Чужа дитина

— Кать, така справа… — сидячи за столом, Олексій нервово совався на стільці. — Ти ж знаєш, що завтра я їду у відрядження?

— Знаю, — Катерина насторожилась. Льоша був якийсь занепокоєний. Катя теж почала нервувати. — Щось сталося? Тебе просять залишитись там надовго?

— Та ні, справа взагалі не в роботі. Я хотів попросити тебе про одну послугу.

— Про послугу? — здивувалася Катя. — Ну, проси.

— Батьки на три дні їдуть в інше місто. У їхніх друзів річниця весілля. Святкують з розмахом…

— І?

— І треба приглянути за Арсенієм. Поїздка далека. Мама не хоче брати з собою дитину, — сказавши це, Олексій благально глянув на дружину. Раніше він сам залишався із сином, коли батьки кудись виїжджали, але цього разу такої можливості не було.

— Я навіть не знаю, — невпевнено протягнула Катя. — Ми ж з Сенею майже не спілкувалися. Думаєш, восьмирічна дитина захоче залишитись вдома з чужою тіткою?

— Хм, не думаю, що він буде проти, — невпевнено відповів Льоша.

— А що мені з ним робити? Я ж зовсім не вмію поводитись із дітьми, ти ж це знаєш, — розхвилювалася Катя.

— Та не переймайся, — махнув рукою Льоша, — Сеня вже не маленька дитина. Цілком самостійний хлопець. Якщо не знаєш, як його розважити — просто включи йому фільм чи мультики.

Попри те, що Олексій був упевнений: жодних проблем із сином у Каті не буде, сама дружина боялася залишитись із малознайомою дитиною наодинці.

Катерина і Льоша побралися пів року тому. Для чоловіка це був другий шлюб. Уперше Олексій пішов до РАЦСу ще зовсім юним. Його перша дружина, Марія, теж тоді була молодою і наївною. Вона завагітніла, поспіхом вийшла заміж, а після народження дитини зрозуміла, що не готова стати матір’ю. У підсумку Маша покинула чоловіка і новонародженого сина, а потім зникла у невідомому напрямку. Відтоді Олексій нічого про неї не чув.

Спочатку чоловікові було важко справлятися з маленьким Сенею самотужки. Олексій навчався заочно і не хотів кидати коледж.

Коли Льоша отримав диплом, одразу пішов шукати роботу. До того моменту йому добре допомагали батьки: у батька був бізнес, а мама — домогосподарка. Але тепер у нього була спеціальність, і він не хотів сидіти на шиї в родичів.

Однак поєднувати кар’єру і виховання дитини у нього не вийшло. Врешті-решт він залишив сина батькам, а сам пішов працювати.

Людмила Марківна і Борис Євгенович не були проти приглядати за онуком. Тоді Арсенію вже було два роки. Бабуся сиділа з ним вдома, поки дідусь і батько працювали. Так минуло кілька років.

— Сину, тобі час одружитися. Треба Сені нова мама, — Людмила Марківна постійно твердила одне й те саме.

— Ага, обов’язково одружуся… Колись, — відмахувався Олексій. Після першого невдалого шлюбу він не поспішав будувати нові стосунки. Але коли Арсенію виповнилось сім, Олексій зустрів Катю. Він так її полюбив, що майже відразу зробив пропозицію.

Катерина знала історію Льоші. Вона була знайома з його сином, але особливої симпатії не відчувала. Зі свекрухою в жінки стосунки не склалися, тож Катя всіляко уникала спілкування з їхньою родиною.

Коли Олексій попросив дружину посидіти з Сенею три доби, Катерина спочатку дуже хвилювалася, але була змушена погодитися. Від цього відрядження залежало подальше кар’єрне зростання Льоші, тож вона вирішила піти йому назустріч.

— В Арсенія алергія на горіхи. Май це на увазі! — строго сказала Людмила Марківна, коли привезла онука невістці. — Взагалі, він не проблемний хлопець. Цілий день сидить у телефоні й нікого не чіпає.

— Добре. Все буде гаразд, не хвилюйтеся, — відповіла Катя, поглядаючи в бік хлопчика, який не відривав очей від екрана телефона.

Попрощавшись зі свекрухою, Катерина відчула себе ніяково через присутність чужої дитини в домі, але згодом розслабилася. Сеня навіть не звертав на неї уваги. Він сидів у вітальні й постійно грав у свої ігри.

Спочатку жінка зраділа, що Арсеній розважається сам і не створює жодних проблем. Але ближче до вечора мачуху почало напружувати те, що відбувається.

— Слухай, може, пограємо в щось? — раптом запропонувала Катя. Вона вважала, що неправильно, коли дитина цілими днями сидить у телефоні.

— У що? — вперше відірвавши очі від екрана, запитав Сеня. Він подивився на мачуху з таким подивом, наче йому ніколи до того не пропонували подібного.

— У якісь настільні ігри. У нас їх багато, — сказала Катя й дістала з комода коробки.

— Давай, — відклавши телефон, з радістю відповів хлопець.

Катерина теж здивувалася, що Сеня так швидко погодився пограти з нею. У підсумку вони весело провели час.

— Що робитимемо завтра? Може, зранку сходимо в магазин? Купимо продукти, а потім разом спечемо піцу?

— О, давай! Я люблю піцу! Бабуся іноді купує мені, але сама не пече, — зрадів Сеня.

— А ми спечемо!

Наступного дня Катерина встала раніше, посмажила оладки й розбудила Арсенія. Вони разом поснідали, потім сходили в магазин і провели цілий день на кухні. Катя більше не відчувала ніяковості перед Сенею. Та й сам хлопець став більш відкритим і балакучим.

Ці три дні, що мачуха провела з пасинком, здалися Катерині приємними. Раніше вона навіть уявити не могла, що їй буде так легко знайти спільну мову з сином Льоші.

У призначений час по Арсенія приїхали бабуся з дідусем.

— Ну, Катю, бувай, — з сумом сказав хлопчик, обіймаючи мачуху.

— Бувай, Сень. Приїжджай у гості, добре?

— Обов’язково!

Закривши двері, Катерина зітхнула з полегшенням. З одного боку, жінка раділа, що дотримала слова й подбала про сина Олексія. Тепер ні свекри, ні чоловік не подумають, що вона погана мачуха. Але з іншого — Каті стало сумно. Після того як Сеня пішов із квартири, вона здалася порожньою, тихою й незатишною…

Рівно за добу додому повернувся Льоша.

— Ну, як ти тут? Розповідай, чим займались із Сенею? Він тебе не вимотав?

— Вимотав? — розсміялася Катерина. — Та це я, скоріше, його вимотала. Ой, Льоша, у тебе такий чудовий хлопчик! Він дуже цікавий і розумний. Тобі точно пощастило з сином.

Ці слова глибоко зворушили Олексія. Він хотів подякувати дружині, але в цей момент на його телефоні залунала мелодія…

— Мама телефонує. Напевно, хоче подякувати тобі, — ніжно усміхнувся Льоша і, відповівши на дзвінок, увімкнув гучний зв’язок. Олексій зовсім не очікував, що його мати не збиралася хвалити невістку.

— Льошенько, ти навіть не уявляєш, як я пошкодувала, що залишила Сеню цій Каті! — з порога почала кричати Людмила Марківна.

— Що сталося, мамо? — Олексій глянув на приголомшену дружину, але не вимикав гучний зв’язок.

— Твоя дружина зовсім не вміє поводитися з дітьми! — продовжувала скаржитися жінка. — Арсенія ніби підмінили! Тепер він не сидить у телефоні, а ходить за нами по п’ятах і просить пограти з ним у настільні ігри. Уявляєш? А ще він вирішив, що хоче стати кухарем! Всю кухню вимазав, намагаючись спекти піцу!

— Мамо, але ж… — почав виправдовуватися Льоша, та мати не дала йому договорити.

— Що «але»? Навіщо треба було морочити дитині голову?! От скажи — навіщо?! Щоб ми потім з дідом мучились? Ні, більше я Сеню їй не залишу! Як взагалі можна було так зіпсувати дитину за три дні?!

— Добре, мамо. Поговоримо пізніше, — сухо відповів Льоша. — Я щойно приїхав, зараз обідаю.

— Обідай-обідай, синку. Тільки передай цій Каті, що з неї мати нікудишня! — вигукнула Людмила Марківна і поклала слухавку.

Катерина, яка весь цей час стояла поруч і слухала, була шокована. Вона ж думала, що вони з Сенею гарно провели час, а виявляється — його взагалі не можна було відривати від телефона.

— М-да, — сумно промовила жінка. Вона подивилася на чоловіка і чекала на його реакцію.

— Не звертай уваги. Мама багато допомагала мені з Сенею, я їй дуже вдячний… але, на жаль, усі хочуть жити так, як їм зручно, — зніяковіло опустивши очі, сказав Льоша.

Чоловікові було ніяково перед дружиною, але він не став говорити погане про матір. Усе ж таки батьки доглядали за його дитиною багато років. Олексій цінував це, хоч і розумів, що підходи до виховання давно мали б змінитися.

Побачивши, що Льоша засмутився після дзвінка Людмили Марківни, Катерина підійшла до нього й зробила несподівану пропозицію:

— А що, якщо ми заберемо Сеню до себе? Це ж твій син. Хлопчику потрібно рости поруч з татом. Та й бабусю з дідусем трохи розвантажимо. Він вже не немовля — думаю, ми впораємося.

— Ти справді цього хочеш? — здивовано спитав Льоша. Раніше він думав про це, але був переконаний, що ні Сеня, ні Катя не захочуть жити разом. А тепер дружина сама це запропонувала.

— Я зовсім не проти, — доброзичливо усміхнулася жінка. — Ми з Арсенієм добре поладнали. Думаю, він погодиться.

Катерина не помилилася. Коли Льоша запропонував синові переїхати до них, той з радістю почав збирати речі. Хлопчик, який змалку був позбавлений материнської любові, нарешті відчув тепло від батька й мачухи.

Відтоді Арсеній, Олексій і Катя стали справжньою родиною. Жінка полюбила сина чоловіка, як рідного. А от зі свекрухою так і не знайшла спільної мови. Після переїзду онука Людмила Марківна ще більше злилась на невістку. Вона вважала, що не варто було забирати в них дитину, адже вони з чоловіком чудово справлялися з його вихованням.

— Мамо, ти можеш кликати Сеню в гості, коли захочеш, — сказав Льоша. — Але жити йому краще з нами. А ви з батьком нарешті поживіть для себе.

Людмила Марківна знизала плечима й прислухалась до поради сина. Тепер у неї з’явився час скучити за онуком. І коли той приїжджав у гості, вона сама пропонувала йому пограти або зайнятися чимось цікавим і веселим.