— Юро, ти куди? — Світлана визирнула з кухні, витираючи руки об фартух і здивовано дивлячись на чоловіка.
Юрій, сорокап’ятирічний начальник відділу в великій будівельній компанії, вирішив не зволікати. Поки дружина поралася зі сніданком, він швидко зібрав валізу. Тепер стояв у передпокої їхньої просторої трикімнатної квартири в спальному районі Києва.
Світлана завжди щиро вірила: ситний сніданок — основа здоров’я і вдалого дня. Поки росли діти — а їх у них було троє — вона вставала раніше за всіх, аби нагодувати родину. Працювати їй не доводилося — зарплати чоловіка вистачало на все.
Чоловік мовчки розглядав дружину. Двадцять п’ять років разом, а зараз він точно знав — час прийшов.
Світлана втратила колишню легкість, округлилася, в очах згасли ті самі іскри, що колись полонили його. Тепер його серце належало Лідії — зухвалій брюнетці з корпоративу. Розумна, смілива, вона підштовхувала його до рішучих кроків: «Досить годувати неробу! Діти виросли — Іван і Петро вже інженери, Варвара ось-ось закінчить університет. Діли квартиру — хай тулиться в однокімнатці!»
— У відрядження зібрався? — спитала дружина, ніби не помічаючи валізи. — Попередив би — котлет загорнула. В дорозі зголоднієш.
— Годі няньчитися! — гаркнув Юрій, злякавшись власної нерішучості. — У кожному ТРЦ кафешок — як грибів після дощу! Ти застрягла в минулому столітті, як баба біля печі!
— Щось сталося? — м’яко перебила Світлана. Вона давно підозрювала про Лідію. Чекала.
— Йду! До іншої! — випалив він. — Вона не така, як ти — розумна, гарна, ділова!
— Вітаю, — кивнула дружина, ніби він повідомив про покупку хліба. — Справедливо буде поділити квартиру.
Юрій розгубився: «Ти… не проти? Думав, влаштуєш істерику».
— Навіщо? — Світлана налила йому чаю, підсунула тарілку з оладками. — Розлюбив — значить, час настав.
— Роботу шукатимеш? — запитав він, з’їдаючи другого оладка. — Аліментів не дам — ти ж здорова.
— Заміж вийду.
— У твої роки? — фиркнув Юрій, окинувши її оцінювальним поглядом.
— Зрілі жінки зараз у ціні, — усміхнулася вона. — Чоловіки шукають затишок, вміння готувати. Та й свою житлоплощу після поділу в анкеті вкажу.
Юрія кольнуло ревнощами. Він раптом уявив незнайомця, який називає Світлану «дружиною».
— Я… передумав, — пробурмотів він, відсуваючи валізу. — Сніданок холодним залишився.
Увечері Лідія засипала його дзвінками:
— Котику, ти де? До «Епіцентру» треба — диван вибрати! Тур до Одеси оплатити!
— Що на вечерю? — перебив він.
— Салат з селери. Ти ж на дієті!
Юрій кинув слухавку. Вдома пахло грибним супом, а Світлана прасувала його сорочки.
— Варя завтра приїде, — сказала вона, ніби нічого не сталося. — Пиріг спечу.
Він мовчки кивнув. Балі зачекає.
План коханки