— Та ти ще й ноги мені цілувати маєш за те, що я досі не розлучилася з твоїм сином і ще й тебе тут утримую, а не права качати!

— Маша!!! — волала свекруха на всю квартиру з самого ранку. — Ти знову не винесла сміття вчора ввечері?!

Відповіді не було.

— Маша!!! — знову заволала жінка, не чекаючи на реакцію, і пішла до спальні сина та невістки.

Виявилося, що Маша сиділа там у навушниках і навіть не чула обурення свекрухи. Побачивши це, Вероніка Павлівна різко зірвала навушники з дівчини.

— Що це таке?! — обурено спитала Марія, починаючи дратуватися.

— А що це за новина — готувати та не виносити сміття?! Скільки разів я тобі казала, що так робити не можна?! А ти все продовжуєш! А потім мухи з’являються!

— Вероніко Павлівно, я що, мала виносити сміття о першій ночі, коли закінчила всі справи на кухні?

— Коли я жила у своїй квартирі…

— Ви більше не живете у своїй квартирі! — різко перебила жінку Маша.

— Ах, то ти мені знову нагадуєш, що моя рідна дочка вигнала мене з дому?! — зло засопіла Вероніка Павлівна.

— Ви самі це сказали! І вистачить уже голосити через дурниці! Хочете — виносьте сміття вночі самі! Мені це нецікаво!

— Та ти навіть не розумієш, про що кажеш! І як тебе батьки тільки виховали?! На вигляд же нормальні, пристойні люди…

— Мене нормально виховали! Вам ясно? Нормально! — намагання Маші заспокоїтися не спрацювали через крики свекрухи.

— Якби це було так, то ти слухала б старших і не сперечалася б постійно!

— Я слухаю лише тоді, коли інформація справді корисна, а не коли мені намагаються нав’язати якийсь старечий каприз! Зрозуміло? — з викликом відповіла Марія.

— Ах ось як?! — обурилася Вероніка Павлівна.

— Так! Саме так! А тепер звільніть мою спальню, поки я ще стримую себе і не виштовхала вас звідси! — заявила невістка.

— Коли Льошенька повернеться додому, я йому все розкажу! Як ти зі мною розмовляєш, як погрожуєш! І ще про…

— Та мені байдуже, що ви йому там розкажете! — відмахнулася від жінки, як від настирливої мухи, Маша. — Але якщо вже зібралися говорити з сином, нагадайте йому, що саме він мав винести сміття зранку, коли йшов на роботу!

Вероніці Павлівні нічого було відповісти на ці слова невістки. Їй дуже хотілося хоч чимось важким відшмагати цю зухвалу дівчину, але вона вже знала, що у цій сутичці їй не перемогти. Одного разу вона навіть намагалася відлупцювати Машу мокрим рушником через те, що, на думку свекрухи, дівчина «неправильно випрала білизну». Але Маша вивернулася, мов змія, перехопила рушник і добряче відшмагала ним саму свекруху. Після цього Маша суворо попередила, що якщо хоч слово про цей інцидент дійде до Льоші, її чоловіка та сина Вероніки Павлівни, то свекруха більше тут не житиме. І жінка змушена була послухатися.

Після такого приниження Вероніка Павлівна перебувала у глибокому розпачі й навіть перестала розмовляти з сином. Щойно вона бачила його, одразу починала плакати. Льоша не міг зрозуміти, що відбувається, і врешті-решт перестав розпитувати матір про це. А Маша продовжувала поводитися зі свекрухою так само, як і раніше.

Спочатку, коли Вероніка Павлівна тільки переїхала жити до них із чоловіком, Маша була дуже ввічливою з матір’ю Льоші. Але щойно та почала занадто нахабно нав’язувати свої правила й качати права, яких у неї не було, Маша змінила тактику поведінки. Вона не збиралася ставати черговою «забитою невісткою», якими були деякі її подруги. Вона добре розуміла, що потрібно одразу розставити всі крапки над «і» у цій ситуації.

Вероніка Павлівна не могла так просто здатися. Раз уже вона переїхала жити до сина та невістки та раз вже вона там найстарша, то, на її думку, вона мала стати найголовнішим і найшанованішим членом цієї сім’ї. Вона хотіла самостійно розпоряджатися фінансами сина та невістки, командувати, що можна робити, а що – ні. Хотіла, щоб їй поклонялися, як божеству.

І те, що Маша не давала їй такої влади вдома, зупиняло жінку та її гонор лише на короткий проміжок часу.

Льоша, син Вероніки Павлівни, бачив якийсь мовчазний конфлікт між дружиною та матір’ю і намагався туди не втручатися, але іноді Маша висловлювала йому, що його мати перегинає палицю. Говорила, що її терпіння вже на межі, на що Олексій відповідав їй, що його терпіння також може підійти до кінця, якщо вона не перестане негативно ставитися до його матері, яка і так пережила багато у своєму житті. А саме те, що його рідна молодша сестра вигнала її з дому одразу після свого заміжжя, бо мати не могла втриматися від постійного втручання у сімейні справи дочки.

Льоша, звичайно, намагався налагодити стосунки між матір’ю та сестрою, але Іра була непохитною. Вона навіть матір’ю більше не вважала Вероніку Павлівну, тому що та, дізнавшись про вагітність доньки, почала її й майбутню дитину всіляко обзивати. А зятя свого і зовсім за людину не вважала. Хоча сама ж наполягала, щоб дочка з чоловіком жили саме у неї у квартирі, бо квартира велика, чотирикімнатна, і місця вистачить для всіх.

Зять же робив усе по дому, допомагав у всіх справах і дружині, і тещі постійно. Працював, заробляв дуже навіть добре. Але все це не було для Вероніки Павлівни показником, щоб якось більш лояльно почати ставитися до обранця своєї дочки.

Він терпів це до певного часу, а коли вона почала поливати словесним брудом доньку і майбутнього онука, він хотів узяти квартиру в іпотеку, але Іра була проти й просто виставила матір із дому.

Коли цього дня Льоша повернувся додому, Вероніка Павлівна одразу ж, першим ділом, побігла до нього скаржитися на Машу. З правди там було мало що, здебільшого всі звинувачення були вигадані імпульсивною жінкою, яка не могла змиритися зі своїм останнім місцем у харчовому ланцюгу цієї квартири. І Льоша пішов розбиратися з дружиною, чому вона так погано ставиться до його матері. Бо на щось він міг закрити очі, щоб уникнути скандалу, але на те, що мати сказала йому, що Маша сьогодні вдарила її по обличчю, ще й облаяла різними словами і її, і його разом, він стерпіти вже не зміг – зіграла пуста чоловіча гордість.

— Ти вже зовсім знахабніла?! — закричав Льоша, зайшовши до спальні, де дружина лежала на ліжку і читала книгу.

— Не зрозуміла…

— Що ти не зрозуміла, Маш?! Ти нічого не переплутала, коли замахнулася на маму?! Або коли почала язиком своїм розпускати? Ні?!

— А з чого ти взяв, що я на неї замахувалася? І що ти там сказав? Язиком розпускала?

— Саме так! І це мені тільки-но розповіла мама! — відповів він дружині.

— Ну, тоді йди й ще її послухай! Вона ж тут прямо іскрить чесністю, правда?

— У будь-якому разі, я мамі вірю набагато більше, ніж тобі! Їй немає жодного сенсу брехати! Вона ж не…

— Вона не що?!… Не бреше ніколи? Не кричить через дрібниці? Не намагається нікого принизити? — закидала Маша його запитаннями. — Та по твоїй мамі можна підручник для психдиспансеру писати!

— Ще раз таке скажеш про неї, і я більше з тобою не говоритиму! Повір! Свої думки я доноситиму до тебе більш радикально! — злобно сказав Льоша дружині.

— То ти їй це так донеси! Поясни своїй матері, що вона тут у гостях, а не вдома! Поясни їй, що не їй тут встановлювати якісь правила! І ще поясни їй, що моя чаша терпіння вже майже переповнена! До речі, тебе це теж стосується!

— Навіть так?!

— Уяви собі!!! — закричала Маша на чоловіка.

— Моя чаша терпіння, знаєш, теж небезмежна! Тож стеж за своїми діями та словами, якщо не хочеш вийти після вихідних на роботу з синім «макіяжем»! Зрозуміла?!

Відповіді від дружини Льоша чекати не став, хоча Маші ще було що йому сказати. Замість цього він вийшов зі спальні, голосно грюкнувши за собою дверима.

Маша почула, як він зайшов у спальню своєї матері, щось їй сказав, вийшов і пішов до порогу. За кілька хвилин вхідні двері квартири грюкнули.

Виходити зі спальні вона не стала. Ярість на чоловіка і свекруху в цей момент переповнювали її, і вона розуміла, що якщо зараз побачить цю огидну жінку, то дійсно не просто вдарить, а приб’є на місці.

Зранку Маша прокинулася рано: їй потрібно було переробити купу справ, адже завтра вже виходити на роботу, а отже, потрібно було підготуватися до трудових буднів після тижневих вихідних.

Першим ділом вона пішла до ванної, щоб вмитися. Тільки-но почистивши зуби, вона почула, як на кухні щось розбилося, й одразу ж побігла туди.

— Що сталося? — злякано спитала Маша свекруху, яка стояла над розбитою вазою, яку зі шафи не діставали вже рік, як мінімум.

— Та от вирішила повикидати зайве, щоб місце звільнити під свій посуд, і не втримала цю рухлядь у руках!

— Цю рухлядь?! А ви нічого не переплутали, Вероніко Павлівно?! — вигукнула Марія.

— У якому це сенсі?

— У прямому! І взагалі, з якого це дива ви вирішили, що можете тут щось викидати? Що можете розставляти свій посуд на моїй кухні? Звідки у вас такі думки?!

— Тому що мені вчора Льоша це сказав! — гордо заявила свекруха дівчині.

— Ах, ваш синок?!

— Так! Тож закрий свій рот і йди геть з моєї кухні, інакше Льоша тобі влаштує, коли повернеться додому! — самовдоволено сказала вона невістці.

— Нехай тільки спробує щось зробити!

— О! Він ще і як спробує, якщо я ще раз на тебе поскаржусь! І я неодмінно це зроблю!

— Та ти мені ноги цілувати маєш за те, що я досі не розлучилася з твоїм сином і ще й тебе тут утримую, а не права качаєш!

— Це я-то?! Мила, ти тут більше ніхто! Чи ти цього вчора не зрозуміла, коли Льошенька з тобою розмовляв? І тепер мене утримує він, а не ти, тож цей аргумент уже застарів!

— Твій синок щойно влаштувався на роботу, він навіть зарплату ще не отримав! Це я утримувала вас обох із літа, ще й іпотеку платила! Тож це тобі треба закрити рот, втекти назад у кімнату, яку я з доброти душевної тобі виділила, і більше звідти не виглядати! А інакше…

— А інакше сьогодні вже мій син із тобою говоритиме! — знову з’явилося самовдоволення на обличчі свекрухи.

У цей момент Маша не витримала: вона схопила перше, що потрапило під руку — це був ополоник, що лежав на столі, — і жбурнула його у Вероніку Павлівну.

— ТИ НЕНОРМАЛЬНА!!! — заволала жінка.

— Так, я ненормальна! Але в мені набагато більше нормальності, ніж у тобі! — відповіла Марія жінці.

Потім вона схопила мокру кухонну ганчірку й почала хльостати нею свекруху, поки та верещала, як різана, намагаючись захиститися від цих ударів.

— Збирай! Свої! Речі! І! Забирайся! З! Мого! Дому! Стара! Гадюка! — відокремлюючи кожне слово й супроводжуючи його ударом ганчірки, говорила Маша.

Коли вона трохи видихнулася, Вероніка Павлівна скористалася паузою й намагалася вибігти з кухні. Але вона забула й не помітила уламків розбитої нею ж вази, наступила на них і одразу ж заверещала. Маша навіть злякалася, що свекруха тут і зараз може померти, а винною зроблять її.

Допомагати, звісно, цій жінці вона не стала, а пішла до спальні, взяла телефон і викликала швидку для цієї старої істерички, яка сама була винна у тому, що поранилася.

Після цього вона сказала свекрусі:

— Швидку я викликала, коли приїдуть — оброблять рану й подивляться, чи не залишилося в нозі скла! А після цього…

— Ти й сама могла б усе це зробити! — перебила її Вероніка Павлівна.

— Якщо я почну щось робити, то просто ногу тобі відпиляю! — відповіла Маша. — Після того, як із ногою допоможуть, ти збираєш свої манатки й забираєшся звідси! Мені байдуже, куди, хоч до доньки! Вибачайся, принижуйся там перед нею! Що хочеш роби, коротше, але тут ти більше не залишишся! Зрозуміла мене?!

Вероніка Павлівна зрозуміла, що більше поблажок їй ніхто не зробить, тому просто кивнула на знак згоди, витерла тильною стороною руки, як дитина, ніс і очі й сумно сиділа на стільці на кухні, чекаючи швидку.

Маша ж пішла далі вмиватися.

Вона дала свекрусі кілька днів на збори, бо з хворою ногою це було зробити жінці похилого віку нелегко. А в цей час вечорами чоловік, який тоді пішов невідомо куди, влаштовував скандали дружині, вимагаючи припинити виганяти його матір.

Маша, яку все це дістало до краю, подала на розлучення й поділ майна. Жити в такій атмосфері вона більше не хотіла. Вона вийшла заміж не для того, щоб бути доглядальницею для матері чоловіка й потурати всім її примхам, і не для того, щоб чоловік її зневажав. Тому вона вирішила радикально підійти до розв’язання цього питання й «відсікти всі хвости», щоб почати нову сторінку свого життя. Без нервів, без постійних звинувачень і без зайвих людей у своєму житті, які не вписувалися в її поняття про сім’ю…

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Та ти ще й ноги мені цілувати маєш за те, що я досі не розлучилася з твоїм сином і ще й тебе тут утримую, а не права качати!