Чоловік подруги. Оповідання

У чоловіка подруги Женя закохалася ще в університеті. Вони з Асею знімали квартиру, і якщо в Жені часто залишалися на ніч хлопці, то Ася була правильною: зубрила лекції, бігала ввечері в парку, писала вірші. Коли якось Женя повернулася від батьків раніше, ніж планувала, і застала на кухні заспаного хлопця в м’ятій футболці, вона не повірила власним очам.

— Тебе яким вітром сюди занесло? — поцікавилася вона, відчуваючи, як серце з глухим ударом падає вниз з такою стрімкою швидкістю, що рятувати його вже пізно. Іноді буває так, що чоловік раптом ідеально влучає в колись створений уявний образ — і здається, ніби ти завжди його кохала.

— Північним! — засміявся тоді Слава. — Ти, мабуть, Женя?

Що він знайшов у добрій, але нудній Асі, Женя не розуміла. Ні, вона любила подругу й цінувала її за багато якостей, але як не намагалася, не могла збагнути: що такий красень побачив у сірій мишці Асі?

Слава й справді був красунчиком: північний блондин з ідеальною усмішкою й лукавою ямочкою на щоці. Одного разу Женя обрізала фотографію, прибравши з неї Асю, і приставила на її місце себе: зі Славою вони виглядали значно гармонійніше, як інь і ян. Сама Женя була брюнеткою, смуглою й гнучкою, і ніколи не скаржилася на брак залицяльників.

На четвертому курсі Ася й Слава одружилися. Попри всі свої фантазії, Женя ніколи не робила нічого, щоб відбити хлопця у подруги. Вона намагалася рідше бувати вдома, коли він там був, не фліртувала з ним і не намагалася залишитися наодинці. Але продовжувала любити Славу — навіть коли сама вийшла заміж, і коли розлучилася, залишившись удвох із чотирирічним сином.

Розлучилася через те, що її чоловік став навідуватися до колишньої. Зовні він дуже нагадував Славу — можливо, тільки тому Женя й звернула на нього увагу. Але за характером був зовсім інший: якщо Слава був однолюб, то її чоловік — ловелас, Женя стала для нього вже третьою дружиною, і від кожної в нього була дитина. Терпіти зради Женя не стала й вирішила, що чудово впорається з вихованням сина сама. Тим паче, що мама їй дуже допомагала: забирала внука на вихідні, була готова посидіти з ним у будь-який вечір, якщо Женя затримувалася на роботі або йшла з Асею в кіно.

У Асі та Слави дітей не було. Якось Женя обережно поцікавилася цим у подруги, і та зізналася:

— Не виходить. Це в Слави проблеми, не в мене. Чоловіче безпліддя.

Що ж, Женя відчула крихітне зловтішне полегшення: хоча б у чомусь ідеальний Слава не був ідеальним.

Другий раз заміж Женя так і не вийшла: ніхто гідний не трапився. Виявилося, що всі порядні чоловіки давно й міцно одружені — прямо як Слава. Син ріс, мама захворіла, і Жені доводилося все більше працювати. А коли так багато працюєш, не до побачень. Того року їй виповнилося тридцять п’ять, і раптом у дзеркалі вона побачила нечіткий контур обличчя, намічені зморшки на лобі й зайві десять кілограмів. Зайві — бо до тридцяти ваги стабільно показували шістдесят два, і Женя звикла і до цієї цифри, і до відповідного розміру одягу. Тож вона вирішила почати бігати — як колись Ася в їхній студентській молодості.

Спочатку біг дався важко: Женя вигадувала причини, щоб пропустити пробіжку — спека, дощ, втома на роботі, брудна футболка, яка єдина пасувала до яскравих рожевих спортивних штанів. Але з часом вона втягнулася. Цифра на вагах трохи зрушилася й зупинилась на шістдесяти семи, але Жені це вже було не так важливо: вона полюбила рух, відчула своє тіло сильним і ще на щось здатним. А розмір одягу можна й змінити — врешті-решт.

Славу вона зустріла випадково: вони жили всього у двох кварталах один від одного, але за всі ці роки таких випадкових зустрічей було раз-два й усе. А тут він — біжить їй назустріч із пов’язкою на трохи посивілому волоссі та в модному спортивному костюмі.

— Женю? Не знав, що ти бігаєш, — усміхнувся він.

Сама Женя закрутила головою по сторонах, думаючи, що зараз побачить і подругу.

— Асю виглядаєш? — запитав Слава. — Вона вже давно не бігає.

Останнім часом Женя віддалилася від подруги. Ні, нічого такого не сталося, просто їхні життя стали надто різними. Ася побудувала непогану кар’єру адвокатки, Женя ж пішла в рієлторки: обидві багато працювали, і часу на зустрічі не залишалося. До того ж у Жені був син, і хочеш не хочеш — життя крутилося довкола школи, тренувань і різних дитячих активностей. Ася завела чотирьох сфінксів і продавала кошенят, які здобували перемоги на виставках. Женя розуміла, що ці коти — заміна дітям, і не засуджувала подругу, але вдома в Асі тепер пахло різким котячим духом, а Женя таке не дуже любила.

— Зрозуміло, — відповіла розгублена Женя й не знала, як поводитися далі. Вона сподівалась, що Слава побіжить далі іншим шляхом, але він розвернувся й побіг поруч.

Вони не розмовляли — просто бігли поруч. Прощаючись, він запитав:

— Ти щодня бігаєш?

— Щодня.

— Завтра о котрій?

— О дев’ятій.

Він кивнув, а Женя не знала, що й думати. Чи нормально це — бігати разом із чоловіком подруги? Чи варто їй про це сказати? Так нічого й не вирішивши, Женя подумала: нехай буде як буде, зрештою, нічого ганебного вони не роблять.

Спільні пробіжки стали для неї відкриттям. Так, Слава їй подобався, але вона, по суті, ніколи його не знала. А тепер, коли він проводжав її після пробіжки додому, вони говорили про все на світі — й виявилося, що Слава зовсім інший, не такий, яким уявлявся їй усі ці роки. І сама Женя відкрилася з якогось нового, досі незнайомого їй боку.

Асі про їхні пробіжки Женя розповіла сама.

— Ну так, ти погладшала останнім часом, — сказала Ася. — Хто б міг подумати, га? Пам’ятаєш, у молодості ти була стрункою газеллю, а я — булочкою з родзинками. А тепер, виходить, навпаки.

Сміялася Ася ніби без злості, але все одно стало неприємно. Ася взагалі змінилася: стала пихатою, говорила або про свої професійні досягнення, або про котів, а коли Женя кликала її в кіно чи послухати живу музику в ресторані — Ася відмахувалася:

— Ти прямо як Слава! У нашому віці вже можна не вдавати інтелектуалів. Краще приходь до мене: вип’ємо, побалакаємо.

Знаходитись в одній квартирі з котами та ще й зі Славою Женя не хотіла, тому почала уникати таких посиденьок.

Важко сказати, хто зробив перший крок. Це було в серпні, коли син був у тітки в селі, а Ася поїхала на похорон до родички. Замість пробіжки вони пішли в бар, а звідти вже — до Жені. Соромно їй було? Звісно. Але водночас було і якесь мстиве задоволення, і незрозумілий азарт: вона ніколи не робила нічого подібного, і з подивом виявила, що потаємні зустрічі хвилюють її навіть більше, ніж сам Слава.

Слава часто скаржився на Асю: і господиня з неї нікудишня, і підтримки не дає, і з тими котами носиться… Женя мовчки слухала й брала на замітку: готувала для Слави вишукані салати й тонку італійську піцу, влаштовувала генеральне прибирання вдома чи не двічі на тиждень, намагалася запам’ятати, коли у Слави важливі наради й зустрічі з клієнтами, обов’язково цікавилась, як усе пройшло. Вона намагалася бути для нього ідеальною, потай мріючи, що одного дня він прийде — і залишиться назавжди.

Вона не захищалась: пам’ятала зізнання подруги про безпліддя чоловіка. Але боялася, що для нього ця тема болюча, тому не подати знаку, що знає його таємницю, і сказала з самого початку, що приймає пігулки. Насправді жодних пігулок вона не пила, і коли восени виявила затримку у три тижні, списала все на стрес і затяжну застуду. Першою вагітність запідозрила саме Ася, коли Женя таки завітала до неї в гості, хоч дивитися подрузі в очі було соромно, і від котячого запаху вона одразу побігла до туалету, де провела більшу частину часу.

— Ти що, отруїлася? — запитала Ася. — Чи, може, вагітна?

Женя жахнулася й вирішила, що такого просто не може бути. Але того ж вечора зробила одразу кілька тестів, і кожен показав позитивний результат.

«Це просто диво! — подумала вона. — Знак, що ми маємо бути разом».

Вона довго думала, як повідомити про це Славі, передивилася купу зворушливих відео, але зрештою вирішила просто сказати йому правду, як є. Женя хвилювалася, уявляла, як він зрадіє, але все вийшло зовсім не так.

Обличчя Слави було кам’яним.

— Ти зараз серйозно? — запитав він. — Ти ж казала, що п’єш таблетки?

Женю підкотила липка нудота.

— Напевно, пропустила прийом, — прошепотіла вона.

Вона чекала на зворушливу історію про те, як він усе життя вважав себе безплідним, і тоді сказала б, що коли двоє справді призначені одне для одного — трапляються дива. Але Слава нервово ходив кімнатою, заламуючи руки.

— Ти позбавишся від нього, — нарешті промовив він.

Женя скам’яніла.

— Ні! — вирвалося в неї. — Якщо ти через Асю…

— Ася кілька разів робила, і нічого.

Щось не складалося. У Жені аж голова закрутилася.

— Про що ти говориш?

Слава вдарив кулаком у стіну.

— У мене не буде дітей. І це не обговорюється. Мій батько… У нього шизофренія. І в мого брата також. Я тобі ніколи не казав, бо… Ну, не казав. Це передається у спадок. Розумієш? Нізащо не дозволю такому статися.

Можливо, у нього були свої причини на такі жорсткі слова. І в іншій ситуації Женя б зрозуміла. Але зараз вона зібралася й сказала:

— Ні.

— Що значить «ні»? — закричав він.

— Я сказала — ні. Я народжу цю дитину.

Ніколи вона не бачила Славу таким злим. У якийсь момент їй навіть здалося, що він її вдарить. Але Слава лише ще раз вдарив стіну і пішов. Просто пішов, нічого не сказавши, і зник із її життя. А оскільки з Асею Женя майже не спілкувалася, Славу вона не бачила довго.

Ася дізналася про вагітність випадково: зустріла Женю на вулиці. Звісно, сказати потрібно було раніше, але Женя не могла наважитися. Боялася, що Ася все зрозуміє.

— Оце так новини! — здивувалася подруга. — А я думаю, куди ти зникла! Я ж тоді одразу подумала про вагітність, пам’ятаєш? Ну, вітаю! Хто щасливий батько?

— Та… З роботи, — збрехала Женя.

Дивно, але Ася їй повірила. Або удала, що повірила.

— Співчуваю, — сказала Ася. — У нашому віці…

Женя не знала, серйозно це чи Ася просто маскує власне бездітне нещастя. Їй було шкода подругу, але що змушувало ту жити під диктовку Слави? Невже, кохання? У Жені все кохання закінчилося того самого дня, коли Слава вимовив ті жорстокі слова.

Дівчинка народилася здоровою. Женя знала, що хвороба може проявитися не одразу, що це як годинниковий механізм, який відміряє час, і чи рвоне бомба — ніхто не знає. Але вона вирішила ризикнути й ні секунди про своє рішення не шкодувала. Славу вона зустріла випадково через два роки під час пробіжки. Він розвернувся і побіг у протилежний бік…