— Тобі потрібна своя людина, — сказав великий кіт.
— Навіщо? — здивовано запитало кошеня.
— Зима наближається, — відповів кіт.
— А що це таке? — поцікавилося кошеня. Воно ще ніколи не бачило зими, адже народилося в травні, коли розцвітали конвалії.
Хоч кошеня вже не було зовсім маленьким, радше підлітком, йому виповнилося близько п’яти місяців, та для великого кота воно залишалося тим самим беззахисним малюком, яким було в день їхньої зустрічі.
Це трапилося наприкінці літа. Великий кіт, обходячи свої володіння, вирушив перевірити дачі. Коли господарі виїжджали, він завжди обстежував території, залишені людьми. У поспіху вони часто викидали непотрібні речі, серед яких могли траплятися залишки їжі: засохлий сир, шматочки ковбаси чи інші продукти.
Для кота це були скарби, адже він готувався до зими. Частину знайденого він навіть закопував у землю, щоб сховати від собак. Цього разу кіт прямував до дачі, яку господарі залишили того ж ранку.
Перебираючись крізь густі чагарники, він почув глухе, гарчання собаки.
— Ну, от знову вона мене випередила! — подумав кіт. — Але хто став її жертвою цього разу?
Кіт обережно підібрався ближче й побачив велику, кошлату собаку, яка голосно гавкала біля паркану. Тварина явно не належала до місцевих, але він не здивувався: людей, які покидали своїх улюбленців, було чимало. До того ж, неподалік було село, звідки собака могла втекти.
Кіт прискіпливо придивився й помітив, що метою агресії собаки було маленьке кошеня. Воно тремтіло на верхівці паркану, намагаючись втиснутися в дерев’яну дошку так, щоб стати зовсім невидимим.
— Породисте, — подумав кіт, розглядаючи малюка. — А покинули, як і всіх інших.
Він відчув співчуття до кошеняти. Крім того, собаки викликали у нього особливу неприязнь. Тому кіт вирішив діяти.
Він стрибнув на паркан і підійшов до кошеняти, що тремтіло від страху. Дивлячись прямо на собаку, кіт вигнув спину дугою, розпушився й загрозливо засичав. Потім видав гучний рик, який змусив собаку відступити. Схоже, вона вирішила не ризикувати конфліктом із розлюченим котом і поспішила втекти.
Так почалася дружба великого кота і маленького кошеняти. Кіт привів нового знайомого до покинутого будинку, який був його домом уже кілька років. Раніше тут теж жили дачники, але господарі давно забули про цю хатинку.
Три роки тому кіт сам залишився без господарів. Йому пощастило: перша зима була теплою, він уже був дорослим і вмів добувати собі їжу. У цьому покинутому будинку він знайшов притулок, який захищав його від холоду й собак.
Переживши ту зиму, кіт навесні побачив своїх колишніх господарів. Вони повернулися, але довіри до них він уже не мав і тримався осторонь. Наступна зима була значно холоднішою, і кіт ледь її пережив.
Тепер, маючи на піклуванні молодшого друга, він сумно думав:
— Третю зиму я можу й не пережити. Особливо тепер, коли ми вдвох.
— Тобі потрібна своя Людина, — знову мовив кіт. — Але де ж її знайти? Зима вже зовсім близько. Скажи-но, коли ти народився, які тоді були листя на деревах?
— Зелені, — відповіло кошеня.
— А тепер?
— Зараз вони різнокольорові: жовті, червоні, коричневі. І їх більше на землі, ніж залишилося на гілках.
— Скоро вони впадуть усі. І тоді випаде сніг. Сніг білий, холодний і мокрий. Мишей стане набагато менше, а шукати їх під снігом важче, ніж у траві.
— У мене ж є свої Люди! — раптом вигукнуло кошеня. — Вони мене люблять!
— А чому ж вони тебе залишили тут, коли поїхали? — запитав кіт із ледь помітною усмішкою.
— Це я винен, — винувато зітхнуло кошеня. — Я думав, що це гра. Вони кликали мене, а я ховався. Мені здавалося, що вони все одно знайдуть мене.
— І вони не повернулися?
— Я бігав до нашої дачі. Але чому вони не приїжджають, я не знаю, — відповіло кошеня й опустило голову.
Кіт мовчав. Він не хотів засмучувати молодшого друга, але й сам не вірив, що люди повернуться.
— Ну, може, ще приїдуть, — сказав він, щоб підбадьорити кошеня. — А поки що ходімо, спробуємо щось вполювати.
Ночами кіт думав, що робити з кошеням. «Може, відвести його в село?» Але потім згадував, як колись сам намагався там оселитися. Собаки й чужі коти зробили цей варіант небезпечним і неможливим.
Минали дні. Погода ставала дедалі холоднішою, осіння мряка й дощі розмивали землю. Виходити з укриття було важко, але без їжі не обійтися.
Кіт залишив трохи продуктів, які знайшов раніше, на випадок сильного холоду. Вони з кошеням полювали на мишей, хоча це ставало дедалі складніше.
Кошеня більше не бігало до своєї дачі, але завжди прислухалося до звуків. Воно зупинялося, напружувалося, а потім, опустивши голову, йшло далі.
Кіт спостерігав за ним і щиро бажав, щоб Люди повернулися. Щоб ця зима почалася пізніше.
Одного разу кошеня, як завжди, прислухалося до звуків і раптом завмерло. Воно почуло шум автомобіля. Шум здавався йому знайомим.
Машина зупинилася біля його дачі. Чулися кроки, а потім голоси.
— Давай спробуємо знайти його, — сказав чоловік.
— Барсик! Барсик! — закричала дівчинка. — Де ти, Барсику? Ми приїхали!
Кошеня застигло в нерішучості.
— Барсик! Кись-кись-кись! — продовжувала кликати дівчинка.
— Напевно, його вже хтось забрав, — зітхнув чоловік. — Пройшло так багато часу…
— Ні, я не здамся! Ми його знайдемо! — вигукнула дівчинка і побігла між сусідніми дачами.
Кіт обережно підійшов до кошеняти.
— Це твої Люди?
— Так… Це вони, — відповіло кошеня.
— Тоді чого ти чекаєш? Вони повернулися за тобою!
— А ти? — запитало кошеня, дивлячись на кота.
— Що я? Я переживу зиму, як завжди, — відповів кіт.
— Ні, я не можу залишити тебе одного! — твердо сказало кошеня. — Ми підемо до них разом. Якщо вони не заберуть тебе, я залишуся з тобою.
Кіт зітхнув.
— Добре, ходімо, — нарешті погодився він. — Але не сподівайся, що вони приймуть і мене. Люди рідко бувають такими добрими.
Дівчинка бігала між дачними ділянками, кликала Барсика, і її голос вже тремтів від сліз. Батько стояв на ґанку, мовчки палячи цигарку, і сумно спостерігав за донькою. У нього було мало надії: після двох місяців відсутності шансів знайти кота живим майже не залишалося.
Коли вони влітку виїжджали з дачі, сталася аварія. Позашляховик раптово вискочив на зустрічну смугу, і, щоб уникнути зіткнення, батько змушений був звернути у кювет. Усі відбулися відносно легкими травмами, але машина потребувала капітального ремонту.
Поки сім’я лікувалася, а автомобіль відновлювали, Наталка щодня згадувала свого котика. Її серце рвалося від того, що вони залишили Барсика. І ось, щойно вони змогли, приїхали шукати його. Але Барсик не відгукувався.
Чоловік важко зітхнув. Він уже почав думати, що котика немає в живих. Раптом його увагу привернув шелест. Озирнувшись, він побачив двох котів. Один із них, великий смугастий, стояв позаду. Його спокійний і впевнений вигляд свідчив про життєвий досвід. Другий — сірий, молодий, із притиснутими вухами, — стояв ближче.
— Барсик… — невпевнено промовив чоловік, нахиляючись. — Це ти, Барсик?
Він простягнув руку й покликав:
— Кись-кись-кись!
Сірий кіт обережно підійшов, понюхав чоловікову долоню й легко притулився до неї головою.
— Наталко! Наталко!!! — закричав чоловік. — Барсик знайшовся!
Дівчинка миттєво підбігла до батька й схопила котика на руки.
— Мій хороший! Мій маленький Барсик! Я так за тобою скучила! — радісно вигукувала вона, обіймаючи й гладячи його.
Великий кіт стояв неподалік і спостерігав за сценою. Він відчував радість за молодшого товариша, але водночас розумів, що тепер вони розлучаться.
— Тепер у нього все буде добре, — подумав кіт. — А я, як і раніше, впораюся сам.
Він уже зібрався йти, коли Барсик помітив його. Кошеня вирвалося з обіймів дівчинки, підбігло до кота й голосно зам’явчало.
— Тату, у Барсика є друг! Ми можемо його взяти? — запитала Наталка, затамувавши подих.
Чоловік задумався на мить, а потім відповів:
— Друзів кидати не можна, правда ж?
— Ні, не можна! — твердо сказала дівчинка.
— Тоді візьмемо. Але якщо він сам захоче, — уточнив батько.
Він підійшов до великого кота й простягнув руку.
— Ходімо з нами, друже. Ми подбаємо про тебе.
Кіт подивився на Барсика, потім на чоловіка й дівчинку. Він бачив, що ці Люди хороші. Вони повернулися за Барсиком і готові дати дім і йому.
Зробивши крок уперед, великий кіт обережно торкнувся руки чоловіка. З його грудей вирвалося тихе муркотіння — перше за три довгі роки.
