«Спадок тобі не дістанеться, донечко!»

— Ну що, донечко, як будемо ділити майно? Сподіваюся, ти не станеш заперечувати, що ми обидві маємо на нього рівні права. Точніше, я маю навіть більше прав. Я з твоїм батьком довгі роки жила, доглядала за ним до останнього, поки ти відпочивала у своє задоволення. Я планую все це озвучити в суді! — Алла подзвонила падчерці, щойно минуло сорок днів після похорону чоловіка.

Скорбота — річ важлива, але й про фінансові питання забувати не варто! А в цьому Алла завжди була дуже ретельною.

— Алло Дмитрівно, я зараз не в змозі нічого обговорювати. Давайте зустрінемося у нотаріуса і там поговоримо. Мені дуже погано! Я не стану претендувати на те, що вам залишив батько, не хвилюйтеся. Я знаю, як вам із ним було важко. Ви молодець, дякую вам! — Здавалося, Віка навіть не почула фразу мачухи про суд.

— Добре. До зустрічі підготуй, будь ласка, усі документи на майно, яке передав тобі батько. У такій справі важливий порядок! — З удаваною турботою в голосі відповіла Алла й поклала слухавку.

Вона недавно овдовіла. Бачить Бог, вона чекала цього, як визволення. Чоловік довго й тяжко хворів. Усупереч прогнозам лікарів про швидкий відхід, він згасав довго й болісно. Майже рік постійних операцій, ліків, знеболювальних, які не допомагали, постійних прохань вколоти щось, щоб завершити ці страждання.

Алла вже через місяць зрозуміла, що не витримає цього, і тому найняла чоловікові доглядальницю, а сама поїхала на дачу. Проте лікарі постійно телефонували й просили приїхати. Ніби від неї була якась користь.

— Ну чого ви від мене хочете? Потрібна операція? Робіть! Ліки? Скажіть доглядальниці, нехай купить, я оплачу!

— Ваш чоловік просить, щоб ви самі приїхали. Хоче з вами попрощатися.

— Він уже вп’яте хоче попрощатися. Не вигадуйте. Коли справді настане час, тоді й зателефонуйте!

Зрештою, коли час настав, Алла не встигла приїхати й опинилася біля чоловіка вже тоді, коли все скінчилося. Вона зателефонувала до ритуальної служби й попросила організувати все. Займатися цим самостійно було понад її сили.

Лише після похорону вона згадала, що не подзвонила дочці чоловіка від першого шлюбу. Дівчина жила в іншій країні, додому приїжджала рідко й про хворобу батька знала лише те, що він навряд чи одужає. Приїхати до нього вона не могла через роботу. Однак заради отримання спадку була готова знайти вікно у своєму щільному графіку.

Чоловік Алли рано овдовів і довгий час виховував дочку сам. Коли Віці було чотирнадцять, батько одружився з Аллою. Жінка не поспішала втручатися у виховання. Була скоріше стороннім спостерігачем у житті падчерки. Віка тягнулася до мачухи, але взаємного тепла так і не отримала. У сімнадцять років вона поїхала навчатися за кордон, там невдовзі вийшла заміж, знайшла роботу й додому приїжджала дуже рідко. Настільки, що пропустила і хворобу, і відхід батька.

Алла переглянула всі документи чоловіка. Дарчі на будинок, машину та дачу були оформлені давно, за бажанням покійного. Усе це майно було придбане до їхнього шлюбу, тому Алла не могла на нього претендувати. Однак чоловік подбав про те, щоб після його смерті дружина ні в чому не мала потреби, і залишив їй частину майна. Щоправда, у документах не все було прозоро, але Алла сподівалася, що Віка не стане занурюватися в юридичні тонкощі. До того ж залишалася квартира, яку покійний купив разом із першою дружиною. За законом вона належала Віці, як спадкоємиці своїх батьків. Але Алла також була спадкоємицею частки свого чоловіка. Залишалося з’ясувати, на яку саме частину вона могла розраховувати.

Крім цього, Алла знайшла кілька внесків чоловіка, про які раніше не знала. Відкриті вони були у шлюбі, але на них також могла претендувати Віка, як донька спадкодавця. Цього Алла допустити не збиралася.

— Алло Дмитрівно, як же так? Як це все страшно й боляче! — Віка кинулася до мачухи, щойно побачила її біля кабінету нотаріуса.

— Віко, дитино, заспокойся. Ми маємо бути сильними. Зараз важливо відкинути емоції й міркувати тверезо. Нам належить не найприємніший процес вступу у спадок.

— Алло Дмитрівно, а навіщо нам щось ділити? Я не претендуватиму на вашу квартиру, ви — на мою. Усе майно й так у нашій власності. Тато про все подбав. Навіщо це все?

— До того, що твій батько не був настільки уважним до деталей. Наприклад, мені, як його спадкоємиці, належить частка у твоїй квартирі. Це житло в хорошому районі, його вартість доволі пристойна. Я вважаю, що буде справедливо вимагати в тебе або цю частку, або її грошовий еквівалент.

— Ви взагалі про що? Яка частка? Це квартира моїх батьків. Я спадкоємиця за законом. Я ж не претендую на вашу квартиру, дачу, автомобіль. До того ж ви жодного дня в житті не працювали, не вкладалися в загальний бюджет, щоб зараз так жваво ділити майно мого батька.

— Тому що це все й так моє, твій батько мені все подарував. А от твоя квартира не була належним чином оформлена. Я переглянула документи. Ти мені винна не менше трьох мільйонів.

— Це ми ще побачимо! — Віка розвернулася й пішла, залишивши Аллу наодинці.

На жаль, Алла не врахувала того, що Віка може виявитися доволі кмітливою, якщо розсердиться на мачуху за її жадібність. Падчерка найняла адвоката, який провів детальне розслідування й знайшов усі рахунки покійного, а також можливість оскаржити деякі документи на майно Алли. У результаті замість бажаної виплати в три мільйони, Аллі довелося ділити з падчеркою суму в кілька десятків мільйонів, компенсувати половину вартості квартири й дачі, а автомобіль узагалі продати, щоб покрити раптово утворені борги перед падчеркою.

Після виснажливих і довгих судів Віка повернулася додому, везучи із собою солідну суму, на яку навіть не сподівалася, а Алла отримала урок — не намагатися ошукати тих, хто здається слабкими й безвольними людьми.