— Родина твоєї сестри тепер харчується в нас на платній основі, — ошелешила вона чоловіка. — Борщ — 200 гривень

— Таню, де в тебе цукор? — Настя знову нишпорила по кухонних шухлядах. — Навіщо ти постійно його перекладаєш?

Тетяні добряче набридли ці несподівані візити Сашиної сестри. І ще пів біди, якби вона приходила сама. Але ж ні — щоразу тягнула за собою всю свою родину: чоловіка Толіка, сина Кирила і таксу Джеррі.

Ці візити завжди закінчувалися катастрофою. Кирило носився квартирою й обов’язково щось ламав або розбивав, Джеррі залишав «сюрпризи» на килимі, а Толік сидів у телефоні, повністю ігноруючи все навколо.

Таня не раз натякала Саші, що непогано було б якось делікатно пояснити родичам: їхня квартира — не прохідний двір, і краще або попереджати про свій прихід, або зустрічатися, як це роблять нормальні родини — на свята.

Але Саша щоразу знітившись, починав тиснути на жалість.

Річ у тому, що Настя й Толік вже давно сиділи без роботи. Вони працювали разом в одній компанії, а після її закриття настали важкі часи. Деякий час Толік навіть підробляв таксистом, але заробіток був мізерний, а витрати — значні. Тож вирішили, що вдома від нього буде більше користі, й далі шукали роботу.

До Тані вони приходили харчуватися. Майже щодня нишпорили по шафках і холодильнику в пошуках їжі. Але Таню обурювало навіть не це. Річ у тому, що Настя завжди обирала найвишуканіше й найдорожче. Простий суп із консервів ніхто їсти не хотів. Усі надавали перевагу дорогому сиру, шоколаду, фруктам, а взимку ще й овочам.

Коли сезонні огірки коштували дорожче за яловичину, Таня купувала один — щоб покласти кільце на бутерброд. Настя ж просто брала його цілим і хрумтіла, щедро посипаючи сіллю.

Те саме було з першою черешнею та кавунами.

Зовиця приходила зі своїм «виводком» ніби відчуваючи, що Таня вже щось прикупила з нового врожаю.

— Кіро! — Таня закричала, але було вже пізно. Кирило з розбігу стрибнув на диван, подушка відскочила й влучила в журнальний столик. Склянка з водою впала й розбилась.

— Так, Кирило, не рухайся! Зараз тьотя Таня все прибере! — закричала Настя. — Ой, та годі вже — просто склянка, головне, що дитина ціла.

— Настя, ці склянки ще тато привозив з Німеччини. Вони неоціненні! — з гіркотою сказала Таня.

— А навіщо ти дорогу посуду ставиш, якщо до тебе ходять із дітьми? Я от удома все сховала подалі — в шафу й під замок.

— Може, тому, що ми не запрошуємо нікого з дітьми — вони самі приходять? — не витримала Таня.

— Ай-я-яй! Таню, хіба ж так можна з родичами? Ми ж не чужі! Подумаєш, склянка. То ж річ! Річ можна купити нову, а родина — вона ж одна, рідна!

— Гаразд, пробач. Я зривалась, — винувато вибачилася Таня, збираючи уламки.

— Ото ж бо й воно! Що в нас сьогодні на обід? — потираючи руки, спитала зовиця.

Наближалися новорічні канікули. І якщо на саму новорічну ніч Тані й Саші вдалося відкрутитися від рідні, бо вони забронювали столик у кафе з колегами, то всі інші свята Таню лякали. І не дарма.

Щодня зовиця зі своєю родиною сиділа в їхній квартирі. Спочатку прийшли доїдати залишки після свят. Потім — щоб показати Кирилові мультики на великому екрані. Мовляв, у них телевізор менший, а тут як у кінотеатрі: і дитина зайнята, і батьки відпочивають.

Апофеозом нахабства стало те, що Толік попросив Сашка вигуляти Джеррі.

— А сам? — здивовано запитав Сашко.

— Та холодно там, і я не ті черевики взув. Ну, тобі що — важко чи що? — Толік явно не розумів, чим його прохання було дивним.

— Толік, Кіра, до столу! — закричала з кухні Настя, ніби господиня дому.

— Е-е, а ще когось запросити не хочеш? — Таня була приголомшена від такої зухвалості.

— Так Саша піде з Джеррі гуляти, може, й ти з ним?

Наче підтверджуючи абсурдність ситуації, Джеррі підняв лапку й справив велику калюжу просто посеред кімнати.

— Ой, ну от і добре, можна й не гуляти, — засміялась Настя. — Приберете за ним, бо ми вже сіли їсти, руки помили.

Час минав, а роботу ніхто з них так і не знаходив. Таня ледь пережила новорічний хаос і тепер, перед літніми канікулами, запаслась терпінням, витримкою і валер’янкою.

— Тань, ми наступного тижня не приїдемо — нас друзі на дачу запросили, — з нотками суму в голосі сказала Настя. Але Таня була б не проти станцювати від такої новини.

— Ну їдьте, звичайно, відпочиньте, — з сумним обличчям відповіла вона. — А що це ти смажиш? Це ж стейки?

— Ага, знайшла у тебе в морозилці. Ледве знайшла, до речі — ти, здається, їх сховала, — усміхнулася зовиця.

— Ти розумієш, що це для Сашка?! Я хотіла влаштувати нам романтичну вечерю на річницю і приготувати його улюблені стейки! — закричала Таня.

— Ой, ну ще встигнете купити! — відмахнулася Настя.

— Я вже втомилася постійно поповнювати запаси всього! Їжі, посуду, ганчірок! Скільки можна у нас сидіти?

— Ну ти розхвилювалася, звісно, я все розумію… Тихо, тихо, заспокойся. Потім поговоримо.

— Не поговоримо! Забирайтесь! — Таня вихопила з її рук прихват й щипці. — Геть з нашої квартири!

Настя подивилася на невістку з подивом і страхом.

— З глузду з’їхала чи що? Хлопці, ми йдемо! Тьотя Таня з котушок злетіла, — вона поспіхом подалася до виходу.

Увесь наступний тиждень Таня насолоджувалась тишею, спокоєм і смачною їжею. Вона готувала Сашкові різноманітні вечері, ввечері вони дивились фільми, дістали красиві келихи для ігристого.

— У нас, як другий медовий місяць, — мрійливо сказала вона чоловікові.

— І не кажи! Без них справді краще, — погодився Сашко. — Сподіваюся, вони знайдуть роботу.

— Саш, а навіщо їм робота? Їдять у нас, на дрібниці гроші беруть у батьків. А Кирилові мама все купує. Влаштувались ідеально.

— Думаєш, вони й не шукають?

— Думаю, ні. Коли їм її шукати, якщо вони цілими днями у нас сидять?

— Я навіть не задумувався про це, — замислено сказав Саша.

— Бо в тебе своїх справ повно. Але треба їх якось підштовхнути до самостійного життя, бо ціле літо я з ними не витримаю.

— Але як? Я ж не хочу їх образити.

— Образити доведеться. Інакше вони не зрозуміють. Але, на щастя, я вже придумала, що робити. Ще минулого тижня, коли Настя полізла в морозилку й взялася смажити мої стейки.

— І що ж?

— Родина твоєї сестри тепер харчується в нас платно, — ошелешила вона чоловіка. — Борщ — 200 гривень.

— Тань, що?

— Що почув. Я втомилася ходити по магазинах. У мене гаманець не гумовий. Ми не можемо дозволити собі утримувати дві родини…

— Ну що там твоя, заспокоїлася? — Настя набирала брата, щоб дізнатись, яка ситуація.

— Так, усе нормально.

— Чудово, скоро нагрянемо, — не дочекавшись відповіді, Настя відключилася.

— Їдуть, — Сашко хитро подивився на дружину.

— Прекрасно! — усміхнулась вона.

Як завжди, гості з порога одразу попрямували на кухню.

— Що в нас на обід? Ми так зголодніли на дачі — господарі там вирішили перейти на здорове харчування, то їсти було нічого! Уявляєш, з їстівного тільки банани. Ми там як мавпи на тих бананах і сиділи.

Усі посідали за стіл, а Толік потер руки. Джеррі вмостився біля його ніг — раптом господар щось смачне впустить.

— Що бажаєте? — Тетяна витягнулася струнко, як професійна офіціантка.

— А що, є вибір? — зрадів Толік.

— Авжеж. Я навіть меню роздрукувала, — Таня простягнула їм три яскраві сторінки.

— Ого! Круто! — захоплено сказав Кирило.

— Таню, а що це за цифри? Отут, дивись: «пюре з котлетою — 175». Це вага, чи що? Ми ж не перевірка якась, — розсміялась Настя.

— Ні, це вартість. Пюре з котлетою — 175 гривень за порцію, ось борщ — 200 гривень. Дуже рекомендую борщ! Учора брала дорогий шматок яловичини на кістці, пальчики оближете! — люб’язно допомагала вивчати меню Таня.

— Ти що, з нас ще й гроші будеш брати? — у Толіка щелепа відвисла від здивування.

— Авжеж. Не можу ж я вас вічно годувати задарма. У нас Сашко з роботи збирається звільнятись — вже не до шику, самі розумієте, — Таня співчутливо знизала плечима.

— Сашко, це що, правда? Ти навіщо з роботи звільняєшся? — злякано спитала брата Настя.

— Та втомився я, хочу трохи відпочити. Свій великий телевізор подивлюсь, стейки поїм. Як ви. Будемо тепер до вас у гості ходити, — підіграв чоловік.

— Розмови потім, замовляйте, поки гаряче, — перебила Таня. — Можу поки що червоної рибки подати, ковбаски? Рибна й м’ясна нарізки — по 100 гривень. Це практично собівартість! Гріх не взяти.

Толік з Настею переглянулися.

Настя не витримала першою:

— Ти з глузду з’їхала — з родичів гроші тягти? Ми ж без роботи! — закричала вона.

— Ми — теж, — коротко відповіла Таня.

— У твого чоловіка ще є робота!

— От і у твого буде, якщо ви її шукатимете, а не у нас житимете. Настю, я серйозно, борщ реально холоне, — на доказ Таня обхопила каструлю долонями й одразу їх відсмикнула. — Ні, ще гарячий. Наливати? На трьох? Вийде 600 гривень, — вона потягнулась до ополоника.

— Йдемо з цього театру абсурду! — Настя різко встала, ледь не перекинувши стілець, Джеррі злякано скавкнув.

Сімейство потяглося до виходу.

— Це вам ще відгукнеться! — прошипіла зовиця, перш ніж грюкнути за собою дверима.

Спочатку Таня боялася, що вони швидко про все забудуть і повернуться до звичного графіку, але Настя образилася серйозно. Вона розповіла батькам, що невістка «з’їхала з глузду» — то з дому виганяє, то гроші за їжу вимагає, мовляв, ресторан у неї там. Таня з Сашком тільки сміялись, коли мама передавала ці балачки сину.

Зате за місяць Толік влаштувався на роботу — не абияку, а за спеціальністю.

На щастя, чи, може, на жаль, зовиця перестала водити до них свою сім’ю. Відтоді вони бачилися лише на сімейних святах. Усе — як мріяла Таня.

Щоправда, жодна зустріч не обходилась без історій про «божевільну невістку» і її борщі по 200 гривень. Та Тані було байдуже. Головне — вона знову стала повноцінною господинею у власному домі.