— Бігом до лікарні, — кричав розлючений чоловік, — яка тобі дитина? Я тобі начебто вагітніти не дозволяв!

— Бігом до лікарні, — кричав розлючений чоловік, — яка тобі дитина? Я тобі начебто вагітніти не дозволяв! Скільки разів я тобі казав, що ще не час? Перервеш вагітність — і житимемо, як і раніше. Спочатку ми купимо будинок, а потім подумаємо про дітей. Можливо…

Коли Олегу сказала «так», Олена почувалася щасливою. Він був чудовим чоловіком, і всі подруги в один голос казали, як їй пощастило.

Красивий, заможний, із порядної родини. Причому те, що його батько — власник великої фірми з продажу та транспортування канцелярських товарів, жодних привілеїв самому Олегу не дало. Свекор Олени був переконаний: кожен чоловік повинен сам себе забезпечити.

— Я не хочу, щоб з мого сина виріс розбещений мажор, якому все подають на блюдечку з золотою каймою! — якось сказав Костянтин Олегович молодій невістці.

— Ви дуже правильно зробили, що дали сину можливість самореалізуватись. Я так само планую виховувати своїх дітей! — захоплено відповіла Олена, вражена далекоглядністю батька чоловіка.

Вона й справді хотіла, щоб її сини мали ту саму підприємницьку жилку та хватку, як їхній батько. Олег реалізував себе у сфері будівництва приватних будинків. У нього були золоті руки, він брав замовлення «під ключ» — від оздоблення до повного зведення. Заробляв він дуже добре, як для не найбільшого обласного центру.

Олена пишалася чоловіком. Усього досяг самостійно. На момент, коли вони зважилися піти до РАЦСу, Олег уже мав простору двокімнатну квартиру в центрі міста.

— Це тимчасово. Звісно, у нас буде свій дім, який я сам для тебе побудую. А поки що облаштуєш це затишне сімейне гніздечко, і ми будемо щасливі, якщо ти погодишся стати моєю законною дружиною, — сказав коханий.

І подарував масивну каблучку з дрібною діамантовою крихтою в дизайні «Трініті». Три обідки з білого, червоного та жовтого золота, посипані блискучими камінчиками, хитро переплетені — розкішна прикраса, що сліпуче виглядала на безіменному пальці.

— Яка краса! Вона ж тисяч сто п’ятдесят коштує, а то й більше, Оленко! Тобі зірвало джекпот, подруго! — не приховувала захвату її подруга дитинства. — А весілля гучне буде?

— Та ні, ми вирішили скромно. Тільки найближчі. У нас ще ремонт у квартирі попереду. Та й витрат вистачає. Головне ж не весілля, а як життя складеться, — відповідала усміхнена наречена.

І справді, святкували тихо. На весіллі були батьки, кілька близьких друзів, і навіть ресторан не винаймали. Відзначили вдома — Олена приготувала смачні салати, закуски, зробила фірмового гусака з апельсинами та айвою. Свекруха та свекор захоплювались її господарськими здібностями, чоловік дивився з любов’ю і ніжністю. Попереду було велике щасливе майбутнє, наповнене затишними сімейними днями.

***

Проблеми почалися несподівано. Олена не одразу помітила, як чоловік почав тиснути авторитетом. Його прохання звучали дивно. Уже за місяць після весілля Олег став наполягати, щоб вона звільнилася. Раніше його цілком влаштовувало, що його майбутня дружина працює, але після РАЦСу думка змінилась.

— Оленко, мені не подобається, як ти виглядаєш. Увечері повертаєшся ледь жива. Навіщо тобі горбатитися перукарем, коли я заробляю достатньо для комфортного спільного життя? — казав чоловік за вечерею.

Олена, розкладаючи пасту з грибами по тарілках, здивувалася:

— Любий, тобі здається! Я зовсім не виснажуюсь, працюю в комфортному для себе режимі. І звільнятись не збираюсь! Розумієш, я не готова сидіти у чотирьох стінах, мені потрібно займатись чимось корисним.

— Але навіщо? Ходи в басейн, гуляй, прибирайся вдома, готуй. Це все, що потрібно жінці.

— Послухай, твій тато теж добре заробляє, але твоя мама й досі працює у звичайній школі вчителькою.

— Ой, це її примха! — відмахнувся Олег. — Накупила суконь та сережок і хоче «вигуляти» їх у люди, от і працює. Який зиск від її зарплати в сімейному бюджеті? Та ніякого! Мама її витрачає «на шпильки».

— А я хочу приносити користь світу, мати свою справу. Мені подобається стригти людей. Я хочу ще пройти навчання з фарбування, з нарощування вій. І в найближчому майбутньому відкрити власний кабінет. Так, саме цього я хочу! Та я взагалі багато чого хочу…

— Як знаєш! Якщо хочеться — розважайся. Моя дівчинка, я хочу, щоб ти була щаслива.

Для Олени її робота справді мала значення. Паралельно вона навчалась заочно на історичному факультеті — просто щоб мати диплом і довести собі, що здатна. Планувала придбати курс із фарбування та плетіння кіс, а ще — підтягнути англійську. Поки дітей не було, треба було вкладатися у власну освіту та розвиток.

Дітей Олена хотіла — але пізніше. Через років п’ять. Передусім їй хотілося стати фінансово незалежною, здобути повагу оточення. Їй було важливо довести, що вона реалізувалася як професіонал. І була впевнена, що її майбутні діти це оцінять.

***

Олена була з родини, де праця була основою життя. Тато — ветеринар у третьому поколінні. Мама — професійна кухарка, переможниця багатьох кулінарних конкурсів. Теща Олега працювала шеф-кухарем в одному з найбільших ресторанів міста. Вона завжди казала доньці:

— Ми живемо не лише для того, щоб гарно виглядати. Не варто вкладати всі ресурси тільки у сім’ю й дітей. Ми живемо також і для того, щоб реалізуватись поза межами дому. Вчися й працюй, ніколи ні на кого не розраховуй.

Олена добре запам’ятала ці слова. Не шкодуючи себе, вона розривалась між навчанням, роботою та домашніми справами. Вона самостійно вибрала й наклеїла нові шпалери. Чоловікові й так вистачало будівництва на роботі, а для Олени облаштування власного житла стало джерелом радості й натхнення. Дитячу вона ще не облаштовувала, просто приблизно уявляла, як усе буде. А от вітальню, кухню, коридор і ванну кімнату зробила справді затишними.

Вона продовжувала працювати в перукарні. Платили там небагато, але на перших порах вистачало. Проте разом з амбіціями росли й бажання — Олені хотілося заробляти більше й частіше радувати себе новими речами. З часом Олег став давати їй все менше й менше грошей на особисті витрати. Так, він купував продукти, оплачував комунальні, але Олена сама відкладала на курси з фарбування волосся й нарощування вій, а це було недешеве задоволення.

Вона хотіла пройти навчання у певної майстрині. Курси були дорогими, зате після сертифікації таких фахівців охоче беруть у престижні салони. Олена не раз намагалася прискорити цей процес — зверталася до чоловіка з проханням профінансувати навчання.

— Олежку, у мене до тебе є одне прохання, — обережно почала Олена. — Сподіваюсь, ти мені не відмовиш?

— Кажи, — кивнув Олег. — Подивимось, чи зможу я врятувати тебе від біди.

— Чому від біди? — засміялась Олена.

— Та так, просто висловився. Кажи вже, що тобі потрібно.

— Олежику, — Олена глибоко зітхнула, — я хочу пройти навчання. Розумієш, кожен майстер має постійно підвищувати кваліфікацію. Постійно з’являються нові техніки, клієнти бачать їх у соцмережах і хочуть щось модне — фарбування чи стрижку. От нещодавно дівчина прийшла, попросила зробити їй приховане фарбування. А я не вмію! Вона пішла до іншого майстра і більше до мене не повернеться. А ще мені хочеться рухатись у кількох напрямках. Може, ти оплатиш мені навчання? Я зможу більше заробляти, напрацюю клієнтську базу, відкрию власний кабінет. А там, можливо, і салон.

— А ще менше будеш вдома з’являтись, — підсумував Олег. — Навіщо мені це? Олено, я і так тебе майже не бачу! Віддавати таку величезну суму за папірець, де буде твоє прізвище — просто дурість. І що з того сертифіката? Повісити в рамочку на стінку? Це ж не диплом про вищу освіту. Ні, я проти!

— Ну, Олеже, — занила Олена, — ти не маєш рації! Сертифікат допоможе мені влаштуватись у престижний салон. А там зовсім інший рівень зарплати.

— Ні, я сказав, — гаркнув чоловік. — Я взагалі хочу, щоб ти звільнилася. Я добре заробляю, тобі нема чого возитися з чужим брудним волоссям.

Олена зробила для себе висновки. Більше в чоловіка вона ніколи нічого не просила. Почала економити — відмовилась від обідів у кав’ярнях, перекусів, кави на винос, навіть від манікюру. Нігті тепер сама обрізала та підпилювала.

Олег помітив це:

— Чому ти перестала робити манікюр? — якось запитав чоловік.

— Бо я відкладаю на навчання. Ти ж мені відмовив у проханні дати грошей, — спокійно відповіла вона, миючи посуд.

— З одного боку — правильно. Навіщо тобі салон, якщо ти сама собі прекрасно можеш зробити манікюр? Лампа ж копійки коштує, є спеціальні домашні моделі — ти ж сама про це казала.

— Але цьому теж треба вчитися.

— А тебе що, в інтернеті забанили? Часу в тебе повно. Гнучкий графік, між клієнтами сиди й дивись відео.

Олена тільки похитала головою. Спершу їй здавалося, що ощадливість чоловіка — це плюс. Здавалося, що він не скупий, а просто заощаджує: щотижня заповнював холодильник, постійно казав, що відкладає гроші на головну мету для всієї родини — будинок. Але іноді Олені здавалося, що її чоловік — звичайний скнара, який рахує кожну копійку.

***

Минуло три роки. Олена встигла закінчити курси англійської й підробляла на перекладах, які час від часу з’являлися. Вона продовжувала стригти й фарбувати в перукарні, але грошей усе одно хронічно не вистачало, хоч як вона не урізала свої витрати.

Чоловік же заробляв усе більше, а купівля ділянки та будівництво дому щоразу відкладалися. Олена готувалась до захисту диплома й усе частіше з болем думала, що до народження дитини вона вже готова.

Як же їй хотілося народити сина чи доньку! Тримати на руках своє продовження, насолоджуватись материнством. Але їй було страшно — Олена боялася, що Олег економитиме навіть на дитині. Щоб не завагітніти, вона суворо слідкувала за контрацепцією. Сварки та дрібні конфлікти через гроші стали звичними. Олена частіше мовчала. Старалася не сперечатись із чоловіком. І щоразу частіше замислювалась: а чи не припустилась вона помилки?

— Олеже, а чому б нам не почати планувати сімейний бюджет разом? — якось обережно запитала дружина перед сном.

Вона сиділа перед дзеркалом, розтирала крем по руках — по тильній стороні долонь і зап’ястях. Під очима — милі рожеві патчі, які вона купила за копійки в місцевому супермаркеті. На щось більше Олена вже й не сподівалась.

— Ні, — рішуче відрізав чоловік.

— Чому? — запитала Олена. — Що тобі заважає радитися зі мною?

— Тому що фінанси — це серйозна справа, — відповів чоловік, кинувши на дружину косий погляд поверх екрана телефону. — Цим повинен займатися хтось один.

— А якщо дитина?

— Дитина зараз недоречна, ми ж збираємо на дім, — відрізав Олег.

Олена стиснула губи й відвернулася. Ну не розлучатися ж тільки через те, що чоловік мріє про дім, про свою землю, про щось більше. Заради спільного блага. Але саме через це гіпотетичне «спільне благо» молода жінка вже втомилася ковтати образи й рахувати копійки.

Вона взагалі не була впевнена, що їй потрібна двоповерхова хата, про яку так марив її чоловік. Навіщо такі хороми? Навіщо небезпечні сходи, з яких можна впасти? Вона ж не з панської родини — звичайна жінка, яка ніколи не жила в розкошах. І щастя хоче простого: люблячого чоловіка, веселих здорових діток, великого кучерявого собаку, з яким можна виїхати на природу влітку, навіть якщо машиною буде стара українська «Таврія».

Спроби донести це Олегу завершувалися сварками.

— Ти вигадуєш проблеми на рівному місці, Олена! Краще займися собою. Ти погладшала.

— Мені потрібно в спортзал…

— Ще чого? Бери ганчірку і пішла присідати, витираючи пил. Більше користі буде, — відрізав чоловік.

— Щось мені недобре, вибач, — намагаючись уникнути конфлікту, відповіла Олена.

— От бач! Тобі тільки й треба — витягати з мене гроші й самій нічого не робити. Це ж прямий доказ! — крикнув чоловік їй услід.

Олена пішла до вітальні, сіла на диван. Голова паморочилася, у роті пересохло, підступала нудота. Прикривши рот долонею, вона кинулася в туалет.

Олег цього вже не чув і не бачив, бо встиг одним ковтком допити каву, накинути пальто і піти на роботу. Треба було й Олені в перукарню. Тремтячими від слабкості руками вона розчесалася, одяглася й теж вийшла на вулицю.

Надворі весна грала сонячними відблисками в калюжах і струмках. Березень уже зовсім не нагадував зиму — навколо дзвеніли голоси синиць і горобців, усе навіювало передчуття тепла. Олена поспішала в перукарню, долаючи нудоту.

Перша клієнтка вже чекала. Багатодітна мама, приємна повненька Валя, вже кілька років ходила до Олени — була своєю людиною, завжди записувалась заздалегідь.

Вона не звернула увагу, що Олена була бліда, весело щебечучи, вмостилася в крісло.

— І молодшого я, звісно, посварила, а старші, уявляєш, стали на його захист… — розповідала клієнтка про ситуацію зі своїми чотирма дітками.

— Які мо… — і тут усе закрутилося: дзеркало, ножиці в крижаних руках, жінка з темним волоссям у кріслі…

— Господи, Оленочко, ти біла, як стіна! Ну-ка, сідай! — заметушилась над нею Валя, а стривожені дівчата-колеги стояли довкола хто зі склянкою води, хто з віялом.

Особливо вразливі лише ахали, прикриваючи роти руками — очевидно, з переляку.

— Все нормально, останній тиждень щось не те зі мною. І їсти не можу… Хоча, знаєш, у цьому навіть є плюс, бо чоловік вже дорікає, що гладшаю, — спробувала невпевнено пожартувати Олена.

Валя допомогла їй дістатися маленької кімнатки, де у перукарів була кухня.

— Так, слухай сюди. Ти зараз сидиш тут, а я біжу за тестом на вагітність. Ми його зробимо. Домовились? — говорила Валя до Олени, як до дитини.

Але Олені було настільки погано, що вона навіть не мала сили заперечити — лише кивнула.

І вже за пів години вона дивилась розширеними від жаху очима на дві яскраві рожеві смужки.

— Ну от і все! Виявляється, ти ляльку чекаєш! — озвучила очевидне Валя.

Олена повернулась додому ніби не своя. Ноги підкошувалися від страху й втоми. Як сказати про це Олегу? Як?..

***

Чоловік того дня сильно затримався, хоч і попередив заздалегідь. Прийшов змучений, у робочому одязі, одразу попрямував у душ. Потім сів вечеряти.

— Ти чого така мовчазна? — запитав він.

Олена мовчки простягнула йому тест, на якому дві рожеві смужки промовляли гучніше за будь-які слова.

— Ні-ні-ні, тільки не зараз!

— Олеже, це вже факт. Відкласти не вийде, все, — втомлено відповіла Олена.

— А от і вийде! Ти підеш у центр, чи куди ви там, жінки, в таких випадках ходите, і…

— Ні, Олеже, — слова падали важко, немов каміння.

— Тобто як — ні? — він аж головою похитав. Жінка заперечила? Такого не може бути! Стільки років Олена була покірною, тихою, мовчазною. А тепер…

— Ні — це ні! Я нікуди не піду. Я зберу речі й поїду до своїх батьків. Документи на розлучення подам найближчим часом. А ти лишайся тут і будуй собі дім. Але вже без нас, — Олена сказала це тихо, але впевнено.

Олег дивився на неї, ніби бачив уперше. Перед ним стояла вже зовсім інша жінка. І саме за її покірність він свого часу зробив вибір. Був переконаний, що вона зрештою погодиться з усім. Але він прорахувався.

Олена пішла. Зібрала речі, перебралась до мами з татом, які прийняли її з розумінням і осудили вчинок Олега. Найнеочікуваніше було те, що й свекри стали на бік вагітної невістки.

— Ця жінка носить твою дитину! А ти таке їй запропонував! — обурювалася свекруха. — Ти що, Бог? Вирішувати, кому жити, а кому — ні? Ми з батьком тебе так виховували?! Безсовісний! На дім він збирає, бач!

Костянтин Олегович теж не добирав слів, коли висловлював сину все, що думає. Особисто подзвонив Олені й сказав: незалежно від того, як складеться з Олегом — бабуся й дідусь у дитини будуть.

І вони дотримали слова. У Вані були найкращі бабуся й дідусь у світі. А от колишнього чоловіка Олена так і не пробачила. Він благав, просив пробачення, не знаючи, як загладити провину, але Олена вже бачила його справжнє обличчя. Пов’язувати долю з такою людиною вона більше не хотіла.

Вона зосередилася на материнстві. Для неї головним стало це — її маленький солодкий клубочок з носиком-гудзиком, крихітними теплими пальчиками й глибокими зеленими очима.

Навіть перебуваючи в декреті, Олена працювала. Виконувала фриланс-завдання, де знадобилася англійська. Фриланс став порятунком і швидко почав приносити хороший дохід.

Коли колишній кричав, що вона загине з дитиною без грошей, Олена лише посміхалася. Бо на її рахунку вже була сума, про яку раніше вона навіть не мріяла. Тепер вона могла не лише одягнутись, купити все необхідне для сина, а й допомагати батькам.

Свекор і свекруха теж не відвернулися. Розчаровані в синові, вони відкрили, на ім’я Вані валютний рахунок, куди регулярно скидали солідні суми. Олена дуже цінувала їхню позицію. Але з Олегом більше не спілкувалася й дала синові своє прізвище, навіть не вписавши батька у свідоцтво про народження.

Олег залишився біля розбитого корита — ні дому, ні родини, ні дитини. Він намагався завести нові стосунки, але жінка виявилася куди менш терплячою, ніж Олена, й швидко відправила скупого чоловіка геть.

Олену більше не цікавило, що і як у колишнього. Вона повернулася до рідної перукарні, коли Ванюша пішов у садочок. Не заради грошей — тепер її годував фриланс. У бʼюті-сфері вона стала справжньою профі, і одна її стрижка коштувала стільки, що колегам залишалось тільки мовчки заздрити.