Наречений не зустрів наречену з пологового разом із дитиною

— Доню, скільки можна чекати? Може, поїхали додому? — м’яко спитала мама, Віра Романівна, дивлячись на Алісу.

— Єгор обіцяв приїхати!

— Може, щось трапилось. Ходімо, дитині жарко, її добре сповили…

Аліса, ніби в заціпенінні, сіла на диванчик у холі пологового будинку №5. Вона не хотіла нікуди їхати — вона чекала Єгора, батька своєї новонародженої донечки. Він мав їх забрати. Але чомусь не приїхав. Замість квітів і вдячності за доньку вона отримала від нареченого… повідомлення.

«Вибач, я не приїду», — написав він зі смайликом у вигляді складених долонь, ніби скасував вечерю, а не зустріч власної дружини й дитини з пологового.

У відповідь Аліса почала дзвонити Єгору, але той скидав виклики. А за кілька хвилин мовчання прийшло друге повідомлення:

«Я не готовий до сім’ї, до весілля, до батьківства. Взагалі подумав, що нам краще розійтись. Сім’я — це не про мене».

Аліса відчула, як щось кольнуло в грудях. Вона мовчки прибрала телефон, подивилась на маму і ледь усміхнулась.

— Поїхали. Ти маєш рацію. Нема чого чекати.

— Зйомка закінчена? Чи когось чекаємо? — діловито уточнив відеограф, якого на виписку замовили щасливі бабуся з дідусем.

— Ем… зачекайте… — Аліса розгубилась, бо наступної миті до холу влетіла Таїсія Львівна, потенційна свекруха Аліси й мати Єгора. В очах Аліси спалахнула слабка надія: вона гадала, що за Таїсією зайде й сам Єгор. Що його повідомлення — дурний жарт. Але замість цього на молоду маму чекав «сюрприз».

Виявилось, Таїсія Львівна ледь встигла на виписку.

— Пробки, добре, що дочекалися! — вигукнула вона й кинулась до немовляти. Брудними руками вона потягнулась до конверта. Відеограф знімав — подумав, що важливо зафіксувати кожну мить.

— Що ви робите?! — обурилась Віра Романівна, швидко передаючи онучку Алісі.

— Дивлюсь на дитину, очевидно, — фиркнула свекруха. — Сподіваюсь побачити хоч щось від нашої «породи». Але… видно, дарма поспішала. Мої припущення підтвердились. Дитина — не наша!

Таїсія Львівна скорчила сумно-розчаровану гримасу й, піднісши руки до неба, голосно заголосила, привертаючи увагу інших матусь і персоналу довкола.

— От! Які нині пішли панночки! Усі хочуть причепити наївного чоловіка! А дівчинка ж не від мого сина!

— Що ви витворяєте?! — Аліса побіліла. Їй і без того було зле, а Таїсія Львівна тільки додала масла у вогонь.

— Правду кажу! Слухайте всі! Ця дівка нагуляла дитину, а моєму синочку на шию хоче сісти! Та я одразу зрозуміла — такий живіт у сім місяців не буває! Не інакше, як нагуляла. Єгор у мене довірливий, а ти хитра. Але ми тебе вивели на чисту воду! Не буде у вас ніякого весілля «по зальоту»!

Віра Романівна, оговтавшись від шоку, підійшла до «невідбутої» свахи й схопила її за край пальта.

— Я не дозволю вам ображати мою доньку! Ще одне слово — і ви поїдете звідси на машині з мигалками! — Що ще сказала мама, Аліса вже не чула — вона пішла до виходу, несучи доньку подалі від скандалу й бруду.

— Та який він їй батько?! — кричала навздогін псевдосвекруха. Вона вибігла на вулицю слідом за Вірою Романівною. — У неї навіть очі не його. І взагалі, якщо ваша Аліса хоче від нас грошей — нічого в неї не вийде! Ні аліментів, ні прізвища він цій дитині не дасть!

Аліса обережно поклала доньку в люльку й звернулась до Таїсії.

— Ні до вас, ні до вашого сина в мене більше немає питань. А прізвище «Гадова» мені ніколи не подобалось. Вам воно пасує, а мені — ні. Усього доброго.

Вона сіла в авто й зачинила двері. Маленька Лада вже спала — янголятко, яке не заслуговувало стільки бруду у свій бік. Аліса нахилилась до неї й прошепотіла:

— Спи, сонечко. Я тебе в образу не дам. Вони за все відповідатимуть…

Усвідомивши, що виховуватиме доньку сама, Аліса зібрала волю в кулак і змирилась із цим.

Вона не намагалась переконати нареченого, не бігала за Єгором, не благала його визнати дитину. На її сторінках у соцмережах не було ані слова про нього. Зате була ціла купа фото з донькою, з підписами доволі двозначного змісту, який кожен міг тлумачити по-своєму:

«Дякую справжньому чоловікові, який подарував мені це диво. Ти знаєш, що ти — найкращий».

Після цього Аліса виклала фотографію з прогулянки. Поруч із нею стояла нова, дуже дорога коляска.

«Це нам тато подарував», — підписала Аліса.

Як то кажуть, кожен судить по собі, і Єгор уже не сумнівався, що в його колишньої хтось є. Хоча насправді коляску подарував батько Аліси.

Перший час втікач-наречений мовчав, спостерігав за публікаціями Аліси. Він не прагнув побачити доньку, діяв як боягуз, підглядаючи за життям Аліси й Лади. Але після того посту Єгор не витримав і написав їй:

«Ти що несеш? Який ще «тато»? Це ж моя дитина!»

Аліса прочитала — й не відповіла. Єгор задумався. А що, як мама мала рацію і його обвели навколо пальця? Лада — не його донька? Він відчув себе обдуреним і розлютився. Недарма ж мама відмовила його їхати в пологовий і продовжувати стосунки. Він ще молодий. Треба жити для себе, а не заради підгузків і сумішей.

Аліса продовжувала робити провокаційні пости — на межі, а Єгор разом із матір’ю розповідав друзям і знайомим, що Лада — не від нього, а Аліса — брехуха.

— А ми думали, у вас усе добре…

— Та я взагалі від неї пішов! Нащо мені чужа дитина? — гордо говорив Єгор родичам.

Ті хитали головами, співчуваючи Єгору й засуджуючи Алісу.

У тієї, між іншим, усе було дуже навіть непогано: батьки допомагали, давали гроші, оплачували няню на кілька годин на день, щоб Аліса встигала працювати дистанційно.

Молода мама зовсім не була схожа на виснажену самотню жінку. Вона схудла після пологів, змінила стиль одягу на більш дорослий, елегантний… Одним словом — змінилась на краще. На свій день народження вона на три дні полетіла з подругою та її братом до Львова на фестиваль світла. Подруга прекрасно впоралася — зробила кілька фото з каблучкою, яку Алісі подарувала мама на свято, та пару силуетних кадрів брата на фоні. Без обличчя. Натяки. Але хто це — не розбереш. І лише уява Єгора склала пазл. Він подумав, що Аліса поїхала до Львова з «справжнім батьком Лади».

На Алісу обвалилася ціла хвиля бруду.

Єгор навіть не погребував тим, щоб замовити негативні коментарі й хейтинг колишньої нареченої. А як він поливав брудом Ладу… Вишукував у ній риси «багатьох чоловіків, з якими водилась його майже дружина».

Алісі було огидно це читати, але така поведінка Єгора, який колись здавався їй нормальним і навіть надійним, лише грала їй на руку. Вона все фіксувала. Кожен його докір і звинувачення в зраді.

Через місяць знайомий родини, юрист, допоміг Алісі підготувати позов — на встановлення батьківства та стягнення аліментів. Паралельно Аліса анонімно надіслала в блог своєї подруги листа:
«Мій хлопець утік, коли я народила, а тепер доводить, що це його дитина тільки тому, що не може змиритися з тим, що я не страждаю без нього».
Історія була без імен, але дуже впізнавана.

Подруга, звісно, опублікувала цей пост. Дивно, але багато її підписників і знайомих — ті, хто знав Алісу — зрозуміли, про кого йдеться. Інтернет такий: чутки й домисли розлітаються швидко.

Хоча Аліса не вказувала жодних імен і прямо не звинувачувала Єгора, їй у приватні повідомлення прийшли сотні слів підтримки. Хтось знав її особисто, хтось — через знайомих. Спрацювала «теорія рукостискання».

Під постом зібралось безліч коментарів. Дехто відкрито закликав Єгора відповідати за свої слова, визнати дитину і платити аліменти.

«Трус!» «Чоловіки так не чинять!» «Ти ганьбиш весь чоловічий рід, Єгор» — і ще багато схожих коментарів, що закликали до справедливості.

Коли це дійшло до Єгора, він жахнувся. Зв’язатись з Алісою не вистачило духу, зате його мати… Таїсія одразу приїхала до колишньої нареченої.

— Навіщо ти так обмовляєш Єгора? Над ним уже всі сміються! Ми ж повідомили родичам, що ти нагуляла Ладу. А тепер нам ніхто не вірить!

— І правильно. Все має бути по совісті, — всміхнулася Аліса.

— Навіщо ти псуєш йому життя? Він же батько… Ти ж сама казала, що Лада — його донька…

— Авжеж, його. І в суді я це доведу. Щоб потім подати ще один позов — за моральну шкоду. За наклеп, за відмову платити аліменти, за приниження в пологовому. Я змовчала тоді, щоб помститися зараз.

— Ти нічого не доведеш… Це все давно забуто. І я такого не казала, — вже не так впевнено пробурмотіла Таїсія.

— Є відео. На щастя, відеограф зафіксував ваші виступи в пологовому з криками про те, що я «остання шльондра», — холодно відповіла Аліса і зачинила двері перед носом Таїсії.

Перед судом Єгор поводився нервово, дивився в підлогу. Він уже знав результати тесту. А ще чув, що його рідня стала на бік Аліси. І що саме його мати влаштувала шоу в пологовому, а відповідати тепер йому.

Слухання було недовгим. Рішенням суду призначили аліменти й компенсацію моральної шкоди.

Аліса не дивилась на Єгора. Вона тримала Ладу на руках. Та солодко спала, навіть не підозрюючи, що її мама щойно виграла битву за честь і репутацію.

Після засідання Єгор наздогнав Алісу.

— Я… не думав, що ти так вчиниш, — з надривом сказав він. — Я ж просто злякався.

— Ти злякався бути чоловіком, Єгоре! — відповіла вона. — Твоя мати довела мене до депресії, зганьбила. Ця сума — копійки порівняно з тим, що я відчула тоді, отримавши твоє повідомлення й ляпас від жінки, яка мала стати мені свекрухою.

— Це… ти сама винна. Я просто був не готовий.

— Треба було думати про це раніше. А наша донька… Я обіцяю, що вона дізнається, який у неї був «чудовий» тато і яка «добра» бабуся. Дізнається й те, що ти обрав свободу, а не сім’ю. Це твоє право. Але й про обов’язки не забувай. Аліменти тобі про них нагадають.

Вона розвернулась і пішла, несучи на руках маленьку дівчинку. Дівчинку, яку ніколи не дасть в образу. Нікому.