— Обирай: або ми їдемо разом на море влітку, або я їду сама, а ти збираєш речі й валиш жити на дачу до своєї матусі

— Я не поїду цього року на дачу до твоєї матері, Ілле! Досить! Це знущання, а не відпустка! — Ніна сиділа за кухонним столом, машинально помішуючи давно остиглий чай.

— Ти знову починаєш? — Ілля скривився, не відриваючись від телефону. — Мама розраховує на нас! Хто їй допоможе?

— А хто допоможе мені? — Ніна відсунула чашку й вирівнялася. — П’ять років шлюбу, і жодного разу ми не були в нормальній відпустці! Кожне літо — одне й те саме! Дача, прополювання, фарбування паркану, копання картоплі… Це не відпочинок, Ілле! Це каторга!

Чоловік нарешті відірвався від телефону й кинув на неї незадоволений погляд.

— Ну от знову ти все перекручуєш! Подумати тільки — допомагаємо батькам кілька тижнів на рік! Це ж нормально!

— Нормально?! — Ніна фиркнула. — Пам’ятаєш минуле літо? Ми вставали о шостій ранку, щоб поливати грядки, а твоя мати в той час спала до десяти! Потім ми лагодили дах у тридцятиградусну спеку, поки вона сиділа під яблунею з книжкою й льодяним чаєм! А ввечері, коли стемніло, вона вручила нам список завдань на наступний день!

— Мама вже не молода, їй важко! — як завжди, відповів Ілля.

— Твоїй мамі п’ятдесят сім, і вона здоровіша за нас обох! Лише ми наприкінці «відпустки» падаємо з ніг, а вона — як огірочок! — Ніна підвелася й почала ходити кухнею. — А пам’ятаєш позаминуле літо? Коли ми замість пляжу копали траншею для нового водогону? Або три роки тому, коли ми перестеляли підлогу у всьому будинку?

Ілля відклав телефон і втомлено потер перенісся.

— Ніно, то що ти пропонуєш? Мама сама не впорається! У неї ж артрит!

— Артрит? — Ніна зупинилася й пильно подивилася на чоловіка. — Твоя мати з «артритом» минулого року тягала мішки з цементом, поки ти був на роботі! А потім прикидалася хворою, коли тобі треба було допомогти з замісом! Я все бачила!

— Ти просто не любиш мою маму, визнай!

— Я не люблю, коли мене використовують! І тебе теж, до речі! — Ніна наблизилася. — П’ять років, Ілля! П’ять років ми не були в нормальній відпустці! Усі наші друзі їздять на моря, в Європу, в гори! А ми? Ти взагалі пам’ятаєш, коли я востаннє засмагала в купальнику, а не в дірявій домашній футболці на городі?

Ілля мовчав. Телефон у його руці задзвонив, на екрані — «Мама».

— Ну звісно! — гмикнула Ніна. — Верховне командування на зв’язку!

Ілля зітхнув і відповів:

— Так, мамо… Так, я пам’ятаю про дачу… Так, звичайно. приїдемо…

Ніна заплющила очі. Отже, знову все вирішено без неї.

— Що? — продовжував Ілля. — На початку червня? Але ми з Ніною…

Ніна насторожилася. Невже він збирався сказати щось про її бажання?

— Добре, мамо, я зрозумів! Приїдемо! — здався Ілля. — Так, і Ніна теж!

Ніна відчула, як у ній закипає лють. Знову. Все знову повторюється.

Ілля закінчив розмову й повернувся до дружини.

— Мама каже, цього року буде багато роботи! Треба прибудову до будинку робити й теплицю перебудовувати! Ще тітка Галя з дядьком Михайлом приїдуть…

— Ще скажи, що Валентина Аркадіївна знову записалася на йогу й не буде вдома цілими днями! — Ніна схрестила руки на грудях. — А ми будемо гарувати під сонцем!

— Та перестань, вона ж просто планує літній відпочинок для всієї родини! — Ілля спробував обійняти дружину, але вона відсторонилася.

— Відпочинок? — перепитала Ніна. — Твоя мати планує не відпочинок, а безкоштовну робочу силу! І ти кожного разу ведешся на її «ой, я така слабенька, допоможіть мені, нещасній»!

— Вона справді потребує допомоги!

— То нехай найме працівників! У неї ж гроші є! Але ж навіщо платити, якщо можна експлуатувати родичів? — Ніна підійшла до вікна. — Знаєш, я давно хотіла тобі сказати… Я знайшла в інтернеті класну путівку на море! Два тижні, все включено! Перша лінія! Недорого!

— Ніно, ти ж розумієш, що…

— Ні, це ти зрозумій! — Ніна розвернулась. — Я хочу нормальну відпустку! Хочу поплавати в морі, а не в бур’янах! Хочу лежати на пляжі, а не на грядках від утоми! І якщо ти не поїдеш зі мною… — вона замовкла, не договоривши.

— Що? — Ілля напружився. — Якщо я не поїду з тобою, то що?

Телефон знову задзвонив. «Мама».

— Відповідай! — холодно промовила Ніна. — Мамця кличе!

Ніна повернулася з магазину, ледве втримуючи в руках важкі пакети. На кухонному столі вона побачила відкритий ноутбук Іллі. Екран світився — був відкритий месенджер із листуванням із його матір’ю. Ніна не збиралася читати чужі повідомлення, але погляд мимоволі впав на останні рядки.

«Синочку, купи фарбу для паркану, білу. І пензлі захопи. Почнемо з фарбування, як приїдете.»

«Вже замовив. І плівку для теплиці теж.»

«Молодець! Я знала, що на тебе можна покластись. А Ніна що, вже змирилась? Чи все ще хвостом вертить?»

Ніна застигла, відчувши, як по спині пробіг холодок. Продовження переписки ховалося під нижньою межею екрана. Вона повільно поставила пакети й провела пальцем по тачпаду, прокручуючи діалог вниз.

«Вона все ще думає, що ми можемо поїхати на море замість дачі. Але я їй поясню, що спершу треба тобі допомогти, а вже потім думати про розваги.»

«Правильно, синочку. Ці молоді дівиці тільки про себе й думають. Ні поваги до старших, ні розуміння сімейних цінностей. Добре, що ти в мене не такий.»

Ніна відсахнулася від ноутбука. Вона почула, як у ванній шумить вода — Ілля приймав душ. Її охопила така лють, якої вона ще ніколи не відчувала. П’ять років… П’ять років вона терпіла цю принизливу роль покірної невістки, а чоловік за її спиною обговорював її зі своєю матір’ю, як неслухняну дитину.

Двері ванної відкрились. Ілля, загорнутий у рушник, вийшов у коридор, насвистуючи мелодію.

— О, ти вже повернулась! — він усміхнувся, але усмішка швидко зникла, коли він побачив вираз її обличчя. — Щось сталося?

— Сталося! — тихо вимовила Ніна. — Я прочитала ваше листування з мамою!

Ілля змінився в обличчі.

— Ти рилась у моєму комп’ютері? — він спробував перевести розмову на неї.

— Ноутбук стояв відкритий на столі! — Ніна схрестила руки на грудях. — «Ці молоді дівиці тільки про себе й думають», так? «Ніна хвостом вертить», так? І твої відповіді! Ти хоч раз встав на мій бік? Хоч раз сказав своїй матері, що я не прислуга, а твоя дружина?

Ілля розгублено провів рукою по волоссю.

— Ніно, ти все неправильно зрозуміла! Мама просто хвилюється…

— Хвилюється? Про що? Що цього року в неї буде на одного безкоштовного працівника менше? — Ніна підійшла ближче. — П’ять років я жертвую своєю відпусткою! П’ять років я слухаю завуальовані образи від твоєї матері! І весь цей час ти — на її боці!

— Я ні на чиєму боці! — підвищив голос Ілля. — Але мама одна, їй потрібна допомога!

— А мені? Мені не потрібен нормальний відпочинок після року роботи? Мені не потрібно уваги від чоловіка? — Ніна відчула, як у ній щось обривається. — Ілля, я втомилась! Я більше не можу й не хочу бути частиною цієї дачної каторги! Я купила путівку на море! Виїзд через два тижні!

— Що? — Ілля зблід. — Без мене?

— Обирай: або ми їдемо разом на море влітку, або я їду сама, а ти збираєш речі й валиш жити на дачу до своєї матусі!

Ілля дивився на неї, як на божевільну.

— Ти що, ультиматуми мені ставиш? — його голос затремтів від обурення. — Я твій чоловік! Ти не можеш вказувати мені, що робити!

— Я п’ять років була покірною дружиною! — Ніну трясло від гніву. — П’ять років я мовчала, коли твоя мати поводилася зі мною як із прислугою! Досить! Вирішуй зараз — або ми нарешті починаємо жити як справжня сім’я, або кожен іде своїм шляхом!

Ілля дивився на неї, стиснувши кулаки.

— Ти егоїстка! — нарешті сказав він. — Мама мала рацію! Ти думаєш лише про себе!

— А ти? Про кого думаєш ти? — запитала Ніна. — Про свою дружину? Чи про матусю, яка досі тримає тебе на короткому повідку?

Ілля мовчки пройшов повз неї до спальні. Через п’ятнадцять хвилин він вийшов із валізою.

— Ти ще пошкодуєш про це! Сама ще приповзеш до мене! — сказав він, зупинившись у дверях. — Коли твоя «відпустка» закінчиться, не думай, що я чекатиму тебе з розкритими обіймами!

— І не треба! — спокійно відповіла Ніна. — Цього разу все буде по-іншому!

Коли за Іллею зачинилися двері, Ніна повільно опустилася на стілець. Вперше за п’ять років вона відчула дивовижне полегшення, ніби скинула з плечей важкий тягар. Вона дістала телефон і відкрила сайт туристичної агенції. За кілька хвилин вона вже говорила з менеджером, уточнюючи деталі своєї путівки.

А потім зателефонувала подрузі.

— Лен, привіт! Ти не повіриш, що щойно сталося…

Солоний бриз ніжно торкався шкіри, шум прибою заспокоював нерви. Ніна лежала на шезлонгу, спостерігаючи, як сонце повільно опускається за горизонт, забарвлюючи море в помаранчево-рожеві тони. Вперше за багато років вона почувалась по-справжньому відпочилою.

— Бажаєте освіжитись? — поруч з’явився молодий офіціант із тацею коктейлів.

— Дякую! — усміхнулася Ніна, беручи бокал. — Саме те, що треба!

Вона зробила ковток і заплющила очі, дозволяючи собі розчинитися в моменті. Невже саме так і має виглядати нормальна відпустка? Без каторжної праці на чужій дачі, без нескінченних докорів свекрухи, без почуття провини за бажання просто відпочити?

— Здається, цей шезлонг вільний? — почувся поряд приємний чоловічий голос.

Ніна відкрила очі. Перед нею стояв високий чоловік років тридцяти п’яти, з доброзичливою усмішкою і виразними очима.

— Так, будь ласка! — вона кивнула на сусідній шезлонг.

— Олександр! — представився чоловік, вмощуючись поруч.

— Ніна! — вона потисла протягнуту руку.

— Ви вперше тут?

— Так, і шкодую, що не приїхала раніше! — чесно зізналась вона.

— Відпочиваєте з чоловіком? — Саша оглянув пляж.

Ніна мимоволі торкнулася безіменного пальця. Обручку вона зняла ще в аеропорту, але звичка залишалась.

— Ні, сама! А ви?

— Також у гордій самотності! — усміхнувся Саша. — Розлучився торік. Тепер надолужую згаяне!

Ніна не стала уточнювати свій статус. Технічно вона ще була заміжня, хоча заява на розлучення вже лежала в суді. Перед від’їздом вона побувала в юриста і запустила процес. П’яти років виявилось достатньо, щоб зрозуміти — ситуація не зміниться.

У той самий час на дачі Валентини Аркадіївни Ілля закінчував фарбувати паркан. Спина нила, руки були в плямах білої фарби, а попереду ще чекав ремонт даху сараю.

— Іллюшо, ти не забув, що ще треба прополоти грядки з полуницею? — Валентина Аркадіївна з’явилася поруч із чашкою чаю в руках. — І доріжки підмести! Завтра тітка Галя з дядьком Михайлом приїжджають, має бути гарно!

Ілля мовчки кивнув, витираючи піт з чола. Два тижні на дачі перетворилися на нескінченну низку робіт, і жодного разу мати не запропонувала допомоги. Лише вказівки й контроль.

— І, Іллюшо, я думаю, ти надто суворий до Ніни! — продовжила Валентина Аркадіївна, вмощуючись у плетене крісло в тіні яблуні. — Дівчина, звісно, розпещена, але треба ж уміти знаходити компроміси! Може, подзвониш їй?

— Мамо, я не хочу це обговорювати! — різко відповів Ілля.

— Ну як хочеш! Хоча… У Віри Петрівни донька цього року юридичний закінчила! Симпатична, господарська! Не те що деякі! — вона багатозначно поглянула на сина. — Я її на шашлики запросила в суботу!

Ілля застиг із пензлем у руці.

— Ти що, сватаєш мене? Я взагалі-то одружений!

— Поки що! — знизала плечима Валентина Аркадіївна. — Але з таким характером ця твоя Ніна довго не витримає! Побачиш, повернеться з моря — і знову скандалити почне! Може, воно й на краще, що ви розійшлися?

— Ми не розійшлися! — крізь зуби видавив Ілля, з силою провівши пензлем по дошці. — У нас тимчасові непорозуміння!

— Авжеж, авжеж! — кивнула мати, розгортаючи книгу. — До речі, на підвечірок у нас оладки! Але спершу закінчи з парканом, гаразд?

— Я ніколи не була в печерах! — зізналася Ніна, поки вони з Сашком підіймалися крутою стежкою. — Точно там не страшно?

— Абсолютно! — усміхнувся Сашко, подаючи їй руку. — Екскурсія триває всього годину, зате вражень — на все життя!

Вони познайомились три дні тому, і з того часу майже не розлучалися. Сашко виявився архітектором зі Львова, розумним і уважним співрозмовником без натяку на нав’язливість чи вульгарність. З ним було легко й затишно.

— А що тебе взагалі привело на цей курорт? — спитав він, коли вони зупинилися перепочити. — Не схоже, що ти завзята туристка!

— Справді хочеш знати? — Ніна всміхнулася. — Це довга і не надто весела історія!

— У мене вся відпустка попереду! — Сашко сів на камінь і поплескав поряд. — А від невеселих історій завжди легше, коли ними поділитися.

І Ніна розповіла. Про п’ять років відпусток, що не відбулися, про владну свекруху, про чоловіка, який завжди обирав сторону матері, і про ультиматум, який вона поставила перед від’їздом.

— Знаєш… — сказала вона наприкінці. — Я майже вдячна Іллі, що він пішов! Інакше я б так і терпіла цю ситуацію ще роками!

— Іноді треба дійти до крайнощів, щоб почати змінюватися! — задумливо промовив Сашко. — У моєму випадку такою точкою стала зрада дружини. Було боляче, але тепер я розумію: без того удару ми б ще довго жили в отруєних стосунках.

Ніна кивнула, несподівано відчувши душевну спорідненість.

— Йдемо далі? — запропонував Сашко, встаючи й простягаючи їй руку. — Печери чекають!

Ніна усміхнулася й поклала долоню в його. Вперше за довгий час вона почувалась… Щасливою?

Два тижні пролетіли як один день. Ніна, засмагла й відпочила, стояла в аеропорту, очікуючи на посадку. Поруч був Сашко — за ці дні вони стали по-справжньому близькими.

— Точно не хочеш, щоб я провів тебе до квартири? — спитав він, стискаючи її руку.

— Не варто, — похитала головою Ніна. — Мені треба самій розібратись із… ситуацією. Але дякую за все!

— Я подзвоню ввечері, — Сашко ніжно торкнувся її щоки. — І пам’ятай — ти заслуговуєш на більше!

Вони обмінялися довгим поглядом, перш ніж оголосили посадку.

У Києві Ніну зустріла звична метушня і спека. Таксі швидко довезло її додому, і вона з полегшенням переступила поріг квартири. Все було так, як вона залишила — чисто й акуратно. Жодних слідів повернення Іллі.

Ніна розпакувала валізу, прийняла душ і заварила собі чаю. Сповіщення на телефоні нагадало, що за три дні — судове засідання щодо розлучення. Вона розсіяно переглядала фото з відпустки, коли у двері подзвонили.

На порозі стояв Ілля — виснажений, з обпеченим носом і темними колами під очима.

— Привіт… — пробурмотів він, переминаючись із ноги на ногу. — Можна зайти?

Ніна мовчки відступила, впускаючи його. Ілля пройшов на кухню й зупинився, не знаючи, куди подіти руки.

— Як відпочила? — нарешті спитав він.

— Прекрасно! — відповіла Ніна, схрестивши руки на грудях. — А ти як попрацював?

Ілля скривився.

— Ти мала рацію щодо мами… — несподівано зізнався він. — Ці два тижні… Це було пекло! Вона справді користувалась нами всі ці роки! Я не уявляв, що можна стільки працювати! А коли я піднявся з температурою, вона сказала, що я вдаю, щоб не фарбувати веранду!

— І що тепер? — спитала Ніна без ані здивування, ані співчуття.

— Я зрозумів, що був неправий! — Ілля зробив крок до неї. — Давай почнемо все з нуля! Я більше не поїду до мами! Обіцяю!

Ніна похитала головою.

— Пізно, Ілля. Я подала на розлучення ще до від’їзду.

Ілля зблід.

— Розлучення? Через одну сварку? — Ілля спробував узяти її за руку, але Ніна відсторонилася.

— Не через одну сварку, а через п’ять років ігнорування моїх бажань і потреб! — твердо сказала Ніна. — Через п’ять років, у яких я завжди була на другому місці після твоєї матері!

— Я все виправлю! — у голосі Іллі звучав відчай. — Клянусь!

— Ні, не виправиш! — Ніна зітхнула. — До того ж я зустріла людину, яка вміє слухати й поважати мої бажання!

— Що? — Ілля завмер. — Ти зрадила мене?

Ніна різко підняла голову.

— Я не зраджувала тебе! Але так, я познайомилась з іншим чоловіком! І він показав мені, якими мають бути стосунки між рівними партнерами!

— Ти… — обличчя Іллі перекосилося від гніву. — Ти продажна…

Він не встиг договорити — двері різко відчинились, і на порозі з’явився Сашко.

— Ніно, пробач, я вирішив перевірити, чи все гаразд, — він оцінив ситуацію одним поглядом і зробив крок уперед. — Проблеми?

— А це ще хто? — Ілля обернувся до Ніни. — Твій коханець? Ти привела його в наш дім?

— У її дім! — спокійно поправив Сашко. — Наскільки мені відомо, ви вже не живете разом.

— Не твоя справа! — Ілля зробив крок до Сашка, стискаючи кулаки. — Вона моя дружина!

— Колишня дружина! — Ніна стала між ними. — Ілля, йди! Засідання суду за три дні! Там і поговоримо!

— А ти? — Ілля перевів погляд на Сашка. — Задоволений, що відбив чужу жінку?

— Я нікого не відбивав! — відповів Сашко. — Ніна сама зробила свій вибір!

— Ах ти… — Ілля замахнувся, але Сашко легко перехопив його руку й вивернув зап’ястя.

— Не варто! — попередив він. — Я з п’ятнадцяти років займаюся боксом!

Двері знову розчинилися, й до квартири зайшла Валентина Аркадіївна.

— Що тут відбувається? Ілля, чому ти не відповідаєш на дзвінки? — вона завмерла, оцінивши ситуацію. — А, так ось воно що! — її погляд зупинився на Ніні. — Отже, поки мій син горбатився, ти розважалась із коханцем?

— Мамо, не зараз! — спробував зупинити її Ілля.

— Ні, саме зараз! — Валентина Аркадіївна підійшла до Ніни. — Я завжди знала, що ти не пара моєму синові! Егоїстка, яка думає лише про себе!

— Досить! — несподівано твердо сказав Сашко. — Ніна розповіла мені про вашу… сімейну традицію використовувати її як безкоштовну робочу силу! Гадаю, справжній егоїзм виглядає зовсім інакше!

— Та як ти смієш! — Валентина Аркадіївна задихнулась від обурення. — Ілля, ти дозволиш цьому чоловіку ображати свою матір?

Але Ілля мовчав, опустивши голову. Вперше він побачив ситуацію збоку — і це видовище йому зовсім не подобалось.

— Ідіть! — спокійно сказала Ніна. — Обоє! Ми вже все сказали одне одному.

Минав місяць. Ніна сиділа в кафе, переглядаючи договір про оренду квартири. Розлучення було офіційно оформлене, і вона вирішила почати нове життя — переїхала до Сашка, а свою квартиру здала приємній молодій парі.

Ілля повернувся на дачу до матері, але, як розповідали спільні знайомі, вже не був таким завзятим. Валентина Аркадіївна жалілася всім родичам, що син став «невдячним» і «ледачим», а в усьому винуватила Ніну, яка «зіпсувала її хлопчика».

Ніна відклала документи й усміхнулася Сашкові, який щойно приніс їй чашку кави.

— Все гаразд? — запитав він.

— Більше ніж! — відповіла вона, стискаючи його руку. — Знаєш, я ніколи не думала, що можу бути такою щасливою!

— Ти це заслужила, — просто сказав Сашко. — Кожен заслуговує бути щасливим!

Ніна усміхнулась, згадуючи свій ультиматум, який змінив усе її життя: «Обирай: або ми разом їдемо на море влітку, або я їду сама, а ти збираєш речі й валиш на дачу до своєї матусі!» Тоді вона й гадки не мала, наскільки далеко заведе її це рішення. Але жодної секунди не шкодувала про зроблений вибір…