— На стіл поставлю те, що вважатиму за потрібне, а не те, що твоя рідня замовить! — твердо сказала Наталя чоловікові.

— І це, по-вашому, святкове меню? — скривилася свекруха.

— Так. Якщо щось не подобається, можете святкувати вдома, — відповіла Наталя.

Якби їй сказали, що вона коли-небудь наважиться так різко відповісти свекрусі, вона б не повірила. Наталя завжди була скромною та неконфліктною, тому, коли вийшла заміж за Іллю, їй довелося прийняти правила його сім’ї.

Мати Іллі, Тетяна Іванівна, та сестра Маша з самого початку почали диктувати свої умови. Зокрема, вчили Наталю, які страви повинні бути на столі. Обидві жінки були досить кремезними й постійно сиділи на дієтах. Худнули вони з перемінним успіхом: то жили на воді та листі салату, то зривалися на торти й тістечка. Але незмінно стежили за всіма новомодними тенденціями: супчики з селери для спалювання жиру, пудинги з насіння чіа — все це вони вважали обов’язковим.

Наталя виховувалася в простій родині. Навіть святкове меню у них було нехитрим, але завжди смачним і ситним, адже чоловікам потрібно було багато працювати, а на одних салатних листках вони б далеко не заїхали.

На свята традиційно смажили картоплю з м’ясом, готували листкові салати, як-от «Мімоза» чи «Оселедець під шубою». Не обходилося і без наваристого холодцю, який зручно було дати батькові з собою на зміну. Наталя із задоволенням готувала такі страви й чоловікові. Йому подобалося — а це головне.

Але на сімейні свята до них приїжджала Тетяна Іванівна з Машею, а це означало, що потрібно було складати меню з урахуванням їхніх вподобань.

Вони зневажливо ставилися до будь-яких салатів із майонезом, називаючи їх «пережитками минулого». Холодець і смажену картоплю вони вважали їжею бідняків, яка існує лише для того, щоб набивати шлунки робітникам, які не дбають про своє здоров’я.

— І ти цим мого сина годуєш? — Наталі вистачило одного зауваження від Тетяни Іванівни, щоб перестати ставити на стіл крабовий салат.

— Це що? Крабові палички? Я не зрозуміла, Іллю що, з роботи звільнили, що ви консервами харчуєтеся? Та тут самі жири й вуглеводи, — свекруха відсунула тарілку подалі, наче салат міг на неї напасти й одразу ж відкластися на талії.

На правильному святковому столі, на думку свекрухи, обов’язково мали бути: тарілка з рибою з родини лососевих (там же омега-3!), фруктова нарізка (вітамінчики, як ласкаво називала її Тетяна Іванівна), зелені салати зі шпинату або іншої зелені з заправкою на основі оливкової олії. Як основну страву гості віддавали перевагу «чомусь білковому», наприклад, індичці чи білій рибі. Все повинно бути запечене в духовці — жодної смаженої їжі!

Загалом, нічого складного в такому меню для Наталі не було. Так, список продуктів недешевий, але готувати такий стіл навіть легше, ніж різноманітні салати на кшталт «Олів’є».

Єдине, що дратувало Наталю, — це тон, яким Тетяна Іванівна диктувала свої умови. Немов прийшла в дорогий ресторан і робить замовлення.

Ілля кілька разів намагався стати на бік Наталі, несміливо пояснюючи матері, що йому дуже навіть картопля подобається, та й м’ясо дружина смажить відмінно. А котлети які соковиті! Але на його слова Тетяна Іванівна лише поблажливо посміхалася і закочувала очі.

— Я тебе благаю, Іллюшо, ну де чоловіки, а де турбота про здоров’я. Залишиш вас самих — так і пельмені з кетчупом будуть смачними.

Наталю так і підмивало сказати, що її Іллюшенько з величезним задоволенням їсть пельмені, та ще й з майонезом, але вона побоялася, що свекруха такої новини не переживе.

Відгриміли новорічні свята. На щастя для Наталі, свекруха з дочкою поїхали на гірськолижний курорт і не заважали їй накрити традиційний стіл з «Олів’є» та вінегретом. Але ось у лютому вони неодмінно завітають привітати улюбленого сина і брата.

Наталя дуже хотіла приготувати улюблені страви чоловіка, адже, зрештою, це його свято. Але, щоб догодити всім, вона вирішила скласти таке меню, яке порадує і свекруху, і чоловіка. Окрім улюблених страв Тетяни Іванівни, вона збиралася поставити на стіл свинячі відбивні під сирною скоринкою та салат «Гранатовий браслет», який так любив Ілля.

Ближче до дати, як і очікувала Наталя, зателефонувала Тетяна Іванівна. Вона попередила сина, що вони з Машею приїдуть привітати «свого захисника».

— Іллюшо, нагадай Наталі, що я люблю, коли салат заправляють соусом із зернистою гірчицею, а не з гострою українською. Зерниста має більш делікатний смак.

— Мамо, ми прекрасно пам’ятаємо всі твої вподобання, не хвилюйся.

— Гаразд. Ільку, і хліб тільки цільнозерновий, так? З пекарні, а не цей магазинний — там одна хімія в складі.

— Мам, усе буде добре! Ти головне не переживай так. Ти ж у гості йдеш, а не в космос летиш. Що може піти не так?

Напередодні свята Наталя зробила заготовки, щоб менше часу провести на кухні та зайнятися собою. Вона встигла сходити до перукаря і зробити манікюр.

За кілька годин до приходу гостей вона особисто вирушила в магазин, щоб вибрати свіжий, хрусткий салат і червону рибу з найсвіжішою датою виготовлення. Ілля з такими завданнями впоратися не міг, як і більшість чоловіків. Він просто хапав перший-ліпший товар з полиці й кидав у кошик.

З точки зору Наталі, все йшло ідеально. Вона поставила в центр столу яскравий листковий салат і завантажила відбивні в духовку. По квартирі почав ширитися апетитний аромат. Ілля поспішив сісти за стіл, тим більше, що родички вже теж роззувалися в передпокої.

Тетяна Іванівна прискіпливо оглянула кімнату, наче шукала, до чого б причепитися, і тут вона помітила яскраву гранатову скоринку салату.

— Наталю, а що це? — вказала вона пальцем на страву.

— Це салат такий, листковий.

— Я бачу, що якесь майонезне неподобство. У нас на роботі на корпоратив таке принесли, я ще подумала, що за несмак? Наталю, ми таке не їмо.

— Ви й не їжте, це для Іллі. Його улюблений салат, — Наталя відчула, що всередині неї наростає роздратування.

— Даруй, люба, але Іллюша таке не їсть, я чудово знаю смакові звички свого сина, — свекруха поблажливо усміхнулася.

— Вони могли й змінитися за стільки років, — не здавалася Наталя.

— Мені здається, що я вже від одного погляду набрала пару кілограмів, — спробувала розрядити ситуацію Маша.

— Досить уже, сідайте за стіл, — втрутився Ілля, — тут частування на будь-який смак!

Свекруха демонстративно відсунула страву з салатом і потягнула до себе тарілку із зеленню та сиром. Маша зробила те саме. Щоб порушити напружену тишу, Наталя поклала собі ложку «Гранатового браслета» і взяла тарілку Іллі.

Свекруха не відривала від сина погляду, ніби сподівалася, що він отямиться і в останню мить відмовиться від страви, але він енергійно наколював на виделку шматочки м’яса з майонезом, допомагаючи собі шматком хліба.

— Ой, ось і гаряче готове! — Наталя зраділа звуку таймера, адже на кухні вона могла хоч трохи відпочити від напруги, яка панувала за столом.

— Цікаво, чим нас ще сьогодні здивують, — досить голосно прошепотіла Тетяна Іванівна, звертаючись до доньки. Та у відповідь хихикнула.

Наталя притулилася спиною до дверцят холодильника й зробила кілька глибоких вдихів і повільних видихів. В інтернеті писали, що це допомагає заспокоїтися. Але Наталі не допомогло. Вона вирішила, що чим швидше продовжить вечерю, тим швидше вона закінчиться, і рішуче дістала деко з відбивними з духовки.

— Ох, пахне чимось жирненьким! — знову невдало пожартувала Маша. Але коли перед ними поставили рум’яні відбивні під сирною скоринкою, усмішка з її обличчя зникла.

— Ой, а це нам? Це свинина? Ми ж не їмо… — Маша зам’ялася, жадібно дивлячись на соковиті шматочки м’яса. Було видно, що вона ледь стримується, щоб не вчепитися зубами в ароматний шматок.

— Наталю, ти знущаєшся? — обурено запитала свекруха. — Ти хочеш, щоб у нас тут у всіх удар стався? Це ж суцільний холестерин! Свинина, майонез, сир! Тут із корисного тільки шматок помідора! — Тетяна Іванівна неприязно тикала виделкою в відбивну, ніби намагалася вибити з неї холестерин.

Іллі стало соромно за поведінку матері, і він знову спробував згладити ситуацію.

— Мамо, ну що ти? Наталя ж старалася, готувала.

— Старалася що? Зіпсувати одну шкідливу їжу іншою шкідливою їжею? Я не хочу, щоб мій син харчувався, як у дешевій їдальні. Ти ж не для того так багато працюєш, Іллюшо, щоб їсти таку їжу. Ти можеш дозволити собі справді корисні продукти! — Вона потягнулася рукою до сина, але той різко відсмикнув свою.

Решту вечора всі мовчали. Тетяна Іванівна швидко випила свою каву й почала збиратися додому. Наталя була цьому рада, засмучувало її лише одне — скоро 8 березня, і їй знову доведеться слухати заїжджену пластинку про свої кулінарні здібності.

— Знаєш, що ображає? Вони ж навіть не спробували нічого, а вважають мене поганою господинею, — скаржилася вона Іллі.

— Не вважають, просто мама у нас… як би сказати… своєрідна жінка.

— Доморощений нутриціолог! Надивилася своїх соцмереж, нахапалася по верхах і тепер вчить усіх навколо. Наче я не знаю, що Машка нишком тістечка їсть. Я її особисто бачила в кав’ярні біля будинку.

— Ну давай ще 8 березня потерпимо, а потім вони довго не приїжджатимуть, — намагався заспокоїти її Ілля.

— На стіл поставлю те, що вважатиму за потрібне, а не те, що твоя рідня замовить, — твердо сказала Наталя чоловікові. — З мене досить замовних банкетів.

Ілля згодом кивнув і обійняв дружину.

Напередодні 8 березня Наталя не пошкодувала часу на приготування їжі й провела на кухні цілий день. Ілля допомагав їй, як міг, але здебільшого його просили не заважати.

Меню було солідним. Три види салатів — м’ясний, рибний, з шинкою — і гаряче з двома гарнірами. Чоловік точно вибере картоплю, запечену в духовці, а рис Наталя зварила, пошкодувавши свекруху. Якщо вона відмовиться від усього іншого, то хоча б рису з овочами поїсть.

Ну і як без свіжих овочів? Вони з чоловіком любили їсти огірки та помідори просто так, без усяких модних масляних заправок, тому Наталя просто красиво виклала овочі на тарілку.

Червону рибу ставити на стіл не планувалося, адже її купували виключно для гостей, а сама Наталя її не любила. А ось від фруктів, навпаки, відмовлятися не стала. Вона планувала подати їх на десерт разом із кульками морозива.

— Ох, Наталю, розсердиш ти їх, — сміявся Ілля. — Дивись, як би слиною не вдавилися!

— Не хочуть їсти — хай не їдять, а наказувати мені у власному домі я більше не дозволю. Я готую для нас, а не для гостей, які навіть жодного разу «дякую» не сказали.

— А я от завжди кажу!

— Ось тому-то меню й складене з урахуванням твоїх вподобань! — засміялася Наталя.

Тетяна Іванівна прийшла у строкатій сукні, яка, на жаль, лише підкреслювала, що дієти виявилися неефективними. Маша принесла пляшку сухого білого вина, бо від червоного у неї нібито прокидається апетит. Але Наталя-то знала, що апетит у неї прокидається навіть від капустяного листа на тарілці. І навіщо свекруха так мучить рідну доньку?

— Це що, жарт якийсь? — Тетяна Іванівна оглянула стіл. — А що ми їсти будемо?

— Ну, щось та знайдете. Ось тут овочева нарізка, он рис. Можу соєвий соус принести, треба? — спокійно відповіла Наталя.

— А де рибка? Авокадо хоча б! Хоч якісь корисні жири, окрім твоїх майонезів!

— А рибка в салатику. — Наталя посунула в бік свекрухи оселедець під шубою.

— Ти прекрасно розумієш, про що я! — жінка підвищила голос.

— Ви знаєте, Тетяно Іванівно, я тут передачу дивилася про здоров’я, так там дієтологи сказали, що будь-яка жирна риба корисна. Оселедець і скумбрія — не виняток, — незворушно продовжувала невістка, розкладаючи по тарілках соковиті біфштекси.

— Мам, ну сідай, у процесі розберемося! — Маша жадібно дивилася на картоплю, обваляну у спеціях та часнику. — Наталю, можна мені ложечку шуби?

— Маріє! Це шкідливо! Ти що, хочеш, щоб на тебе ніхто не заглядався? Товстухою хочеш стати? — здавалося, що Тетяна Іванівна от-от зірветься на крик.

— Мам, я хочу нормально поїсти, нарешті! — не витримала дочка. — Тобі треба — ти й худни! Я вже втомилася у всьому собі відмовляти, а потім зриватися. Мене влаштовує моя фігура! І я тобі не казала, але у мене є хлопець. Він каже, що я дуже гарна. А від тебе я таких слів давно не чула.

Такого Тетяна Іванівна не очікувала. Але навіть у цій ситуації вона вчинила передбачувано: замість того, щоб поговорити з дочкою, мовчки встала, впустила прибори на підлогу, розвернулася й вийшла в передпокій. За хвилину грюкнули вхідні двері.

— Ну що? Відкриваємо вино й приступаємо до трапези? — незворушно сказала Наталя.

— А як же мама? — спитав спантеличений Ілля.

— Їй треба охолонути. Я впевнена, що вона зрозуміє: іноді краще просто чемно відмовитися від частування, а не робити з мухи слона.

Ілля тільки знизав плечима, а Маша вже нікого не слухала — вона з апетитом наминала біфштекс, закушуючи картоплею.