Аня була приголомшена. Те, що вона випадково почула сьогодні, приїхавши без попередження до свекрухи, було жахливим. Так залишати це не можна. Треба діяти швидко й рішуче!
— Невже я стільки років помилялася? Невже вірила негіднику та зраднику? — говорила вона сама собі, швидко повернувшись додому і так і не повідомивши свекрусі, що заїжджала до неї.
Сьогодні був останній день її відпустки. Завершивши зранку всі заплановані справи, вона вирішила навідатися до свекрухи Галини Геннадіївни. Обіцяла їй вже кілька днів, що допоможе попрасувати й повісити штори у вітальні.
— Аню, мені потрібна твоя допомога. Я вже давно зняла штори, випрала їх у машинці. Тепер потрібно їх повісити. Ти ж знаєш, у мене спина й руки болять, а штори важкі. Сама не впораюся. Ти ж все одно зараз у відпустці, допоможи мені, — попросила її Галина Геннадіївна кілька днів тому.
— Галино Геннадіївно, а не простіше викликати спеціаліста з клінінгової служби? Він вам все зробить швидко та якісно. Заодно і вікна помиє, — запропонувала Аня, якій дуже не хотілося витрачати навіть один день своєї невеликої, довгоочікуваної відпустки на спілкування зі свекрухою.
— Ти що! Це ж скільки платити потрібно буде! Я не звикла кидати гроші на вітер. У мене не ті доходи, щоб розкидатися ними, — невдоволено відповіла Галина Геннадіївна.
— Я вам дам, скільки потрібно буде, — Аня навіть вирішила піти на таку жертву, щоб не втрачати цілий день своєї відпустки.
— Не потрібно. Я не потерплю чужих людей у своїй квартирі. Приїдеш і допоможеш мені, коли тобі буде зручно. Я ж тебе не кваплю, Аню, — свекруха була непохитна.
І ось сьогодні вона вирішила, що пора все-таки доїхати до матері чоловіка й допомогти їй зі шторами.
Вона подзвонила Галині Геннадіївні, щоб попередити її про свій приїзд, але відповіді не отримала.
— Гаразд, поїду так. Все одно вона вдома, їй більше нікуди подітися, — вирішила Аня.
Вона набрала номер чоловіка, який був на роботі, хотіла сказати, що, можливо, сьогодні затримається у свекрухи до пізнього вечора. Але він теж не відповів.
— Не хочуть зі мною говорити. Ну й нехай, — сказала сама собі Аня й поїхала до свекрухи.
Як же вона здивувалася, коли біля п’ятиповерхівки, де жила Галина Геннадіївна, побачила машину чоловіка.
— Оце так номер! А Дмитро звідки тут? Теж приїхав штори вішати? — запитала сама у себе здивована Аня. — Ну добре, зараз з’ясуємо, що він робить у мами в робочий час.
Аня піднялася на третій поверх, де розташовувалася квартира свекрухи. Двері були прочинені, і до неї долинули уривки розмови між чоловіком та матір’ю. Поруч із дверима чомусь стояла дитяча прогулянкова коляска.
«Дивно, а двері чому відчинені? А коляска чия? Сусіди, чи що, забули? Що ж тут відбувається?» — подумала Аня.
Вона зайшла всередину і зупинилася у передпокої, бо вирішила підслухати, про що так емоційно розмовляють Дмитро та Галина Геннадіївна.
Але те, що сталося далі, змусило Аню буквально втиснутися у проміжок між вузькою шафою та стіною передпокою. Туди свекруха періодично складала різні коробки та упаковки в розібраному вигляді. Казала, що все у господарстві знадобиться. На щастя, зараз цей простір був вільним, і худенька Аня без проблем там сховалася, дякуючи долі за те, що у кімнаті був напівморок.
Прислухавшись, вона зрозуміла, що, окрім чоловіка та його матері, у кімнаті була ще якась жінка. І що найдивніше та найнесподіваніше — це присутність маленької дитини, яка весь час вередувала, відволікаючи дорослих від серйозної розмови.
— Ні, як ти це собі уявляєш, Діма? Поселити їх у мене — це ще пів біди. Але як я все це поясню твоїй дружині? Вона ж не дурна і прекрасно знає, як я ставлюся до сторонніх людей у своєму домі, — невдоволено говорила свекруха. — Твоя ідея мені не подобається.
— Ой, ну що ти робиш проблему на рівному місці? Скажеш, що грошей не вистачає, от і вирішила квартирантів пустити, — вчив її Дмитро. — Тим більше, це ненадовго. Два-три місяці, не більше.
— З маленькою дитиною? — Ти вважаєш, що це найкращий варіант? Ти подивися, який він бешкетник, розбалуваний, нікого не слухає, — по голосу свекрухи було зрозуміло, що їй зовсім не подобається те, що відбувається.
— Скажеш, що знайомі попросили. Що мені тебе вчити? — Дмитро також нервував.
— Я ж казала тобі, Діма, ще давно: купи нам з Жориком квартиру. Як тільки він народився, ще тоді просила. Але тобі ж на нас байдуже. А тепер ми змушені тинятися по чужих кутках, як безхатченки, — вставила свою репліку незнайомка. — І твоя рідна дитина страждає.
«Що? Чия рідна дитина страждає? Це що я зараз почула?» — здивувалася Аня і вже хотіла вийти зі свого укриття, щоб з’ясувати стосунки з чоловіком та цією незнайомкою.
Але щось її стримало. Мабуть, бажання дізнатися більше подробиць підлого зрадництва власного чоловіка.
— Яка ще квартира? Ти ж знаєш мою ситуацію, Віка. Я навіть на оренду вашої однокімнатної ледве знаходив гроші. А тепер взагалі доводиться тебе до матері селити. Треба почекати. Нам усім треба почекати, — переконував свою коханку Дмитро.
«Отакої! То вони всі в змові! І свекруха, яка завжди мені усміхалася, знала, що в її сина є інша жінка і дитина на стороні. Який цинізм! Яка гидота!» — ледь стримувала свої емоції Аня.
— Ну і як вони тут житимуть? Ти подивися, що він витворяє! Він же зовсім неслухняний! Краще б ти виховувала дитину, любонько! — почулося Ані обурення свекрухи.
— Ой, ви думаєте, мені тут жити хочеться? Насмішили! Жити з якоюсь чужою тіткою — ще те задоволення, — почала огризатися зухвала Віка.
— Оце нахабство! Діма, ти що, не міг знайти собі кращу жінку? Вона ж твою матір принижує! — голосно вигукнула Галина Геннадіївна.
— Припиніть! Ну що ви, справді! Зараз не про це треба думати. А про те, як переконати Аньку продати свою квартиру і віддати мені гроші. Я вже почав говорити з нею про те, що нам потрібно відкрити свій бізнес. Автомайстерню, наприклад, разом із мийкою. Казав, що не можу більше мотатися в ці відрядження, живучи невідомо де місяцями, щоб заробити хоч трохи пристойні гроші.
— Ну, і що вона? — поцікавилася Віка. — Згодна?
— А що вона? Звісно, квартиру, що залишилася від батьків, їй шкода продавати. А ще й віддати всі гроші на бізнес — це ризик. І вона це прекрасно розуміє. Я ж їй кажу, що нам доведеться якийсь час орендувати невелику квартиру, поки бізнес не почне приносити прибуток. І тільки тоді ми зможемо купити собі нормальне житло, — продовжував Дмитро.
— Не «ви», а «ми» з тобою! — уточнила його коханка.
— Ну так, ми. Ми з тобою і дитиною. Заради вас я й стараюся. Інакше навіщо б я все це вигадував? Думаєш, це так просто? Як би не так! — цинічно промовив Дмитро.
В якийсь момент Ані стало погано. Здавалося, що вона от-от знепритомніє просто в коридорі у свекрухи.
Стримуючи прискорене серцебиття й намагаючись дихати рівно, вона повільно вибралася зі свого укриття й вийшла з квартири свекрухи.
Аня не стала показувати цим трьом, що тепер усе знає. Що чула кожне їхнє слово, спрямоване проти неї. Ні, вона нічого їм не скаже. Вона вчинить по-іншому.
Перевівши подих на вулиці й відчувши певне полегшення, Анна вирушила додому. Треба було багато обміркувати й пережити. І прийняти єдине правильне рішення у такій непростій ситуації.
— За що вони так зі мною? Невже я була поганою дружиною і невісткою? Невже я не любила чоловіка і не поважала свою свекруху? Невже все через те, що за п’ять років шлюбу я так і не змогла народити дитину? Але ж це не вирок. І хіба правильно — тікати на сторону і заводити дитину з першою-ліпшою тільки тому, що дружина поки не може завагітніти? Адже Анна пропонувала чоловікові — і не раз — взяти дитину з дитбудинку. І ЕКЗ пропонувала зробити. Але Дмитро відмовлявся. Відмахувався від неї, як від настирливої мухи, щоразу повторюючи одну й ту саму фразу: «Не переймайся, мені це не так вже й потрібно».
Ні, вона-то хотіла дитину, дуже хотіла. Але чоловікові чомусь вірила, думала, що він справді ще не доріс до батьківства і не дуже страждає через відсутність дітей.
Анна була сильною жінкою. Вона це зрозуміла після того, як втратила одного за одним обох батьків. Переживши з великими труднощами їхню втрату, вона вирішила, що житиме, незважаючи ні на що. І намагатиметься бути щасливою заради їхньої пам’яті.
Зустрівши Дмитра, Анна вирішила, що це саме та людина, з якою можна сміливо йти по життю. Він був турботливим і уважним, переконав її, що тільки він зможе її любити так, як ніхто інший. І тільки він зробить її щасливою.
— «Зробив, дуже старався», — з гіркою усмішкою на обличчі промовила Анна.
Але більше за зраду і підлість близьких людей жінку вразив той факт, з яким цинізмом її чоловік готувався обібрати її до нитки. Залишити без житла і покинути, забравши її гроші і пішовши до іншої.
— Не бувати цьому, любий! — впевнено сказала вона.
Увечері з роботи повернувся Дмитро. Поводився він, як і раніше. Обійняв дружину, цмокнув її в щічку, запитав, що на вечерю. Поїв і пішов спати, сказавши, що дуже втомився на роботі.
Анна ледве стримувалася, щоб не показати, що вона все знає.
Наступного дня чоловік знову завів розмову про те, що їм потрібно продавати квартиру.
— Аню, ну давай уже вирішимося. Потерпимо кілька років на орендованій, зате потім заживемо як люди — і бізнес свій буде, і квартиру іншу купимо — більшу, нову. А там уже й дітей можна буде планувати, — умовляв її чоловік, підбираючи найпереконливіші слова.
— Добре, я подумаю. Можливо, ти й правий. Пора вже щось змінювати у нашому житті, — сухо відповіла Анна Дмитрові. — От повернешся з відрядження, і займемося цим питанням.
— Та ти що! От молодець, ось і правильно! Може, ти поки пошукаєш покупців на свою квартиру? Щоб час не гаяти. А я повернуся і почну переговори про купівлю автомайстерні. Гаразд?
Дмитро радів і не приховував своєї радості. Він навіть і подумати не міг, що все так легко можна буде вирішити з дружиною.
Через два дні чоловік поїхав у відрядження на два тижні. А Анна, не гаючи жодної хвилини, почала діяти.
Вона зв’язалася зі знайомою дівчиною-рієлторкою і попросила знайти покупців на свою квартиру. Заїхавши на роботу, Анна написала заяву про звільнення. А потім почала терміново давати оголошення про продаж меблів і побутової техніки. Це було дивовижно, але всю обстановку з квартири розкупили за лічені дні. І ціну давали хорошу. Таким чином, до того моменту, коли до Анни стали приходити перші покупці, щоб оглянути квартиру, вона була майже порожньою.
Жінка продала квартиру своїх батьків приємній літній парі, яка запропонувала за неї добру суму.
Залишилося лише одне — подати заяву до РАЦСу про розлучення. Цим Анна й зайнялася в останній день перед від’їздом до великого обласного міста, де жила її подруга, з якою Аня навчалася в інституті.
Ліля вже давно кликала Анну переїхати до неї ближче. Обіцяла влаштувати її на роботу у свою фірму, адже такі спеціалісти потрібні скрізь. Аня вже попросила подругу знайти для неї квартиру. Жінка планувала на виручені від продажу гроші одразу ж купити собі житло. І почати нове життя. Подалі від усіх пройдисвітів і зрадників.
Дмитро, повернувшись із відрядження, намагався їй дзвонити, але Анна заблокувала номер колишнього чоловіка. Вона із задоволенням уявляла його обличчя, коли у її квартирі він побачить абсолютно сторонніх людей, які стверджуватимуть, що це тепер їхнє житло.
Так йому й треба! З негідниками тільки так і слід чинити. А в Ані тепер нове, цікаве життя у великому місті. І все в неї буде добре. Головне — не зневірятися і вірити в краще.
«Якщо допоміг жінці, то зрадив теж?» — про ревнощі та різдвяні дива