— Ти, як завжди, неперевершена, Поліно, — з легкою усмішкою вимовив Максим, брат її чоловіка. Він уважно пройшовся поглядом по невістці, зробивши коротку паузу на її привабливих губах.
— Постійно казав Ромі, як сильно заздрю йому. Здається, він нічим особливо не вирізняється, а дружину відхопив таку, що годі й шукати.
Поліні геть не подобалися подібні компліменти. З незрозумілих причин вона щоразу відчувала збентеження й дискомфорт. Здавалося, ніби Максим натякав: вона подобається йому як жінка, і він без вагань відбив би її у брата. А можливо, не відбив би, а просто скористався ситуацією на одну ніч… розважився б, а потім забув. Але наштовхнувся він зовсім не на ту жінку. Можливо, якась інша на її місці клюнула б на це, однак Поліна не залишала Максиму жодного шансу.
— Дякую за теплі слова. Сподіваюся, Рома вважає так само, — кивнула Поліна й одразу метнулася на кухню, щоб допомогти свекрусі сервірувати стіл.
З Анною Петрівною у неї склалися доволі миролюбні стосунки. Жінка не втручалася у справи сина і ніколи не картала його за обраницю. Вона зауважувала, що найголовніше — обопільне щастя, а все інше не варте уваги. Якщо син вирішив одружитися з Поліною, то мусив бути їй вірним і дбати про її безпеку. Поліна була дуже вдячна свекрусі за цю мудру позицію. Хоч їхня взаємодія не переросла у близьку подружню довіру — Анна Петрівна завжди тримала певний кордон, — проте такі стосунки можна було назвати майже ідеальними. Видно, саме так і має бути, щоб уникнути постійних конфліктів між невісткою та матір’ю чоловіка.
— Ти б трохи перепочила, Поліно. Я впораюся сама. Цілий день ти мені на кухні допомагаєш, — свекруха кивнула на заставлений стравами стіл.
— Лишилося довести до ладу гаряче, і вже накриватимемо.
— Та ні, я зовсім не стомилася, не переймайтеся. Краще я підсоблю ще трохи, — відгукнулася Поліна.
Анна Петрівна не заперечувала. Невістка її аж ніяк не дратувала — радше навпаки, була мов рідна донька. Навіть якщо роботи по суті не було, можна було щось вигадати, аби вона не почувалася зайвою. А Поліна й не збиралася розповідати, через що вона справді воліє залишатися на кухні. Поки Рома був при справі, Максим висловлював надмірну зацікавленість до неї. Та Поліна не наважувалася говорити чоловікові про свої підозри: не хотілося розпалювати ворожнечу між братами. Зрештою, вони й так рідко збиралися всі разом, тож вона вважала, що легше вже перечекати й удавати, ніби нічого не помічає. У душі з’являвся сумнів, а чи не надумує вона надто багато? Адже Максим ніколи не робив чогось відверто непристойного чи не говорив занадто різких речей.
Коли вони зі свекрухою розставляли тарілки й виделки, Поліна раз по раз ловила на собі настирливий погляд Максима. Хотілося провалитися крізь землю, але їй доводилося тримати дружню усмішку.
Після сімейної вечері вся рідня почала розходитися. Поліна швидко попрощалася зі свекрухою й вийшла у двір, доки Роман прибирав деякі речі на горищі на прохання матері.
— Чого це ти втікла надвір? Тут сьогодні прохолодно, — раптом озвався Максим, непомітно підійшовши ззаду.
Уперше він дозволив собі явний дотик до невістки: поклав долоні на її передпліччя, і Поліна відчула неприємну хвилю під шкірою. Хотілося відразу відсахнутися, тому вона різко відступила й обернулася.
— Та все нормально. Я зовсім не змерзла. А як там Даша? Чого вона не змогла сьогодні приїхати? — спробувала змінити тему Поліна.
Дарина, дружина Максима, завжди справляла враження мовчазної жінки, скутої якимись своїми таємницями. Вона нагадувала радше сумирну слугу, ніж щасливу дружину. Іноді Поліні навіть здавалося, що Максим може підіймати руку на Дашу, але та ніколи не скаржилася. Тож, можливо, Поліна собі щось надто домальовувала? І взагалі, можна все що завгодно уявляти, але ніколи не дізнаєшся, як воно є насправді в чужій родині.
— Дашу вимотує робота, тому вона залишилася вдома. Та й без її пригляду мені значно легше: не бачу потреби скрізь бути разом. Хіба ти не згідна? — відказав Максим, ледь криво всміхаючись.
Поліна стримано знизала плечима. Їй знову стало ніяково під його пильним поглядом, та раптом з будинку вийшов Рома, завів авто, і вона зітхнула з полегшенням. Максим попрощався з братом, а Роман підкликав дружину, ніжно доторкнувся до її щоки в поцілунку, і вони рушили додому.
Думки про те, чи розповісти все чоловікові, не давали Поліні спокою. Та зрештою вона вирішила, що наступного разу знайде привід відмовитися від чергового сімейного зібрання, пославшись, наприклад, на погане самопочуття. Зі свекрухою вона й так може зустрітися іншим разом, а від Максима варто триматися якнайдалі. Якось Поліна поділилася тривогами зі своєю подругою Олесею, але та лише жартома припустила, що це сама Поліна задивляється на старшого брата чоловіка, ось їй і ввижається. Але Поліна зовсім не цікавилась Максимом. Вона ніколи й не думала про інших чоловіків, адже для неї існував лише Рома. Хотілося, щоб так лишалося завжди та щоб почуття були взаємними. Поліна належала до тих жінок, які кохають один раз у житті. Їй було страшно, що це почуття може виявитися безмовним, але їй поталанило зустріти саме Рому. І вона боялася руйнувати стосунки якимись підозрами: раптом Роман подумає про неї казна-що, мовляв, то її фантазії. Тому Поліна дала собі слово заплющувати очі на те, що здається недоречним, і робити все, аби уникати Максима.
— Про що замислилася? Така сумна сидиш. Тебе хтось образив? — поцікавився Рома, зупинившись на червоне світло світлофора.
— Ні, все гаразд. Просто подумала, як мені пощастило з тобою познайомитися. Аж моторошно уявити, що ми могли й не зустрітися. Як би я тоді без тебе жила? — зізналася вона.
— Ну й вигадала проблему! Не забивай голову дурницями. Ми зустрілися — і будемо разом, доки смерть не розлучить нас, — запевнив її Роман.
Це подіяло на Поліну заспокійливо, і вона перестала вирувати в негативних думках, які турбували її щойно. Вона навіть спробувала дати логічне пояснення дивним словам Максима — можливо, він просто хотів бути чемним і доброзичливим, а вона вже почала перебільшувати.
Коли Поліна відмовилася їхати на наступне родинне зібрання, свекруха стурбувалася. Наступного дня Анна Петрівна власноруч завітала до невістки, аби обережно дізнатися, що сталося. Адже краще одразу розставити крапки над “і”, аніж допустити накопичення образ, здатних вибухнути великою сваркою.
— Ти часом не натякаєш, що мій син може якось підняти на тебе руку? Або він тебе ображає? Через це ти не хочеш бачити його рідню? — прямо спитала свекруха.
— Та що ви таке кажете! Рома чудовий чоловік. Мені й на думку не спадало, що може бути хтось кращий, — щиро відповіла Поліна.
Тоді вона зважилася відверто поділитися зі свекрухою справжньою причиною, чому намагається триматися якомога далі від родинних зустрічей. Анна Петрівна глибоко замислилася й пообіцяла, що відкрито з Максимом не говоритиме, але придивиться уважніше до його поведінки.
— Раніше я теж бачила, що він надто пильно стежив за дівчатами, з якими Рома приятелював. Одного разу це навіть спричинило скандал. Рома в старших класах уподобав одну дівчину, а Максим переманив її до себе. Я гадала, що то лишилося в далекому минулому. Добре, що ти не замовчуєш і все розповіла. Я спробую згладити цю ситуацію, доки вона не набула серйозних обертів. Поки що спільних вечерь не влаштовуватимемо: не хочу, щоб комусь було незатишно, — сказала свекруха.
Поліні полегшало на душі, і вона подякувала Анні Петрівні за розуміння.
— Уникаєш мене, Поліно? — якось несподівано звернувся до неї Максим, коли вони випадково зустрілися біля будинку його матері.
— Невже ти справді думаєш, що мій брат служитиме тобі вірою й правдою до самого кінця?
— По-моєму, ти зараз переходиш усі межі, Максиме. І так, я впевнена у своєму чоловікові, — відповіла жінка, дивлячись йому просто в очі.
— Ну що ж, гаразд! — усміхнувся він.
— Зовсім скоро дещо тобі продемонструю. Тільки не почни істерити. А якщо потім захочеш розради — заходь. Я зумію підняти тобі настрій.
Тепер Поліна вже не сумнівалася у справжніх намірах Максима. Він відверто повідомляв, чого саме прагне від неї. Щонайменше бажання спілкуватися з ним не залишилося жодного. Тож жінка вирішила серйозно поговорити з Ромою. Щойно вийшла від свекрухи, вона подалася до зупинки з твердим наміром добратися до чоловіка та пояснити все, поки мала відвагу. Проте зателефонувала мама й попросила заскочити до неї — мовляв, нещодавно купила за акцією парфуми, хотіла, щоб донька оцінила аромат. Тож Поліна вирішила спочатку навідатися до мами, тим паче що це було дорогою.
Просидівши з нею за чашкою чаю трохи більше ніж годину й обговоривши усі свіжі новини, Поліна нарешті вирушила далі. Невдовзі вона дісталася будівлі, де працював Роман.
Побачивши, що двері в кабінет чоловіка ледь прочинені, Поліна зупинилася на порозі. У неї стислося серце від лихого передчуття. Жіночий слух вловив знайомий голос: там усередині був Максим. Як він встиг випередити її та що замишляє? Хоче звести наклеп на неї?
— Ром, ти головне приїдь на дачу без своєї Полі. Я тебе з такою красунею познайомлю — ого-го! Дружину далеко не втечеш, знайдеш потім. А таких дівчат не щодня зустрінеш. Даша теж сидітиме вдома, тому у нас буде справжня чоловіча зустріч, як колись. Повеселимося на повну. Гаразд? — улесливо говорив Максим.
Роман деякий час мовчав, потім ледь усміхнувся й кивнув головою. У ту мить Поліна відчула, ніби серце опустилося кудись у п’яти. Невже вона аж так помилялася? Можливо, її чоловік дійсно такий самісінький, як і всі інші, й Максим не брехав?
Їй стало важко дихати — кожен новий подих боляче палив легені. Іти всередину й зчиняти скандал перед чужими очима не вистачало ні сил, ні бажання. Вона не пам’ятала, як вибігла на вулицю, зупинила таксі й прибула додому. Не написала Ромі, що передумала приїжджати, — лише впала на ліжко й почала механічно вдивлятися у стелю.
А він що, справді поїде туди?
Ледь тільки вона згадала слизьку пропозицію Максима, як телефон завібрував. Прийшло повідомлення від брата чоловіка: місце й час, коли слід з’явитися, аби власними очима впевнитися в зраді Роми.
Поліна билася у внутрішніх сперечаннях. Може, негайно все розповісти чоловікові? Але чи готова вона побачити його з іншою? І чи повірять їй без доказів?
Усі сумніви зникли, коли Рома прийшов додому з букетом квітів. Він сів поряд, узяв Поліну за руку й глянув їй просто у вічі.
— Я недавно мав розмову з мамою. Її слова раніше видалися маячнею, але тепер я замислився. Вона згадувала про твої розповіді… і про непристойну поведінку Максима. Спершу думав, що це якийсь жарт. Адже брат давно одружений… Але, видно, йому нескладно зраджувати своїй жінці. Та й мене, мабуть, хотів підставити, — з сумом зазначив Роман.
Він пояснив, що Максим кликав його на дачу, обіцявши познайомити з новою красунею, і запевняв, що дружин краще лишити вдома. Роман одразу вирішив: поїде туди тільки з Поліною. Хотів з’ясувати все на місці й поставити крапку в цій нездоровій ситуації, яка замість примирення розкривала істинну сутність Максима.
Поліна теж не стала приховувати подробиць — зізналася у своїй розмові з Максимом і показала повідомлення, яке він їй надіслав. Роман був глибоко розчарований. Він наївно вважав, що давні витівки брата давно позаду. Він вірив Максиму й не помічав, що той досі заздрить йому.
У вихідний день Роман та Поліна разом приїхали на дачу, де Максим очікував побачити брата на самоті. Роман зажадав від нього триматися якомога далі від його дружини й негайно припинити будь-які інтриги за спиною того, хто колись ладен був життя віддати за нього.
Анна Петрівна врешті зрозуміла: ніяких родинних посиденьок бути більше не може. Їй теж було боляче усвідомити, що старший син так низько впав. Вона навіть пробувала поговорити з Дариною, але та твердо заявила, що знає про зради Максима, проте не збирається розлучатися. Навіть його жорстоке ставлення й рукоприкладство не стали для неї приводом піти. Кожен вибирає свій шлях.
Роман остаточно усвідомив, якою людиною є його брат, і обірвав будь-яке спілкування з ним. Він попросив Поліну теж не мовчати, коли щось видаватиметься їй незручним чи тривожним.
— Я зробив свій вибір, коли одружився з тобою. І за будь-яких обставин прислухатимуся саме до тебе, — ніжно сказав Роман, обіймаючи її.
Поліна зітхнула з полегшенням: історія, з якої вона так довго намагалася вийти непоміченою, успішно дійшла завершення. Тепер не було потреби терпіти присутність Максима чи прикидатися, що його поведінка їй байдужа. Вона раділа, що брати припинили спілкуватися, хоч раніше й боялася, що це зруйнує їхній родинний зв’язок. Проте чи варто його підтримувати, якщо одна зі сторін легко встромляє ніж у спину?
— Вони живуть у цій квартирі! — обурювався племінник. — І що? Поживуть в іншому місці, раз ми приїхали, — заявила родичка