— Досить! Втомилась від постійної нестачі грошей! — Кіра вже третій день повторювала цю фразу, ніби намагаючись знайти в ній ключ до розв’язання проблеми. Але думки залишались заплутаними, а чіткого плану дій усе ще не було.
Кіра працювала помічницею генерального директора на щебеневому заводі. Зарплата надходила регулярно, і розмір був цілком пристойним. Але за нинішніх умов ці гроші перетворювались на мізер, якого ледве вистачало на утримання всієї родини.
Усе змінилось через обставини. І через кредит.
Життя стало схожим на туго натягнуту струну, що ось-ось обірветься від найменшого руху. Над головою згущувалися хмари, загрожуючи новими бідами.
— Якщо не сплатити кредит, почнуть дзвонити колектори, а відсотки зростуть, — розмірковувала вголос Кіра.
Два місяці тому їхнє життя було зовсім іншим…
Саша, її чоловік, отримав серйозну травму на виробництві. Після складної операції йому доведеться три місяці ходити на милицях із металевими спицями в нозі, а потім — ще пів року реабілітації. Перелом п’ятки виявився надзвичайно складним, із численними ускладненнями. Лікарі попередили, що він може залишитися інвалідом на все життя. Для одужання потрібні були час і терпіння.
На Саші раніше лежала основна фінансова відповідальність, але тепер усі виплати повністю лягли на плечі Кіри. Працюючи за цивільноправовим договором, він отримував мінімальні компенсації за лікарняним.
— Так, це урок. Жорсткий, але урок, — казали вони з чоловіком, намагаючись зберігати спокій.
Один її оклад тепер покривав лише найнеобхідніше: рахунки, продукти, кредит.
А ще два місяці тому все було інакше…
Ми часто ігноруємо або відкидаємо думки про можливі труднощі. Не хочемо думати про те, що може статись.
А якщо захворієш? А якщо втратиш роботу? Особливо коли є зобов’язання перед банком!
Де тонко — там і рветься. Саме так сталося з родиною Кіри.
Щоранку Кіра поспішала на роботу, а ввечері — додому: готувати вечерю, перевіряти домашні завдання сина Степана, піклуватися про чоловіка. Її нерви були на межі. Вона не очікувала, що доля стисне її в лещатах з такою силою.
І ось, одного вечора, коли вона знову поспішала додому, нічого не помічаючи навколо, підійшовши до під’їзду, вона побачила великий коричневий гаманець.
Кіра вирішила, що його могла загубити сусідка — Анастасія Михайлівна, фігура якої щойно зникла за рогом будинку.
Вона побігла слідом, але жінка лише здивовано знизала плечима.
Кіра зупинилась і на мить замислилася. У цю мить вітер грайливо розвівав її волосся, приносячи із собою прохолоду. Вона заплющила очі — і вперше за довгий час відчула внутрішню свободу від тривог. Наче світ тут і зараз був зовсім іншим, без проблем і метушні.
Тоді вона вирішила відкрити гаманець.
— Порожній. Майже порожній, — пробурмотіла вона.
Всередині були лише маленька іконка Святого Спиридона Тримифунтського і потертий від часу аркуш паперу.
З цікавістю Кіра розгорнула папірець і почала читати. Спочатку її обличчя перекосилося від подиву, потім очі наповнилися слізьми. Вона відчула, як ноги зрадницьки затремтіли. Здавалося, ніби цей лист був адресований саме їй, ніби хтось навмисно залишив його на її шляху.
Лист
Дорога бабусю, привіт! Я виконала все, що ти радила. Так, часи були важкими. Я залишилася одна з дитиною з інвалідністю на руках, загрузла в боргах. Коли вже не було сил протистояти обставинам, коли боротьба за гідне існування здавалася неможливою. Коли вечорами сльози ставали єдиною компанією — від самотності та відсутності підтримки.
Твоя віра стала для мене справжнім порятунком. Дякую, що ти познайомила мене зі Святим Спиридоном Тримифунтським! Дякую за розповіді про його чудеса. І, наслідуючи твій приклад, я — виснажена й ніби вичавлена досуха — вирушила до святого по допомогу. Доторкнулась до його мощів, благаючи, аби хоча б крапля надії повернулась у моє серце. Надії на світле майбутнє!
Але я навіть уявити не могла, як швидко прийде допомога. Все почало змінюватись стрімко — і на краще. Я була вражена! Тепер я готова голосно кричати про це, закликати інших звертатися до святих! Адже їхнє покликання — допомагати тим, хто приходить з вірою й болем у серці. Вони жили заради нас і досі живуть у наших серцях.
Щойно я вийшла з церкви, мене окликнула стара однокласниця. Ми не бачилися багато років! Виявилось, вона теж вшановує Спиридона Тримифунтського. Ми заговорили, і вона, зрозумівши, наскільки мені важко, сказала: «Чекай дзвінка ввечері».
Увечері подзвонив її брат і запропонував мені високооплачувану роботу. Уяви собі — я, в боргах по вуха й з дитиною з інвалідністю — вперше відчула промінчик надії. Моє життя почало змінюватися!
За кілька днів я вийшла на нове місце. Мені одразу видали аванс, знаючи про мою ситуацію. Я змогла найняти помічницю, яка наглядала за сином, купити необхідний одяг для роботи. Це був новий етап — крок уперед, до кращого життя!
Бабусю, люба! Як шкода, що ти вже не зможеш прочитати ці рядки…
Кіра ніби прокинулася від тривалого сну. В пам’яті спливли слова бабусі, сказані рік тому, — про Спиридона Тримифунтського. Він допомагає з фінансами, відкриває нові можливості, вирішує житлові питання.
Після прочитання листа її власні проблеми здалися такими дрібними й тимчасовими. Навіть стало соромно за свої переживання. Звісно, вже завтра вона піде до ікони святого, щоб піднести молитву. Але тепер Кіра усвідомила: через цей лист святий уже встиг торкнутися її долі. Наче розмова вже відбулася.
Вона попрямувала додому, відчуваючи прилив радості й натхнення. Здавалося, світ навколо перетворився, засяяв новими барвами!
За тиждень до весілля до нас завітала мати майбутньої невістки і вручила конверт: ми з чоловіком не очікували такого повороту подій