Вже третій місяць свекруха жила на дачі Тетяни. Як завжди, вони з чоловіком Максимом напередодні ввечері у п’ятницю закупили продукти за списком, щоб уранці, не витрачаючи час, вирушити в дорогу. Будиночок був розташований у престижному дачному селищі неподалік від міста.
Спочатку, коли тітка залишила дачу Тетяні, вона була в жалюгідному стані: прогнилі підлоги, дірява покрівля й заросла бур’яном ділянка. Єдине, що зупиняло жінку від продажу будинку, – це велика земельна ділянка та хороше місце розташування. На дачі можна було жити влітку, адже до роботи добиратися було недовго.
Деякий час будиночок стояв занедбаним. Тетяна була зайнята влаштуванням свого особистого життя й зовсім не думала про такі дрібниці, як ремонт дачі. Коли вони з чоловіком прожили разом кілька років, взяли іпотеку й фінансове становище трохи покращилося, вона вирішила оглянути ділянку, щоб оцінити обсяг робіт.
Їх виявилося дуже багато. Легше було б знести будинок і збудувати новий, але через пам’ять про добру тітку, яка доглядала за нею в дитинстві, Тетяна не могла цього зробити. Склала приблизний кошторис і поділилася з чоловіком, але той лише відмахнувся від цієї ідеї:
— Ти справді хочеш ремонтувати цей сарай? Це ж марна справа! Я тобі допомагати не буду, і в тебе нічого не вийде, от побачиш.
— Ну, ти міг би допомогти хоча б у простих речах: винести все сміття з дому, здерти старі шпалери й розібрати підлогу. Так було б трохи дешевше.
— О, ні. Навіть не проси. І, до речі, на які гроші ти збираєшся робити ремонт? У нас же іпотека. Забула? — дорікнув чоловік.
— Пам’ятаю. Я трохи назбирала й сподівалася, що ти також візьмеш участь, — зніяковіло відповіла дружина.
— Ні вже, своє старе барахло ремонтуй сама, якщо воно тобі так потрібне, — відрізав чоловік.
Після цієї розмови Тетяна довго сумнівалася, чи правильно вона робить. Може, справді продати цей сарай і забути про нього? Вона дала собі тиждень на роздуми. Саме тоді вона випадково зустріла шкільну подругу, яка радісно розповіла, що вони з чоловіком довго збирали й нарешті купили заміський будинок.
Цей будинок виявився у тому ж садовому товаристві, що й дача тітки. Коли подруга назвала вартість землі й будинку, Тетяна була шокована й вирішила ні в якому разі не продавати дачу.
З цього моменту молода жінка серйозно зайнялася ремонтом. Вона найняла бригаду робітників, які допомогли відновити будинок. Тепер це вже не нагадувало сарай, а було милим і затишним дачним будиночком. Тетяна з душею підійшла до справи: обрала теплі відтінки для інтер’єру, щоб було затишно. Залишалося лише замінити старі меблі та купити необхідну техніку. До того ж жінка вирішила придбати кілька обігрівачів, щоб можна було приїжджати восени або взимку й не змерзнути.
Чоловік, як він казав, у цей час посилено працював, але нічого в його житті не змінювалося. Зарплата залишалася такою ж, як і раніше, а підвищення навіть не планувалося. Навпаки, Максим настільки розслабився, поки дружина була зайнята ремонтом, що іноді почав запізнюватися на роботу. У цьому він, звісно, звинувачував Тетяну, яка «не розбудила його вчасно».
Коли будиночок став придатним для життя, Тетяна взялася за ділянку. Вона скосила бур’яни, перекопала землю, а потім засіяла газоном. У найближчі п’ять років жінка не планувала ставати садівницею-любителькою. Усі справи завершилися якраз до осінніх холодів.
Життя Тетяни знову стало розміреним, і ось під час чергового застілля підпитий чоловік вихвалявся:
— Тепер у нас із дружиною є дача, будемо там жити влітку!
— Звідки у вас гроші ще й на дачу? Ви ж іпотеку ще не виплатили, — злісно примружилася свекруха.
— У Тані від тітки дісталася халупа, але ми щойно завершили ремонт. Тепер там не дача, а справжній особняк, — гордо відповів Максим.
«Ну так, завершили. Я сама й займалася цим ремонтом», — подумала в цей момент Тетяна, але нічого не сказала свекрусі.
— Як чудово. І знаходиться поруч. А можна я там поживу трохи до літа? — швидко спитала Олена Вадимівна.
— Звісно, мамусю. Про що мова, — рішуче відповів Максим, а потім звернувся до дружини. — Ти ж не проти, люба?
— Не проти. Але лише до кінця весни, — крізь зуби відповіла Тетяна.
Уже на початку квітня молоді люди допомогли Олені Вадимівні переїхати на дачу. Вражало, скільки вона набрала речей, ніби не на дачу їхала, а на курорт: капелюшки, сукні різних фасонів, блузки.
— Навіщо вам стільки речей? — спитала Тетяна, побачивши кілька валіз на порозі квартири.
— Милочка, все знадобиться. Життя одне, і я не збираюся проводити його у нудьзі, — відповіла свекруха.
У метушні зі збором одягу Олена Вадимівна зовсім забула купити їжу на тиждень, тому їм довелося заїхати до супермаркету.
— Ти ж не змусиш рідну матір усе це оплачувати? — зі сльозами на очах подивилася на сина Олена Вадимівна.
— Звісно, мам. У чому питання, — відповів Максим і розрахувався за покупки.
Тетяна дивилася на все це, як на сцену з поганого фільму. Кожен крок свекрухи був продуманий наперед, а її зітхання й підкреслена манірність додавали драматизму.
— І як ти не розумієш, що мати тобою маніпулює? — спитала Тетяна у чоловіка, коли свекруха пішла до аптеки, а вони чекали її в машині.
— Я не розумію, про що ти. Ти на дачі їсти не будеш? — відрізав Максим.
У цей момент у машину повернулася Олена Вадимівна, і розмова обірвалася. Вони їхали мовчки, лише свекруха наспівувала собі під ніс. Коли приїхали, вона була у захваті від дачі.
— Який чудовий будиночок! Просто казка. Яка краса, який затишок, яка розкіш! — захоплювалася вона. — Які ж ви молодці, що зробили таку роботу, — Олена Вадимівна кинулася обіймати сина.
За обідом усе було спокійно. Потім Максим пішов маринувати м’ясо, а жінки залишилися займатися хатніми справами, що накопичилися за зиму.
— Я заберу штори й частину постільної білизни випрати додому. Повернемо все наступними вихідними, — сказала Тетяна.
— Так, добре-добре. Як скажеш. А що це я дивлюся, ти садити нічого не плануєш? — відволіклася від розмови Олена Вадимівна.
— Ні, хочу просто газон. Можливо, придбаємо садові гойдалки у двір і побудуємо лазню. Люблю попаритися, — мрійливо відповіла Тетяна.
— Та навіщо лазня? Краще б теплицю поставити. Ось це справді корисно. Треба сказати про це Максиму, — задумливо відповіла свекруха.
— До чого тут Максим? Дача моя, тому я вирішую, що тут буде, а чого — ні, — відрізала Тетяна.
Свекруха лише зло прищулилася й подивилася на невістку з докором.
Коли вони приїхали наступними вихідними, Тетяна побачила, що заднє подвір’я перекопане й там видніються рядки з чимось нещодавно посадженим.
— І коли ви тільки встигли? — строго спитала Тетяна. — Я ж просила нічого не садити.
— Ну чого ти заводишся? Тобі шкода, чи що? Будете приїжджати, а тут уже готові огірочки. Хіба не прекрасно? — спокійно відповіла свекруха.
— Та справді, Тань. Нехай росте. Ділянка ж велика, — намагався вмовити дружину Максим.
Тетяна важко зітхнула й пішла на кухню випити холодної води, щоб не сказати зайвого. У цей момент вона вже вдруге пошкодувала, що пустила Олену Вадимівну на свою дачу.
А далі було ще гірше. Грядок ставало дедалі більше. Виявилося, що Максим вечорами після роботи приїжджав до матері й привозив насіння, яке вона просила купити. Востаннє з’ясувалося, що Олена Вадимівна сама дозволила пожити на дачі своїй подрузі дитинства ще тиждень.
До останнього тижня травня вся ділянка була засаджена всім, чим тільки можна, навіть дерева звідкись з’явилися. Крім того, у будинку переставили меблі, змінили штори й текстиль. Тетяна вже здогадувалася, звідки взялося це «багатство», і явно не зі свекрушчиної мізерної пенсії, як вона сама висловлювалася.
— Нам треба поговорити, — Тетяна взяла чоловіка за рукав і відвела на задній двір. — Я правильно розумію, що це ти даєш гроші Олені Вадимівні?
— Ну так, я допомагаю мамі, якщо вона просить, — знітився чоловік, передчуваючи неприємну розмову.
— А сказати мені ти не міг? За моєю спиною вона робить, що хоче, а ти їй потураєш! — злилася Тетяна.
У цей момент із-за рогу вийшла свекруха й почала кричати на весь кооператив:
— Як ти смієш підвищувати голос на мого сина! Ти ще молода й не розумієш, як треба доглядати за ділянкою. Тільки я можу вам допомогти, більше ніхто, тому я житиму тут стільки, скільки захочу.
— Таню, ну не починай, інакше ми посваримося, — примирливо додав Максим.
— Здається, нам давно треба було посваритися! Ну і дурна ж я була. Як я раніше не зрозуміла, коли ти відмахувався від ремонту, а потім вихвалявся перед родичами, який ти молодець. А не поїхати б вам обом додому, дорогі гості моєї дачі! — на одному диханні випалила Тетяна.
— Якщо я зараз поїду, ми розлучимося. Такого хамського ставлення до себе й мами я не потерплю, — Максим спробував шантажувати дружину.
— Ось це влучно! Саме цього я й хочу.
— Тобто ти хочеш сказати… — почав чоловік.
— Так, я подаю на розлучення. З мене досить. Квартиру продаємо й ділимо гроші навпіл. Хоча б там ти справно платив, — закотивши очі, відповіла Тетяна.
— А як же дача? Кому вона дістанеться? — перелякалася свекруха.
— Як кому? Мені, звісно. Ваш син сюди ані копійки не вклав, ані краплини поту не пролив.
Олена Вадимівна довго голосила й повільно збирала свої речі, які вона встигла розкласти всюди, ніби збиралася жити тут усе життя. Максим мовчки вийшов до машини й чекав на матір там. Коли вона була готова, вони поїхали.
— Синку, ну звідки ж я знала, що дача не спільна? Що тепер робити? — запитувала Олена Вадимівна.
Чоловік мовчки дивився у вікно й плавно вів машину, ігноруючи матір. Більше не було перед ким вихвалятися — ані сину, ані його матері.
У цей час Тетяна зі злістю зривала ненависні штори, скатертину, плед і подушки. Вона закинула все це в бак для спалювання трави й підпалила, а потім довго спостерігала за тліючими клаптями тканини.
Після цього жінка налила собі гарячого чаю й, сидячи на веранді, насолоджувалася теплим вечором. Вона відчула, як їй стало легше. У думках Тетяна вже планувала своє нове життя, у якому більше ніколи не буде непроханих гостей.
Уся родина разом: Алла Пугачова, Максим Галкін і діти відвідали Крістіну Орбакайте в США