Колишні родичі

Сім’ю зберегти не вдалося. Та й сама Галина вже не хотіла: руки опустилися — в Ігоря на стороні народився син. Було боляче, прикро, але тепер усе в минулому. «Треба жити далі», — підбадьорювала себе Галина.

Родичі Ігоря — його сестра та мати — співчували їй. Вони не прийняли нову дружину Ігоря, хоча в неї нещодавно народилася дитина, і називали її між собою нахабою та «дурепою». Олена була значно молодша за Ігоря і, на їхню думку, «прийшла на все готове», хоча сам Ігор пішов до неї, а не навпаки.

— Губища накачала, — казала матері Юлія, збираючись на роботу й наносячи рум’яна на свої гарні «башкирські» вилиці, що дісталися їй від дідуся. — Ні стиду, ні совісті!

— Бідний Вовчик, — шкодувала свекруха, жаліючи онука, — як він тепер без батька? У хлопчика зараз такий складний період!

— Та Галинка нібито не проти, щоб Ігор бачився з ним, — завершивши макіяж, застібала косметичку Юлія, — уф, на її місці я б інакше вчинила! От Ігореві пощастило, що Галинка така беззуба. Я б пустила його по світу!

— В Ігоря тепер із народженням дитини стільки клопоту, — похитала головою мати, — та й дружина може почати права качати.

— Хай починає. Може, це його трохи протверезить! — Юлія обняла матір. — Ти, головне, не хвилюйся, мамо. Ігор любить Вовчика, не покине його.

— Дай тобі, Боже, — відповіла вона, — а то я щоразу, коли про це думаю, маю підвищений тиск!

Проводивши доньку, літня жінка підійшла до телефону й набрала номер Галини.

— Галочко, привіт! — почала свекруха. — Я хотіла запропонувати приїхати з Вовчиком до нас на вихідні. Давно не бачились, я так скучила за онуком!.. Ой, не можете? До контрольної роботи треба готуватися?! Шкода… Ну передавай Вовчику, щоб успішно написав! Цілую, Галочко…

Телефонний дзвінок припав невдало: Галина саме паркувалася біля ліцею, куди нещодавно перейшов її син. На це давно наполягав Ігор: він вважав попередню школу занадто «слабкою» для Вовчика.

Галина сперечалася, що школа має бути поруч із домом, але коли постала загроза шлюбу, одразу погодилася. Вона взагалі останнім часом підтримувала Ігоря в усьому, але це не врятувало сім’ю, а лише прискорило її розпад.

Галина не була проти, щоб син продовжував спілкуватися з батьком і навіть із його новою родиною, але Вовчик після розлучення батьків заявив, що відтепер у нього нема батька.

— До бабусі я більше не поїду, — сказав він матері, щойно вона завершила розмову зі свекрухою.

— Синочку, ти не правий! — намагалася врозумити його Галина. — А бабуся тут до чого? Вона тебе безмежно любить!

— Там може бути батько! Я його не хочу бачити, він зрадив тебе… нас! — злився Вовчик. — Я й прізвище хочу змінити, і по батькові!

— Як змінити? Що ж ти хочеш натомість? — обурилася мати.

— Ще не придумав, — і хлопець, схопивши рюкзак, вийшов із машини, залишивши матір у розгубленості.

Проводжаючи сина поглядом, Галина дивувалася його дивовижній схожості з молодим Ігорем.

Ближче до полудня зателефонувала Юлія й запропонувала пообідати разом. Раніше вони часто так робили — офіс зовиці знаходився недалеко від кабінету, де Галина працювала помічницею стоматолога.

— Юрію Альбертовичу, чи можна мені відійти з першої до другої? — запитала вона про всяк випадок.

— Іди, — погодився лікар, — тільки не затримуйся, о другій у нас складне видалення.

— Звісно, — кивнула Галина й відповіла Юлії: — Давай о першій десять у «Колі».

— Чудово! До зустрічі, — небога поклала слухавку.

Об одинадцятій п’ятнадцять Галина вже сиділа за столиком у кафе та диктувала офіціантці вибрані позиції бізнес-ланчу. Раптом до її столика підбігла захекана Юлія.

— Мені так само! — кинула вона офіціантці, обмахуючи долонею розчервоніле обличчя. Офіціантка кивнула й зникла.

Вигляд Юлі був загадковим.

— Юль? Що трапилося? Він зробив тобі пропозицію? — підняла брову Галина.

Вона знала, що Юлія багато років чекає, коли її коханий Льолік покличе заміж. Але чоловік надто невизначений — очікування триває вже кілька років.

— Ні! — Юлія стискала кулаки й трясла ними, — у мене є план, як вивести дурепу на чисту воду! Вона зустрічається з одруженим мужиком!

— Ха, та ще новина. Зустрічалася. А тепер він її законний чоловік, — зауважила Галина, спостерігаючи, як офіціантка ставить на стіл хліб і прибори.

Почекавши, коли дівчина відійде, зовиця тихенько постукала пальцем по столу:

— Ні, ти не зрозуміла. Схоже, її збуджують тільки чужі чоловіки!

— Юль, мені це вже не цікаво, — відвела погляд Галина, — ми з Ігорем розведені. Його особисте життя, як і життя його дружини, мене не цікавить.

Насправді їй було цікаво, вона все ще кохала Ігоря, але з усіх сил намагалася не думати про нього.

— Слухай, ти бачила його дитину? — не вгамовувалася Юлія, — це ж не його дитина!

— Як не його? — здивувалася Галина. — Ігор сам повідомив мені про його існування, коли Олена була на шостому місяці.

— Це не його дитина! — впевнено повторила Юлія, — я доведу!

— Як? Як ти доведеш? — глянувши на тарілку з супом, поцікавилася Галина.

— ДНК! — витираючи серветкою ложку, видихнула Юлія, — сучасні технології на варті сім’ї! Скажи, ти приймеш його назад, якщо я доведу…

— Юльки! — Галина була зворушена прямотою подруги, — дякую, звісно, але проблема не в мені, а в ньому. Це він полюбив іншу. Та й не дивно — вона молоденька, симпатична. Ото він і…

— Я тебе благаю! — не дала їй договорити Юлія, — чого там любити! Розпустила свої губища, козяча морда! А дурепа, капець! Двох слів зв’язати не може!

Вона скривилася і відставила тарілку.

— Ну, Юль… вона ж не твоя дружина, а Ігоря. Значить, його в ній усе влаштовує. — Галина намагалася говорити якнайбайдужіше. І навіть трохи з’їла супу.

— Уяви собі. Він погодився! — урочисто сповістила зовиця.

— На що? — продовжуючи жувати, підняла голову Галина.

— На ДНК-тест! — збуджено прошепотіла Юлія, — я показала йому фото, де дурепа обіймається з чужим мужиком! Ігор почав вагатися, мовляв, можливо, це фото зроблене до їхнього знайомства… але я просила його зробити тест для спокою нас із мамою! Пообіцяла, що якщо його дружина вірна, ми приймемо її в родину. На це він і купився!

— Юль, прошу, залиш усе це, — попросила Галина, — навіщо все це? Ігор мене не любить, а Вовчик про нього й чути не хоче.

— Та ні в якому разі! — приставивши до себе друге блюдо, — відповіла зовиця, — я не дозволю дурепі наставляти роги братові! Досить уже того, що вона зруйнувала вашу сім’ю!

— А вона згодна? — поцікавилася Галина, — я чула, що на ДНК-тест потрібна згода матері.

— Оце й фішка, Галчонок! — знову затараторила Юлія, — деякі лабораторії проводять анонімний тест. Без зазначення прізвища дитини, «для себе», розумієш?

— Розумію. Але чому ти так радієш?

— Хоч результати тесту й не можна буде використати в суді, думаю, до цього не дійде. Ігор сам кине дурепу та її дитятко!

Галину трохи здригнуло від слів зовиці. Чомусь стало шкода малюка. Адже він, зрештою, ні в чому не винен, що його мати така розпущена. Та й що мати? Скоріше за все, як би там Юлія не говорила, дитина Ігоря рідна. Галина пам’ятала, як Ігор мінявся в обличчі, коли говорив про свою «Олену Прекрасну». І як вона на нього дивилася.

— Ні, я думаю, що це дитина Ігоря, — сказала Галина, дістаючи картку, щоб розрахуватися за обід.

— А на цей випадок у мене є дещо. Осічок не має бути! — і зовиця продемонструвала Галині маленький вузький пластиковий контейнер, схожий на прозорий маркер, всередині якого щось слабо просвічувалося.

— Що це? — Галина хотіла взяти його в руки, але передумала.

— Я попросила свою подружку Ірку, вона вирвала трохи волосся у свого сина, — шепотіла Юлія, — результат по батьківству буде нульовим!

— Боже, Юлю! Так не можна, це ж підробка. Злочин! — жахнулася Галина.

— Злочин це те, що вона зробила моїм близьким людям! У мами через неї загострився діабет на нервовому ґрунті! Ненавиджу! — Юлія заховала контейнер у сумочку й підвелася. Вона вже встигла пошкодувати, що присвятила Галину у свої плани. Хоч подруга вона і подруга, але ж не можна бути такою розмазнею!

Галина також жалкувала, що Юлія посвятила її в таємницю. Вона вважала, що брехня не може поліпшити життя, адже врешті-решт усі таємниці стають явними. Декілька разів вона бралася за телефон, щоб розповісти колишньому чоловікові про підступний план його сестри, але щоразу зупинялася.

Одного разу, ще бувши в шлюбі з Ігорем, вона хотіла переконати Олену відступитися, не руйнувати сім’ю, але їй забракло мужності. Галина приїхала до будинку, де жила Олена, й навіть побачила її. Так вона й дізналася, що вже пізно — в Олени було помітно округлий живіт.

«Не можна, неможливо жити минулим!» — вкотре твердить собі Галина, але й забути не вдається — адже її улюблений син був точнішою копією молодого Ігоря. А родичі колишнього чоловіка всіляко виражали їй свою підтримку й прихильність.

І тоді Галина вирішила питання радикально. Вона запропонувала синові переїхати в інше місто, за дві тисячі кілометрів, аби почати життя з чистого аркуша. Володимиру її ідея не сподобалася: вдруге змінювати школу хлопець не хотів. Але Галині вдалося його вмовити.

Свій план вона довго не відкривала ні свекрусі, ні зовиці — боялася, що вони відговорять, — тож коли прийшли попрощатися до бабусі, у тієї ледь не стався напад.

— Як переїжджаєте? Куди? — ахнула вона. — У Київ, чи що?

— Ні, але поряд. У Бровари. Я вже знайшла там хороше житло. Через два роки Вовчик вступить до київського вишу, — обійняла бабусю Галина. І подивившись на зблідлу свекруху, додала: — Не хвилюйтеся, Віро Петрівно, ми одна одній у гості їздитимемо!

— Я все розумію, але серце ниє, і так-то ми майже не бачимося, а що казати, якщо ви будете так далеко! — витерла сльозу старенька.

— Не хвилюйся, ба, — намагався заспокоїти онук, — я тобі планшет привіз. Пішли, я покажу, як ним користуватися!

— Але ж… як мені тебе обійняти через планшет? — сумно питала бабуся.

Тітка Юля також була похмуріша за хмару.

— І нічого мені не сказала! — докоряла вона Галині. — Оце так подруга!

— Прости, Юленько. Я боялася, що ти відговориш, — чесно зізналася Галина.

Коли Вовчик повів бабусю до кімнати й жінки залишилися вдвох, Галина запитала Юлію, як справи з ДНК-тестом. Чи вдалася афера.

— Ти навіть уявити не можеш, яка підстава вийшла! — фиркнула зовиця. — Тест на батьківство показав 99 відсотковий збіг! Виходить, або в Ірки росте мій племінник, або мій брат якимось дивом здав свої зразки!

— Залиш їх у спокої, Юль. Живи своїм життям, — Галина хотіла її обійняти, але Юлія звільнилася:

— Скажи мені, що це не ти! — зойкнула вона.

— Звісно, не я, — заспокоїла її Галина.

Ігор обіцяв, що його сестра ніколи не дізнається, що вона його попередила. Обоє любили Юльку і розуміли, що її необдуманий вчинок викликаний бажанням, щоб усе стало як раніше.

— Значить, таки Ірка щось мені недоговорює! — зсунувши брови, сказала Юлія. — Ти залишилася моя єдина подруга! І кидаєш мене!

— Може, тобі до нас переїхати? — майстерно зняла напругу Галина. — Кидай свого Льоліка, нащо він тобі!

— І справді… — обійняла подругу Юлія, — я приїду, так знай!

****

Галина якраз вішала нові штори у квартирі, коли задзвонив телефон.

— Що, уже розпакували валізи? — почула вона радісний голос зовиці. — Збирай манатки назад!

— А що трапилося? — спитала Галина.

— Льолік злякався, що я його кидаю, і зробив мені пропозицію! Весілля за місяць! — кричала в трубку Юлія. — Боже, я така щаслива, що навіть дурепу запросила, уявляєш!

— Вітаю! — зраділа Галина. — Тільки дружину твого брата звуть Олена. Якщо пообіцяєш більше не вживати того слова, я…

— Ладно вже, — лагідно пообіцяла Юлія. — Раді для такого випадку постараюся.

Але обіцянки не стримала.

Кінець ❤️