Вона ніби билася в зачинені двері! Гаразд, Саша не думає про себе, але міг би подумати про близьких! Невже ці яскраві упаковки дорожчі за кохану дружину?
Женя і Саша зустрілися випадково. Ніхто не вірив, що таке трапляється в реальному житті. Такий сюжет більше підійшов би для серіалу: героїня і герой заходять у пекарню, тягнуться руками до однієї й тієї ж буханки хліба, їхні очі зустрічаються, і вони сміються.
— Я Саша, — він простягнув їй паперовий пакет із хлібом. — Забирайте.
— Я Женя. Та ні, я так не можу! Він же останній, а наступна партія буде лише за 40 хвилин, — зніяковіла вона.
— А я нікуди не поспішаю, можу почекати.
— Я теж не поспішаю.
— То випиймо кави, поки чекаємо свіжий хліб, — радісно сказав Саша. — Обирайте тістечко.
Вони сіли за столик просто там, у пекарні, і пили каву з еклерами, вдихаючи аромати ванілі та кориці. Саша був таким простим і кумедним, що одразу ж зміг розсмішити свою супутницю, коли переповідав жарт з інтернету.
Коли вони вийшли з пекарні, кожен зі своєю буханкою, Саша запропонував провести Женю додому. Вона не стала заперечувати, їй зовсім не хотілося, щоб цей день закінчувався.
Вони зустрічалися вже пів року, коли Саша приїхав до Жені з величезним букетом троянд і каблучкою. Так, хтось може сказати, що це банальна пропозиція руки та серця, але Євгенія була така щаслива, що тут же вигукнула «так» і кинулася нареченому на шию.
Так склалося, що від дня весілля минуло лише кілька місяців, а весь офіс Жені відправили працювати з дому.
— Ну от. А я тільки-но дорогий костюм купила! — бідкалася вона чоловікові. — Італійські туфлі… Мене ж лише минулого місяця підвищили.
— Спробуй повернути. — запропонував Олександр.
— Не вийде, вже термін минув.
— А якщо на дошку оголошень виставити?
— Ні, я вже ті гроші не поверну, а продавати за безцінь шкода… — сумно зітхнула Женя. — Ладно, нехай висить у шафі до кращих часів.
Кращі часи настали за рік, коли Євгенія влаштувалася в іншу компанію. У неї був неповний робочий тиждень в офісі, решту часу вона працювала з дому. Але, скучивши за гарним одягом, одразу ж узялася оновлювати робочий гардероб. Як же вона здивувалася, коли виявилося, що більшість її красивих ділових костюмів або сидять упритул, або взагалі не застібаються на талії, яка колись була осиною.
— Саш, рятуй! Ти тільки поглянь на це! — Женя крутилася перед дзеркалом у розстебнутій спідниці. — Мені ж нічого вдягти!
— Старе, як світ… — пробурмотів усміхаючись Саша, заходячи до кімнати.
— Та ні, я в прямому сенсі! Після роботи з дому я ні в що не вміщаюся! — засмутилася Женя.
— Ну, купимо тобі новий костюм…
— Ні, це не рішення. Я йду в зал і сідаю на дієту.
— Я повністю тебе підтримую, якщо ти так вирішила, — погодився Саша, — тільки можна я підтримуватиму здалеку? Я не хочу їсти капустяний лист і виснажуватися в залі. У мене й так ідеальна форма! — Саша поплескав себе по животу.
«Цікаво, коли він встиг відростити живіт?» — замислилася Женя, але вголос нічого не сказала, лише усміхнулася чоловікові.
Наступні три місяці Женя працювала майже цілодобово. Вона ходила в новий офіс, увечері пропадала у спортзалі, а потім ще й займалася хатніми справами до опівночі.
Сашка все влаштовувало, особливо з огляду на те, що фігура дружини змінювалася в кращий бік. Вона вже з легкістю носила торішні костюми, але не припиняла тренувань. Спорт став її способом відпочити у коротку перерву між роботою та домом.
Раціон вона теж змінила кардинально. Купила кілька книжок про здоровий спосіб життя й тримала на своїй половині холодильника лише те, що вписувалося в її індивідуальний план харчування.
Сашка Женя теж підсадила на своє меню, і йому, здається, навіть подобалося їсти все з натуральним смаком, без майонезу та підсолоджувачів. Він хвалив її заправки для салатів і запечене м’ясо, вона продовжувала гарнішати на радість чоловікові, поки не почали відбуватися дивні речі.
Саша все частіше повертався з роботи ситий. На всі запитання дружини він відповідав, що перекусив за комп’ютером цілозерновими хлібцями або що в колеги день народження, тож замовили суші. Щоп’ятниці вони з колегами теж ходили вечеряти до якогось кафе неподалік офісу.
Женя не бачила в цьому нічого страшного. Зрештою, вона й сама могла дозволити собі келих вина з подругами у вихідні або еклер із кавою. Головне, що все це було враховано в харчовому щоденнику й збалансовано в межах її норми БЖВ.
Одного дня вона звільнилася з роботи після обіду. У бізнес-центрі спрацювала пожежна сигналізація, і всіх відправили додому.
Євгенія вирішила скористатися нагодою та заскочити до чоловіка на роботу, щоб разом пообідати. Але, на жаль, він її випередив. За словами колег, Саша якраз перед її приходом пішов до місцевої їдальні.
Вона поспішила його наздогнати й не одразу побачила. В обідній час людей було багато, і вона ледве розгледіла Сашу за столиком біля роздачі. Там він сидів із повним підносом їжі, а рум’яна працівниця їдальні якраз поставила перед ним тарілку з пиріжками.
— Це з собою, на доріжку, — усміхнулася вона й кокетливо розвернулася на підборах.
— Сашо? Смачного.
— Що ти тут робиш? — здивовано запитав він із набитим ротом.
Женя обвела поглядом піднос.
Котлети зі смаженою картоплею, олів’є та суп із домашньою локшиною. Тарілку з пиріжками він злякано відсунув на край столу.
— Це для Кості.
— Так, після такого «здорового» харчування вдома апетит не розгуляєш, — усміхнулася Женя. — Тепер зрозуміло, чому ти завжди ситий. Ще парочку пиріжків дорогою додому закинеш — і взагалі чудово.
Саша винувато втупився в стіл.
— Женя, я поважаю твій спосіб життя, але зрозумій, я виховувався в простій сім’ї. Для мене картопля з котлетою — це нормальна їжа. Я нормально виглядаю, чоловік має бути з животом.
— А здоровим чоловік бути не повинен?
— Ой, я тебе прошу! Мій батько все життя так харчувався, і нічого. — Саша легковажно махнув рукою.
— Так-так, я пам’ятаю, як останній рік він не міг піднятися навіть на пару сходинок без задишки. І як швидка до нього все їздила і їздила. Дуже здорове харчування. — єхидно відповіла Женя.
— Ну не можу я постійно їсти, як ти. Мені не смачно. Я до іншого звик. — було видно, що Сашкові нелегко давалися ці слова.
— Гаразд. Ти маєш рацію. Я припустилася помилки, змушуючи тебе різко переходити на моє меню. Давай я готуватиму тобі твої улюблені страви кілька разів на тиждень, а в інший час ти намагатимешся харчуватися правильно. — примирливо запропонувала Женя.
— Дякую! Ти найкраща!
— А що це за дівчина з пиріжками? — раптом згадала дружина.
— А, та це Дашка з роздачі. Працює тут нещодавно, от і балує мене інколи, але я більше не братиму! — Саша рішуче переставив тарілку з пиріжками на сусідній стіл.
Женя дотримала обіцянку.
Готувала чоловікові смажене червоне м’ясо пару разів на тиждень, його улюблені ситні салати (особливо він любив із картоплею, цибулею та мисливськими ковбасками), а на сімейні посиденьки накривала столи, як сама висловлювалася, «на любителя» — з копченою рибою, ковбасами та сирами.
Оскільки овочі в родині Сашка не шанували, усі дорогі черрі та фермерські огірочки діставалися Жені, що, звісно, було плюсом, але не заспокоювало її тривогу за здоров’я чоловіка.
— Уявляєш, у нього знову почав рости живіт. Кажуть же, що це небезпечний знак. Може, порадиш якісь вправи для дому? — скаржилася Женя своєму тренеру Кирилу.
— Це марно, він займатися не буде, якщо сам вирішив, що йому це не потрібно. — Кирило похитав головою.
Женя товаришувала зі своїм тренером уже пів року — рівно з того часу, як почала займатися в залі. За цей час він встиг розійтися з дівчиною, і Женя, як хороший друг, підтримала його в непростий період. Відтоді вони ділилися всім, що відбувалося в їхньому особистому житті.
Женя намагалася зрозуміти, як змінити чоловіка, а Кирило скаржився на невдалі побачення. Якщо тренування випадало на недільний ранок, друзі заходили до місцевого бару випити свіжовичавленого соку та обговорити новини.
— Слухай, нам же вже за тридцять, варто задуматися, в якій формі себе підтримуєш, як зустрінеш старість — з кисневою маскою чи на пробіжці! — обурилася Женя.
— Та він же тобі сам сказав, що його все влаштовує. Чоловік у нього який має бути? — Кирило спробував надути живіт, але вийшло лише випнути кубики преса. — З пузом! Може, тобі варто змінити щось у своєму житті, замість того щоб витрачати молодість на людину, з якою тобі не по дорозі?
— Що ти маєш на увазі? — здивовано запитала Женя.
— Нічого, мені пора, клієнтка прийшла, — ухильно відповів Кирило, закінчуючи розмову.
Коли Женя приїхала додому, Сашка ще не було. Не повернувся він і вночі. Вона набирала його номер, але ніхто не відповідав. Після кількох невдалих спроб додзвонитися, телефон узагалі вимкнули. Женя занепокоїлася.
Всю ніч вона не могла заснути, сиділа на кухні з чашкою вже давно холодного чаю.
Думки, які лізли в голову, зовсім її не втішали. Одна була похмуріша за іншу.
На ранок вона вирішила заїхати перед роботою до поліції, як раптом у замку задзеленчали ключі. Хтось довго не міг відчинити двері. Женя злякано подумала, що її грабують, але до квартири ввалився веселий Саша, в якого, очевидно, були серйозні проблеми з координацією.
— А ти чого не спиш? — ледь ворушачи язиком, запитав він.
— Чекаю на тебе, — тихо сказала вона. — Я боялася, що з тобою щось сталося. Хотіла їхати в поліцію, а ти просто добре проводив час. Можна ж було подзвонити!
— Хотів. Але забув. А потім телефон сів, я згадав, але вже було пізно. — Саша невчасно хихикнув.
— Де ти був?
— Я з друзями був, мені що, вже не можна з друзями? Тільки спортзал і дієта?
— На дієту, — тихо виправила Женя.
— Н-а-а дієту, — навмисне передражнив він. — А я хочу пити з друзями і їсти пельмені з майонезом.
— Це твоє право, — сухо відповіла Женя. — Іди спати.
Наступні дні подружжя не розмовляло. Саша став частіше зникати, а Женя навіть не питала, де він був.
Вона не знала, з чим пов’язана її байдужість. З тим, що вона його розлюбила, чи з тим, що почала більше любити себе.
Одного вечора Саша влаштував скандал через те, що Женя перестала для нього готувати, перестала смажити м’ясо з картоплею, пекти солодкі пиріжки, а готувала тільки свою «гречку з травою».
Женя уважно подивилася на нього й усвідомила, наскільки ж вони різні. Вона з роками змінюється, а він так і залишається легковажним хлопчиськом.
— У тебе своє життя, але подумай про близьких. Коли твій спосіб життя тобі відгукнеться — а це станеться, не сумнівайся — возитися з тобою доведеться не тільки тобі!
— Я, між іншим, здоровий, як бик. У світі є жінки, які цінують мене як чоловіка, на відміну від тебе, курки! Смаж м’ясо, а не теревень!
— Їж, що дають! На моєму столі не буде всього того, до чого звикли твої родичі! — не витримала дружина й жбурнула тарілку з вечерею на стіл.
— Знаєш що? — Саша підвівся з-за столу, і Женя знову звернула увагу на те, який же живіт він відростив. Вже не живіт, а справжнє пузо, яке він вважав предметом чоловічої гордості. — Я хотів тобі сказати це інакше, але я йду.
Женя спокійно дивилася на чоловіка, ніби всім своїм виглядом показуючи, що уважно його слухає.
— Я йду до іншої жінки! — зриваючись на крик, верещав він. — Там мене годують нормально, печуть пироги, смажать свинину і не тицяють під ніс ці огидні овочі!
— Гаразд, іди. — все так само спокійно відповіла Женя. Вона й сама дивувалася не лише своїй стриманості, а й тому, як усередині розливалася хвиля полегшення.
— Хочеш знати, хто це? Це Дашка з їдальні! Вона мене пестить, доглядає, пригощає, свята влаштовує. І фігура у неї краща за твою — є за що вхопитися! Рум’янець, коса — справжня господиня.
«На одних пиріжках щастя не збудуєш», — подумала Женя, але вголос нічого не сказала, ніби боялася, що Саша може передумати.
Через тиждень Саша приїхав по речі. Він виглядав сором’язливим і уникав погляду, ніби йому було ніяково через їхню останню розмову. Женя була привітною і дружньою. Навіть запропонувала чоловікові чай, але він ввічливо відмовився. Зібрав дві валізи й попросив дозволу заїхати за рештою речей у вихідні. Женя кивнула.
У вихідні, поки Саша поспіхом збирав залишки свого майна, Женя стояла біля кухонного вікна. На вулиці чекала Дарина, переминаючись із ноги на ногу. То чи замерзла, то чи нервувала…
Женя на мить подумала, чи не запросити її у квартиру, але швидко відкинула цю думку. Даша, та сама дівчина з їдальні, справді була доволі кремезною, але симпатичною. Така жінка вже точно не залишить чоловіка з голодним животом.
Женя усміхнулася й відійшла від вікна.
— Ей, ти де пропадала? — Кирило розкрив обійми й поспішив назустріч подрузі. — Я вже був певен, що ти захворіла, а номера твого в мене немає.
— Привіт-привіт! Та ні, все добре, ось бачиш — готова працювати до сьомого поту! — Женя обняла Кирила, і вони рушили до тренажерів.
— То що сталося? — Кирило перекинув рушник через шию й увімкнув бігову доріжку.
— Саша пішов.
— Ой, вибач… Я ж не знав. Мені шкода… — розгублено пробурмотів тренер.
— Не варто. Я ще ніколи не почувалася настільки вільною! Навіть коли скинула перші зайві кілограми!
— Просто тоді ти скинула п’ять, а зараз скільки? Вісімдесят? Дев’яносто? — Вони обоє розсміялися.
Кирило нарешті наважився запросити Женю на побачення. Вона подобалася йому з самого початку, і відтоді він не міг думати ні про кого іншого. Він не хотів руйнувати її шлюб із Сашком, але зізнався, що новина про їхнє розлучення його дуже порадувала.
Кирило і Женя одружилися дуже швидко — не минуло й кількох місяців, адже вони вже давно були чудовими друзями, а тепер ще й чекали на поповнення в родині.
«Свекруха узяла ключі від нашого помешкання, думаючи, що зробить барський подарунок своїй дочці»