В Олега тремтіли руки — він не знав, як почати розмову. П’ять хвилин тому мати поставила його перед фактом, що збирається зустрічати Новий рік у них вдома.
— Нам минулого року так сподобалося, що вирішили повторити, — повідомила вона. — Тож чекайте і готуйтеся!
Минулого разу гості поїхали задоволені, наче коти, що наїлися сметани. Тільки дружина Ольга проклинала той Новий рік — вона так втомилася від родичів, що навіть на роботу потім ішла як на відпочинок.
Тоді вона й заявила чоловікові, що більше не прийматиме гостей на Новий рік.
— Олеже, я розумію, що це твої близькі люди, але я теж хочу відпочивати на свята, а не працювати у дві зміни. Або ми святкуємо у вузькому колі, де всі ділять обов’язки, або їдемо кудись на відпочинок, де за нами доглядатимуть за наші гроші.
Ідея поїхати у красиве місце на новорічні свята дуже припала Ользі до душі. Вона весь рік вивчала ціни та відгуки й зупинилася на затишному готелі в Карпатах.
— Олеже, як щодо того, щоб цього року зустріти свято не вдома? Я вже все продумала і навіть компанію нам знайшла, щоб не було нудно — сестра з чоловіком. Готувати самим не треба, прибирати не треба, навколо неймовірна краса — це буде справжнє свято! І для дітей там є розваги.
Єва, сестра Ольги, живе у сусідньому кварталі, працює в одній компанії з нею, а їхні сини одного віку. Не дивно, що саме її з чоловіком Михайлом Оля вирішила запросити у новорічну подорож. Сестра теж загорілася цією ідеєю.
Але Олег не підтримав ідею дружини:
— З твоєю сестрою ми ніяк не зможемо поїхати.
— І чим це тобі моя сестра не догодила? — насупилася Оля.
— Всім догодила, заспокойся. Просто… у нас будуть гості на Новий рік. Мама подзвонила і попередила про свій приїзд.
— Ти ж казав їм, що ми більше не приймаємо гостей на новорічні свята? Це що за самоуправство? Нехай їде до рідної доньки святкувати. А то звикли до нас їздити.
— Але Поліна з сім’єю теж приїде. Вибач, що зіпсував твої плани.
— Я від своїх планів відмовлятися не збираюся! — тупнула ногою Ольга.
— Ну, їм у нас дуже сподобалося минулого разу, розумієш? Тому й вирішили повторити.
— Чудово розумію. А от мені зовсім не сподобалося обслуговувати всю вашу ораву більше тижня. Ні, досить. Ніяких гостей! Так і передай мамі. Ми їдемо!
— Зачекай, Олю. Але ж мама і Поліна тобі допоможуть цього разу, — не здавався чоловік.
— І з якого дива? Минулого разу вони лише командували. «Дістань ті тарілки, випрасуй скатертину й серветки, купи все за першим списком і приготуй за другим. Перевдягни сукню, вона не підходить під рік Бика — не навроч нам наступний рік». Хто мив посуд? Я! Хто щодня прибирав по п’ять разів? Я!
— Ну, Олю… — протягнув чоловік.
— Олеже, сім людей у двокімнатній квартирі — це, по-твоєму, свято? І що ти мене вмовляєш, невже сам не хочеш у гори поїхати від цієї суєти?
Олег хотів поїхати, дуже хотів. Але зовсім не хотів пояснюватися з мамою та сестрою. Він був людиною м’якою, неконфліктною, якій простіше трохи потерпіти, ніж сперечатися.
Коли Олег зрозумів, що дружина не збирається відмовлятися від своїх планів, він вирішив подзвонити сестрі, сподіваючись вирішити все мирно. Руки тремтіли, але голос слухався.
— Поліно, привіт! Як справи у вас? Ніхто не захворів, бо вірус зараз ходить, кажуть…
— О, привіт, Олежку! — жваво відповіла сестра. — Ні, всі здорові. Якраз складаю список, що з собою брати — готуємося їхати до вас на Новий рік. Що привезти?
— Нічого везти не треба. Ти це… Загалом… Ми самі їдемо святкувати Новий рік з сестрою Олі в горах, — невпевнено промовив Олег.
— З глузду з’їхали, чи що? Чи грошей — хоч греблю гати? Не кажи дурниць, ми вже й квитки купили. Тож зекономимо вам купу грошей — навіщо витрачатися на якийсь готель, коли у вас є квартира? Тож чекайте нас 30-го зранку. Все, бувай, не можу більше говорити.
Ольга стояла поруч і чула розмову.
— От же нахабна! У неї ж теж є своя квартира – нехай у ній і святкують. А ми з Євою та Михайлом поїдемо. Я, між іншим, теж квитки та путівки вже купила. І теж на 30-те. Тож нехай твоя сестра губу закатає.
Олегу було дуже складно відмовляти родичам. Та перша спроба поговорити з сестрою, яку він здійснив, уже була для нього подвигом. На другу в нього поки не було ні сил, ні бажання.
А Ольга вже набирала номер сестри.
— Єво, уявляєш, сестра Олега пропонує нам відмовитися від поїздки. До нас, бачте, збираються. Добре їм у нас святкувати, виявляється.
— Ну а хто тебе просив розшаркуватися перед ними минулого року? Зустріла б свекруху зі золовкою ганчіркою та шваброю, і всі свята жила б без проблем. Лежала б собі, відпочивала, а вони б порядок наводили.
— Хотіла, як краще, — зітхнула Оля. — А вийшло, як завжди. У будь-якому випадку, поїздка в силі, тож збирайтеся.
У розмову втрутився Олег.
— Якось незручно перед мамою виходить. Та й Поліна в чомусь права: відсвяткувати Новий рік удома набагато дешевше. Ти ж можеш повернути квитки та путівки?
— Я цілий рік чекала цієї поїздки і на неї гроші відкладала. А твоя рідня знову вирішила приїхати на все готове, не вклавши ні копійки. Ні вже! І в горах відпочинемо, і додому повернемося в чисту квартиру – ось це я розумію свято. Подзвони Поліні або Альбіні Петрівні й повідом, що вдома нікого не буде.
Олег зітхнув і пішов виконувати доручення дружини.
— Мамо, ми їдемо на тиждень у гори святкувати Новий рік, — почав чоловік без передмов, щоб швидше закінчити цю неприємну справу. — Вдома нікого не буде, тому здавайте квитки, — випалив він.
— Дочекалася подарунка від рідного сина! Навіть рідній матері даєш відкоша. Зовсім совість втратив? Це твоя Ольга тебе підмовила й увесь цей цирк із поїздкою придумала, так?
Ольга не витримала й вихопила телефон із рук чоловіка.
— Альбіно Петрівно, так, це я все придумала. Цілий рік думала! Я теж хочу святкувати, а не прислужувати за столом. І маю на це право.
— Ну, звісно, Олечко, ти ж зі своєю сестрою їдеш, а Олегу зі своєю бачитися на Новий рік не дозволяєш. Так виходить? Ти зі своєю сестрою працюєш і бачиш її щодня. Ми теж маємо право бачити сина та брата! Тож святкувати будете з нами, а не з твоїми родичами.
— Вибачте, Альбіно Петрівно, але все-таки це наша квартира, і ми самі вирішуємо, хто у нас буде в гостях. Не бачу нічого доброго знову тіснитися у двох кімнатах усім разом.
Вона вже передала телефон назад чоловікові:
— Я все сказала, боюся вже перейти на особистості. Скажи, щоб здавали квитки, а то мене вже трусить.
Олег вирішив, що мама й так усе чула й зрозуміла правильно. Він попрощався й поклав слухавку.
Однак на цьому мама не зупинилася.
За годину зателефонувала Поліна й почала сипати докорами:
— Повертайте квитки самі! А на Новий рік нас зустрічайте. Ми будемо у вас у будь-якому випадку, тож навіть не думайте їхати. Матір рідну ти прийняти зобов’язаний!
— Полін, не кричи і не ображайся, будь ласка. Але Оля від цієї поїздки відмовлятися не буде – вона до неї цілий рік готувалася. 30 грудня нас уже не буде – вам їхати немає сенсу, — спробував згладити конфлікт Олег.
— Тоді залиште ключі сусідці, і ми без вас відсвяткуємо, — сказала сестра й відключилася.
Просити залишити ключі Олег дружині озвучувати не став, бо й так знав, що та відмовить. Лише ще більше переконається, яка ж Поліна нахабна.
30 грудня рано-вранці пролунав дзвінок у двері.
Дзвінок був не у домофон, тому Ольга вирішила, що це сусіди щось хочуть. Вона подивилася у вічко й остовпіла – там стояла свекруха з Поліною та племінником. Вони переможно усміхалися й вимагали, щоб їх впустили.
Ольга розштовхала чоловіка.
— Там твоя мама із сестрою приїхали. Що будемо робити? Вони за дверима стоять.
— Так чого ж ти їх не впускаєш? Олю, ну не можна ж їм навіть двері не відчинити, — буркнув Олег і побіг запускати родичів.
— Думала, що й до хати не пустите! — почала сваритися зі порога свекруха. — Як же так, Олежку, рідній матері вже не хочеш двері відчиняти.
Олег почервонів і не знав, що сказати. Тут слово взяла Поліна:
— Як і домовлялися, квитки здавати ми не збираємося. Тож будемо у вас святкувати.
— Але ж ми їдемо! — вигукнула Ольга. — Невже не зрозуміло, що святкувати нема з ким.
— А ми й самі у вас нормально відсвяткуємо. Це буде наш готель. У вас свій, у нас свій. На відміну від вас, буржуїв, ми поїздку в гори на тиждень дозволити собі не можемо.
Ольга була впевнена, що з родичами чоловіка все владнано, що вони все зрозуміли й питання закрите. Вона й подумати не могла, що свекрусі вистачить нахабства так просто приїхати й влаштувати свято в чужій квартирі.
Оля розуміла, що якщо гості зараз роздягнуться хоча б чай попити, то їх вже не вдасться випровадити без скандалу. А вдень уже поїзд до Карпат, і треба ще встигнути зібратися й доїхати до вокзалу.
— Альбіно Петрівно, так справи не робляться. Ви не можете приїжджати до чужої квартири без дозволу господарів і заявляти, що будете щось тут робити, коли нас немає вдома.
— А що тут такого? — втрутилася Поліна. — Тут мій син живе, отже, я маю право. Чи ти поліцію викличеш, щоб вона матір твого чоловіка з його ж дому виставила?
— Я свого дозволу на ваше заселення не давала, — наполягала Ольга.
— Тоді ми у Олега спитаємо, — поспішила сказати свекруха. — Олеже, невже виставиш за двері рідну матір із сестрою?
На Олега було боляче дивитися. Він переводив погляд з матері на дружину й не знав, що робити. Гості поки що стояли у дверях.
— Ви поводитеся некрасиво, намагаючись маніпулювати Олегом, — сказала Ольга. — Я…
— А ти мені тут не вказуй, як мені з сином спілкуватися! У тебе свій є, от його й виховуй! — вигукнула свекруха.
Ольга намагалася бути ввічливою, але хамський тон свекрухи вивів її з себе.
— Ми вас не запрошували! У своїй квартирі хазяйнувати в нашу відсутність я не дозволю! Ви прекрасно знали, що ми їдемо, тому куди вам іти далі — це вже не наші проблеми. Якщо Олег не може вас виставити, то я можу, — невістка рішуче витіснила родичок у під’їзд і зачинила двері.
Дзвінок вона вимкнула.
— Олю, але ж так теж не можна!
— А що робити? На це й був розрахунок твоєї сестри, що ти їх вигнати не зможеш. Але це шантаж, розумієш? Не можна піддаватися на маніпуляції й дозволяти собі сідати на шию.
Олег усе розумів, але не міг просто так виставити рідну матір. Він вийшов на сходовий майданчик і почав спілкуватися з родичками.
Через кілька хвилин Ольга почула його обурені вигуки, а потім розлючений чоловік зайшов до квартири й сердито грюкнув дверима.
— Виявляється, вони свої квартири на новорічні свята обидві здали й розраховували у нас жити до Старого Нового року! Лише зараз зізналися, що їм повертатися нікуди.
— Хотіли на нас заробити таким чином, — зрозуміла Оля й почала сміятися. — А я все не могла зрозуміти, чому вони так наполегливо ломляться в нашу квартиру.
— Це все Полінка придумала! Ще й вимагала, щоб ми їм продукти купили за кілька годин до від’їзду, і бажано, щоб ми поїхали не на тиждень, а на дві. Так і сказала: «Звалюйте на два тижні! Дайте у вашій квартирі Новий рік нормально зустріти, як минулого разу». Уявляєш, із нашої квартири ми ж і повинні були «звалити».
— Уявляю, Олеже, уявляю. Виходить, вони й минулого разу такий трюк провернули? — Оля похитала головою. — Я так розумію, що тепер ти їм ключі не залишиш?
— Ні, звісно. Але вони йти не хочуть. Досі стоять на сходовій клітці, — чоловік визирнув у вічко. — А ні, вже не стоять. Їх сусідка, та шкідлива баба з 37-ї квартири, вигнала на вулицю.
Олег виглянув у вікно і побачив матір із сестрою та племінником на лавці біля під’їзду. Оля простежила за його поглядом.
— Давай збиратися, Олеже. Я дещо придумала, що робити з твоєю ріднею, — сказала вона й набрала номер Єви.
Коли через кілька годин Ольга з чоловіком і сином вантажилися в таксі, свекруха кинулася до них і знову стала тиснути на жалість і апелювати до синівського обов’язку. Ольга простягнула Альбіні Петрівні папірець із адресою та сумою.
— Додому до себе ми вас не пустимо, не просіть. Вам доведеться їхати в готель або орендувати квартиру. Ціни зараз перед Новим роком захмарні, тому я вже знайшла вам житло за людськими цінами. Гроші у вас є від здачі власних квартир, тож не прибідняйтесь. Можете жити тиждень. За вказаною адресою віддасте гроші й отримаєте ключі та координати потрібної квартири. І, будь ласка, більше нас не обманюйте. Щасливого Нового року!
З цими словами вона сіла в машину.
Свекрусі з золовкою нічого не залишалося, як скористатися порадою невістки. Вони розрахувалися й заїхали до квартири. Це була квартира Єви, сестри Олі, але Альбіна Петрівна про це не знала.
— Виручай, Єво, — говорила Оля телефоном, поки нахабні родички окупували лавку біля їхнього під’їзду. — Вони знімуть у тебе квартиру. Чужу оселю вони не руйнуватимуть. Тут уже не пройде маніпуляція про рідну матір і поліцію. А Олег не зможе відпочивати спокійно, не знаючи, що з його мамою.
— Все буде добре, любий, — погладила вона руку чоловіка у поїзді. — Твоя мати й сестра не пропадуть.
— Я знаю, — кивнув він. — Дякую, що вирішила питання з житлом.
Олег обійняв дружину, а поїзд мчав їх у новорічну казку.
Блискучий білий унітаз. Налийте це, і навіть найгірший наліт зникне!