— Женю, не хвилюйся, все буде добре, — знову намагався заспокоїти наречену Михайло.
Але Женя, розчервоніла чи то від морозу, чи то від емоцій, уперлась руками в боки й похитала головою.
— Ні, Міша, не буде добре. Не буде. Не з твоєю мамою.
— Ти мені що казав, коли знайомитися мене вів, га?
«Не хвилюйся, мама прийме будь-який мій вибір».
Але те, що відбувається зараз — це зовсім не про прийняття. Взагалі ніяк. Ні з якого боку й ні з якою натяжкою.
— Женю, ну потерпи трохи. Мама просто хвилюється за мене, пройде час — і вона заспокоїться.
— Міша, а я не хочу чекати, поки пройде час. Я хочу, щоб у сім’ї вже ЗАРАЗ усе було спокійно.
Бо весілля у нас через два місяці, і якщо все оце буде тривати — мені взагалі немає сенсу виходити за тебе заміж.
— Це як? — розгубився Міша. — Ти ж так мріяла про це, а тепер здаєш назад?
Ми ж уже все спланували, запрошення розіслали, навіть сукню тобі купили…
— Тільки не смій зараз нічого казати про сукню! Не смій!
— Знаєш, що мені твоя матуся сказала? Причому просто в магазині!
Коли ми з нею та з моєю мамою поїхали вибирати вбрання! Я ж тобі розповідала…
— Женю, це було лише про застарілу традицію.
— Ні, Міша. Коли жінка, побачивши потенційну невістку в білій сукні, заявляє ТАКЕ — це взагалі ні разу не про традиції.
Це майже пряме приниження.
«Дівчинко, а може краще інший колір візьмемо? Біла сукня — символ чистоти й моральності, а в тебе, як я розумію, до Мішеньки чоловіки були, якось негарно виходить», — процитувала Женя.
— Та це ж майже як… дівку під парканом обізвати. Там продавчині бідні стояли, не знали, куди очі подіти.
Мама сказала, що ледь не вбила її там на місці, зупинило лише те, що тоді сама перетворилася б на таку ж базарну хамку.
— Це ти зараз маму мою базарною хамкою назвала?
— А хто вона, Мішо? Поводиться як типова тьотя з ринку. З тих, що аби втюхати щось утридорога.
— А твоя, навпаки, — аби стосунки зіпсувати.
— Сам подумай, з чого все почалося?
Як тільки ми оголосили, що хочемо розписатися, які слова були у твоєї мами, нагадати?
— Та нічого вона такого не казала. Мовляв, а чи не поспішаєте ви, діти? Ще було б зрозуміло, якби вагітність, а так…
— І тебе нічого в цьому не збентежило, так? Те, що ми з тобою до цього два роки разом жили, наприклад? І ще півтора зустрічалися?
І те, що твоя мама з твоїм татом познайомилися на першому курсі університету, а на другому вже в РАЦС пішли?
Я, зверни увагу, зараз без жодного осуду — знаю, на відміну від твоєї мами, що кожен живе, як уміє, і лізти не треба.
Але сам факт таких подвійних стандартів і отака… викривлена логіка мене вже дуже сильно напружує.
— А мене напружує те, що ти ще не стала моєю дружиною — а вже якісь проблеми почалися.
— А твоя мама ще не стала моєю свекрухою — а вже намагається мною командувати. Мені оце от не потрібно, Мішо, ні з якого боку.
— Щоб мною командувати, у мене на роботі начальник є. І мені на цій самій роботі платять непогану зарплату, зокрема й за його примхи.
— Ти натякаєш, що я маю тобі платити, щоб ти нормально з моєю мамою спілкувалась?
— Ні, — роздратовано видихнула Євгенія.
Зрозумівши, що розмова зайшла в глухий кут, вона зняла обручку з пальця і поклала на стіл.
— Я не натякаю. Я прямо кажу, що мені все це нервування не потрібне. Весілля не буде.
Я не збираюся все життя терпіти поряд людину, яка об мене ноги витирає, а ще — чоловіка, який дозволяє своїй матері таке робити.
— Ось така, значить, у тебе любов. Велика й світла.
— Жінки за своїми коханими й в заслання їхали, а ти з характером моєї мами змиритися не можеш.
— От саме. Люди на каторгу їхали, а ти навіть від власної матері мене не можеш захистити.
Мені такий партнер не потрібен, Мішо. Розмова закінчена.
Злий і засмучений, Михайло вийшов з квартири Євгенії.
Кільце неприємно тисло в кишені, а спроби осмислити, що сталося, просто не вкладалися в жодну логіку.
Женя ж здавалася йому нормальною. А тепер, щойно почалася підготовка до весілля — ніби показала зовсім інше обличчя.
Як вона не розуміє, що мама — це мама, що б не сталося. І просто викреслити її з життя Михайло не здатен…
Ну, була б вона однією з тих матерів, що б’ють дітей, кидають їх, ігнорують — тоді питань не було б.
А так — вона його сама виховала, на ноги поставила, без неї у Міші нічого б не було.
І навіть якщо з віком з’явилися якісь примхи…
— Привіт, синочку. А чого ти такий сумний, щось сталося? — зустріла його на порозі мати, щойно він повернувся додому.
— Женя повернула кільце. Каже, що весілля не буде.
— Нарешті ти знову зі мною, милий, — усміхнулася мати, обіймаючи Михайла.
Можливо, ці слова вирвались у неї самі, без контролю, але Мішу ніби холодною водою облили.
— Що це означає? — насупився він. — Ти що, спеціально все це влаштувала?
— Милий, та хіба б я могла. Просто твоя Женя надто нервова. Щойно обстановка трохи загострилася — одразу крик, сльози, скандали…
— А тепер уяви, як би ти з нею жив? Сім’ю будував? Дітей виховував?
— Знаєш, скільки б конфліктів виникало з часом?
— І якщо вона на кожен реагуватиме так, як на мій коментар про сукню — що це було б, га?
— Так, Марто, а ну помовчи хвилинку, — пролунав раптом знайомий владний голос із вітальні.
— Бабусю? — Міша усміхнувся.
Про те, що до них у гості прийшла мати свекрухи, ніхто від початку не сказав.
— Привіт, бабо. Ти б хоч попередила, що приїдеш.
— А я не до тебе. До цієї. Народила ж доцю на свою голову. Собі життя зіпсувала, тепер і синові все зіпсувала.
— А ти що, дурненький, онучку? Не помічала за тобою, — бабуся, як завжди, різала правду матку, не зважаючи на чужі емоції.
Вона завжди себе так поводила, тож Михайло давно навчився виривати з потоку лайки головне.
Але зараз оце «головне» ну ніяк не виривалося.
— Що ти маєш на увазі?
— Та що маю — те й веду, — зухвало пожартувала бабуся. — Вогника немає? — з кишені з’явилася пачка дешевих си.гар.ет.
— У нашому домі не курять, мамо.
— Ой лишенько, які ж ми ніжні. Пішли надвір, онучку, буду мозки тобі вправляти, якщо знайду їх.
Вже на вулиці Міші було прочитано довгу лекцію про те, що «твоя родина тепер — це дружина й діти, а мама переходить у категорію родичів».
Про те, що «мамі треба допомагати, але дозволяти їй ображати свою наречену буде тільки останній…»
Ну і на десерт — «подивись на сусіда Толика, якому вже п’ятдесят, а він сам, бо любляча мамочка всіх невісток повиганяла».
Дісталося й аналізу ситуацій. Так, сказати натхненній нареченій, що біла сукня їй не пасує, бо вона, бачте, не дівчина, в наш час може тільки повна …а.
Бо часи вже інші, чоловіки й жінки теж змінилися, і те, що сто п’ятдесят років тому було… поганим тоном — тепер абсолютно нормально.
Он сам же Женю під вінець не тягнув з першого погляду, а вже після того, як пожили разом.
І до того, онучку мій, ти теж не зовсім цнотливе життя вів. То з якого дива ти спускаєш з рук своїй матері те, що вона наречену твою майже відкрито б… називає?
А ще…
Коли вони повернулись у квартиру, вуха Михайла палали. Зайшовши у свою кімнату й намагаючись заспокоїтись, чоловік усе ж прислухався до крику з кімнати матері — туди пішла бабуся.
— …якби ти в психіатра на обліку стояла, чи в тюрмі сиділа… А так — що тобі ще треба?
Син щасливий, далі самі розберуться.
— Я тобі хоч слово сказала, коли ти Мішкового батька знайомитись привела?
— А ж мені він теж не подобався, кому сподобається, коли якийсь мужик приходить — і одразу права на твою дочку качає?
— Але я, Віко, мовчала, бо мізки маю і розуміння, що в певний момент дитину треба пустити саму й дати на шишки набиватися, і стосунки свої налагоджувати.
Коли грюкнули вхідні двері, Міша вийшов зі своєї кімнати. Мати пройшла на кухню, дістала зі шафки флакончик зі заспокійливим і почала міряти дозу.
— Тобі налити? — запитала вона.
Міша похитав головою. Засунув руку в кишеню й, намацавши обручку, пішов у коридор.
Якщо Женя пробачить…
Женя пробачила. Можливо, тому, що Міша був дуже переконливий у своїх аргументах і детально описав те, що влаштувала їм бабуся.
Підготовка до весілля пройшла без особливих нервів, як і саме святкування.
Там Женя й познайомилася з тією дивовижною жінкою, яка зробила неможливе — вклала трішки розуму в голову маминого синочка, зробивши з нього більше схожого на людину.
Конфліктів із новоспеченою свекрухою в неї більше не було. Лише одного разу, коли жінка спробувала сказати невістці, що та не так прасує постільну білизну, Женя тихо усміхнулася і, опустивши очі, відповіла:
— Я бабусі скажу, що вам так не подобається — вона мене інакше навчить.
— Та до чого тут бабуся, я ж просто пораду хотіла дати…
— Дякую. Коли мені буде потрібна ваша порада — я обов’язково попрошу.
І більше жодних порад і спроб контролю з боку свекрухи не було.
Ось він — секрет сімейного щастя: у свекрухи має бути мама, яка в будь-який момент готова «розрулити» назріваючий конфлікт з участю дочки.
І не на її користь, а так, щоб по шапці дісталося винуватцям свята.
Син багатія запросив жебрачку зіграти роль його нареченої на весіллі. Коли безхатько зустріла гостю, та розплакалася