Це блюдо подають холодним

Чоловік заворушився в ліжку, і Мілена прокинулася. Потягнулася до нього, обхопивши однією рукою, не дала підвестися.

– М-м-м… Не йди, будь ласка… — вона уткнулася лобом у його спину. – Не пущу нікуди, ні в яке відрядження… — закинула на нього ще й ногу, і удала, що хропить.

Максим повернув голову і тихо сказав:

– Кохана, треба їхати, — він рушив плечем, виповз з-під рук і ніг дружини. Вона промукала і накрилася ковдрою з головою.

– Що за звичка у твого керівництва — відправляти на вихідних? — глухо пролунало під ковдрою. – Я буду скаржитися! — вона скинула з себе підковдру і сіла, невдоволено хмурячи брови й здуваючи русяве волосся з обличчя. Потім потягнулася, оголивши живіт під короткою футболкою і, шкандибаючи, пішла на кухню.

– І куди, цікаво, ти будеш скаржитися, зайчик? — чоловік стояв перед нею голим і з посмішкою дивився на невдоволену дружину.

– Куди-куди? У профком! — захихикала вона.

– Ну-ну. — чоловік зачинився у ванній і зашумів водою.

Мілена знову витягнула вгору руки й подивилася у вікно — внизу ліниво рухав мітлою двірник, позаду нього горобці клювали газон, а на шосе їхали поливальні машини — ранок був теплим і, судячи з чистого неба, дощу не передбачалося.

– У таку погоду тільки відпочивати у своє задоволення, — пробурмотіла Мілена і зібрала сніданок.

Одягнувшись, Максим випив каву, проковтнув бутерброд і квапливо чмокнувши дружину, закинув сумку на плече.

– Все, я побіг! — двері грюкнули, і дівчина, забравшись з ногами на стілець, неспішно допивала свою каву. Задзвенів телефон — прийшло смс від подруги Оленки:

– Привіт. Зайнята?

– Ні. А що?

– Давай сьогодні погуляємо в парку біля нашого будинку.

– Прямо зараз? Це ж далеко.

– Ні, давай увечері. Зараз не можу — Павлик млинців замовив, жонглюю чотирма сковорідками, щоб швидше впоратися. А потім ще обід треба приготувати.

– Домовились. О п’ятій? — Мілена глянула на годинник.

– Прийнято. О п’ятій біля пам’ятника.

– Добре. Якраз Макс поїхав, до понеділка я абсолютно вільна. Заодно покажеш мені найкрасивіші місця, бо я там сто років тому була.

– Чудово. Тоді в мою улюблену кав’ярню заглянемо ще. Бувай. — Олена відключилася, і Мілена, вимивши чашку, знову лягла в ліжко і занурилася в читання соцмереж.

Увечері, гуляючи алеями парку, вони ділилися новинами, жартували та сміялися. Дорогою в кав’ярню Мілена раптом помітила чоловіка в сорочці точно такого ж світло-бузкового кольору, в якій поїхав Максим. Він ішов під ручку з молоденькою дівчиною з довгим чорним волоссям і щось шепотів їй на вухо, від чого та заливисто сміялася. Коли чоловік повернувся, Мілена різко зупинилася — це був Максим, помилки не було.

Вона застигла, відкривши рот. Очі заблищали, а шкіра на обличчі пішла плямами. Судомно дихаючи й хапаючись за шию, ніби їй не вистачало повітря, Мілена беззвучно рухала губами. Олена схопила подругу під руку і запитала:

– Що? Що сталося? Тобі погано? — потім повернулася в ту ж сторону, куди дивилася Мілена. – Хто це? Це що, Максим?! А хто це з ним?

Нічого не відповівши, Мілена схопила Олену за рукав і побігла геть. Заскочивши в найближчий магазин, вона з-за манекена спостерігала за чоловіком з невідомою жінкою. Раптом він зупинився, ніжно обійняв її та поцілував. Мілену затрясло.

Пара зникла з виду, а дівчина все стояла і зі сльозами на очах дивилася невидячим поглядом на вулицю. Голос подруги вивів її зі ступору:

– Мілан, ходімо, їх уже немає.

Сидячи в кав’ярні та дивлячись у повну чашку, вона ніби скам’яніла, і як не намагалася Олена її заспокоїти, тихо плакала, роняючи сльози в напій. Потім подруга викликала таксі й провела до будинку. У квартирі допомогла роздягнутися і поклала в ліжко зі словами:

– Не вимикай телефон, я буду дзвонити, дізнаватися, як ти. Добре?

Мілена кивнула і заплющила очі. Почула, як клацнув замок на вхідних дверях і тільки потім, уткнувшись у подушку, дала волю почуттям.

Олена дзвонила щогодини. Говорила якісь слова, втішала, просила не брати близько до серця, у відповідь чула тільки короткі: «Так» і «Добре».

Ближче до другої години ночі, коли подушка просякла сльозами й стала мокрою, Мілена стягнула наволочку і кинула їх разом у пральну машину. Взявши подушку чоловіка, вона відчула аромат його одеколону і знову розридалася. Нарешті, знесилена і вичавлена, ніби лимон, забулася поверхневим і неспокійним сном.

Ранок для Мілени почався о дванадцятій годині дня. Розбита і з синцями під очима, вона, хитаючись, безцільно ходила по квартирі та перекладала з місця на місце дрібниці на полицях, потім взялася витирати пил. Через дві години виявила себе у ванній, оскаженіло відтираючи унітаз.

Квартира сяяла чистотою, а сама дівчина відчувала неймовірне полегшення. Прийнявши душ, абсолютно спокійно пообідала і набрала подрузі:

– Привіт, Олен.

– Привіт. Як ти? — стривожено запитала подруга.

– Та, все нормально, дякую. Ти ще нікому не встигла розповісти?

– Тільки Павлику…

– Не говори більше нікому, будь ласка. Хочу по-тихому у всьому розібратися.

– Добре, — відповіла Олена, не зовсім розуміючи, про що мова.

– І навіть Максу не говори, якщо раптом побачиш.

– Так, а чому?

– Не хочу скандалів. І розголосу. Все-таки, він не остання людина в місті, пересудів буде багато.

– А, ну тоді звичайно! — подруга помовчала кілька секунд, потім запитала: – Тобі потрібна допомога? Може, мені приїхати?

– Ні, Олен, не потрібно, я впораюся, правда. Не хвилюйся за мене.

– Якщо що, я на зв’язку. Як тільки відчуєш, що я тобі потрібна, дзвони…

– Дякую, дорога. Ти — мій найкращий друг.

Мілена відключила телефон і зайшла в спальню. Дістала з тумбочки тест, щоб викинути, як раптом низ живота пронизав різкий біль, що змусив зігнутися навпіл. По ногах потекло щось тепле, голова закрутилася. Вона глянула вниз — на підлозі розтікалася буро-червона пляма. Тремтячими руками схопила телефон і набрала номер швидкої, встигнувши сказати тільки адресу і прізвище, і тут же знепритомніла.

Дитину врятувати не вдалося. Максим повернувся через три дні, коли Мілена вже була вдома. Вона ні словом не обмовилася, ні про вагітність, лише мляво обійняла і пішла в кімнату. Він сів з нею поруч і запитав:

– Усе гаразд?

– Майже. Нездужаю трохи. Замов, будь ласка, що-небудь поїсти собі — сьогодні не мала сил готувати.

– Добре. Тобі що взяти?

– Не має значення, що хочеш.

Коли він переодягнувся і сходив у душ, сказала:

– Я все знаю, Макс.

Очі у нього забігали:

– У якому сенсі? Що ти знаєш?

– Що ти знайшов іншу.

– Хто тобі сказав? — він облизав пересохлі губи.

– Неважливо. Ти любиш її?

– Ні.

– Макс, не бреши мені. Знаю, що любиш.

– З чого ти взяла?

– Я не сліпа. — вона встала, взяла з полиці телефон. – Знаєш, а це навіть на краще. — голос її був спокійний, немов вона заучувала ці слова напам’ять і повторювала не раз.

– Що — на краще?

– Що ти знайшов мені заміну. Я і сама збиралася тобі сказати.

– Збиралася? Що сказати? — він не знав, куди подіти руки й постійно то ховав їх у кишенях, то водив по поверхні дивана, де вони сиділи.

– Що я йду. — він вирячив очі. – Бачу, що наші стосунки зайшли в глухий кут, ми вже не такі близькі, як раніше. Словом, я готова дати розлучення.

– Он як! — він теж встав і забігав по кімнаті. – А як же скандал, биття посуду і так далі?

– Макс, я тебе благаю! Що за минуле століття! Ми — дорослі люди, і мені це нецікаво, я не дівчинка якась, мені все-таки скоро тридцять.

– Якось це несподівано. — він завмер, дивлячись у вікно. – Я думав, що все затягнеться на місяці, скандали, ділення, плітки…

– Тобі це треба? Хочеш ославитися на все місто і заплямувати свою репутацію? — Мілена дістала з шафи подушку і ковдру. – Я розголосу не хочу, думаю, ти теж. Давай просто по-тихому розійдемося і ніхто нікому не буде мотати нерви. — вона показала на розкладений диван, – Спати будеш тут.

– Навіть не знаю, що сказати. — наблизившись до дружини, відповів Максим. – Очікував чого завгодно, тільки не такого спокою. Пропоную за це випити! — він вийшов і повернувся з двома келихами й пляшкою вина.

Через два місяці їх розвели, майно поділили порівну, за дев’ять років шлюбу нажили квартиру і дачу. Макс погодився забрати дачу, благо, вона знаходилася в престижному селищі та годилася для цілорічного проживання.

Перший час він приїжджав до неї, забирав свої речі, і розповідав, як у нього справи. Вона слухала, посміхалася, хоча у самої на душі шкребли кішки, а в горлі стояв ком. Вона так любила його! Після того відрядження збиралася сказати йому, що у них, нарешті, буде дитина. Але — не сталося… І тепер, бачачи блиск його щасливих очей, з усіх сил змушувала себе радіти, що у нього все добре. Але ночами все так само плакала в подушку і бажала забути про те, що між ними було.

Їй вдалося зберегти між ними хороші, можна сказати, дружні стосунки протягом дванадцяти років. Він часто дзвонив, запрошував на обід і вони мило розмовляли про все на світі. Максим ділився з нею, розповідав про свої романи на стороні, і як втомився від нової дружини. Часом Мілена допомагала вибирати подарунки для його пасій, давала потрібні поради, але близько колишнього не підпускала, переводячи все в жарт.

Однієї неділі вранці Максим подзвонив Мілені й сказав:

– Мілен, потрібна твоя допомога.

– Так, Макс, звичайно, що саме?

– Контракт хороший завершив, на рахунок повинна прийти велика сума, але я не хочу, щоб про це Анжелка дізналася, все одно скоро на розлучення подаю.

– І?

– Переведуть тобі на рахунок, а ти після розлучення мені повернеш, коли все закінчиться, добре?

– Гаразд. — відповіла Мілена, посміхнувшись. – Чого не зробиш для хорошої людини.

– Дякую, Мілочко, ти — справжній друг! — колишній чоловік чмокнув у слухавку і відключився.

Мілена потерла долоні й схопилася, потім, пританцьовуючи, пройшла на кухню і також ритмічно клацнула кнопкою на чайнику, продовжуючи танцювати й приспівувати:

– Мрії збуваються! І не збуваються! Любов приходить до нас часом не та! Але все хороше не забувається! А все хороше і є мрія!

Коли на банківському рахунку Мілени з’явилася кругленька сума, вона свиснула і відправила Максиму смс про те, що рахунок поповнено.

А через два місяці, коли колишній чоловік в паніці збивав ноги в її пошуках, вона радісно пила коктейль у власному будинку на Кіпрському узбережжі, купленому на ті кошти, що так необачно перевели їй партнери колишнього чоловіка.

Помста — це страва, яку подають холодною. Не ображайте розумних жінок.