Зара стояла біля мосту, по якому нескінченним потоком рухалися автомобілі. Лив дощ, і мокре чорне волосся молодої жінки липло до обличчя. Але для неї це було неважливим. Зараз їй потрібно було запобігти страшній події.
Машини їхали туди-сюди. А вона стояла просто на узбіччі, і її час від часу обливало водою з калюж на брудній дорозі. Проте дівчина і цього не помічала. Нею керувала могутня сила — сила родимої плями у формі циганського чобота. Тут ось-ось мала проїхати вервиця весільних автомобілів.
***
Зара все дитинство провела у невеликому селищі міського типу. Батькам було вже майже по сорок, коли в родині з’явилася дівчинка з чорним волоссям і смуглою шкірою. Мати й батько були з русявим волоссям, кремезної статури. А от Зара була худенькою.
Очі дівчинки були чорними, а темні брови у формі будиночка надавали її обличчю грізного вигляду, коли вона сердилася. У сім’ї були ще діти — старші брати Зари, але вони вже мали своє життя. У дитинстві Зара особливо не замислювалася над тим, що зовнішньо дуже відрізняється від своїх рідних.
Однак, коли дівчинка дорослішала, вона з кожним днем усе чіткіше розуміла, що відрізняється від своїх родичів. І ці відмінності були дуже значними.
У батьків Зари було велике господарство, вони були простими людьми. Усе своє життя, поки ростили дівчинку, вони займалися доглядом за худобою, фермерством, приготуванням їжі, пранням і іншими побутовими справами.
Проте Зара не надто любила прибирати, чистити свинарник або саджати картоплю. Її цікавили більш високі матерії: людські вчинки та їхня доля. Тому вона постійно запитувала:
— Мам, а чому тітка Віра так вчинила? Чому віддала свого сина до дитячого будинку?
— Звідки мені знати. Краще йди помий підлогу, не забивай голову такими дурницями.
Звісно, дівчинка росла слухняною, робила вдома багато справ: то огірки з помідорами поллє, то домашні квіти пересадить, то килим пропилососить. Але при цьому думала про інше. А мама з татом не розуміли її.
— І чому їй такі питання потрібні? Інші дівчатка з ляльками граються, а її цікавить, чому чужа жінка позбулася дитини. Надто вже дорослі проблеми її хвилюють, — хвилювалася мама дівчинки.
— Та не переймайся ти так. Вона зараз у такому віці, що дітям усе цікаво.
У снах до Зари приходила доросла жінка з чорним, як смола, волоссям і темною шкірою, ніби вона на сонці загоріла. Жінка дивилася на дівчинку з розумінням, співчувала їй, але нічого не говорила. Зарі дуже хотілося дізнатися, хто вона. Але в ці моменти красуня зникала, розчиняючись у повітрі.
Зара в снах постійно розповідала цій смуглявці про свої проблеми. Але жінка мовчала, лише з ніжністю дивлячись на неї. І дівчинці ставало так легко на серці. Вона відчувала невидиму підтримку, ніби хтось за нею спостерігає, хтось допомагає їй, веде за руку.
Зара обожнювала коней. Іноді вона могла сісти на коня і поїхати кудись у ліс. Батьки особливо не хвилювалися, вони знали, що дівчинці просто треба побути наодинці. Зара тонко відчувала природу, любила промокнути під дощем, погрітися на сонечку, змерзнути на вітрі. Їй було комфортно, ніби природа — її рідна мати.
Маленька відрізнялася від своїх родичів ще й тим, що бачила майбутнє, могла передбачити, як людину спіткає те чи інше лихо. Іноді вона могла дотиком діагностувати хворобу і навіть вилікувати.
Коли Зарі виповнилося вісім, і вона пішла до першого класу, то почала усвідомлювати, що має дар. Але спочатку вона не надавала цьому значення, вважаючи, що всі так вміють.
Вона справді була унікальною дитиною, і це відчували інші, іноді навіть сторонячись її, особливо коли вона почала демонструвати свій дар.
— Дядьку Єгоре, будь ласка, вам же не можна пити, органи не витримають, — якось сказала Зара родичеві.
— Ох, егоза ваша дівчинка, — віджартовувався дядько Єгор. — Вона мене що, навчати вирішила? — звертався він до її батьків.
Дівчинка, як у кіно, бачила кадри: ось дядько Єгор випив чарку, ось у нього потемніло в очах, він упав, а допомогти ніхто не зміг. І це все від однієї чарки.
Потім юна провидиця, звісно, питала в мами:
— Чому дядько Єгор випивав, адже йому навіть лікар заборонив!
— Звідки мені знати? Йди краще, вже прибирати треба, а то скоро вечір, потім купатися підемо, — відмахувалася від дитини мати, не знаючи, що відповісти на такі серйозні для її віку питання.
Зара не розуміла, навіщо люди роблять ті чи інші вчинки, адже вони ж знають, чим це може закінчитися. Щоправда, стосунки з батьками у дівчинки були не надто теплими.
Ні, на неї, звісно, ніхто руки не піднімав, але мама з татом усе частіше вважали, що коли малеча не крутиться під ногами – то й добре. А ось щоб погладити дитину по голові, пригорнути – такого в їхній сім’ї й зовсім не було.
Одного разу Зара побачила у видінні свою маму: ось вона збирається за покупками, виходить у двір і важко падає.
— Перелом, — констатують потім лікарі.
Але маленька провидиця зрозуміла, що не тільки бачить майбутнє, а й може його запобігти. Того дня, коли мама вже почала збиратися до магазину, сиділа й фарбувалася, дівчинка швидко взяла пачку солі й розсипала її прямо на лід, де мала впасти її мама.
Звісно, ніхто цього не помітив і дякую не сказав, лише посварили, що солі вдома не виявилося, мовляв, як суп варити?
Іншого разу сусіда Андрія, після того як він побував у гостях у їхній родині, мала вдарити по голові величезна бурулька, яка впала з даху магазину.
Тоді дівчинка, звісно, не знала, що робити. Вона вирішила показати свої малюнки сусідові, трохи його затримати. Потім вона ходила на те місце. І величезна бурулька справді впала, але нікого не зачепила.
Тільки у чотирнадцять років дівчинка зрозуміла, що справді наділена даром. І цей дар треба використовувати на благо. Ось тільки не варто було про це нікому говорити, адже люди могли не зрозуміти. Але вона цього ще не усвідомлювала.
***
Одного разу Зара поверталася зі школи й побачила Ніну, яка прийшла до подруги в гості. Багато хто називав дівчину гулящою. Ось тільки Зара не розуміла значення цього слова, адже вона теж любила гуляти полями верхи на коні. Чому це погано?
Того дня Зара побачила, що у Ніни великий живіт.
— Нагуляла, — шепотіли бабусі на лавці.
— Як це можна дитину «нагуляти»? – із нерозумінням запитувала дівчинка, — я ж також кожного дня гуляю, але дітей у мене немає.
Маленька провидиця також побачила, як Ніна дістає сигарету й запалює, сидячи на лавочці біля будинку подруги.
— Ніно, не кури, будь ласка, дитині твоїй погано стає.
Вона навіть «просканувала» живіт дівчини й побачила, що дитина в утробі просто задихається. Образи, які приходили до неї у свідомість, були чіткими та ясними.
— Ти що, дурна? Не твоє діло, мала, курю я чи ні, зрозуміла?
— Ніно, кинь, будь ласка, сигарету, дитині важко в животику, — все так само просила чорнява дівчинка.
— Відчепися, циганське поріддя, — Ніна штовхнула Зару, та впала й боляче забилася, — зараз твоїх батьків покличу, не треба мене вчити, я не маленька.
Зару часто називали циганкою. А все через те, що вона була смаглявою дівчинкою з великими чорними очима й чорним волоссям, яке акуратними кучерями спадало на плечі. Вона не ображалася. Але щоб так — «циганське поріддя». Вона ж просто хотіла допомогти.
***
У кімнату до Зари увірвалася мати:
— Ах ти, циганське поріддя, що ти накоїла, — уже замахнулася над головою дівчинки рушником для удару.
З очей дівчинки бризнули сльози:
— За що ти так зі мною, мамо? Я ж не циганка! Я твоя донька!
— Навіщо ти Ніну прокляла, у неї дитина загинула в утробі!
— Я цього не робила, — плакала дівчинка-підліток, — чому ти називаєш мене циганським поріддям?
— Після такого я б не хотіла, щоб ти була моєю донькою. Казали ж мені тоді, що в тебе очі чорні, що не треба було тебе всиновлювати. Не послухала, дурною була!
— Тату, невже я не ваша дитина?
— Любенька, ми мали сказати це раніше. Ми знайшли тебе й удочерили. Я знайшов тебе в полі. А мама зраділа. Табір хотів від тебе позбутися, адже ти не хлопчик, а дівчат у них не дуже цінують. Добре, що тоді якийсь вовк або ведмідь з лісу не вискочив. Ти лежала тоді в якійсь брудній ганчірці. Навіть нормальну ковдру для тебе пошкодували. Ось такі вони, дикі люди, цигани.
Дівчинка розплакалася, а потім ненароком вдарилася головою й знепритомніла.
Батьки, звісно, дуже переживали за стан дитини, але нічого страшного не сталося. От тільки стосунки з батьками, тепер уже прийомними, стали ще гіршими.
***
Зара отримала середню освіту, у атестаті красувалися п’ятірки і лише одна четвірка. Після одинадцятого класу дівчина вирішила вступати до медичного університету, адже мала здібності — бачила хвороби й недуги. Це означало, що вона знайшла себе у житті. І з села, де її вважали циганським поріддям, вона поїде. Почнеться справжня казка.
Коли вона приїхала вступати, їй навіть надали кімнату в гуртожитку. Інші сприймали її добре, адже ніхто не знав про її здібності, ніхто не боявся, як у селі, що вона може наслати порчу. Після навчання вона, звісно, шукала роботу, але без досвіду нікуди не брали.
Гроші закінчувалися, і дівчина вирішила поїхати назад у село, щоб попросити в батьків трохи коштів на життя, поки знайде роботу. Коли вона вже стояла на вокзалі, до неї підійшли дві дівчини.
— Вибачте, ви ж циганка? А поворожите мені? Я заплачу!
Зара не очікувала, що за дар можуть ще й платити, якось не спадало на думку почати на цьому заробляти.
— Так, циганка. Що б вам хотілося дізнатися?
— Чи будуть у мене діти? Розумієте, лікар сказав, що я безплідна, але я вірю й сподіваюся.
— Будуть, звісно! — весело посміхнулася циганка Зара. — А ще у вас у потязі болітиме голова, так, що ліки не допоможуть. І поїздка буде через це дуже важкою. Зверніться у медпункт, попросіть щось сильне в дорогу.
— Дякую! Ось, — дівчина дала Зарі перстень, схоже, він був золотим, — просто зайвих грошей у мене немає, а перстень я все одно не ношу.
Перстень на вигляд був дуже дорогим. Зара не думала, що за одне ворожіння зможе заробити одразу кілька тисяч.
Через п’ять хвилин до неї підійшла ще одна жінка:
— Будь ласка, поворожіть мені, у мене є гроші, — посміхнулася молода особа.
— Звісно.
— Скажіть, чоловік мені вірний?
Але перед циганкою інформація раптом зникла. Вона бачила лише темну пляму в районі голови незнайомки.
— Не можу сказати, а ви не вдарялися головою випадково?
— Так, а що?
— Перевіртеся на всяк випадок.
— Дякую, — жінка протягнула провидиці хрустку купюру.
Дівчина вже могла не їхати додому, адже за два ворожіння у неї накопичилася пристойна сума. Вона може заробляти сама. У місті багато хто вважав дар Зари благословенням, а не прокляттям, як це було в її рідному селі.
Там, удома, навіть батьки розмовляли з нею крізь зуби. Так не хотілося туди їхати. І вона вирішила залишитися.
***
Через два роки наполегливої допомоги людям на вокзалі Зару взяли медсестрою в лікарню. Вона, звісно, хотіла працювати лікарем, але поки що так. Колеги по роботі її дуже цінували. Багато хто з нею радився, вважаючи, що у дівчини добре розвинена інтуїція, адже вона нікому не розповідала про свій дар. А вже черга на уколи була величезною. Рука в неї була дуже легка.
— Ти молодець! Тобі треба йти працювати лікарем, у тебе ж є і освіта, і розвинута інтуїція. Чому ти досі тут працюєш? Адже можеш піти в приватну клініку, де більше платять.
— Боюся залишати своїх пацієнтів заради іншої роботи.
— Розумію, адже я теж колись не хотів залишати своїх пацієнтів заради навчання. Думав, що ніхто, крім мене, їм не допоможе. Не переживай, ми з колегами їх не залишимо напризволяще.
У снах до неї продовжувала приходити смаглява жінка з темним волоссям. Останнім часом вона з’являлася рідше, але все одно іноді навідувалася. Здавалося, що вона хотіла щось повідомити, але що саме?
Жінка зі снів циганки Зари була мовчазною особою. І це дуже засмучувало дівчину, адже їй так хотілося поставити їй кілька запитань. Можливо, хтось із людей її табору, які кинули дівчинку напризволяще, зміг би пояснити, чому Зарі сниться добра жінка. Але їх тепер не знайти, та й не варто ворушити минуле.
Зара вже перестала гадати на вокзалі. Хоча це заняття приносило їй значні гроші, їй все ж хотілося знайти іншу роботу, приносити користь людям. І ця мрія здійснилася.
Поки вона займалася ворожінням, їй вдалося повернути долю на користь людей. В один із днів вона запобігла інсульту в чоловіка, викликавши лікарів прямо на вокзал. Вона побачила у видінні, що у нього є діти, а він — батько-одинак. Зара багато думала про те, що діти могли б залишитися без годувальника. Тому вона вважала, що зробила добру справу.
Проте дівчина пропускала через себе долі людей, які часто були важкими. І через свій дар їй було нелегко. Адже часом вона не могла запобігти біді. Але цей дар був саме у Зари, отже, вона могла витримати це випробування.
***
Одного ранку, коли тільки-но прокидалися птахи, Зара все не могла знайти собі місця в ліжку. Вона не спала всю ніч, тому вирішила ще трохи відпочити. Але це не вдалося. Її змусила встати з ліжка сила її родимої плями у формі циганського каблука. Ноги не слухалися, а вели її прямо на вулицю, хоча Зара не хотіла виходити — погода була кепською.
По дорозі вона надягла довгу червону сукню, як у справжньої циганки, і пов’язала хустку на голову. Навіщо вона це робила, сама не розуміла. Це усвідомиться пізніше. Зараз вона знала, що сила кличе її, щоб дівчина запобігла небезпеці й врятувала людину, а можливо, й кількох.
На вулиці дрібно накрапав дощ, було сиро й промозгло, а Зара, поспішаючи, навіть не взяла парасолі. Хоча вона вміла передбачати навіть погоду, цього разу їй було не до того. Це були дрібниці життя. Зара йшла швидко, ноги рухалися самі, ніби під дією якогось закляття. Протистояти силі родимої плями було нереально.
— Я ніколи не зустрічала інших циганок, які б мали таку силу. Раптом ще існують такі люди, — подумала Зара і продовжила свій шлях.
У своєму повсякденному житті Зара одягалася строго, волосся збирала в гладенький пучок, макіяж робила легкий, щоб не бути схожою на циганку, а більше на слов’янку. І її справді часто вважали «своєю». А зараз вона виглядала, як справжня циганка. Люди навіть оберталися, побачивши, як до дороги прямує дівчина в циганській хустці.
Зара йшла через поле. Надходила гроза, здалеку почувся грім.
— Ну ось, зараз промокну з голови до п’ят. Ще й захворіти мені не вистачало, — проговорила дівчина вголос.
А сила продовжувала вести її з шаленою швидкістю. Здавалося, вона пересувається не як людина, а як стрімка пантера. Її кроки були аж надто швидкими, навіть неприродно швидкими. Час сповільнився. Що чекає її попереду, знав лише Всевишній.
Зара йшла близько години. Сила привела її до невеликого РАЦСу, який знаходився на міській площі. Біля будівлі фотографувалися молодята, неподалік стояли дорогі машини, прикрашені стрічками.
— Ех, коли ж я вийду заміж… — раптом задумалася дівчина, дивлячись на все, що відбувалося.
Але поруч із собою вона несподівано побачила гарний букет нареченої. Його явно зібрав умілий флорист, а не базарна продавчиня. Букет був настільки вишуканим, що Зара не відразу зрозуміла, чому він лежить тут, у бруді.
Вона нахилилася до нього, торкнулася й знепритомніла.
Крізь сон вона побачила низку чітких картинок: ось радісна пара спускається сходами РАЦСу, щоб сфотографуватися на пам’ять, ось наречена з нареченим так поспішають сісти в автомобіль, що з рук випадає букетик, ось вони вже їдуть назустріч своїй загибелі…
Наречена була найгарнішою, яку тільки бачила за своє життя Зара. У неї було довге світле волосся, що спадало блискучим потоком по спині, вії зі стразами, які явно зробили у дорогому салоні краси. Вона була вдягнена в дороге плаття, на ногах — босоніжки, зовсім не по погоді. Схоже, вона купила їх заздалегідь, а потім весілля вирішили перенести.
Зара чітко бачила, як молодята в супроводі численних гостей вирушили фотографуватися в парк, а на зворотному шляху — святкувати своє весілля після розпису в РАЦСі. Але їй належало запобігти біді. Потрібно було встигнути дійти до того місця, де мало статися зіткнення машин. Зара отямилася. Доля, якась сила вела її кудись, ніби тримаючи за руку.
Остання картинка, яку побачила циганка, приголомшила її: наречений сидить і гірко плаче поруч із розбитою машиною. А недалеко лежить на землі наречена, її плаття розірване й забруднене. Вона не рухається.
Зара поспішила далі. Потрібно було знайти автомобільний міст над невеликим ставком. На ньому ще було щільне рух машин. Саме через нього мали проїхати весільні автомобілі. З неба вже лив справжній дощ, дівчина промокла до нитки й замерзла. Але до мети залишалися лічені хвилини.
Недалеко вона побачила автомобільний міст і стала йти у його напрямку. Коли вона вже була на місці, з-за рогу з’явилася весільна машина з молодятами. Дівчина перегородила дорогу. Автомобілі загальмували.
— Ти що, дурепа? Навіщо ти встала на дорозі? Зіб’ють же! — кричав один із водіїв.
— Забирайся, жебрачко, не псуй нам свято, — долинали вигуки іншого водія.
Але дівчина стояла, як вкопана, і не рухалася. Чоловіки поспішили до неї, щоб прибрати її з дороги. Та сила не дозволить їм цього зробити. Двоє чоловіків не могли зрозуміти, чому не можуть зрушити з місця таку мініатюрну дівчину, адже вона важила не більше сорока кілограмів.
Раптом на зустрічну смугу виїхала невелика вантажівка. Зара з полегшенням зітхнула. Біда минула, можна було сходити з дороги. І вона це зробила.
Ніхто так і не зрозумів, що мокра до нитки циганка-жебрачка буквально врятувала від лиха. Наречений із нареченою все так само усміхалися. Гості сіли в машини й продовжили свій шлях. Лише один автомобіль залишився стояти на узбіччі.
До Зари підійшов чоловік років сорока зі смаглявою шкірою і темним волоссям:
— Я все зрозумів, чому ти тут. Ця вантажівка мала врізатися у машину молодят. Ти їх врятувала! Мені потрібно дещо сказати тобі, сядь, будь ласка, в машину, а то ти зовсім змерзла.
Зара слухняно сіла в машину, ніби нею продовжувала керувати якась сила.
— Мене звуть Баро.
У машині Баро увімкнув обігрів. Стало тепліше. Мокрий одяг Зари вже не був таким неприємним, волосся під час розмови почало висихати.
— А мене — Зара.
— Послухай, я маю переконатися, що це точно та, кого я шукаю. У тебе повинна бути родима пляма бордового кольору на спині. Покажеш?
— Точно, ось вона. А ким ви мені доводитесь? Чому шукали?
— Я… я твій дядько, — чоловік несподівано почав плакати, — зараз усе розповім.
Баро почав довгу розповідь.
Виявилося, що Баро разом із Кармелітою були братом і сестрою. Батьки рано їх покинули, тому хлопчика і дівчинку забрав до себе табір. Таке іноді трапляється. Щоправда, їх не балували, як інших дітей. Наприклад, солодощів діти взагалі не бачили, харчувалися скромно. І ще доводилося відпрацьовувати їжу.
Дітей навчала читати й писати літня циганка, яка дуже хотіла внуків, але її дочка була бездітною. Тому вона й возилася з чужими дітьми. Баро швидко навчився грамоті. А от Кармеліта навчалася неохоче. Натомість у неї рано проявився дар лікувати людей, передбачати майбутнє.
— Усе так, як у мене, — промовила Зара.
— Саме так! Адже Кармеліта — твоя мама. Коли вона подорослішала й стала красивою дівчиною, на неї поклав око один старий циган. У неї не було вибору, за кого виходити заміж — усе вирішували старійшини. Але вона закохалася в іншого чоловіка і завагітніла від нього. Коли з’ясувалося, що Кармеліта вагітна перед весіллям, повитухи намагалися витравити дитину з утроби, але нічого не вийшло. Дитя міцно трималося за життя.
— А що сталося з моїм батьком?
— Цигани довго переслідували його, а потім покарали так, що він не залишився живим.
Коли Кармеліта зрозуміла, що повитухи щось підсипають їй у чай, одразу вирішила тікати з табору разом із Баро. Але її затримали, а коли вона народила, дитину викрали того ж дня і залишили в полі. Вона була розбита горем.
Так, у місті вона могла заробляти на життя ворожінням. Перший час так і було. Вони з братом вирішили втекти з табору й жити самостійно. Цього разу вдалося. А згодом Баро знадобилися знання від старої циганки-вчительки, і він почав працювати в автомобільній майстерні. Грошей на все вистачало.
— Ми навіть хотіли тебе знайти, але не вийшло. Кармеліта приходила до тебе у снах, але не могла поговорити з тобою. Світ снів… розумієш, він далекий від реальності. Ти пам’ятаєш її?
— Так, звісно!
— Нарешті я тебе знайшов. Скільки років ми з сестрою сумували за тобою, не уявляєш, — на очах чоловіка знову з’явилися сльози. Кармеліта буде рада, що ти жива!
Хто знає, куди привела Зару сила насправді: врятувати незнайому наречену від загибелі чи знайти своїх близьких. Але циганка вперше в житті була щаслива.
Ha вeсіллі сuнa я всіх здuвyвaлa: ʍoлoдятa чeкaлu від ʍeнe 6ільшoгo