить.
Ольга відчула, як у ній закипає злість. Вона важко опустилася на диван і подивилася на чоловіка:
— Ні, не всі. Ти, наприклад, не мацаєш своїх колег. Чи я помиляюся?
— Не порівнюй, це інше, — відмахнувся Андрій.
— Що саме інше? — Ольга схрестила руки на грудях. — Поясни мені, будь ласка.
— Ольга, не відводь розмову в бік, — Андрій сів навпроти. — Ти ж чудово розумієш, про що я. Ми з тобою домовились допомагати мамі з кредитом. Ти знаєш, як для неї важливий був цей ремонт.
— Знаю, — Ольга втомлено потерла лоба. — Але ти навіть не запитав, чому я насправді звільнилася.
— Я все зрозумів. Шеф проявив до тебе інтерес, а ти роздула з цього драму, — Андрій говорив так, ніби обговорював погоду. — Звичайний флірт на роботі, всі через це проходять.
— Флірт? — Ольга не вірила своїм вухам. — Володимир Сергійович викликав мене в кабінет і прямим текстом сказав, що якщо я не пересплю з ним, то він знайде спосіб мене звільнити. І зробить так, щоб я не змогла влаштуватися в жодну пристойну компанію в місті.
Андрій хмикнув:
— І ти повірила? Це просто спроба справити враження. Усі начальники так залякують співробітників, особливо жінок. Це така гра.
— Гра? — Ольга відчула, як у неї перехоплює подих від обурення. — Коли він замкнув двері в кабінеті й намагався розстебнути на мені блузку — це теж гра?
— Та ну, — Андрій недовірливо похитав головою. — Не перебільшуй. Я впевнений, що ти все неправильно зрозуміла.
Ольга дивилася на чоловіка й не впізнавала його. Вони прожили разом п’ять років, і весь цей час вона думала, що між ними є взаєморозуміння, підтримка, повага. А зараз перед нею сиділа зовсім чужа людина, якій були важливі тільки гроші.
— Мене лякає не те, що ти мені не віриш, — тихо сказала вона. — Мене лякає, що для тебе мамин кредит важливіший за мою безпеку та гідність.
— Не перекручуй мої слова, — огризнувся Андрій. — Я просто кажу, що ти могла потерпіти. Знайти інший вихід. А не кидати роботу перед самим платежем.
— Потерпіти? — Ольга підвелася з дивана. — Тобто я мала дозволити цій людині лізти до мене? Може, ще й переспати з ним заради того, щоб твоя мама вчасно заплатила за кредит?
— Я такого не казав, — Андрій скривився. — Я не казав, що ти маєш з ним спати. Але можна було знайти компроміс. Будь-який начальник, якщо йому подобається працівниця, готовий дати їй поблажки. Можливо, навіть підвищення.
Ольга недовірливо похитала головою. Невже ця людина, з якою вона прожила п’ять років, справді пропонує їй скористатись домаганнями задля кар’єрного росту?
— Ти серйозно зараз, так? — вона підійшла до сумки й дістала телефон. — Хочеш побачити, які повідомлення мені надсилав мій начальник, що «загравав»?
Вона відкрила листування й простягнула телефон чоловікові. Андрій неохоче взяв його й почав читати. З кожним повідомленням його брови підіймалися все вище, але зі своєї позиції він не відступав.
— Ну так, настирливий мужик, — він повернув телефон. — Але це ж лише слова. Можна було ігнорувати.
— А це теж лише слова? — Ольга відкрила фото, яке їй скинула колега, яку вона попросила знімати все, що бачить, коли шеф до неї підходить. На знімку — її рука, яка відштовхує його долоню від своїх грудей. — А це теж, по-твоєму, перебільшення?
Андрій кілька секунд дивився на фото, потім знизав плечима:
— От бачиш, ти ж змогла його зупинити. Могла б і далі тримати ситуацію під контролем. А тепер що? Ні роботи, ні грошей.
— Ти у своєму розумі? — Ольга заховала телефон, розуміючи, що докази не справили на чоловіка жодного враження. — Цей чоловік сказав, що якщо я не піду з ним у ліжко, він мене вижене з роботи. І сьогодні він намагався силоміць затягнути мене на диван у своєму кабінеті. Я ледве вирвалась!
— І що? Написала заяву в поліцію? — з сарказмом запитав Андрій. — Але ти як завжди — побігла звільнятися, не думаючи про наслідки?
Ольга відчула, як у горлі підступає клубок, але ковтнула його. Ні, вона не буде плакати. Не зараз.
— Отже, — її голос став несподівано твердим, — давай поговоримо про наслідки. Твоя мама взяла кредит на ремонт квартири два роки тому. За цей час ми з тобою віддали їй суму, що дорівнює половині всього кредиту. І ти вважаєш це нормальним?
— А що тут ненормального? — щиро здивувався Андрій. — Вона ж моя мама. У неї пенсія маленька, звідки їй взяти такі гроші?
— А звідки в неї гроші на новий одяг, який вона купила минулого місяця? Вона ж оновила собі весь гардероб, — парирувала Ольга. — Або на путівку в Туреччину, куди вона їздила цього літа? Або на новий телефон, який коштує як дві мої зарплати?
Андрій на мить знітився, але швидко відновився:
— Вона багато років працювала, відкладала. Має право хоч трохи пожити для себе.
— Звісно, має, — погодилася Ольга. — Але чому за її «життя для себе» маємо платити ми? Точніше — я? Половина моєї зарплати щомісяця йде на її кредит. А тієї половини, що лишається, ледве вистачає на наші власні витрати. Я не можу дозволити собі новий одяг, не можу піти в перукарню, бо всі гроші йдуть твоїй мамі!
— Та що ти вже починаєш? — відмахнувся Андрій. — Ти ж щось там собі іноді купуєш.
— Так, іноді. Нові джинси раз на пів року — це вже розкіш у моєму житті, — гірко всміхнулася Ольга. — А твоя мама за останні пів року повністю змінила гардероб.
— Ти зараз звинувачуєш мою маму в тому, що вона марнотратниця? — Андрій почав закипати. — Та як ти можеш? Після всього, що вона для нас зробила!
— А що саме вона для нас зробила, Андрію? — Ольга схрестила руки на грудях. — Розкажи мені.
— Ну… Допомогла з ремонтом у нашій квартирі, — почав перелічувати Андрій. — Посуд подарувала, пральну машину… Та й взагалі, вона завжди нас підтримує.
— Ремонт у нашій квартирі ми робили самі, за свої гроші, — заперечила Ольга. — Посуд вона дійсно подарувала — сервіз на шість персон, хоча знала, що я хотіла інший набір. А пральна машина — це її стара, коли вона собі нову купила. І ми, між іншим, відремонтували її власним коштом.
— Неважливо, — Андрій нервово почав ходити кімнатою. — Ти просто не любиш мою маму, визнай це.
— Я не зобов’язана її любити, — спокійно відповіла Ольга. — Але я поважала її, поки не зрозуміла, що вона маніпулює тобою, а ти дозволяєш їй маніпулювати мною.
— Маніпулює? — Андрій зупинився посеред кімнати. — Тобто тепер моя мама ще й маніпулятор? Знаєш що, зараз ми це з’ясуємо.
Він дістав телефон і швидко знайшов контакт мами.
— Що ти робиш? — насторожилася Ольга.
— Дзвоню мамі. Нехай приїде й сама все пояснить, раз ти вважаєш її якоюсь лиходійкою з серіалу.
Ольга закотила очі. Саме цього вона й боялася — «сімейної ради», на якій свекруха тиснутиме на жалість, а Андрій беззастережно її підтримає. Але зупинити чоловіка вже було пізно — той активно пояснював матері телефоном, що сталася «надзвичайна ситуація» і її присутність потрібна.
— Вона буде за двадцять хвилин, — повідомив Андрій після дзвінка. — І тоді ми все обговоримо по-дорослому.
— По-дорослому? — фиркнула Ольга. — Двоє проти однієї — це по-дорослому?
— Припини! — роздратовано кинув Андрій. — Ніхто не проти тебе. Але якщо ти висуваєш такі звинувачення — будь ласка, скажи їх мамі прямо в очі.
Ольга не стала сперечатися. Зрештою, ця розмова була неминучою. Вона мовчки пішла на кухню й увімкнула чайник. Якщо вже буде важка розмова — то хоча б з чаєм.
Рівно через вісімнадцять хвилин пролунав дзвінок у двері. Свекруха завжди славилася своєю пунктуальністю, особливо коли йшлося про втручання в життя сина й невістки.
— Привіт, Андрюшенько, — пролунав із коридору голос свекрухи. — Що у вас сталося? Ти так стривожено телефонував.
Ольга скептично всміхнулася. Інтонації Ніни Петрівни були немов з екрана мелодраматичного серіалу — турбота, тривога, готовність допомогти. Цю роль турботливої матері вона виконувала бездоганно, але тільки в присутності сина.
— Мамо, заходь, — Андрій провів її до кімнати. — У нас тут серйозна розмова. Ольга звільнилася з роботи.
— Як звільнилася? — свекруха з театральним подивом глянула на невістку, яка саме вийшла з кухні з тацею, на якому стояли три чашки. — А як же… А як же мій кредит?
Ольга поставила тацю на журнальний столик і сіла в крісло.
— Добрий вечір, Ніно Петрівно, — вона вказала на чай. — Пригощайтеся.
Свекруха проігнорувала і вітання, і запрошення.
— Андрію, поясни мені, що відбувається. Мені за тиждень платити по кредиту, а вона… Вона просто взяла й звільнилася?
— От і я про те саме, мамо, — Андрій розвів руками. — Каже, що начальник до неї чіплявся.
— Чіплявся? — свекруха глянула на Ольгу з ледь прихованим презирством. — І що ж він такого зробив?
— Відверто запропонував мені переспати з ним в обмін на збереження роботи, — спокійно відповіла Ольга, відпиваючи чай.
— Ну й що? — знизала плечима Ніна Петрівна. — Сказала б «ні» й продовжила працювати. Він би обов’язково відчепився. Чоловіки ж як діти — пограються й забудуть.
— Ольга уважно подивилася на свекруху. На якій планеті живе ця жінка? В якому столітті?
— Він намагався мене зґвалтувати, Ніно Петрівно, — чітко промовила Ольга. — У своєму кабінеті. Якби не прибиральниця, яка вчасно зайшла, невідомо, чим би все закінчилося.
— Ну, ти ж молода, гарна, — свекруха сіла на диван, нарешті взявши чашку. — Повинна вміти постояти за себе. А тепер як я буду платити кредит? У мене ж пенсія мізерна, ти ж знаєш.
— А як ви примудряєтесь на цю мізерну пенсію купувати шуби, одяг і їздити в Туреччину? — прямо запитала Ольга.
Свекруха поперхнулася чаєм, а Андрій кинув на дружину попереджувальний погляд.
— Ольга, не починай, — крізь зуби сказав він.
— Ні, хай продовжує, — несподівано погодилася Ніна Петрівна. — Мені теж цікаво, що вона ще вигадала.
— Я нічого не вигадую, — Ольга поставила чашку на столик. — Я просто ставлю питання: як ви можете дозволити собі дорогі покупки, якщо у вас немає грошей навіть на виплату кредиту?
— Я все життя працювала! — урочисто заявила свекруха. — Маю право на гідну старість. А шуба… Шуба була зі знижкою. І путівка — гаряча.
— А новий телефон теж був зі знижкою? — уточнила Ольга. — І нові меблі для вітальні, які ви купили минулого місяця?
Ніна Петрівна кинула швидкий погляд на сина, але Андрій, схоже, не знав про меблі.
— Які меблі, мамо? — розгублено запитав він. — Ти ж нічого не казала про меблі.
— Це… Це був подарунок від подруги, — швидко вигадала Ніна Петрівна. — Їй нові привезли, а старі віддала мені.
— Цікаво, — протягнула Ольга. — А чому на накладній, яку я знайшла у вас у передпокої, була ваша фамілія? І сума — шістдесят тисяч гривень?
Андрій обернувся до матері:
— Мамо, це правда? Ти купила меблі за шістдесят тисяч? Але звідки в тебе такі гроші?
Ніна Петрівна явно нервувала. Вона поставила чашку на стіл і повернулась до сина:
— Андрюшо, ти ж знаєш, я трохи відкладала… Так, доводиться економити, але іноді дозволяю собі щось приємне.
— Трохи відкладали? — Ольга не змогла стримати обурення. — За останній рік ви витратили на себе понад чотириста тисяч гривень. При цьому щомісяця забирали половину моєї зарплати на кредит. Як ви це поясните?
— Не смій зі мною так розмовляти! — спалахнула свекруха. — Андрію, ти чуєш, як вона зі мною розмовляє? Та як вона сміє! Після всього, що я для вас зробила!
— Мамо, зачекай, — Андрій виглядав розгубленим. — Я хочу зрозуміти. Якщо в тебе є гроші на такі витрати, навіщо ми тобі щомісяця переказуємо кошти на кредит?
— У мене немає грошей! — вигукнула Ніна Петрівна. — Все, що було відкладено на чорний день, я витратила. А тепер знову на нулі. Але це не означає, що я повинна жити як жебрачка!
Ольга мовчки встала й вийшла з кімнати. За хвилину вона повернулася з текою в руках.
— Ось, — вона поклала теку на стіл перед Андрієм. — Тут усі чеки, всі дані про перекази, які ми робили твоїй матері за останні два роки. А також роздруківки з сайтів онлайн-казино, де вона програє гроші.
— Що? — Андрій витріщився на дружину. — Які казино? Мама не грає в азартні ігри.
— Ще і як грає, — жорстко відповіла Ольга. — У неї навіть VIP-статус є у двох онлайн-казино. Я перевірила історію браузера, коли вона приходила до нас із ноутбуком і просила його налаштувати. Пам’ятаєш?
Ніна Петрівна зблідла.
— Ти рилася в моєму комп’ютері? Це вторгнення в приватне життя! — вона повернулась до сина. — Андрію, невже ти дозволиш їй так поводитися зі мною?
— Андрій мовчки відкрив теку й почав переглядати документи. З кожною сторінкою його обличчя ставало все похмурішим.
— Мамо, — нарешті промовив він, піднявши очі на матір. — Це правда? Ти граєш у казино?
— Ну іноді для розваги, — неохоче визнала Ніна Петрівна. — Але це ж мої гроші, і я маю право…
— Ні, не маєш! — раптом вибухнув Андрій. — Не маєш права брати гроші у нас і зливати їх у казино! Ти знаєш, як Ольга працювала? По дванадцять годин на день, навіть у вихідні. А ти…
— Не смій підвищувати на мене голос! — перебила його мати. — Я тебе ростила, ночей не спала!
— А зараз? — знову втрутилася Ольга. — Зараз ви не даєте спати нам — ми працюємо, щоб платити ваш кредит, вашу шубу, ваші меблі й ваше хобі — онлайн-казино.
— І цей кредит, — Андрій підняв один із документів, — він взагалі був на ремонт? Тут написано, що ти взяла споживчий кредит на… На що, мамо?
Ніна Петрівна сиділа з опущеною головою.
— Я програла гроші, які відкладала на ремонт, — тихо сказала вона. — Думала, відіграюсь, але… Довелося брати кредит.
У кімнаті повисла важка тиша. Андрій переводив погляд з матері на дружину і назад, ніби не міг повірити в те, що відбувається.
— І весь цей час, — нарешті промовив він, — увесь цей час ти нас обманювала? А ми віддавали тобі останнє.
— Я твоя мати! — з викликом відповіла Ніна Петрівна. — Я маю право на твою допомогу!
— Маєте, — кивнула Ольга. — Але не на наші гроші для ваших розваг. Я більше не дам ані копійки на ваш кредит. Досить.
— Андрію! — свекруха повернулась до сина. — Ти дозволиш їй так зі мною розмовляти? Обирай: або я, або вона!
Андрій повільно закрив теку й довго дивився на матір.
— Знаєш, мамо, я завжди тебе захищав. Завжди. Навіть коли ти була неправа. Але сьогодні… — він зупинився. — Сьогодні я обираю свою дружину. Бо вона ніколи мене не обманювала.
— Що? — Ніна Петрівна не вірила своїм вухам. — Ти обираєш цю… цю дівку, яка нічого не знає про приватне життя, яка…
— Мою дружину, — твердо сказав Андрій. — І я прошу тебе піти. Нам з Ольгою треба багато чого обговорити.
Ніна Петрівна підвелася, тремтячи від люті.
— Ти пожалкуєш про це, — прошипіла вона, дивлячись на невістку. — Запам’ятай мої слова.
— Я запам’ятаю лише одне, — відповіла Ольга. — Що нарешті змогла відкрити чоловіку очі на те, хто ви насправді.
Коли за свекрухою зачинилися двері, у квартирі запанувала тиша. Андрій важко опустився на диван і закрив обличчя руками.
— Чому ти мені раніше не сказала? — глухо спитав він.
— Я намагалася, — Ольга сіла поруч. — Але ти не хотів слухати. Для тебе твоя мама завжди була свята.
Андрій підняв голову й подивився на дружину:
— І що тепер? Ти без роботи, в мами кредит, який вона не зможе виплатити…
— Я знайду нову роботу, — твердо сказала Ольга. — А твоя мама… нехай вирішує свої проблеми сама. Ми більше не будемо її банкоматом.
Андрій кивнув. В його очах читалося розчарування, втома і, нарешті, розуміння.
— Олю, я… — сказав він, беручи дружину за руку, — я маю вибачитись перед тобою. За все. І особливо — за те, що не повірив щодо твого начальника. Ти… Ти заслуговуєш на кращого чоловіка, ніж я.
— З цим я сперечатися не буду, — відповіла Ольга, але вперше за цей довгий день у її голосі з’явилась нотка тепла…
Так незвично бачити Лізу з чорним волоссям. Галкін показав дорослу спадкоємицю