Пізнє материнство

— Та яка ще вагітність у сорок один?! — не стримувався чоловік Насті. — У твоєму віці вже онуків бавлять!

— Настю, кинь ці вигадки, час іти на аборт.

— Все ясно, тобі байдуже на мене, — з гіркотою відповіла вона. — А про малюка ти хоч на мить подумав?

— Я не збираюся з крапельницею під пахвою витанцьовувати на її весіллі!

— А що як нас не стане, поки вона ще зовсім мала?

— Обирай! Або скидаєш дитину, або ми розходимось!

Настя й Максим прожили разом понад два десятиліття. Вийшла за нього ще зовсім юною, коли навчалась в університеті.

Довгі роки вона вірила, що чоловік — її найрідніша людина, опора та захист. І навіть уявити не могла, що він колись так різко піде проти неї.

Усе розпочалося з новини про несподівану вагітність, що викликала бурю емоцій у родині.

Максим категорично виступив проти ще одного малюка:

— Ти що, глузду позбулася? Вирішила в сорок років мамою стати?

— У нас і так троє синів. Сашко — вже на першому курсі, Коля з Дімою — от-от закінчать школу. Тобі цього замало?

— А діти що скажуть? Подумай, як виглядаєш у їхніх очах!

— Максиме, я мріяла про донечку все життя, — наполягала Настя. — Бог дав — значить, має народитись.

— А якщо знову хлопець? Що, за п’ятим підемо?! — обурився чоловік.

— Я точно знаю — цього разу буде дівчинка.

Сини теж поставилися до новини прохолодно. Близнюки заявили, що ні за що не ділитимуть кімнату з новонародженим.

Сашко, найстарший, додав:

— Мамо, ти ж сама не боїшся народжувати в такому віці? А якщо щось піде не так?

— Все буде гаразд, — з усмішкою сказала Настя. — Я ще не стара!

Та в душі вона пам’ятала: щось подібне вже було. Коли завагітніла вдруге, Максим теж був проти.

На той момент Сашкові ледь виповнилось три з половиною, грошей бракувало, мешкали з батьками чоловіка, з якими Настя часто сварилася.

Та коли лікарі повідомили про двійню, ситуація докорінно змінилась. Свекруха допомогла з грошима на квартиру, а Максим став ніжнішим і дбайливішим.

Коля й Діма виявилися спокійними дітьми, і Настя навіть встигала виспатись.

Сашко був радий, що матиме з ким бавитись, і допомагав мамі з малечею.

Цього разу Настя щиро вірила — все буде так само. Що все вирішиться само собою, як за помахом чарівної палички.

Але на третьому тижні вагітності почався сильний токсикоз. Її нудило, і вона втратила роботу.

Понад десять років Настя займалась манікюром, звикла до різких запахів лаків і масел.

А тепер її нудило навіть від вигляду яскравих баночок.

Жодні ліки не полегшували стан, довелось відмовитись від заробітку.

Настя ледве підводилася з ліжка, про хатні справи не було й мови.

Продукти доводилось купувати, і це дратувало не лише Максима, а й синів.

Після звільнення грошей стало відчутно менше.

Максим, що працював фельдшером, почав брати зміни на дві доби, аби заробити більше.

Сашко перевівся на вечірню форму навчання й удень підробляв у магазині техніки.

Щодня Настя бачила осудливі погляди навіть від рідні. Навіть батьки сказали, що у її віці народжувати — нерозумно й ризиковано.

Сусідка з під’їзду, побачивши її зі спини, навіть не впізнала — так змінилася Настя.

На другому триместрі вона пройшла черговий скринінг.

Лікар уважно дивився на монітор, мовчки диктуючи медсестрі показники. Настя лежала, не рухаючись, боячись навіть зайвий раз зітхнути.

Через пів години не витримала:

— Лікарю, а хто в нас — хлопчик чи дівчинка?

— Стать жіноча. Але є одна проблема…

— Що трапилось? — злякано спитала Настя.

— Не лякайтесь… але дитина має серйозний дефект розвитку нервової трубки. Це патологія…

На двадцять третьому тижні вагітності нервова трубка вже мала бути сформованою, але в донечки Насті вона виявилась незакритою. Це означало, що дитина може з’явитися на світ із серйозними вадами розвитку.

Настя не стрималась і заплакала.

— Невже нічого не можна зробити? Може, існують якісь препарати? — з надією промовила вона.

Та лікар лише відвів очі вбік і промовчав.

Вийшовши з кабінету, Настя мовчки рушила коридором лікарні. Звуки довкола стали далекими, ніби крізь воду, час сповільнився, а свідомість занурилась у туман.

Вона якимось чином дісталась додому, але сиділа в машині, не наважуючись вийти. І врешті розридалась уголос, не стримуючи сліз.

Коли трохи вгамувала емоції та витерла обличчя, відчинила двері до квартири. У кухні був Максим — підігрівав вечерю в мікрохвильовці й краєм ока слідкував за новинами.

Діти на той момент були відсутні.

«Кращого моменту для розмови не знайти», — промайнула думка.

— Я сьогодні була на УЗД, — почала Настя. — Сказали, що буде донька. Але з її здоров’ям є серйозні ускладнення…

— Що саме? — похмуро перепитав Максим.

— Проблема з нервовою трубкою. Вона не закрилась.

— І що сказав Олексій Петрович?

— Він мовчав. А лікарка порадила викликати передчасні пологи. Але я не погодилась. Я не можу! Це ж моя дитина!

— Ти здуріла?! Ти хоч усвідомлюєш, до чого це може призвести?! Якщо вона взагалі народиться живою, то, можливо, ніколи не зможе жити повноцінно. Завтра підемо разом до лікаря. Я сам усе владнаю.

— Ні, Максе. Я більше нікуди не піду. І не вмовляй…

— Тоді вирішуй усе сама. Але не розраховуй на мене! Я не збираюсь дивитися, як ти гробиш своє життя і життя дитини!

Він рвучко підвівся, залишив їжу на столі й попрямував до спальні. З шафи дістав велику дорожню сумку й почав складати свої речі.

— Макс, ти що, серйозно? — у сльозах закричала Настя. — Ти тікаєш? Залишаєш мене одну?! Це ж твоя дитина також! Як ти можеш бути таким байдужим?

— Я не витримаю цієї абсурдної драми! Я ще сподівався, що все обійдеться. Але зараз ти ставиш свої емоції вище здорового глузду!

Ти думала про наших хлопців? Ти колись бачила таких дітей? У моєї мами після мене народився брат із тяжкою вродженою хворобою. Він не дожив навіть до року…

Я пам’ятаю цей біль досі. Мама після того більше не наважилась народжувати. І я не дозволю, щоб усе повторилось. І, до речі, синів я заберу!

Він швидко закинув куртку, схопив сумку і мовчки пішов із квартири. Настя навіть не встигла його зупинити.

Тетяна Никанорівна, його мати, була шокована, коли відчинила двері й побачила сина з валізою.

— Що сталося, ви з Настею посварилися? — стривожено поцікавилася мати.

— Так, посварилися… Я планую подати на розлучення! Вона вирішила народжувати дитину з патологією, не зважаючи на мою думку!

— Сину, жінка та її дитина — це єдине ціле. Вирішувати має вона. Заспокойся, я тобі зараз чаю зроблю.

Максим важко зітхнув і сів, а тоді подивився на маму:

— Мамо, скажи чесно, якби ти заздалегідь знала, що з Ванею буде біда, ти б усе одно його народила?

— Безумовно! Я до останнього вірила, що можна буде допомогти. Просто тоді таких операцій ще не робили.

І взагалі, хіба апарати не помиляються? А твій лікар — він що, бездоганний? Їм усім властиво помилятись.

Раптом Максим згадав випадок з їхньою сусідкою Катею — тоді лікар попереджав про ваду серця у плода, але хлопчик народився цілком здоровим.

Про цього лікаря й справді було чимало скарг. Максим насторожився. Він вирішив особисто все перевірити.

Наступного ранку він вирушив до поліклініки. Підійшов до кабінету УЗД, але двері були зачинені. Зайшов до сусіднього кабінету, поцікавився у медсестри:

— А де Олексій Петрович?

— Сьогодні його не буде, — відповіла вона. — УЗД-апарат знову вийшов з ладу, вже втретє. Голова сварився через це з департаментом — купили дешеву модель. Сьогодні чекаємо техніка.

Після почутого в Максима виникли серйозні сумніви. Він згадав про знайомого, який працював у приватній клініці, й вирішив відвезти туди Настю.

Коли Настя повернулась із магазину, то була здивована, побачивши чоловіка вдома. Максим глянув на неї зосереджено:

— Одягайся, — коротко мовив. — Поїдемо на повторне обстеження в іншу клініку. Подивимось, що там скажуть.

Настя швидко зібралась, узяла обмінну картку. Обоє мовчки вийшли з квартири.

У приватній клініці на них чекали майже одразу. Лікарка довго розглядала зображення на екрані, а тоді сказала:

— Усе в межах норми. Плід відповідає терміну — 23 тижні. Жодних відхилень немає. У вас активна, здорова дівчинка. Бажаєте послухати серцебиття?

Подружжя лише кивнуло. Максим неочікувано для себе розплакався. Настя обережно запитала:

— Нам казали, що є дефект нервової трубки…

— Ні, все добре. Трубка повністю сформована. Дитина абсолютно здорова. Я роздрукую вам офіційний висновок.

Настя відчула, як з душі впав важкий камінь. Максим обійняв її й ніжно поцілував у щоку. Його очі теж світилися полегшенням.

До пологів Анастасія ще кілька разів проходила перевірку, і кожного разу чула підтвердження: з дитиною все гаразд.

Маленька дівчинка з’явилася на світ абсолютно здоровою. На виписці з пологового були всі — родичі, друзі, навіть ті, хто раніше радив перервати вагітність.

— Вона так на тебе схожа, — сказала Тетяна Никанорівна, вперше тримаючи онуку. — Які у неї ясні, блакитні очі. Молодець, Максиме! Я тобою пишаюсь!

Максим полюбив Дашу з першої миті. Увесь вільний час він присвячував донечці.

— Може, хоч іноді телевізор разом подивимось? — жартувала Настя. — А то тільки й носишся з нею!

— Потім! — усміхався він. — У нас із Дашунькою стільки ще справ, правда ж, моя красуне?

Старші брати, які до цього не хотіли й чути про немовля, самі склали графік прогулянок із сестрою.

Настя без вагань залишала її з ними — знала, що хлопці люблять Дашу й турботливо піклуються про неї.