Людмила весь день провела на кухні, готуючи страви до святкового столу. Вона прагнула порадувати чоловіка, який останнім часом працював без упину. Навіть у передноворічний день, 31 грудня, Єгор змушений був вирушити на роботу через термінові справи. Мила подивилася на годинник і сумно зітхнула. Чоловік телефонував кілька годин тому, попередивши, що затримається допізна. Це вже стало звичкою. Робота була хороша, але Людмила часто мріяла, щоб він змінив її на щось менш стресове. Всі гроші все одно не заробиш, а от сім’я страждає. Їй так бракувало його уваги. Навіть удома Єгор постійно був зайнятий: або працював за ноутбуком, або розмовляв телефоном. Це дратувало. Навіть у вихідні він, здавалось, думав лише про роботу.
Скатертина з новорічним орнаментом уже прикрашала стіл, а Людмила старанно розставляла свічки, завершуючи сервірування. Цього разу вони вирішили святкувати лише вдвох, відклавши зустрічі з родичами на наступний день. Людмила хотіла, щоб цей вечір був особливим — домашнім і теплим. Але вже минула десята, а вона ще не зняла бігуді й не одягла нове вечірнє плаття. Швидко побігши до спальні, жінка підправила макіяж, випустила хвилясте волосся з-під шпильок і вдягла елегантне синє плаття, що красиво сяяло при світлі.
У двері подзвонили. Усміхнувшись, Людмила поспішила відкрити, очікуючи побачити чоловіка. Але замість радості її огорнуло здивування. Єгор прийшов не один. Поруч із ним стояла незнайома жінка.
— Доброго вечора, — привіталася вона з усмішкою.
— Доброго вечора… Ви до кого? — запитала Людмила, не приховуючи здивування.
— Це Аня, вона святкуватиме з нами, — швидко пояснив Єгор. — Вона моя колега. Ми разом працювали над великим проєктом останні кілька місяців. Ань, роздягайся і проходь до вітальні.
Поки чоловік вішав пуховик гості в шафу, Аня пішла до кімнати. Людмила залишилася на порозі, дивлячись на чоловіка з розгубленістю. Її розум боровся із хвилею емоцій: обурення, здивування, нерозуміння.
— Єгоре, а що це все означає? — нарешті озвалася вона. — Ти приходиш майже в одинадцятій і кажеш, що якась колега святкуватиме з нами? Це ж сімейне свято! Може, ти ще й запропонуєш їй переночувати в нашій спальні? — різко промовила Людмила, підвищивши голос.
— Людмило, ну що ти вигадуєш? — розгублено відповів Єгор. — Аня не змогла виїхати додому: пропустила останній автобус, а таксі зараз або не викликається, або коштує космічних грошей. Я хотів відвезти її, але дорога зайняла б майже дві години, і я не встиг би до півночі. Тому запропонував залишитися. Ми разом зустрінемо Новий рік, а потім я її підвезу додому, і ми з тобою продовжимо святкувати. Це просто форс-мажор, зрозумій.
Людмила мовчала, стискаючи губи. Її охопила хвиля розчарування. Усе, чого вона хотіла, — це спокійного вечора з коханим, а тепер у їхньому домі була чужа людина. Чоловік навіть не попередив її.
— Не починай, прошу. Я дуже втомився. Сьогодні був шалений день, і я ледве встиг завершити всі справи. Аня теж багато чим пожертвувала: замість того щоб бути зі своєю родиною, вона опинилася тут. Прошу, будь до неї трохи привітнішою.
— Я повинна її пожаліти? Це проблема її керівників, а не моя! Чому вона не святкує Новий рік у свого начальника? Чому саме в нас? Ми вперше хотіли провести цю ніч разом… Я старалася, цілий день готувала, щоб зробити тобі приємне… А ти приводиш додому якусь Аню. І ось тобі новорічний подарунок! Усі плани зруйновані, — обурено сказала Людмила.
— Аня, заспокойся…
— Я не Аня, — чітко відрізала Людмила, підвищивши голос.
Роздратована, вона вийшла з кімнати, стримуючи сльози. Образа підступила до горла: чоловік не лише привів сторонню жінку, а й примудрився назвати її іменем цієї незнайомки. Хоч можна було б списати це на втому, Людмила не хотіла виправдовувати його.
З вітальні долинав голос Єгора, який розмовляв із колегою. Здається, він запрошував її до столу? Людмила відчула, як усередині все стискається від обурення. Вона накривала цей стіл не для сторонніх людей, а для їхнього сімейного вечора. Хотілося вийти й висловити все, що накипіло, або навіть виставити обох із дому. Але щось її стримувало. Вона завжди вважала себе спокійною і розсудливою людиною, не схильною до істерик. І хоча чоловіка в зрадах вона не підозрювала, ситуація залишала гіркий осад.
— Людочка, чого ти ховаєшся? Підійди до нас. Ми ще не вечеряли, а так голодно… Аня теж у складній ситуації. Вона дуже допомогла мені сьогодні. Коли всі інші колеги пішли, вона залишилася й працювала до останнього, щоб знайти помилку в проєкті. Вона навіть планувала залишитися ночувати в офісі, але я не міг її там залишити. Не ображайся, будь ласка… Мені так шкода, що все пішло не за планом, але це була вимушена ситуація. Я просто не встиг би повернутися до півночі, — виправдовувався Єгор. — Розумію, що тобі прикро, але, будь ласка, зрозумій мене… Я навіть не знаю, які слова зараз сказати. Голову наче вимкнуло, так я втомився.
Людмила глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Вона сіла на ліжко й кілька секунд дивилася в стелю. Її плани на цей вечір були зруйновані, але вона вирішила взяти себе в руки. Життя часто вносить свої корективи. Можливо, Єгор справді не мав іншого виходу. Якщо все так, як він розповідав, то варто було віддячити його колезі за допомогу й не псувати свято остаточно.
Людмила встала й попрямувала до вітальні. Єгор і Аня, здавалося, завмерли, помітивши її. Жінка постаралася зберегти рівний тон, хоча всередині все ще вирували емоції.
— Анно, мені чоловік розповів, як ви його підтримали. Дякую вам за вашу роботу, — промовила Людмила, хоча кожне слово давалося їй важко.
— Ой, не варто дякувати. Це був обов’язок, — відповіла Аня, нервово зітхнувши. — Якщо чесно, це все-таки занадто важко. Після свят, мабуть, буду шукати щось інше. Робота забирає надто багато сил.
— Анна планує піти після завершення цього проєкту, — додав Єгор. — Її вже все дістало.
— Зрозуміло, — кивнула Людмила. — Гаразд, сідайте за стіл.
Вона підійшла до ялинки й увімкнула гірлянду. Барвисті вогники наповнили кімнату святковим сяйвом, хоча в душі Людмили залишилася гіркота. За вікном кружляв легкий сніг, а небо раз у раз осявали феєрверки. Атмосфера була святковою, але романтика цієї ночі зникла. Все, чого тепер хотілося, — просто дочекатися Нового року, а потім швидше лягти спати.
Людмила зайшла на кухню, намагаючись приховати сльози. Вона відчувала, як емоції переповнюють її, але вирішила взяти себе в руки. Жінка завжди вважала себе сильною й мудрою, не схильною до істерик. Зрозуміло, розмова з чоловіком буде, але пізніше, коли вона відчує, що готова. Взявши додатковий комплект посуду, Людмила повернулася до вітальні. Але те, що вона побачила, викликало в неї шок. Єгор задрімав просто за столом, а Анна посапувала в кріслі.
«Прекрасно!» — подумала Людмила. Свято нагадувало фарс. З одного боку, їй було шкода втомлених гостей, але з іншого — виникло бажання все покинути й поїхати до подруги, яка кликала її зустрічати Новий рік разом. І вона ще могла б устигнути!
Гучний вибух феєрверка за вікном розбудив Єгора й Анну.
— Вибачте, я навіть не помітила, як заснула. Можливо, щось вам допомогти? — несміливо запитала Анна.
— Не потрібно, дякую. Сідайте за стіл. Залишилося пів години до Нового року. Поки з’їмо гаряче, — відповіла Людмила, стараючись говорити рівним тоном.
Запалювати свічки вже не було ні настрою, ні бажання. Людмила навіть подумала, чи не прибрати їх зовсім, але залишила як декорацію. Сама вона теж була виснажена й дуже голодна.
Єгор пішов на кухню, щоб допомогти їй із гарячими стравами. Підійшовши до дружини, він обійняв її ззаду й прошепотів:
— Ти в мене найкраща. Пробач за такий вечір. Обіцяю, що наступного разу все буде інакше…
— Не обіцяй! — різко відповіла Людмила. — Достатньо планів. Досить одного такого «форс-мажору», щоб усе пішло шкереберть. Нехай буде, як буде.
Коли вони повернулися до вітальні й сіли за стіл, у двері квартири несподівано почали наполегливо дзвонити.
— Це ще твої колеги? — холодно запитала Людмила.
— Не знаю… Я зараз перевірю, — відповів Єгор і пішов до дверей.
Людмила вперше за весь вечір усміхнулася Анні.
— Не хвилюйтеся. Все добре. Я не чекала гостей, але вже як є, — сказала вона, стараючись бути привітною.
— Дякую вам за розуміння. Мені справді ніяково. Якби могла, то поїхала б, але зараз це неможливо, — сумно відповіла Анна.
Через мить Єгор повернувся до кімнати. Його вираз обличчя був одночасно здивованим і розгубленим.
— Аню, це до тебе гості, — сказав він.
З-за його спини з’явився високий хлопець у військовій формі. У руках він тримав букет троянд, який встиг підмерзнути на морозі.
— Вітю! — вигукнула Анна й підскочила до нього. Вона обняла хлопця, ледь стримуючи сльози радості.
— Я вирішив зробити тобі сюрприз. Отримав двотижневу відпустку. Коли твоя мама сказала, що ти затримуєшся, я попросив хлопців підвезти мене. Спершу не знав, куди йти, але ваш сторож підказав. Думав уже побити того, хто тебе затримав, — засміявся він, — але вирішив розібратися. Як же я скучив!
— Поїхали додому? Хлопці чекають у машині, — запропонував Вітя.
Людмила витерла сльозу, яка мимоволі з’явилася. Вона спостерігала за молодими, які виглядали справді щасливими.
— Може, сядете за стіл? Зустрінемо Новий рік, а потім вирушите. І хлопців покличте! — запропонувала Людмила.
— Якщо можна, то із задоволенням. Щойно з поїзда, голодний як вовк, — відповів Вітя.
Людмила зраділа, що завжди готує із запасом. Їжі вистачило на всіх. Двоє молодих хлопців піднялися до квартири. Вони виглядали трохи розгубленими й постійно пропонували допомогу. Людмила разом із Єгором швидко підготували додаткові комплекти посуду. Хоч стіл був невеликим, усі вмістилися. Зустрічати Новий рік у такій компанії було несподівано, але гостям у машині точно було б не краще.
За всією метушнею й радісними розмовами ніхто не помітив, як куранти почали бити дванадцяту. Нічне небо спалахнуло різнокольоровими вогнями феєрверків, що освітлювали темряву яскравими барвами. У цей момент Віктор несподівано дістав маленьку оксамитову коробочку та простягнув її Анні.
— Анютко, ти вийдеш за мене? — запитав він, дивлячись на неї зі щирою посмішкою.
Анна не могла стримати сліз щастя й одразу кивнула. Усі сліди втоми зникли, і вона сяяла, як ніколи. Її очі світилися радістю, і вона виглядала найщасливішою дівчиною на світі.
— Раз уже час для подарунків… — Людмила простягнула чоловікові маленьку коробочку з бантом.
— А твій подарунок чекає тебе в кімнаті, — тихо сказав Єгор, нахилившись до неї.
— Я здогадуюся. Ховати ти зовсім не вмієш, але не хвилюйся: я не заглядала. Відкрию пізніше. А зараз дивись, що я приготувала, — відповіла Людмила з ніжною усмішкою.
Єгор, трохи схвильований, розв’язав бантик і відкрив коробочку. Всередині він побачив тест на вагітність із двома смужками. Чоловік застиг на кілька секунд, намагаючись усвідомити, що це означає. Вони з Людмилою півтора року мріяли про цю мить, і нарешті їхня мрія здійснилася.
— Людмила! — вигукнув він, обіймаючи дружину так міцно, ніби боявся її відпустити.
— Ура! — закричали хлопці, які вже встигли відкоркувати пляшку безалкогольного шампанського.
Подружжя, яке планувало зустріти Новий рік удвох, зрештою провело цей вечір у теплій і щирій компанії. Після опівночі Віктор із хлопцями попрощалися й поїхали додому, але перед тим взяли з Людмили та Єгора обіцянку, що ті обов’язково прийдуть на їхнє весілля.
Єгор, натомість, пообіцяв дружині, що серйозно поговорить із начальством. Якщо умови праці не зміняться, він готовий звільнитися й знайти нову роботу. Чоловік зрозумів, що не може далі зникати в роботі, адже тепер його дружина потребувала його підтримки як ніколи. Він пообіцяв дарувати їй більше часу й уваги, які вона по праву заслужила.
Мільйони дівчат сходять з розуму від нього: молодший син Алена Делона успадкував вражаючу красу батька