Перед тим як вирушити до магазину за покупками, моя дружина написала цілий список продуктів. Йдучи туди, я випадково зустрів давнього знайомого. Ми відійшли трохи вбік, аби поспілкуватися.
На автобусній зупинці стояло велике дерево з розлогою кроною. На верхніх тонких гілках сидів кіт, який голосно й жалісно нявчав. Здавалося, він забрався туди випадково й тепер зовсім не міг вирішити, як злізти назад.
Біля зупинки зібралося багато перехожих. Усі вони співчутливо поглядали на кота, проте ніхто не наважувався йому допомогти. Одна жінка відкрила свій контейнер з їжею, відірвала шматок сосиски, помахала нею в повітрі й поклала на невисокий кам’яний паркан поряд.
— Ось тобі, мурчику, сосиска! Спускайся! — кликала вона кота.
Кіт ще голосніше занявчав, але спускатися боявся. Тоді чоловік, що стояв поруч, дістав свою їжу — ковбасу, показав її коту, а потім поклав біля сосиски на паркан.
Здавалось, що кіт дуже голодний, але страх перед висотою не дозволяв йому спуститися. За кілька хвилин на паркані утворилася ціла купа їжі, проте кіт продовжував сидіти на дереві.
Дехто з людей припустив, що варто викликати службу порятунку, щоб допомогти коту злізти. Та в цей момент під’їхав автобус, і більшість людей розійшлися. Мій приятель, стоячи спиною до дерева, не помітив того, що сталося далі. А я, обернувшись до дерева обличчям, побачив цікаву картину.
Щойно автобус рушив і зупинка спорожніла, кіт миттєво зістрибнув із гілки, швидко поїв усе, що було на паркані, і так само стрімко повернувся на дерево. Він знову вмостився на товстій гілці й спостерігав, як на зупинку підходять нові люди.
Цього разу він переліз на тонкіші гілочки, почав розгойдуватися й жалібно нявчати. Його шерсть стала дибки, а голос був таким, ніби тварина просила допомоги. Перехожі знову почали діставати їжу зі своїх сумок і складати її на паркан. Щойно автобус поїхав, кіт знову швидко зістрибнув, з’їв усе та повернувся на дерево.
Я стояв, ошелешений тим, що бачив. Мій знайомий пішов далі, щоб сісти в автобус, а я вирішив залишитися й з’ясувати, чим закінчиться ця історія.
Після третього повторення такого трюку до зупинки підійшла літня жінка. Вона зупинилася, підняла голову до дерева й гучно вигукнула:
— Барсику, додому! Тобі час снідати!
Кіт одразу ж зіскочив із дерева й побіг до жінки.
— Нарешті знайшовся! Напевно, ти вже добряче зголоднів, — сказала вона, гладячи кота по спині.
Жінка розвернулася й попрямувала у напрямку будинку, що стояв поруч із зупинкою. Барсик побіг поруч, високо піднявши хвоста, ніби був дуже задоволений собою.
Вирощую гриби вдома в пляшці та пакетах: завжди свіжі та смачні, без витрат на магазин