— А ти наївно думав, що твій відхід — це кінець мого життя? — з усмішкою запитала колишня дружина

— А куди це ти зібралась? І ще така вбрана! — обурився Анатолій, побачивши Олену, яка зараз була схожа на якусь дуже знайому артистку.

— А тобі яке діло? Ти не маєш жодного права ставити мені такі запитання. І взагалі — чого приперся? — зухвало відповіла оновлена Олена.

**********

Нещодавно з Анатолієм стався дивний випадок. Його молода дружина Вікторія, з якою він уже рік як жив разом, вирішивши урізноманітнити їхні вихідні, купила квитки на прогулянковий теплохід. Той курсував вздовж міста, відкриваючи краєвиди з абсолютно нової, незнайомої сторони. Чоловік був приємно здивований. Місто він любив, але часу дізнатися про нього щось по-справжньому цікаве у нього раніше не було.

Стояла чудова літня погода, на теплоході грала музика. Анатолій із Вікою вже випили по келиху шампанського в затишному барі на нижній палубі й тепер із задоволенням милувалися пейзажами, що пропливали повз.

Раптом серед інших екскурсантів Анатолій помітив жінку, дуже схожу на Олену. Вона була з подругами, сміялась і виглядала так, ніби була абсолютно щасливою.

«Та ні, не вона. Просто схожа. Ця надто вже весела. З чого б Олені радіти?» — подумав він.

Але все одно не міг відірвати погляду від цієї компанії, намагаючись зрозуміти, чи дійсно це вона. Так, тепер він бачив чітко: це була його колишня дружина.

— Любий, куди ти весь час дивишся? — з капризом запитала Віка, яка щось жваво розповідала. — Ти хоч слово почув із того, що я вже десять хвилин намагаюся пояснити?

— А? Що? — не одразу отямився він.

— Ну ясно. Знову доведеться повторювати. Зберися вже. Нам треба обговорити, куди поїдемо у відпустку — на Мальдіви чи на Шрі-Ланку. Я ж тобі кажу, Дашка не радить Мальдіви цього року. Ти хоч почув, чому?

Анатолій був настільки приголомшений несподіваною зустріччю й тим відкриттям, яке щойно для себе зробив, що поки не міг ані зібратися, ані слухати.

З того дня щось пішло не так. Усі його думки були про Олену. Її щасливий вигляд не давав йому спокою. Захотілося дізнатися, як вона тепер живе, що її хвилює, що тішить. А раптом у неї хтось є? І хоч це здавалося фантастикою, думка не відпускала, знову й знову спливаючи у свідомості.

— Наталко, привіт. Як справи? — зателефонував він доньці. — Заміж іти не збираєшся?

— Ні, мені й так добре. Зрадників мені не треба. Ще один такий, як ти, попадеться — все життя потім страждатиму, — досить різко відповіла вона.

— Та припини… ну що ти знову за своє — зрадник, зрадник. Нормальний я, такий, як усі. Краще скажи, як там мама? Здорова? Як живе взагалі? — обережно перейшов він до болючої теми, сподіваючись хоч щось дізнатися про колишню.

— Мама? Прекрасно! Цвіте й пахне, насолоджується життям на повну, — коротко відповіла Наталка, не бажаючи вдаватися в подробиці.

— Серйозно? — здивувався Анатолій. — Просто отак — і насолоджується?

— А чого їй сумувати? Подумай сам. Молода, красива, здорова! І зрадників поруч більше нема. Все, бувай. І не забудь переказати гроші, про які я тобі писала, — закінчила донька розмову.

Чомусь думки про те, що його колишня щаслива, точили свідомість, як голодні черв’ячки соковите яблуко. І хоча саме Анатолій був ініціатором розлучення, і зараз поруч була молода дружина, позбутися внутрішнього неспокою він не міг.

Після розлучення й поділу майна життя стало зовсім не таким, як він звик. Грошей бракувало, квартира тісна, а на нову годі й мріяти з такими запитами, які мала Вікторія. Все частіше з якоюсь ностальгією він згадував, як затишно було в їхній трикімнатній квартирі, як мило вони вечеряли втрьох, сперечалися або обговорювали плани на найближче майбутнє.

Ні, молода дружина також була нічого, і теперішнє сімейне життя Анатолія додало нових барв у рутину й сірість буднів. Але іноді все ж приходило усвідомлення того, що йому прикро. Прикро через те, що колишня дружина так швидко все забула й змогла жити яскравим, насиченим життям — без нього! І ще й насолоджуватись новим статусом.

Потім Анатолій вирішив, що сам має з’їздити до колишньої й переконатися, що в неї нікого немає. Що живе вона звичайним життям немолодої покинутої жінки. І тоді йому стане спокійніше — зможе повернутися до спокійного життя з молодою дружиною. І, чого вже приховувати, — плекати надію, що в разі чого буде куди повернутися. І місце його ще вільне.

Потрібно було вигадати привід. Переконливий — такий, аби можна було без зайвих підозр з’явитися в новій квартирі Олени.

Анатолій довго не думав. І вибрав банальний привід — обговорити майбутнє їхньої доньки у присутності самої Наталі. Донька закінчила економічний факультет ще три роки тому, але за спеціальністю не працювала. Ще під час навчання Наталка почала підробляти — нарощувала нігті клієнткам у салоні знайомої. Робота їй настільки сподобалась, що після отримання диплома вона навіть не шукала вакансій економіста.

Батько час від часу цікавився, чи не знайшла вона «нормальну роботу», на що завжди чув у відповідь одне й те саме — «у мене нормальна робота».

— Наталю, сьогодні ввечері приїжджай до мами. Я теж буду. Є серйозна розмова, — зателефонував Анатолій.

— Та ну! От здивував! І про що це ти зібрався говорити з мамою? І чи захоче вона взагалі з тобою розмовляти — ще питання!

— Розмова буде про тебе. Тому — захоче, — відповів він суворо.

— Знову про роботу? Заспокойся й відчепись. Може, ви без мене про мене поговорите? Бо в мене справ купа!

«Ну й добре. Я, власне, на таку відповідь і розраховував», — подумав Анатолій, який мав зовсім іншу мету.

Він підготувався до зустрічі: заїхав до салону, зробив освіжаючу стрижку, одягнув найкращий костюм і краватку, що так пасувала до його очей — так казала Віка.

Анатолій подзвонив у двері нової квартири колишньої дружини Олени, куди досі жодного разу не навідувався. Він готувався побачити її такою, якою запам’ятав після розлучення.

Але те, що відкрилося його очам, його вразило. І так, що він не стримався й ляпнув дурницю:

— А куди це ти так вирядилася? — сказав він емоційно.

Жінка справді виглядала приголомшливо. Як, власне, й завжди тепер. Просто Анатолій цього ще не знав.

Сьогодні Олена збиралася на прем’єру в театр, тож була в одному зі своїх улюблених вечірніх суконь, з яскравим макіяжем і дорогими прикрасами. Вона вже поспішала — таксі чекало біля під’їзду. Взувшись у туфлі на високих підборах, востаннє задоволено глянувши в дзеркало, вона вже було виходила — і тут пролунав дзвінок у двері.

На порозі стояв її колишній чоловік, з яким вона розлучилась рік тому.

— Ого! Яка зустріч! І головне — несподівана, — здивувалася жінка. — Це ти що? Адресу переплутав чи ностальгія замучила?

— Не груби, Олено. Я прийшов у справі, — намагаючись зберігати холодний вигляд, промовив Анатолій і зайшов у квартиру.

Насправді йому було вкрай важко прикидатися байдужим. Колишня виглядала не просто добре — вона була неймовірна. Спершу йому навіть здалося, що перед ним зовсім інша, незнайома жінка. Це збивало з пантелику й руйнувало той образ, із яким він ішов сюди.

Анатолій очікував побачити пригнічену й змучену жінку. Саме такою він пам’ятав її на останній зустрічі в суді, де вони ділили майно.

Коли Анатолій пішов до іншої, Олені було дуже важко. Тоді вона дійсно пережила сильний удар.

Олена завжди вважала свій шлюб вдалим. І чоловіка любила, і їхню спільну доньку Наталю, якій нещодавно виповнилося двадцять п’ять. Вона не очікувала ні зради, ні зникнення кохання. І коли одного дня Анатолій сказав, що вже два роки кохає іншу й більше не збирається приховувати свої почуття, Олена була майже на межі божевілля.

— Цього не може бути! Ні, це неправда! — не вірила вона й повторювала одне й те ж, мов заведена.

Її звичний і такий затишний світ руйнувався, а мозок відмовлявся сприймати реальність. Олена спочатку навіть подумала, що Анатолій жартує. Що він вирішив розіграти дружину, аби перевірити її почуття.

А потім вона побачила їх разом. Анатолій навмисно зробив так, щоб Олена помітила їхню пару — і більше не плекала ілюзій. Привіз нову обраницю до її роботи наприкінці дня.

Згодом саме донька ніби струсонула матір, налаштувала на нове життя, пояснивши, що вона не перша жінка, яку зрадив чоловік.

— Мамо, досить із цього трагедію роздувати. Живи далі. Твоє життя не закінчилось лише тому, що якийсь старіючий дядько вирішив пострибати перед молоденькою в надії омолодитися.

— Це не якийсь дядько, Наталю! Це мій чоловік, з яким ми прожили чверть століття. І зрештою — це твій батько.

— І що? Тепер молитися на нього? Так, він батько. Але, як виявилося, паршивий. Відмовлятися я від нього не буду, навпаки — постараюся витягнути з нього більше грошей, щоб тій «лялечці» менше дісталося. Але що до любові й поваги — нехай більше не розраховує.

І поступово у свідомості Олени щось перемкнулося — вона почала жити. І не просто жити, а так, що всі навколо їй заздрили. Не жаліли — а по-справжньому заздрили!

По-перше, вона змінила імідж, як радили численні психологи в статтях, які вона перечитала. Та й сама давно цього хотіла. То чому б не зараз?

Завжди коротке волосся Олена відпустила до стильного каре, а майстриня в салоні пофарбувала її темно-русяве волосся у насичений каштановий відтінок, який вигідно підкреслював карі очі. Здавалося, вони стали ще більшими та виразнішими.

Від усіх переживань, пов’язаних із розлученням і переїздом, жінка суттєво схудла. І тепер виглядала підтягнутою та стрункою — як у молодості.

Олена знайшла всіх своїх подруг, із якими спілкувалася в юності, але загубила під час сімейного життя. І організувала такий собі клуб за інтересами.

Тепер вони збиралися разом не лише на свята, а й для взаємопідтримки в різних справах та життєвих ситуаціях. Весело клеїли шпалери в Тетяни, усією компанією їздили на дачу до Марини — садили розсаду, сіяли моркву й буряк, а потім, втомлені й голодні, смажили шашлик. Валентині допомогли організувати весілля старшого сина, взявши на себе більшість клопотів. Тепер будь-які проблеми вирішувалися разом.

І відпочивати подруги теж вирішили гуртом. Уже встигли з’їздити на гірськолижну базу неподалік міста — дні там були незабутні. А на літо спланували поїздку на море.

А сьогодні всі разом ішли на театральну прем’єру. Саме тому Олена виглядала, як голлівудська зірка. Принаймні так здалося враженому Анатолію.

— То що за справа в тебе? Тільки швидко! — роздратовано сказала Олена, стоячи біля дверей.

— Я повторюю запитання — куди ти зібралася? І ще в такому вигляді? Мужика собі завела? І не соромно тобі у твої роки? — Анатолія «занесло». Він говорив явно не те, що збирався.

— А!!! То ось яке в тебе «діло»! Вирішив перевірити, як я тут? Чи не померла без тебе від туги й горя? Радів би, правда ж? Принаймні, пишався б собою — таким «незамінним»! — з іронією випалила Олена.

— Що ти таке мелеш?! Спочатку відповідай: є в тебе хтось чи ні?!

— Є. І що далі? Що? — з усмішкою подивилася на нього жінка. — Ти справді думаєш, що маєш право ставити мені подібні запитання? Чи ти, такий наївний, вирішив, що твій відхід — це кінець мого життя?

— Ти поводишся вульгарно, Олено! Який приклад ти подаєш нашій доньці, яка ще не заміжня?! — несподівано навіть для себе самого гримнув Анатолій.

Він узагалі не розумів, що з ним відбувається. Невже він ревнує колишню? Як таке можливо? Це ж абсурд!

— Повір, я подаю дуже гарний приклад своїй доньці. Принаймні, вона тепер знатиме, що після зради близької людини життя не закінчується. Я навчу її, як правильно жити після такої підлості. Якщо це все, що ти хотів сказати, то тобі вже час. Як і мені — внизу на мене чекає таксі.

— Давай я тебе підвезу, куди треба, — раптом пом’якшився колишній чоловік, сподіваючись дізнатися, куди ж усе-таки зібралася в такому вигляді його колишня — і така красива — дружина.

— Ні, дякую. Я достатньо добре заробляю, щоб дозволити собі таксі. А тебе мені більше бачити не хочеться. Усе, ліміт твого часу вичерпано. І постарайся більше не з’являтись у моєму житті. Неприємно, знаєш, бачити поруч непорядних людей. Повітря якось псується від цього.

Анатолію нічого не залишалося, як вийти з квартири. Та він вирішив прослідкувати за таксі, яке везло його колишню у невідомому напрямку. Але на одному з перехресть кмітливий водій рвонув уперед, і в бурхливому потоці машин Анатолій втратив їх із поля зору.

Саме в цей момент він чітко усвідомив, що втратив Олену назавжди. І більше вже не зможе до неї повернутись, навіть якщо з Вікою не складеться. Колишня дружина більше в ньому не потребує.

Олена чудово провела вечір. Вона із задоволенням подивилася прем’єру, а потім разом із подругами посиділа в кафе.

А вже наступного дня на неї чекала зустріч із Дмитром Андрійовичем — її новим знайомим, який просто в захваті від цієї жінки. І мріє зробити її щасливою.