Чоловік готував «сюрприз» на річницю, але дружина виявилась хитрішою

— Олено, добрий день! — Ангеліна побачила знайому й помахала рукою.

— Добрий, — Олена розпливлася в усмішці. — Ви давно до нас не заходили.

— Роботи багато, не до відпочинку. У доньки 9 клас.

— А… ви, наскільки пам’ятаю, зазвичай наприкінці червня у відпустку літали. У вас же свято, день народження… — турагентка Олена намагалася згадати точно, але помилилася. Ангеліна Сергєєва була її давньою клієнткою.

— Ні, день народження в мене взимку, — засміялася Ангеліна. — А наприкінці червня у нас із чоловіком річниця весілля. Ми зазвичай відпустку підлаштовуємо до цієї дати. Щоб поїхати. Цього року теж хотілося б… але не знаю, чи вийде. Мені зовсім ніколи займатися цим питанням.

— Я можу підібрати вам тури. Для того й працюю, — усміхнулася Олена. Жінки перекинулися ще парою фраз і, домовившись списатися в месенджері, розійшлися.

Увечері Ангеліна розповіла про зустріч чоловікові.

— Так… буває, — пробурмотів він.

— Ми, здається, цього року нікуди не поїдемо. У доньки іспити, я зайнята, — зітхнула Ангеліна.

— Знаєш що… Я, мабуть, можу взяти на себе організацію відпочинку.

— Невже? За 15 років шлюбу вперше ти хоч щось готовий узяти на себе, — засміялася Ангеліна.

— Ой, перестань! — він махнув рукою. — Не применшуй мій внесок у наше сімейне життя.

— Головний твій внесок я точно применшити не можу. Он сидить, англійську вчить, — сказала Ангеліна, глянувши на доньку.

— Ага. Але крім доньки є ще багато всього… Просто довірся мені.

Дружина промовчала, намагаючись зрозуміти, звідки такий порив. Іван не відзначався ініціативністю — за п’ятнадцять років шлюбу він жодного разу нічого не спланував. Навіть у магазини їздив лише за списком, складеним нею.

— Ну гаразд, — зітхнула вона. — Займайся. Здивуй мене. А я піду працювати. В мене справ по вуха.

«Здивую… ще і як здивую», — подумки потирав руки Іван.

Ангеліна й справді була зайнята. На роботі — дедлайни, удома — донька, яка готувалася до НМТ. Все трималося на дружині: контроль, підтримка, їжа, прибирання, фінанси. Іван усе життя був фоном. Нейтральним, не заважав, але й не допомагав.

Але цього разу все мало бути інакше. Чоловік з ентузіазмом узявся за пошуки готелю. І, треба зізнатися, це її трохи зворушило. Вона втомилася… А тут — турбота. Ну нарешті! Не минуло й сто років…

Теща не повірила, коли дізналася, що зять узявся за відпустку.

— Уявляєш, сам викликався. Каже, зробить сюрприз. Сподіваюся, це буде не Антарктида.

— Або Бермудський трикутник, — фиркнула мати. — Сюрпризи від чоловіків — річ небезпечна. Контролюй.

— Та годі, мамо! Спочатку ми їх контролюємо, а потім дивуємось, чому виростають побутові інваліди.

Ангеліна ще багато чого наговорила матері, але на всяк випадок «випадково» підсунула чоловікові візитку турагентки Олени.

Іван, як не надто уважний чоловік, вирішив, що візитку йому дав хтось на роботі. Наприклад, Ганна Петрівна, його колега. Яка теж планувала відпустку і разом з Іваном переглядала чудові готелі на березі лазурного моря.

У вибраний день Іван зателефонував Олені й сказав, що хоче поїхати у відпустку, удвох.

— Я якраз підбирала на ці дати іншим клієнтам. Можу надіслати вам варіанти прямо зараз, — відповіла Олена. І вже за 5 хвилин Іван мав документ із турами та цінами.

«Цей готель дружина не потягне… цей мені не подобається, там лише сніданки… а ось цей… цей наче нормальний. Ага».

— Олено, я обираю третій варіант.

— Ви бачили, що це міський готель? До моря далеченько. Це не бентежить?

— Ні, у нас романтична поїздка, — хмикнув він. — Головне, щоб ліжко зручне було.

Олена всміхнулася. З такими клієнтами, як Іван, їй подобалося працювати. Це не сім’ї з дітьми, де дружини місяцями читають відгуки про готелі, не бухгалтери, яким усе дорого. Ідеальний клієнт — не молодята, не сім’янин, а чоловік з коханкою.

— Оформлюємо?

— Так… Я завтра заїду, привезу гроші.

— Можна переказом на мій номер.

— Ні, я краще привезу. Якось не довіряю…

— Як хочете, — знизала плечима Олена. Вона працювала у турфірмі понад 20 років і бачила багато чого…

Увечері Іван розповів дружині, що підібрав чудовий варіант.

— Добре харчування, чистий номер.

— А море?

— Ну… там хвилин 10 пішки.

— Я думала, що буде перша лінія.

— Ти знаєш, які ціни на першу лінію? — обурився чоловік. — Ні, якщо ти готова заплатити вдвічі більше — я тільки за! До речі, завтра потрібні будуть гроші, я хочу викупити тур.

— Ну так викуповуй, — Ангеліна здивовано глянула на чоловіка.

— Гроші потрібні, — уже спокійніше сказав Іван.

— А хіба не ти цього року займаєшся відпусткою «від і до»? — підколола його Ангеліна.

— Я все знайшов, організував! А зарплату ти ж знаєш коли платять… То що, готівку даси чи на карту скинеш? — Іван із нетерпінням глянув на дружину.

— У мене зараз такої суми нема. Зарплата через тиждень.

— А якщо місць не буде?!

— Можна забронювати з частковою оплатою. Я подумаю, як краще. Покажи мені ще раз, що за готель, я подивлюсь відгуки.

Іван закотив очі, але сперечатись не став. Якщо сперечатися — дружина ще візьме й сама займеться відпусткою, а це не входило в його плани.

Втім, в Ангеліни при всьому бажанні не було часу — донька повернулася від репетитора й вимагала вечерю.

Махнувши рукою, Ангеліна вирішила бодай раз покластися на вибір чоловіка. Але про гроші забула — закрутилася. У підсумку наступного дня Іван прийшов до турфірми й почав оформлення, зателефонувавши дружині прямо звідти:

— Слухай, Геля… Ти ж обіцяла переказати гроші. Я зараз у турфірмі…

— А що за фірма?

— Як називається ваш офіс? — звернувся він до Олени, не підозрюючи, що дружина особисто знайома з турагенткою.

— «Куляста земля».

— А… Ти туди пішов? Ну правильно. Я тоді зараз гроші переведу прямо на рахунок фірми. Надішли реквізити.

— Ну…

— Я завжди так плачу.

— Гаразд, — зітхнув Іван, а потім звернувся до Олени: — Зараз гроші надішлють. Вам ще щось потрібно?

— Паспортні дані туристів. Ви раніше у нас були?

— Ні… Я взагалі вперше сам купую тур! — гордо заявив Іван, простягаючи паспорт.

Олена, побачивши дані паспорта, побачила, що Іван Сергєєв уже є в базі клієнтів.

— Ви з дружиною їдете?

Іван здригнувся, коли почулася згадка про дружину.

— Чому ви так вирішили?

— Бачу, що з нашою компанією ви вже їздили торік. Ангеліна Сергєєва — ваша дружина? — усміхнулася Олена.

— А… Ні! — дуже швидко відповів Іван, почервонівши. — Ми з нею розлучилися. Так. Розійшлися ми. Я їду не з нею. Ось паспорт. — Він подав інший документ. — У вас Ганна Петрова є в базі?

— Ем… — Олена втупилася в Івана, не знаючи, що сказати. Тиждень тому вона спілкувалась з Ангеліною. Та казала, що вони з чоловіком святкують 15-річчя шлюбу. А тут… розлучення?!

— Є вона у вас у базі? — повторив Іван.

— Ні. Але я зараз внесу потрібну інформацію в анкету. Вона ваша… ем…

— Моя подруга.

— Ну так. Я зрозуміла. Добре, — Олена нічим не видала свого хвилювання. Усередині все закипіло. Рік тому її власний чоловік пішов до такої ж «Ганни Петрової» — з губами качкою, на двадцять років молодшої. Тепер, судячи з поведінки Івана, він вирішив таємно відпочити з молодою коханкою за спиною дружини.

— Як будете оплачувати тур?

— Переказом на рахунок.

— Можна лише на особисту картку. У призначенні платежу нічого вказувати не треба, — Олена говорила впевнено. Вона вже знала, що розповість Ангеліні про походеньки її чоловіка і покаже путівки. Навіть зробить знижку на цей готель, якщо Ангеліна захоче зловити чоловіка на гарячому. Олена навіть не здогадувалася, що Іван виявиться не просто зрадником, а й меркантильним негідником. Дізналася вона це, коли отримала гроші на картку від Ангеліни С.

Саме так оплачувала Ангеліна Сергєєва, дружина Івана, їхні попередні тури. Це означало лише одне: Іван вирішив відпочити з коханкою за гроші дружини.

— Ви отримали гроші? Завдаток?

— Так, я надіслала запит у готель, чекаю підтвердження. Як тільки підтвердять — вишлю вам підтвердження, — сказала Олена, не дивлячись на Івана. Той швидко забрав паспорти й пішов.

«Усе добре, булочка! Ми летимо на море», — написав він. Але не дружині, а Ганні Петровій.

Ангеліні ж він зателефонував і сказав, що заявку ще розглядають.

— Гаразд. Добре. Дякую, — відповіла вона. — У мене тут на другій лінії дзвінок. Передзвоню.

Ангеліна побачила, що дзвонила Олена. Щоправда, навіть не могла уявити, що скаже турагентка.

— Алло?

— Добрий день, це Олена. З агентства «Куляста земля».

— Добрий день, Олено. Щось трапилося? Нам не підтвердили готель? Чи мій чоловік щось наплутав? — засміялася Ангеліна.

— Не знаю, як сказати. Сьогодні у мене справді був ваш чоловік. Він просив оформити тур на двох. На певні дати.

— Ну… так, я знаю. В чому проблема? Я ж вам гроші переказала.

— Річ у тому… що він просив оформити його… не на вас. А на себе та якусь Петрову Ганну. В іншому випадку я б уже оформила тур… Але я зазирнула в історію бронювань. Гроші надійшли з вашої картки. Ми ж нещодавно зустрічались. Я подумала, що це якась помилка, і вирішила вам зателефонувати. Перепрошую, якщо лізу не у свої справи.

— Що?! — Ангеліна здригнулася. — Почекайте. Яка ще Ганна?!

— Його… подруга, так він сказав. Ще сказав, що ви розлучені.

— 15 років! І раптом вирішив зайнятися відпусткою сам! А я ж подумала… що це турбота! — Раптом Ангеліна розплакалася. — Вибачте…

— Я не хотіла. Я б не стала вам телефонувати, але сама пройшла через зраду. На мою думку, краще дізнатись зараз, куди йдуть ваші гроші. А не потім.

— Так! Звичайно, ви маєте рацію! — Ангеліна швидко витерла сльози. — Дякую, що зателефонували, Олено. Тур можна скасувати?

— Я його ще не оформила. Гроші у мене на картці. Не хвилюйтеся. Ваш чоловік не полетить.

— Прекрасно.

— Тільки не просіть мене зробити фальшивий ваучер і віддати вашому чоловіку «квитки», — Олена натякнула на варіант помсти.

— Я зроблю це сама. І надішлю йому на пошту з невідомої адреси. Дякую, Олено. Знаєте, а ви ці гроші не повертайте. Я поїду відпочити. З донькою. Тільки дати давайте скоригуємо.

— Так, добре. — Олена видихнула. Обійшлося.

Чого тільки не коштувало Ангеліні удавати, що все добре, терплячи чоловіка… Вона терпіти мусила заради доньки — треба було, щоб та спокійно закінчила 9 клас без зайвих нервів.

У підсумку, коли до від’їзду залишилося три дні, а донька здала всі іспити й зі спокійною душею пішла гуляти, Іван не витримав і зізнався:

— Люба, у мене для тебе особливий подарунок на річницю. Я йду.

— Йди, — вже передбачаючи такий розвиток подій, відповіла Ангеліна, навіть не відриваючись від таблиць по роботі.

— У сенсі?! Я не в магазин! Я взагалі йду!

— Удачі.

— І у відпустку я їду не з тобою. Вважай це подарунком мені за всі 15 років принижень! За весь час, коли я не міг бути справжнім чоловіком поряд з тобою! А я от можу! Ще і як можу!

— Ваню, не заважай працювати. Йдеш — то йди. Двері за 15 років сам здатен знайти?

— Так просто?! Тобі навіть не шкода грошей на мій відпочинок?! Я не один полечу, з коханою жінкою!

— Лети, орле… Лети, — усміхнулася Ангеліна. — Головне — не високо, щоб не боляче було падати.

Іван щось намагався сказати, розмахував руками, але Геля одягла навушники й зосередилась на роботі. Їй було боляче, гидко, прикро. Але, на щастя, Олена вберегла її від ще сильнішого болю, підготувавши до зради чоловіка.

Інакше… Ангеліна була б просто в шоці.

Але не тепер.

Іван пішов. Він поїхав до Анни, а за три дні вони з валізами й фальшивими ваучерами стояли в черзі на реєстрацію рейсу. Ангеліна, може, й хотіла б поїхати й подивитися на їхні обличчя, але була надто зайнята. Та вона й так уявляла, який істеричний вереск видасть Анечка, коли ввічливий співробітник повідомить, що їхніх імен немає у списку, а папірці — підробка.

Івана, скоріш за все, навіть відведуть у кімнату для допитів. Відпустка закоханих не вдасться.

Іван ще довго махатиме руками й звинувачуватиме дружину в обмані.

У відповідь отримає повістку до суду. І загрозу, що Ангеліна подасть на нього заяву до поліції за фактом шахрайства.

«У мене є свідок — Олена. Вона підтвердить, що ти хотів вкрасти мої гроші», — напише Івану Ангеліна. І тільки після цього він відчепиться.

Їх розлучили. Ділити було нічого — усе майно належало Ангеліні та доньці. Іван залишився з голим задом і Анею, яка так образилася, що вигнала його, зрозумівши: на його гроші вона поїде не на курорт, а на автобусі.

Ангеліна з донькою чудово відпочили на морі. А з Оленою Ангеліна з того дня почала дружити. Вона була дуже вдячна чесній жінці, яка замість жадібності обрала чисту совість і душевний спокій обдуреної Ангеліни. Таке теж буває.