— Діано, люба, ти ж сама розумієш — твій талант у моїй компанії засяє яскравіше будь-якої зірки, — Ірина Олександрівна ефектно підняла келих шампанського. — Врешті-решт, тепер ми одна сім’я.
— Дякую за пропозицію, але… — молода жінка зам’ялася, добираючи слова.
— Я не приймаю відмов, — усміхнулася свекруха, демонструючи бездоганну посмішку. — Ніколи.
За вікнами ресторану «Імперіал» згущалися літні сутінки. Київ переливався вогнями, немов коштовності на чорному оксамиті ночі. В окремому VIP-залі святкували заручини Діани й Максима. Кришталеві келихи дзвеніли, відбиваючи м’яке світло люстр з муранського скла.
Молода архітекторка нервово поправила пасмо каштанового волосся. Ще вчора вона уявляла зовсім інше життя: власне бюро, масштабні проєкти, повна творча свобода. Тепер же перед нею відкривались двері до елітної архітектурної студії «Континент», що належала імперії її майбутньої свекрухи.
Максим, високий брюнет з відкритою усмішкою, поклав руку на плече нареченої.
— У мами бездоганне чуття на таланти. Повір, це твоя зоряна година.
Його м’який голос трохи заспокоїв Діану, але внутрішній голос продовжував нашіптувати тривожні думки. Бізнес Ірини Олександрівни починався з маленької кав’ярні у спальному районі, а тепер перетворився на величезну імперію, що охоплювала дизайнерські студії, будівельні компанії та мережу елітних закладів по всій країні.
Десь глибоко всередині зародилося невиразне відчуття: ця розкішна вечеря більше схожа на ділову угоду, ніж на сімейне свято.
Минуло кілька місяців.
— Блискуче! Дизайн-проєкт вашого першого ресторану просто дивовижний, — захоплено вигукнув головний інвестор, розглядаючи макет.
— Це все заслуга моєї талановитої невістки, — муркотіла Ірина Олександрівна, кладучи руку на плече Діани. — Хоча, звісно, без мого керівництва…
— Насправді, ідея з атріумом була повністю моя, — тихо заперечила Діана.
— Люба, не перебивай, коли я говорю, — свекруха боляче стиснула її плече. — Запам’ятай це.
Минуло пів року з тієї пам’ятної вечері. За цей час життя Діани змінилося до невпізнання. Розкішна квартира в «Тріумф Паласі», службовий BMW X5, посада головної архітекторки у престижній студії. Здавалося б, мрії збуваються.
Спекотне червневе повітря наповнювало просторий кабінет, де над кресленнями схилилася тендітна постать. За масивним столом з темного дуба Діана завершувала проєкт флагманського ресторану нової лінійки закладів «Меркурій».
Двері розчинилися без стуку. Жінка з бездоганною платиновою стрижкою увійшла, уважно оглянувши приміщення.
— Я думала, ти вже закінчила, — свекруха глянула на свої Patek Philippe. — Ми вечеряємо з Максом за годину, ти ж не забула?
— Мені потрібно ще трохи часу, — Діана потерла втомлені очі. — Останні штрихи.
— Люба, не захоплюйся. Це всього лише ресторан, а не Саграда Фамілія, — глузливо сказала Ірина Олександрівна. — До речі, завтра ти летиш до Одеси. Проблеми на об’єкті.
— Але у нас з Максимом квитки до театру…
— Я подбаю про Максима, — холодно відрізала свекруха. — Бізнес — ось твоє життя, хіба не згодна?
Вираз її обличчя не залишав простору для заперечень. Діана мовчки кивнула, подумки рахуючи, скільки сімейних планів було зруйновано за останні місяці «терміновими відрядженнями» та «важливими зустрічами».
Вечірнє сонце кидало довгі тіні через вікна офісу. Колись Діана раділа краєвиду на Дніпро, тепер же він здавався насмішкою над недосяжною свободою.
Взявши телефон, вона набрала чоловіка. Після кількох гудків пролунав знайомий голос.
— Коханий, пробач, але завтра мені потрібно їхати у відрядження…
На тому кінці лінії почулося важке зітхання.
— Ти змінилася, Діано. Ми вже два місяці не можемо нормально поговорити.
— А в тебе ніколи не було власної думки! Вона дзвонить — ти біжиш, вона наказує — ти підкоряєшся! — голос Діани зірвався на крик.
— Не смій так говорити про мою маму! Вона дала тобі все! — Макс підскочив з дивана, обличчя спотворила гримаса гніву.
— Ні, Максе. Вона забрала в мене все. Включаючи тебе.
Золотисті промені серпневого заходу пробивалися крізь жалюзі їхньої спальні. Три роки шлюбу. Три роки поступового витіснення з власного життя. З особистого кабінету архітектурної студії Діана піднялася до заступниці головного архітектора всього холдингу «РестоАрт». Запаморочлива кар’єра, про яку багато хто міг лише мріяти.
З кожним новим підвищенням контроль ставав усе жорсткішим. Спочатку це були дрібниці: скасовані відпустки, зірвані зустрічі, раптові відрядження у вихідні. Потім почалися розмови про те, що «час для дітей ще не настав» і що «потрібно закріпити позиції в компанії». Свекруха майстерно маніпулювала ситуацією, зіштовхуючи кар’єрні амбіції Діани з її бажанням створити сім’ю.
Максим від початку підтримував матір, не помічаючи, як вона повільно руйнує їхній шлюб. Вечері перетворилися на ділові наради, романтичні вечори — на поїздки робочими об’єктами. Навіть квартира, куплена за гроші Ірини Олександрівни, більше скидалася на шоурум компанії — обставлена дизайнерськими меблями на її смак.
— Максиме, я більше так не можу, — Діана обійняла себе руками, ніби захищаючись. — Це не життя, а нескінчена гонитва.
— Ти перебільшуєш, — чоловік відвернувся до вікна. — Мама просто хоче нам кращого.
— Кращого для кого? — в її голосі бриніла біль. — Я хотіла дітей, Максе. Родину. Справжню.
— Ще рано, — механічно повторив він фразу матері. — Кар’єра тільки починає розвиватися…
— Моя кар’єра чи моя клітка? — гірко усміхнулася Діана. — Ти помічав, що щоразу, як я починаю говорити про дітей, твоя мати знаходить мені нове завдання?
Напередодні сталася подія, яка остаточно відкрила їй очі. На презентації нового проєкту Ірина Олександрівна прилюдно присвоїла собі ідею Діани, видавши її за власну. А Максим, прекрасно знаючи, хто працював над концепцією, навіть не намагався заступитися за дружину.
Спогади накотили, викликаючи знову відчуття приниження.
— Я місяцями працювала над цією концепцією! — продовжила Діана. — А ти навіть не пискнув, коли вона назвала це «нашим сімейним задумом»!
— Яка різниця, чия ідея? Ми одна команда, одна сім’я!
— Ні, Максиме. Ми не команда. Ми — твоя мама й дві її маріонетки.
Телефон Максима задзвонив, перериваючи розмову. Поглянувши на екран, він миттєво змінився в обличчі.
— Мама просить приїхати, у неї новини, — сказав він, одразу забувши про розмову.
— Звичайно, — втомлено зітхнула Діана. — Як завжди.
Особняк Ірини Олександрівни під Києвом завжди викликав у Діани змішані почуття. Захоплення архітекторки межувало з відторгненням жінки, яка почувалася бранкою цих розкішних стін. Бездоганний інтер’єр, антикварні меблі, сучасна кухня, де ніхто не готував — усе це здавалося декорацією для спектаклю під назвою «ідеальна родина».
— Діти мої! — Ірина Олександрівна зустріла їх у вітальні. — У мене приголомшливі новини!
Діана помітила, що свекруха виглядає особливо задоволеною — вірна ознака того, що готується щось, що ще сильніше затягне петлю на її шиї.
— Діано, люба, мене запросили очолити архітектурний напрямок Східноєвропейської Асоціації Рестораторів! — урочисто оголосила свекруха. — І я рекомендувала тебе на своє місце директора «РестоАрт»!
Максим радісно обійняв матір:
— Ти чуєш, Діано? Це неймовірно!
Але Діана краще за всіх розуміла ціну цього «подарунка».
— Є умови цього призначення? — тихо запитала вона.
— Такі можливості не обговорюють, їх приймають із вдячністю, — різко відповіла свекруха. — Повна віддача. Відрядження, зустрічі, переговори…
— І дітей усе ще не можна заводити, так? — Діана пильно дивилася на Ірину Олександрівну.
Обличчя свекрухи на мить перекосилося, але вона швидко взяла себе в руки.
— Люба, бізнес і діти несумісні. Особливо на такій посаді.
Максим виглядав розгубленим:
— Діано, але ж це величезний шанс…
— Шанс на що, Максиме? На ще більшу порожнечу між нами?
— Боже, яка драма, — закотила очі Ірина Олександрівна. — Сину, поясни своїй дружині, що такі можливості трапляються раз у житті.
— Діано, мама має рацію…
Раптова ясність освітила свідомість Діани. Усі ці роки їй не пропонували кар’єру — її повільно віддаляли від чоловіка, перетворюючи на трудоголічку без часу і сил на особисте життя.
— Я знаю, що відбувається, Ірино Олександрівно, — Діана випросталася на повен зріст. — Ви не хочете віддавати сина іншій жінці. Вам потрібна маріонетка, а не невістка.
— Не говори дурниць! — поблідла свекруха. — Я піклувалася про вас обох!
— Ти забула, з ким говориш? — Максим схопив Діану за руку. — Попросити вибачення перед мамою!
— Ні. Більше жодних вибачень. Або я, або вона. Обирай.
Максим переводив погляд із дружини на матір, явно шокований необхідністю зробити вибір, який він завжди уникав.
Ірина Олександрівна першою порушила мовчання, її голос звучав оманливо м’яко:
— Діано, ти втомилася. Давай заспокоїмося й повернемося до цієї розмови пізніше. Пропозиція щодо посади залишається в силі.
Після того як Максим вийшов, у вітальні залишились лише дві жінки. За вікном догорав літній вечір, відкидаючи довгі тіні на мармурову підлогу.
Ірина Олександрівна підійшла до бару й налила собі коньяку. Кілька секунд вона розглядала бурштинову рідину, потім перевела погляд на невістку.
— Усе могло бути інакше, — вимовила вона, зробивши ковток. — Присядь, Діано. Нам варто поговорити як діловим жінкам.
Діана насторожено опустилася в крісло, машинально торкаючись обручки.
— Пропоную не затягувати цей фарс, — господиня поставила келих на столик. — Розлучення. Швидке й безболісне.
— Що? — задихнулася Діана.
— Як компенсацію ви отримаєте посаду директорки або філіал на вибір. Гідна альтернатива шлюбу, якому все одно кінець, — холодно продовжила Ірина Олександрівна.
Діана підвелася, намагаючись вгамувати тремтіння.
— Ви з самого початку планували позбутися мене?
Свекруха посміхнулась, відблиски вогню грали в її волоссі.
— Планувала? Ні. Але можливість розглядала. Зараз з’явився шанс об’єднати наші активи з імперією Верховських. У них є донька — освічена, з гарної родини…
Діана сперлася об стіну, відчуваючи запаморочення.
— Верховські? Власники мережі «Монблан»? — її голос здригнувся від усвідомлення масштабу зради.
— Розумничка, — кивнула свекруха. — Злиття збільшить капіталізацію вдвічі. Максим розуміє важливість такого кроку.
— Він знає про ваші плани? — ледь чутно запитала Діана.
— Чоловікам не потрібні деталі, — відмахнулася Ірина Олександрівна. — Їм важливий тільки результат.
Стелі вітальні раптом здалися Діані низькими й задушливими. Три роки спроб стати частиною родини, три роки поступок і жертв — усе виявилося марним.
— А якщо я відмовлюся розлучатися? — в очах жінки спалахнув небезпечний вогник.
Ірина Олександрівна налила собі ще коньяку, з удаваним спокоєм розглядаючи келих на світлі.
— У такому разі замість мирної угоди на вас чекає суд. Мої юристи доведуть, що ваша трудоголічність рівносильна невиконанню подружніх обов’язків. Мої адвокати — найкращі в країні. Вони залишать вас без грошей, репутації та роботи, — кожне слово падало, як важкий камінь. — Вибір за вами: піти з гідністю й бізнесом або втратити все.
На її здивування, Діана гірко засміялася.
— Знаєте, що найсмішніше? Я справді кохала Максима. Не ваші гроші, не ваш статус — його самого.
— Кохання — це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити, — скривилась свекруха. — Сподіваюся, ви ухвалите правильне рішення. Завтра мій помічник привезе документи. Філія в Одесі або посада — обирайте.
Максим стояв біля вікна квартири, його фігура здавалася чужою. Діана дивилася на людину, з якою мріяла прожити життя, і не впізнавала його.
— Твоя мати запропонувала мені розлучення, — прямо сказала вона, зачиняючи за собою двері.
Чоловік здригнувся, але не повернувся.
— Вона вважає, що так буде краще для всіх.
— Краще для кого? Для бізнесу? Для Верховських? — голос Діани тремтів від напруги.
Максим різко обернувся:
— Вона тобі все розповіла?
— Так, твоя мати виявилася чеснішою за тебе. Хоч хтось у вашій родині каже правду.
Шикарні меблі, дизайн, декор — усе, що нав’язала свекруха, тепер здавалося декорацією фальшивого життя.
— Діано, зрозумій, наш шлюб від початку був викликом мамі, — Максим провів рукою по волоссю. — Я ніколи не був готовий обирати між вами.
— І ти обрав її, — у голосі Діани звучала гіркота.
— Я обрав майбутнє, — втомлено мовив він. — Що вона тобі запропонувала: філію чи посаду?
— Відкуп за витрачені роки, — Діана скинула туфлі на підборах, подаровані свекрухою. — Скажи, ти хоч раз думав про наших дітей? Якими вони могли б бути?
Чоловік відвів погляд — це сказало більше, ніж слова.
— Вона пропонує філію в Одесі, — тихо вимовила Діана.
— Бери, — кивнув Максим. — Це хороший актив.
Жодних вибачень. Жодного жалю.
Конференц-зал юридичної фірми «Правовий Гарант» виглядав суворо й безлико. Діана механічно підписувала документи, слідуючи вказівкам адвоката Ірини Олександрівни. Вона обрала філію, щоби повністю вийти з-під впливу свекрухи.
— Ви чините правильно, — усміхнулась Ірина Олександрівна, коли було підписано останній папір. — Впевнена, ви впораєтесь з управлінням.
— Не хвилюйтесь про це, — відповіла Діана.
Через три тижні новина підірвала ринок: одеський філіал «РестоАрт» було продано головному конкуренту — холдингу «ГастроПлаза». Угода оцінювалася в сотні мільйонів і стала шоком для всіх.
Телефон Діани розривався від дзвінків. Ірина Олександрівна телефонувала десятий раз за ранок. Діана відповіла, почувши розлючений голос:
— Ти не мала права! Це підлий удар!
— Я навчалась у найкращих, — спокійно відповіла Діана. — Філія була моєю власністю згідно з договором. Що я з нею роблю — це моя справа.
— Макс мав рацію! Ти просто мстива! — закричала свекруха.
— Ні, я бізнесвумен. Бізнес — це стратегія, пам’ятаєте? — Діана усміхнулася, дивлячись на проєкт свого нового архітектурного бюро. — Передайте Максиму, що бажаю йому щастя в новому династичному шлюбі.
Яскравий травневий день освітлював просторе приміщення з високими стелями. Вивіска «DiArch Studio» сяяла на фасаді відреставрованого особняка в центрі Львова. Минув рік з моменту розлучення.
Діана, в елегантному сірому костюмі, приймала вітання з відкриттям своєї архітектурної студії. Гроші від продажу філії дозволили їй розпочати власну справу та зібрати команду однодумців.
На екрані телефону висвітилося повідомлення від колишнього чоловіка: «Чув, у тебе відкриття. Вітаю. М.»
Вона не відповіла. Натомість підняла келих шампанського перед своєю командою:
— За свободу бути собою! За можливість будувати не тільки будівлі, а й власне життя!
Посварилася з сином і невісткою через звичайне запитання: зараз навіть не хочу спілкуватися з ними