Марина засунула брудні тарілки в посудомийну машину і ввімкнула режим експрес-миття. П’ятнична вечеря вдалася: Ігор наминав її фірмовий грибний пиріг за обидві щоки. Навіть Настя, яка вічно кривилася від будь-якої їжі «цієї вискочки», як вона називала Марину поза очі, з’їла два шматки.
— Я в душ, — крикнув Ігор із коридору. — У нас завтра з хлопцями футбол, треба виспатися.
— Іди-іди, — Марина махнула рукою і взялася витирати стільницю.
Настя сиділа у вітальні, втупившись у телефон. Вона приїхала вчора ввечері — як завжди без попередження, як завжди з купою пакетів і як завжди з кислою міною. «Погостювати на вихідних», бачте.
— Чай будеш? — спитала Марина, просунувши голову у дверний проріз.
— Ні, — відрізала Настя, не відриваючи очей від екрана.
Марина знизала плечима і повернулася на кухню. Вона вже звикла до такого ставлення. Три роки шлюбу навчили її не реагувати на випади зовиці. Ігор завжди казав: «Настюха просто колюча, але швидко відходить. Не бери в голову».
З ванної долинав шум води. Марина увімкнула чайник і відкрила верхню шафку за улюбленою чашкою. Тут вона почула голос Насті з вітальні:
— Мам, ти як там? Так, я у них… Та знову наварила свою гидоту… Слухай, я говорила з адвокатом.
Марина завмерла з чашкою у руках. Настя перейшла на шепіт, але в тихій квартирі слова було чутно до кухні чітко.
— Так, можна через суд… Якщо квартира дісталась Ігорю від бабусі, а не їм обом… Ні, ця дурепа навіть не підозрює, що її можна виписати… Ігор підпише що завгодно, якщо правильно попросити…
Кружка вислизнула з рук Марини та з гуркотом розлетілася об підлогу.
— Що там у вас? — голос Насті відразу став гучнішим.
— Кружку впустила, — ледве видушила Марина, відчуваючи, як усе холоне всередині.
Квартира… Трикімнатна в центрі, де вони з Ігорем живуть уже третій рік. Подарунок від його бабусі. «Молодим», — сказала тоді старенька. А тепер ця змія хоче її виписати?
— Ну ти як завжди, — Настя з’явилася у дверях кухні. — Руки не з того місця.
— Вибач, задумалась, — Марина нахилилась збирати уламки, радіючи, що Настя не бачить її обличчя.
— Що сміття розвела? Візьми совок.
Марина слухняно дістала совок і щітку. Руки тремтіли.
— Ти чого тремтиш? — примружилася Настя. — Упустила й упустила, велике діло.
— Та я… просто злякалась, — збрехала Марина.
— А, ну так. Наша слабокерована, — хмикнула Настя і повернулась у вітальню.
У голові Марини крутилася лише одна думка: «Вони хочуть мене вигнати. З мого дому. Ось чому Настя раптом приїхала…»
З ванної вийшов Ігор, наспівуючи якусь мелодію.
— О, кружку гепнула? — він усміхнувся. — Не переймайся, ще десять таких купимо.
— Ага, — Марина постаралась усміхнутись у відповідь.
Ігор поцілував її у маківку і пішов до спальні.
Тієї ночі Марина не зімкнула очей. Поруч мирно сопів Ігор, а вона дивилась у стелю і думала. Сказати чоловікові? Але ж він обожнює сестру і вічно її захищає. Поскаржитись свекрусі? Та вона ж у змові з Настею! Завжди ставилась до невістки прохолодно, хоч і намагалась це приховати.
«Я сама маю щось зробити», — вирішила Марина під ранок. Тільки от що?
Вранці Марина першою вискочила з ліжка і навшпиньки пішла на кухню. Руки тремтіли так, що вона двічі не влучила ложкою в чашку з кавою.
— Так, спокійно, — прошепотіла вона собі. — Думай.
Погляд впав на візитку юриста, яка валялася на холодильнику з минулого місяця. Сергій Валентинович допомагав їхній сусідці з поділом майна. Марина схопила телефон.
— Добрий день! Це Сергій Валентинович? Марина Котова турбує, сусідка Ольги Петрівни.
Вона говорила тихо, майже пошепки, постійно озираючись на двері.
— Мені терміново потрібна консультація. Сьогодні можна? О першій? Чудово!
Ігор з’явився на кухні заспаний, зі слідом подушки на щоці.
— Добрий ранок, — потягнувся до дружини за поцілунком. — Чого так рано підскочила?
— Та так… Виспалась, — Марина відвела погляд. — Ігорю, я сьогодні до подруги з’їжджу, добре? Давно не бачились.
— До якої?
— До Лєнки, — випалила вона перше, що спало на думку.
— А, ну давай, — він позіхнув. — А я з Настею в кіно збирався. Вона вчора просила.
«Авжеж просила», — подумала Марина, але промовчала.
В офісі юриста пахло кавою і паперами. Сергій Валентинович, лисуватий чоловік в окулярах, уважно вислухав історію.
— Так-так. Отже, квартира від бабусі чоловіка… А ви там зареєстровані?
— Так, одразу після весілля.
— А квартира оформлена?
— В сенсі?
— Ну, свідоцтво про право власності на кого оформлено? Дарча? Заповіт?
Марина розгублено кліпнула.
— Не знаю… Ігор усім займався.
Юрист зітхнув.
— Ось що, Марино. Перше — з’ясуйте, хто власник квартири. Якщо тільки чоловік — у вас проблеми. Якщо ви обидва — тоді сестра нічого не зробить.
— Як дізнатись?
— Через ЦНАП або «Дію» замовте витяг. Сьогодні ж.
Додому Марина повернулась з чітким планом дій. У передпокої натрапила на взуття Насті.
— А, з’явилась! — Настя вийшла з кухні. — Де шлялася? Ми тебе вже згубили.
— У подруги була, — Марина намагалась говорити спокійно.
— А ми з Ігорчиком кіно дивились, — Настя з посмішкою сперлася об стіну. — Братик так і не подорослішає — знову ці дурнуваті бойовики вибрав.
Марина пройшла повз, кивнувши. У спальні вона зачинила двері й дістала телефон. Швидко знайшла сайт держпослуг, замовила витяг з реєстру. Оплатила. Залишалось чекати.
Увечері, коли Ігор заснув, а Настя зачинилась у гостьовій, Марина перевірила пошту. Прийшов витяг. Тремтячими пальцями відкрила файл.
«Власник: Соколов Ігор Олексійович»
У Марини перехопило подих. Отже, Настя мала рацію — юридично квартира тільки його. А вона просто зареєстрована. Тривогу змінила злість. «Не дочекаєтесь!»
Зранку, поки всі спали, Марина знову зателефонувала юристу.
— Сергію Валентиновичу, тут така справа…
— Слухайте уважно, — перебив юрист. — Ви зареєстровані там більше трьох років?
— Майже три.
— Чудово. Тоді маєте право користування. Плюс усе, що купили в шлюбі — від меблів до техніки — спільно нажите. А якщо доведете, що вкладались у ремонт…
— Ми робили ремонт! — Марина згадала квитанції, які педантично зберігала.
— Тоді у вас хороші шанси. Збирайте документи. І головне — нічого не підписуйте, що запропонує чоловік чи його родичі.
— Дякую!
— І ще, Марино. Добре було б усе розповісти чоловіку…
Марина зітхнула.
— Не впевнена, що він стане на мій бік.
Наступні два дні Марина ходила, наче по мінному полю. Усміхалась, готувала, удавала, що все гаразд. А сама збирала докази: знайшла всі чеки на меблі, техніку, ремонт. Відшукала свої виписки з картки — скільки перераховувала на матеріали. Відсканувала шлюбний договір, де чітко зазначено про спільно нажите.
У понеділок Настя оголосила, що залишається ще на тиждень.
— У мене відпустка раптово з’явилася, — мило усміхнулась вона брату. — Не виженеш же рідну сестру?
— Та живи скільки хочеш! — розсміявся Ігор.
Марина стиснула щелепи й промовчала.
Увечері вона знову підслухала, як Настя шепотілася телефоном:
— Мам, усе йде за планом… Так, затримаюся ще… Ні, ця дурненька нічого не підозрює… Папери майже готові… Ігор підпише, куди він подінеться…
У Марини всередині все закипіло. «Ага, голубонько, не вийде.»
Наступного дня вона взяла відгул і поїхала до нотаріуса. Потім до ЦНАПу. До вечора в неї на руках була повна тека документів і чіткий план дій.
— Коханий, може, цих вихідних запросимо батьків? — нібито між іншим спитала вона Ігоря за вечерею. — Давно всією родиною не збирались.
Настя підняла голову і підозріло подивилася на невістку.
— Чудова ідея! — зрадів Ігор. — Настюхо, мама зрадіє, що ти теж будеш.
— Авжеж, — процідила Настя. — Я тільки за.
У суботу Марина з ранку готувала. Смажила, тушкувала, парила — викладалась на повну. «Остання сімейна вечеря», — думала вона з гіркотою, ріжучи овочі для салату.
До шостої вечора стіл ломився від їжі. Приїхали батьки Ігоря — Олексій Петрович і Віра Сергіївна. Свекруха, як завжди, окинула невістку оцінювальним поглядом.
— Маєш гарний вигляд, Мариночко, — сказала вона з удаваною теплотою.
— Дякую, — Марина усміхнулась у відповідь. — Проходьте, сідайте.
Коли всі розсілись і почали їсти, Ігор підняв келих:
— За родину! За те, що ми всі разом!
— За родину, — відгукнулась Марина і зробила ковток.
Настя перехопила її погляд і ледь помітно усміхнулась. «Зараз твоя посмішка зникне», — подумала Марина.
— До речі, — голосно сказала вона, — я хотіла дещо обговорити.
Усі повернулись до неї.
— Ігорю, я випадково почула розмову Насті з твоєю мамою кілька днів тому.
У кімнаті повисла тиша. Настя зблідла.
— Про що ти? — Ігор насупився.
— Про те, що твоя сестра і мама планують вмовити тебе переписати квартиру лише на себе й виписати мене. Викинути мене на вулицю.
— Що за маячня? — обурилася Віра Сергіївна. — Ігорю, твоя дружина з глузду з’їхала!
— Марин, ти що? — Ігор розгублено переводив погляд із дружини на сестру й матір.
— Я все чула, — твердо сказала Марина. — Дослівно. Настя сказала, що «ця дурепа навіть не здогадується, що її можна виписати», а Ігор «підпише що завгодно, якщо правильно попросити».
Настя схопилася:
— Ти підслуховувала мої розмови?!
— Я випадково почула, поки прибирала на кухні, — парирувала Марина. — Але це неважливо. Важливо те, що ви хочете мене вигнати з мого дому.
— Твого дому? — втрутилася свекруха. — Квартира належить Ігорю! Бабуся йому її подарувала!
— Маринка, це якась дурня, — Ігор взяв дружину за руку. — Ніхто тебе не збирається виганяти.
Настя й Віра Сергіївна переглянулись.
— Ось тека, — Марина дістала підготовлені документи. — Тут усе, що потрібно знати.
Ігор відкрив теку й почав переглядати документи.
— Що це? — він розгублено дивився на папери.
— Це чеки на всі меблі, техніку й ремонт у нашій квартирі, — Марина вказала на першу стопку. — Ось виписки з моєї картки — половина витрат на мені. А ось це, — вона дістала документ в окремому файлі, — висновок юриста про мої права на житло.
Настя різко зблідла.
— Ти до юриста ходила? — прошипіла вона.
— Звичайно. Щойно почула про ваші плани, — Марина випрямилась. — Я не дозволю вигнати себе з дому, який три роки вважала своїм, у який вкладала гроші й сили.
Ігор підняв очі від документів:
— Зачекайте… Насте, мамо, це правда? Ви справді це планували?
Віра Сергіївна нервово засміялась:
— Ігорчику, ну що за дурниці! Ми просто обговорювали…
— Що саме обговорювали? — Марина не дала їй договорити. — Може, те, як краще обдурити вашого сина?
— Не смій так говорити з моєю мамою! — спалахнула Настя.
— А ти не смій планувати, як викинути мене з мого дому! — Марина теж підвищила голос.
— Тихо! — Ігор гримнув кулаком по столу. — Насте, це правда?
Настя стиснула губи:
— Ми просто хотіли захистити твої інтереси. А раптом щось…
— Що саме «раптом»?! — Ігор почервонів від злості. — Я з Мариною три роки одружений! Ми разом робили ремонт, купували меблі!
— Синочку, але ж квартира бабусина, — втрутилась Віра Сергіївна. — Вона тобі її подарувала, а не вам обом.
— І що з того?! — Ігор встав. — Це дає вам право за моєю спиною вирішувати, як мені розпоряджатися майном?
Олексій Петрович, який досі мовчки спостерігав, похитав головою:
— Віро, Насте, що ви робите? Хлопець має рацію. Непристойно вийшло.
— Тату, ти не розумієш! — Настя з розпачем розвела руками. — А якщо вони розлучаться? Вона ж половину квартири відсудить!
— То ти готувала ґрунт для нашого розлучення? — тихо спитав Ігор, дивлячись на сестру.
Настя прикусила язик. У кімнаті запанувала тиша.
— Знаєте що, — Марина склала документи назад у теку. — Я вже все оформила. Подала заяву на визначення своєї частки у цій квартирі як у спільно нажитому майні. З урахуванням усіх вкладень — це мінімум 30%. Хочете воювати — давайте. Але своє я не віддам.
— Маринко… — Ігор потер скроні. — Чому ти мені одразу не сказала?
— А ти б повірив? — вона сумно усміхнулась. — Ти ж завжди кажеш, що Настя тебе ніколи не зрадить.
Ігор подивився на сестру й матір по-новому.
— Я прошу вас піти, — сказав він тихо. — Обох. Просто зараз.
— Ігорчику! — ахнула Віра Сергіївна.
— Ідіть! — вже голосніше повторив він. — Мені треба поговорити з дружиною.
Настя схопила сумку й вилетіла з квартири. Віра Сергіївна повільно підвелася, кинула нищівний погляд на невістку й рушила до виходу. Олексій Петрович затримався у дверях:
— Пробач, сину. Я не знав, що вони задумали.
Коли всі пішли, Ігор сів навпроти Марини:
— Пробач мені… Я не думав, що вони на таке здатні.
— А я не думала, що доведеться захищатися від твоєї родини, — тихо відповіла вона.
Через місяць усе було офіційно оформлено. Марина стала співвласницею квартири — її частка склала 40%. Ігор сам наполіг, щоб було більше, ніж радив юрист.
Настя перестала приїжджати. Телефонувала рідко, лише братові, і ніколи не питала про Марину. Віра Сергіївна при зустрічах була підкреслено ввічлива, але холодна. Родинні вечері тепер проходили напружено.
Одного вечора Ігор обійняв Марину:
— Знаєш, я радий, що ти виявилася сильнішою й розумнішою за всіх них. І що не дала себе обдурити.
— Просто я зрозуміла: ніхто за мене не буде боротися, крім мене самої, — усміхнулася вона. — Навіть ти.
— Більше такого не буде, — він поцілував її в лоб. — Обіцяю.
Марина кивнула. Вона більше не боялась втратити дах над головою. І точно знала: нікому не дозволить вирішувати її долю за її спиною. Ні свекрусі, ні зовиці. Навіть чоловікові. Тепер — тільки сама.
Я покликала дітей, щоб оголосити свою останню волю. Майже кожному дісталася порожня конвертна оболонка з маленьким дзеркальцем усередині; виняток був лише один