Ксюша присіла біля розлогої сосни й не повірила своїм очам: ціла грибна сімейка білих красувалася біля самого коріння, немов хтось спеціально вишикував її в ряд.
Тепле вересневе сонце пробивалося крізь густі крони ялин і сосен, створюючи химерну гру світла й тіні на замшілій землі.
У повітрі стояв густий аромат хвої, змішаний із запахом прілого листя й тієї особливої свіжості, якої ліс набуває після дощу.
Вона дістала ніж з дерев’яною ручкою, подарунок батька, отриманий багато років тому, і взялася акуратно зрізати знахідку.
Кожен гриб вона вкладала в плетений кошик, який сплела сама минулої весни з вербового пруття.
Капелюшки білих були щільні та міцні, без єдиної червоточинки. Вона вже уявляла, як увечері чиститиме їх на кухні, як наповниться будинок запахом смаженої картоплі з грибами, як Аліна проситиме добавки, а Олексій скаже, що ніхто не готує смаженого краще за його дружину.
— Ксюш! — пролунав голос чоловіка звідкись із глибини лісу. — Ксюш, ти де?
Ксюша хихикнула й швидко сховалася за широким стовбуром сосни.
Олексій постійно підкрадався до неї вдома і лякав по приколу.
Коли вона мила посуд після вечері, розвішувала білизну на балконі або стояла біля плити й помішувала суп.
Він завжди клав руку на плече раптово, і вона підстрибувала від несподіванки, кидаючи те, що тримала в руках. Тепер настала її черга трохи його налякати й посміятися.
Вона притиснулася до шорсткої кори старої сосни й стала прислухатися до кроків, що наближалися.
Олексій йшов лісом не поспішаючи, іноді зупинявся, напевно, видивлявся гриби в траві.
Мох упереміш з ялиновими голками характерно шарудів під його чоботами, десь удалині стукав дятел.
Вона почула, як чоловік розмовляє з кимось. Спочатку вона подумала, що він зустрів у лісі інших грибників.
Таке буває, особливо у вихідні, коли половина Тернополя виїжджає в приміські ліси. Але інших голосів не було чутно.
Мабуть, йому зателефонували. Ксюша зібралася було вийти зі свого укриття і показатися чоловікові, але тут розібрала його слова, і кошик вислизнув з її пальців, і всі гриби розсипалися по замшілій землі, як дорогоцінні перлини з розірваного намиста.
— Катрусю, звичайно ж, я за тобою страшенно сумую і з нетерпінням чекаю нашої зустрічі! — Олексій говорив ніжно. — Так, мила моя, цілую міцно, люблю шалено та обіймаю!
Ксюша притиснулася спиною до шорсткої кори сосни. Їй стало важко дихати.
Вона десять років заміжня за ним, має доньку Аліну, щасливу сім’ю, і все це раптом здалося таким крихким, як картковий будиночок, на який досить злегка дмухнути, щоб він розсипався.
Чоловік продовжував розмову ще хвилин п’ять, але вона вже не вслухалася в слова.
Коли Олексій нарешті закінчив розмову, його кроки стали віддалятися в протилежний бік. Він йшов усе далі в глибину лісу, а вона залишилася сама зі своїми думками й розсипаними по землі грибами.
Ксюша сіла на м’який мох прямо біля коріння сосни й підняла голову до неба.
Крізь густе переплетення гілок чисте блакитне небо, таке чисте й далеке, що хотілося розчинитися в цій синяві й більше ні про що не думати.
Вона завжди так робила в найважчі хвилини свого життя, шукала відповіді й розраду в батька, якого не стало, коли їй виповнилося п’ятнадцять.
Тоді теж була осінь, теж жовтіли берези за вікном лікарняної палати, теж здавалося, що життя закінчилося і більше ніколи не буде щастя.
Але вона впоралася, вивчилася, зустріла Олексія, народила Аліну, побудувала сім’ю. І ось тепер знову осінь, знову жовте листя, і знову здається, що все руйнується.
— За що мені це, тату? — тихо запитала вона в неба.
Відповіді, звичайно, не було. Ніколи не було, скільки б вона не питала.
Над головою шуміло гілля, десь удалині почулася зозуля.
Ксюша просиділа так ще хвилин п’ятнадцять, потім витерла щоки рукавом і вирішила взяти себе в руки.
Сльози й самобичування ніколи ще нікому не допомагали, а ось розрахунок і холодна голова можуть творити дива.
Вона зібрала розсипані гриби назад у кошик, встала, обтрусила з куртки та джинсів налиплі хвойні голки й озирнулася навколо.
Вдалині між стовбурами майнув силует чоловіка в картатій. Олексій ходив у ній у ліс уже третій рік, купив у якомусь магазині на вулиці Валовій.
Ксюша повільно попрямувала в його бік, обмірковуючи на ходу, що вона зараз зробить.
Побачивши дружину, що наближалася, Олексій одразу ж розплився в широкій усмішці й подивився на неї з ніжністю і турботою, як дивляться на улюблену дитину, яка грала в пісочниці й перемазалася з ніг до голови.
— Господи, ну що ж це таке! — він швидко підійшов до неї й почав розглядати її обличчя. — Моя нечупара! Вся перемазалася!
Олексій змочив вказівний палець слиною й почав акуратно відтирати темну цятку в неї на лівій щоці. Він робив це так награно дбайливо, що Ксюша ледве стримувалася, щоб не відштовхнути його руку.
Але вона тримала себе в залізних лещатах і дозволила йому закінчити.
— Ось так набагато краще, — задоволено промовив Олексій. — Тепер ти знову моя красуня!
Він обійняв дружину, притягнув до себе і поцілував у губи, довго й ніжно, як цілують найдорожчу людину на світі.
— Я тебе люблю більше за власне життя! — сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — Ти це знаєш, правда?
Ксюша продовжувала дивитися на нього впритул, вивчаючи кожну зморшку біля очей, кожну родимку на його засмаглому обличчі.
— Що? — Олексій злегка насупився, помітивши її пильний погляд.
Ксюша змусила себе злегка посміхнутися.
— Нічого особливого. Просто думаю, як мені пощастило з чоловіком. Я тебе теж дуже сильно люблю!
Задоволений її відповіддю, Олексій полегшено зітхнув і присів навпочіпки поруч з її кошиком. Почав розглядати вміст, перебираючи гриби руками й оцінюючи якість знахідок.
— Оце так! Справжній скарб! — захоплено сказав він. — Які красені! Де ти їх знайшла?
— Он там, біля тієї великої сосни, — кивнула Ксюша в бік свого недавнього укриття.
Ксюша схилилася над ним, міцно стискаючи руків’я ножа, яким зрізала гриби.
Коли вони вийшли з лісу й попрямували до місця, де залишили машину, сонце вже хилилося до заходу.
Їхній автомобіль стояв на краю невеликої галявини, поруч виднілися ще три автомобілі, мабуть, вони були не єдиними, хто вирішив провести суботній день у лісі.
Олексій відкрив багажник і поставив туди обидва кошики.
— Сідай, дорога, — він відкрив перед дружиною пасажирські дверцята. — Поїхали за донькою.
Ксюша сіла на переднє сидіння і пристебнула ремінь безпеки. Коли чоловік сів за кермо й завів двигун, вона ніби ненароком промовила:
— Олексію, коли заберемо Аліну від бабусі, нагадай мені в господарський заскочити.
— А що тобі там треба? — Олексій увімкнув першу передачу й повільно рушив з місця.
Ксюша уважно розглядала свої нігті, під якими набилася чорна земля.
— Та нічого особливого, — не одразу відповіла вона. — Хочу насіння кропу прикупити. Думаю, на підвіконні на кухні кілька пучків виростити.
— А, зрозуміло. Слушна думка! — схвально кивнув Олексій. — Гаразд, заїдемо, без проблем.
Він увімкнув радіо, і в машині зазвучала легка музика. Якась співачка співала про кохання, про вірність, про те, що щастя можна знайти тільки з однією-єдиною людиною.
Ксюша посміхнулася, як же наївно це звучить у її нинішній ситуації.
Всю дорогу до будинку бабусі Євгенії Петрівни вона мовчала й дивилася у вікно.
Злегка відкинула спинку крісла й повернула голову набік, спостерігаючи за деревами, що миготіли за склом.
Коли вони припаркувалися біля п’ятиповерхового будинку на вулиці Коперника, де жила бабуся Женя, і піднялися на третій поверх, семирічна Аліна зустріла їх радісними криками й обіймами.
Вона провела в бабусі два дні, поки батьки працювали, і тепер була сповнена вражень та історій.
— А ми з бабусею вчора в театр ляльок ходили! Там така вистава була про Червону Шапочку! І потім ми морозиво купували біля фонтана!
— Ну і добре, сонечко, — Ксюша обійняла доньку й поцілувала в маківку. — Розповіси вдома детальніше.
Бабуся Женя, сивоволоса жінка в халаті, визирнула з кухні з рушником у руках.
— Спасибі вам велике, Євгеніє Петрівно, — подякував Олексій. — Ми дуже цінуємо вашу допомогу.
— Та що ви, мені тільки в радість з онукою поратися. Ви вже не соромтеся, приводьте її частіше.
Аліна тим часом зібрала свої речі в невеликий рюкзачок. Вони попрощалися з бабусею, спустилися вниз і поїхали додому.
Коли вони повернулися у свою двокімнатну квартиру на проспекті Степана Бандери, їх зустрів несамовитий крик папуги Павлуші:
— Гості приїхали! Гості приїхали!
Цю фразу він вивчив ще минулого року, коли до них на день народження Аліни приходили її однокласники.
Відтоді Павлуша радісно кричав її щоразу, коли чув звук відчинених вхідних дверей.
— Павлушо, ти що таке кажеш! — дзвінко засміялася Аліна, скидаючи шапку й куртку просто на підлогу в передпокої. — Ми не гості, ми господарі! Це наш дім!
Вона підбігла до великої клітки, де сидів зелений хвилястий папуга, і почала з ним розмовляти:
— Скажи: «Господарі приїхали!» Ну ж бо, повторюй за мною!
Але Павлуша вперто продовжував свою пісню, переминаючись з лапки на лапку й похитуючи яскравою голівкою.
Перевчити його було практично неможливо — що вивчив, те й повторював до нескінченності.
Ксюша тим часом пройшла в передпокій і акуратно поставила свою покупку з господарського магазину на найвищу полицю вбудованої шафи.
— Ходімо руки мити! — Олексій підхопив доньку на руки й поніс у ванну. — Бо пахнеш бабусиною квартирою за кілометр!
Ксюша дістала з холодильника великий пакет із картоплею і почала чистити її в раковині.
Увечері вони вечерятимуть «смаженим», як називав цю страву чоловік.
Смажена картопля з грибами, полита сметаною і посипана кропом, що може бути смачніше після вдалого дня в лісі?
Поки вона займалася картоплею, у ванній чувся веселий сміх і плескіт води. Аліна розповідала батькові про те, як вони з бабусею вчора пекли млинці з сиром.
Олексій сміявся, ставив запитання, зображував подив і захват. Звичайна сімейна ідилія, тепла й затишна.
Вечір справді минув у спокійній і веселій атмосфері, як і планувалося.
Олексій жартував, підморгував дружині через стіл, розповідав доньці про те, як вони збирали гриби, й обіцяв наступного разу взяти її з собою в ліс.
— Тату, а там вовки є? — з цікавістю запитала Аліна.
— Вовки-то є, але вони людей бояться більше, ніж люди їх, — пояснив Олексій. — Вони далеко в глушині живуть, де людина взагалі не ходить. А в наших лісах максимум їжачок може зустрітися або білка.
— А їжачки кусаються?
— Їжачки тільки тоді кусаються, коли їх руками хапають. А якщо не чіпати, вони самі втечуть.
— А я хочу їжачка додому принести! Нехай він із Павлушею дружить!
— Їжачки у квартирі не живуть, доню. Їм потрібен ліс, свіже повітря, своя їжа. У неволі вони хворіють.
Ксюша слухала цю розмову, посміхалася в потрібних місцях, підтакувала. Але думки її були зовсім в іншому місці.
Вона не подавала вигляду, що знає про чоловіка тепер набагато більше, ніж він припускає. Грала роль люблячої дружини, як він грав роль вірного сім’янина.
Після вечері Аліна допомагала прибирати зі столу, мила свою тарілку й кружку, складала виделку й ложку в посудомийку.
Потім вони всією сім’єю дивилися по телевізору якийсь дитячий фільм про пригоди двох друзів у тайзі.
Олексій сидів у своєму улюбленому кріслі, Ксюша влаштувалася на дивані, а Аліна лежала на килимі перед екраном і гризла яблуко.
О пів на десяту доньку відправили спати. Вона почистила зуби, переодяглася, і Ксюша почитала їй на ніч казку про Дюймовочку.
Коли в дитячій кімнаті запанувала тиша, батьки теж стали готуватися до сну.
Олексій пішов на кухню допивати чай і перевіряти, а Ксюша скористалася його відсутністю, тихо прошмигнула в передпокій і дістала з верхньої полиці шафи свою покупку з господарського магазину.
Вона обережно донесла її до спальні й заховала під ліжком зі свого боку.
Олексій повернувся з кухні за кілька хвилин, загасив світло в коридорі та вітальні, зайшов у спальню і прикрив двері.
— На добраніч, кохана, — сказав він, забираючись під ковдру.
— На добраніч, дорогий, — обізвалася Ксюша, влаштовуючись поруч.
Олексій лежав на спині, поклавши руки за голову, і розповідав дружині про плани на завтрашній день. Треба буде з’їздити на дачу, перевірити, як там справи після недавніх дощів, можливо, зібрати останні помідори й перці.
Ксюша слухала його розмірений голос, відчувала тепло його тіла поруч із собою.
Через пів години Олексій уже сопів. Ксюша ще трохи почекала, а потім безшумно дістала з-під ліжка пакет.
Всередині лежали великі садові секатори з яскраво-червоними гумовими ручками.
Інструмент був новий, важкий, з гостро заточеними лезами — такими секаторами можна перерізати гілку завтовшки з палець.
Ксюша обережно просунула їх під ковдру й розташувала так, щоб холодний метал у потрібному місці.
Реакція була миттєвою. Олексій різко розплющив очі, втягнув повітря і завмер, відчувши дотик холодного металу.
У кімнаті була напівтемрява, тільки тьмяне світло від ліхтарів на вулиці, але навіть у цьому освітленні було видно, як зблідло його обличчя.
— Що… що ти робиш, Ксюш? — затинаючись, прошепотів він, боячись поворухнутися.
— Тихо, дорогий, не хвилюйся, — Ксюша лежала поруч, притулившись до нього боком, і говорила спокійно, майже лагідно. — Я просто хочу дещо тобі запропонувати.
— Ксюш, я не розумію, що відбувається…
Вона наблизила свої губи до його вуха і вимовила тихо, але дуже чітко:
— Один клацання, і я відпущу тебе до твоєї Катрусі без скандалів, істерик і докорів, хочеш?
Олексій лежав не ворушачись, і Ксюша бачила, як швидко-швидко б’ється жилка в нього на скроні.
Він насилу проковтнув.
— Пішла ця Катруся до біса! Я тільки твій! — сказав він ледь чутно. — І так, я все зрозумів.
За мить Ксюша вийняла інструмент з-під ковдри та поклала його назад під ліжко.
Вона повернулася на інший бік і спокійно сказала:
— На добраніч, дорогий!
Але він не відповів. Олексій так і лежав не ворушачись, усвідомлюючи те, що щойно сталося між ними.
Вадим поглянув на безхатченка й упізнав у ньому хірурга, який урятував його десять років тому