— Досить лежати! Швидко вдягайся і йди гостей моїх обслуговувати! — гаркнув чоловік. — Новий рік, як-не-як…

— Що це таке? Тебе з лікарні тиждень тому виписали, а ти поводишся, як хвора. Невже так хочеться жалості? — з огидою глянув на дружину Юрій, заходячи до кімнати.

— Мені зробили операцію. Я як треба ще не відновилася. Не треба мене жаліти, просто дай трохи відпочити, — відповіла Альона тихим голосом.

Чоловіка свого Альона боялася. Вона б давно пішла від нього, але Юрій погрожував, говорив, що з-під землі її дістане, і вона точно знала — не брехав. У його поведінці було щось маніакальне, що проявилося незабаром після весілля. Півтора року шлюбу були радше кошмаром, ніж казкою. Доводилося принижуватися, робити все, аби тільки не розлютити чоловіка.

— Яке відновлення? Не вішай мені тут локшину на вуха. Досить лежати! Швидко вдягайся і йди гостей моїх обслуговувати. Новий рік, як-не-як, а ти розляглася в халатику. Одягни коротеньку сукню, каблучки, щоб усі на тебе слюні пускали й заздрили мені. Без фокусів, бо якщо змусиш мене нервувати, сама розумієш — нічим добрим це не закінчиться.

Альона ковтнула ком сліз, що підступив до горла. У неї досі болів живіт. Загальний стан ледве можна було назвати нормальним. Лікарі відпустили її раніше, щоб не залишати в лікарні на свята, але суворо наказали дотримуватися постільного режиму. А вчора довелося простояти майже весь день на ногах, займаючись пранням і приготуванням. Сьогодні весь день клопотала на кухні. І ось тепер ще повинна була обслуговувати гостей чоловіка.

У квартирі було надто шумно. Сусіди не скаржитимуться, адже Новий рік, а ось Альоні хотілося вити. Вона б із задоволенням зараз вдягнулася тепліше і вийшла на вулицю, прогулялася по хрусткому білосніжному покривалу, яке мерехтіло під вогнями ліхтарів. Але не можна… Чоловік слів на вітер не кидав. Альона мала зібратися з силами і йти обслуговувати його друзів. Як служниця, а не дружина.

Зробивши макіяж, щоб приховати свій хворобливий вигляд і здаватися здоровою, Альона вдягла вечірню сукню, туфлі на підборах, хоч і розуміла, що втриматися буде складно. Вона зібрала хвилясте волосся шпилькою на потилиці й вийшла.

Гості зібралися вже майже всі. Побачивши свою дружину, Юрій одразу ж покликав її й запропонував сісти до нього на коліна. Він хвалився, яка його дружина красуня, і поводився з нею надзвичайно ласкаво. Його вдавання було помітно неозброєним оком, як і страх Альони, але в очах захмелілих гостей, яким, власне, було байдуже, що відбувається в чужій сім’ї, вони здавалися ідеальною парою.

— Альона, піди на кухню, закусочки принеси. Будь люб’язною з нашими гостями, — видавив посмішку Юрій, поглядом даючи зрозуміти, що дружина засиділася.

Підхопившись, жінка поспішила на кухню. Хоч деякі друзі Юрія й прийшли зі своїми дівчатами чи дружинами, але жодна з них не зголосилася допомогти. Усі вони розважалися, а Альоні навіть просто відпочити було не можна. Нудота підступала до горла разом із потоком сліз, що застилали очі. У грудях боліло. Альона думала, як довго вона ще витримає такі стосунки. У неї вже з’являлася думка втекти в невідомість, сховатися в якій-небудь покинутій сільській хатині й жити там у надії, що чоловік ніколи її не знайде. І як вона не побачила монстра одразу? Як дозволила його брехливим словам отруїти свій розум і змусити повірити, що з цим чоловіком вона буде щасливою?

Подаючи закуски до столу і пляшки з охолодженими напоями, Альона з огидою дивилася на веселу компанію, прикрашену ялинку, що стояла в кутку. Ніхто навіть гірлянду не умикнув. Було лише десять, і здавалося, що вся ця юрба до півночі вже точно не дотягне, а Новий рік зустрічатимуть під столом, а хтось — в обіймах з унітазом. Хіба це життя? Огиду осліпляло. З кожною секундою Альона дедалі більше думала про те, як сильно хотіла б утекти.

— Що ти тут розсілася? Швиденько неси напої й більше не затримуйся! – гаркнув чоловік, зайшовши на кухню, де Альона присіла буквально на хвилинку, бо ноги страшенно гуділи.

— Я просто…

— Ніяких просто! – Юра схопив Альону за зап’ястя і так сильно стиснув, що вона ледь не скрикнула від болю. – Не змушуй мене застосовувати силу.

Альона затремтіла всім тілом. Вона поспішила виконати вказівку чоловіка. Повернувшись на кухню з горою вже брудного посуду, жінка тихенько схлипнула.

— Чому ти не підеш від нього? – почула Альона приємний бархатистий голос.

Це був Влад, старий приятель Юрія. Не сказати, що вони були найкращими друзями… Мабуть, Влад був єдиним у цій компанії, хто не викликав огиди й відторгнення. Він би й не поїхав на це свято, але, оскільки хлопець випивати не збирався, його брат вмовив поїхати разом із ним, щоб потім відвезти додому. А так як залишатися одному не хотілося, Влад погодився.

— Я не розумію, про що ти говориш, — злякано прошепотіла Альона, намагаючись не дивитися чоловіку в очі.

Якщо Юра дізнається, що вона комусь поскаржилася, — їй точно не поздоровиться. Слід було зробити удати, що в неї все прекрасно, а потім вона придумає, як втекти.

— Альон… видно ж, що ця ідеальна картинка намальована. Ти ледь на ногах стоїш. А це… – Влад узяв жінку за руку й кивнув на синці, що вкривали зап’ястя. – Він щойно це зробив, так? Погано справляєшся з обов’язками домогосподарки? – останні слова Влад прошипів крізь зуби.

— Пробач… не треба, будь ласка. Якщо він нас побачить, — Альона витягнула руку й зробила крок назад. – Він буває занадто жорстоким. Якщо ти справді бажаєш мені добра, просто удай, що нічого не помітив. Добре?

— Удати? Заплющити очі на цей жах? А якщо я можу тобі допомогти?

— Він мене з-під землі дістане. Владе, будь ласка, не втручайся.

— Тільки скажи мені — ти його любиш чи боїшся? – Альона схлипнула, широко розплющивши очі. – Значить, боїшся… Якщо з’явиться шанс, ти готова піти від нього?

— Він не з’явиться, але якби з’явився, я б втекла, навіть не вагаючись… куди подалі. Владе, будь ласка, хай ця розмова залишиться між нами. Якщо він дізнається…

— Альона! – пролунав розкотистий рев із кімнати. – Мені треба йти. Знову комусь щось знадобилося.

Альона поспішила повернутися. Вона так любила Новий рік раніше, але тепер ненавиділа. Сама винна в тому, що в її житті не станеться новорічного дива, що вже там… Однак усе, чого хотілося, — зникнути. Розчинитися в безвісті.

Альона повернулася до кімнати з новою порцією напоїв і чистого посуду. Вона зіщулилася під злим поглядом чоловіка.

— Юра, кажуть, що ти любиш грати в карти? – пролунав упевнений голос Влада.

— Люблю. Я людина азартна. А ти хочеш випробувати долю? Програєш, як пити дати! – Юрій зареготав.

— Я б ризикнув. Як тобі мій позашляховик? Готовий зробити ставку?

Очі Юрія заблищали. У них заграв небувалий азарт. Здавалося, що от-от слина почне капати з рота.

— І що ж ти хочеш натомість?

— А що ти можеш мені запропонувати? Рівноцінне, звісно.

Піднявся гамір. Натовп завівся через виклик, який Влад кинув власнику квартири. Тільки Альона перелякалася, бо розуміла, до чого йде справа.

— Проси, що хочеш. Усі тут свідки – я слів на вітер не кидаю й легко розлучуся з будь-якою річчю.

— А якщо я попрошу не річ?..

— Та що завгодно! Ну кажи вже, не муч.

— Віддаси мені свою дружину? Розумна вона в тебе і красуня! Хочу, щоб моєю стала. Назавжди, звісно.

— Віддам! – без вагань відповів Юрій, упевнений у своїй перемозі.

— А вона сама погодиться? У вас, бачу, кохання неземне…

— Та куди вона дінеться? Погодиться. Ще сама буде благати забрати її з собою, щоб потішити чоловіка. От тільки виграшу тобі не бачити, як власного носа, Владе. Я завжди залишаюся переможцем.

Альона схвильовано глянула на Влада. Невже він справді готовий ризикнути власною машиною заради неї? А якщо програє?

— Йди, збирай речі, — прошепотів Влад, проходячи повз Альону до столу. — Але поспішай. Перші пів години тут точно буде шум, а потім він заспокоїться.

Серце впало в п’ятки. Поглянувши на чоловіка, Альона зрозуміла, що той захоплений майбутньою грою і навіть не дивиться в її бік. Вона не знала, чи вийде у Влада, але тепер була сповнена рішучості, якщо не здобути свободу, то втекти куди подалі, бо втомилася так жити. Якби батьки були на її боці… Але мати завжди твердила одне: «Б’є — значить, любить, а ти терпи й радій, що тобі чоловік дістався». Ніхто не хотів захистити її чи прихистити під дахом свого дому. Батько одружився вдруге й не визнавав дочку, бо нова дружина була проти. Тільки бабуся завжди була на боці Альони, але її не стало рік тому. Тепер вона залишилася зовсім одна, але це не означало, що варто опускати руки й переставати боротися за своє життя.

Тремтячими руками Альона закинула у валізу найнеобхідніше. Вона розуміла, що багато забрати не зможе, але все це наживне… Обов’язково з’явиться нове. Хитаючись від безсилля, жінка зняла каблуки, поспішила переодягнутися в м’який в’язаний светр і теплі штани з білим хутром.

Із вітальні долинали свист і схвильовані голоси. Піднялася справжня суперечка.

— Готова? — зазирнув у кімнату Влад. Альона тільки кивнула. — Тоді йдемо, поки він заливає горе. Не варто слухати обурення. До ранку охолоне, зрозуміє, що наробив, але від свого слова відмовитися вже не зможе — це факт.

Альоні хотілося вірити, що все так і буде. Вона поспішила залишити квартиру чоловіка разом із Владом. Опинившись на морозному повітрі, жінка підставила обличчя пухнастим сніжинкам, що повільно осідали на землю, і відчула, як з очей покотилися сльози.

— Будеш плакати — шкіра потріскається. Давай валізу, а сама сідай у машину. Краєвидами насолодимося у мене у дворі.

— Ти хочеш, щоб я поїхала до тебе? — Альона злякалася.

— Ну так. Я ж тебе виграв, — засміявся Влад. — Та не бійся так. Я не збираюся на це тиснути. Знаю, що йти тобі більше нікуди. У мене в будинку кілька вільних кімнат. Вибереш будь-яку й будеш відновлюватися, а після свят допоможу тобі оформити розлучення.

— Ти впевнений, що Юра залишить мене в спокої?

— Залишить. Для нього «слово пацана» — сенс життя. Я знав, чим можна його зачепити.

— А якби ти програв? — запитала Альона, сівши в машину Влада.

— Це було виключено. Я вирішив, що виграю будь-якою ціною, аби позбавити тебе мук. Якби так сталося, довелося б попрощатися з машиною, але в неї коробка передач вже давно барахлить, тож настав час змінити її… Не дивись на мене так налякано. Я не картяр. Скоріше, фокусник. Довгий час навчався, потім навіть виступав. Просто мені подобалося це заняття, воно було своєрідним хобі. Як бачиш — вправність рук знадобилася. І мені зовсім не соромно, що довелося вдатися до обману.

Щойно машина зупинилася у дворі будинку Влада, а молоді вийшли з салону, небо спалахнуло яскравими вогнями феєрверків.

— Трохи не встигли відкрити шампанське… З Новим роком, Альона.

— З Новим роком, Влад… І дякую тобі за допомогу. Сподіваюся, я зможу віддячити за твою доброту.

Альона дивилася на яскраві спалахи в небі й усміхалася, думаючи про те, що отримала свободу, про яку навіть не могла мріяти.

Юрій був готовий розривати все довкола наступного дня, коли зрозумів, що сталося, але… у своїй компанії він ніколи не порушував слово, а значить, мусив змиритися з програшем і відпустити Альону. Він дав дружині розлучення, хоча й намагався тиснути на її страхи й змусити повернутися до нього.

Альона допомагала Владу по господарству, знайшла собі підробіток удома, адже зустрічатися з колишнім чоловіком на попередній роботі вона не хотіла — раніше вони працювали разом. Вона все ще не могла повірити, що сталося справжнє диво на Новий рік… але воно сталося. Воно освіжило її життя в образі Влада, який нічого не вимагав навзаєм за допомогу, а навпаки, знову й знову підставляв своє надійне плече.

Переїхати з дому Влада не вдалося, адже молоді люди зблизилися й вирішили одружитися. Наступний Новий рік вони відзначали в іншому місті з батьками Влада.

— А все ж добре, що свого часу я підсадив сина на фокуси, чи не так? — запитав свекор, і всі дружно засміялися.